Бразилець, що став зіркою після Динамо, захисник збірної України: 7 січня — цей день в історії українського футболу

7 січня 1995 року у місті Жидачів (Львівська область) народився Тарас Качараба – вихованець донецького Шахтаря, захисник збірної України, що грає в Європі. Свій футбольний шлях оборонець розпочинав в УФК Львів, який покинув у 2012 році, перейшовши до структури Шахтаря. За сім років, що Тарас перебував на контракті у «гірників» він так і не зіграв жодної гри за першу команду. Натомість в активі Качараби сім матчів у Юнацькій лізі УЄФА за Шахтар сезону 2013/14.

Також за час, що Тарас був на контракті у донеччан, він встиг пограти на правах оренди за ужгородську Говерлу (2014/15), кропивницьку Зірку (2017) та ліберецький Слован (2018/19). 

Тарас Качараба. Фото: УАФ

У Чехії Качараба зумів заявити про себе, тому в 2019 році він позбувся «золотих кайданів» Шахтаря та став повноцінним гравцем Слована. Вже взимку 2021 року Тарас піде на підвищенні до празької Славії, кольори якої захищає і по цей день. Загалом за Славію Качараба провів 78 матчів, забив два голи та оформив один асист. У складі Слована Тарас забив п’ять голів та оформив два асисти в 97 поєдинках. 

Контракт Качараби зі Славією чинний до 30 грудня 2024 року, однак з’являлася інформація про зацікавленість в ньому з боку київського Динамо та еміратського Бані Яс.

Дебютував за національну збірну України 8 вересня 2021 року у контрольній грі з Чехією (1:1) під керівництвом Олександра Петракова. Загалом за національну команду Тарас провів 252 хвилини у трьох поєдинках. Після того, як збірну очолив Сергій Ребров, до лав синьо-жовтих не викликався.

7 січня 1992 року у місті Гоянія (штат Гояс) народився Едуарду Перейра Родрігес, відоміший як Дуду – бразильський легіонер київського Динамо, який став зіркою у рідному чемпіонаті. В 11 років Дуду розпочав займатися в академії Крузейру, а вже за шість років він дебютував за першу команду в бразильській Серії А. Атакувальний хавбек почав швидко привертати увагу до себе з боку скаутів іменитіших клубів, тому в 2011 році за 5 млн євро він перейшов до Динамо.

Дуду забив за киян вже через 10 днів після дебютного поєдинку проти Іллічівця (3:1), однак повноцінно заграти за керівництва Олега Блохіна та Юрія Сьоміна йому не вдалося. Зрештою за чотири роки на контракті в Динамо бразилець провів 30 матчів за синьо-білих, в яких оформив 4+4 за системою гол плюс пас.

Дуду. Фото: ФК Динамо

У сезоні 2014-2015 на правах оренди виступав за Греміо, після чого став повноцінним гравцем Палмейрасу. З 2015 по 2020 рік Дуду захищав кольори зелених, однак сезон 2020/21 провів у оренді в катарському Аль-Духаїль: 15 голів та 18 асистів у 35 матчах.

Загалом же Дуду став справжньою зіркою після повернення з Динамо до рідного чемпіонату. За підсумками 2018 року його було визнано найкращим футболістом Бразилії за двома основними версіями – Placar та КБФ/Globo. Бразилець допоміг Палмейрасу здобути десятий (рекордний) титул чемпіонів країни. Також Дуду потрапив до символічної збірної Кубка Лібертадорес, у якому Палмейрас дійшов до півфіналу.

Разом із зеленими атакувальний хавбек двічі ставав володарем Кубка Лібертадорес та двічі чемпіоном Бразилії. Загалом у складі Палмейрас ексдинамівець провів 360 матчів: 71 гол, 88 асистів.

У 2019 році Дуду розповідав, що на нього виходили представники донецького Шахтаря з пропозицією щодо переходу до їхньої команди. Клуб та гравець вже вели перемовини, однак не змогли домовитися стосовно фінансового питання. 

7 січня 1980 року у місті Ромни (Сумська область) народився Максим Білецький – захисник, який найбільше відомий за виступами в Чорноморці та викликався до збірної України. Отримавши футбольну базу у місцевій рідній ДЮСШ, Білецький продовжив займатися футболом в академії московського ЦСКА. 

Загалом за «армійців» Білецький з 1998 по 2001 рік проведе лише сім матчів, не відзначившись результативними діями. З 2001 по 2006 рік гратиме за Торпедо-ЗІЛ (пізніше ФК Москва): 110 матчів, сім голів, шість асистів. Там він встигне попрацювати з відомим українським тренером Євгеном Кучеревським, провівши 15 матчів під його керівництвом.

Максим Білецький. Фото: Google

 Після нетривалого періоду в Ростові (2006) повернеться до України, де гратиме за одеський Чорноморець. У складі «моряків» захисник проведе неповних три сезони: три голи та три асисти у 76 матчах. У січні 2010 стане гравцем ярославського Шинніка, кольори якого захищатиме до самого закінчення кар’єри в 2014 році.

За інформацією Transfermarkt, з 1 червня 2022 року працює скаутом в московському ЦСКА.

7 січня 1960 року у місті Усть-Каменогорськ (Казахстан) народився Антон Шох – німець за походженням, який став чемпіоном СРСР разом з Дніпром. Півзахисник розпочав свою кар’єри в Казахстані, де пограв сезон за джамбульський Хімік, а потім шість років віддав алматинському Кайрату (178 матчів, 21 гол).

У 1986 році Шох став гравцем Дніпра, разом з яким зрештою стане володарем Кубка та Суперкубка СРСР (1989), завоює золоті медалі Союзу (1988), двічі переможцем Кубка Федерації футболу СРСР (1986, 1989) та двічі віцечемпіоном СРСР (1987, 1989).

Антон Шох. Фото: Google

Загалом за Дніпро Шох за три роки проведе 101 гру та заб’є шість голів. Сезон 1989/90 проведе в австрійському ЛАСК, після чого рік гратиме за запорізький Металург. У період з 1990 по 1995 змінить вісім команд: Хапоель Цафрірім (Холон), Ротор (Волгоград), Нива (Тернопіль), Ворскла (Полтава), Кремінь (Кременчук), РоПС (Рованіємі), Лада (Тольятті), Евіс (Миколаїв).

Після завершення кар’єри гравця став тренером, працював наставником молодіжної збірної Казахстану (2005). У статусі головного тренера Атирау в 2009 році Шох раптово помер під час виїзного матчу в Усть-Каменогорську.

7 січня 2005 року у місті Москва помер Олександр Прохоров – воротар київського Динамо та московського Спартака. Розпочинав кар’єру у гродненському Немані, звідки перебрався до мінського Динамо. У столиці Білоруської РСР затримався ненадовго та вже за два роки в 1968 році опинився у запорізькому Металурзі. 

У 1970 та 1971 році захищав ворота київського Динамо, граючи під керівництвом Віктора Маслова, Віктора Терентьєва та Олександра Севідова. Загалом за синьо-білих провів 24 матчі, пропустив 25 голів та п’ять разів залишав ворота у недоторканності. 

З 1972 по 1975 виступав за московський Спартак, ставши основним воротарем. Усього за червоно-білих Прохоров провів 171 гри, пропустив 163 м’ячі та 69 разів грав на «нуль». Завершив ігрову кар'єру у московському нижчоліговому клубі Червона Пресня. 

Олександр Прохооров. Фото: Google

На літніх Олімпійських іграх 1976 року у Канаді разом зі збірною СРСР дійшов до півфіналу і став бронзовим призером турніру. У півфіналі команда Прохорова поступилася Польщі (0:2), однак перемогла бразильців у грі за третє місце (2:0). В активі білоруського голкіпера усього три матчі за збірну Союзу.

Після закінчення футбольної кар’єри працював тренером у Казахстані: Авангард (Петропавловськ), Меліоратор, Шахтар (Караганда), Цілинник.