«Могильник» Дніпра, легенди Шахтаря та Динамо: 13 лютого – цей день в історії українського футболу
13 лютого 1963 року у місті Дніпропетровськ, нині Дніпро народився Ігор Коломойський – власник та президент ФК Дніпро, акціонер низки інших українських клубів.
У 1996 році група «Приват», одним із керівників якої був Коломойський, придбала ФК Дніпро. Вже за рік олігарх почав безпосередньо займатися справами клубу.
Коломойський зумів зберегти легендарний дніпровський клуб наприкінці 90-х, однак вже наприкінці 10-х сам його і поховав. Сталося це навіть попри успіх Дніпра у Лізі Європи сезону 2014/15, коли клуб дійшов до фіналу, де поступився іспанській Севільї (2:3).
Саме тому до Ігоря Валерійовича, який і без того є досить неоднозначною особистістю, існує досить неоднозначне відношення з боку вболівальників. Активні ж фанати Дніпра саме Коломойського вважать «вбивцею»/«могильником» легендарного клубу.
За час правління Коломойського дніпряни неодноразово ставали срібними та бронзовими призером чемпіонату України, доходили до фіналу Кубка, але жодного серйозного трофею так і не виграли.
У червні 2018 року Дніпро офіційно позбавили професійного статусу, а після свого сторіччя, яке команда відсвяткувала у аматорському чемпіонаті, клуб припинив існування.
Вже не перший рік в УПЛ виступає колектив під назвою СК Дніпро-1. Неофіційним власником цього клубу вважають саме Коломойського. Сам Ігор Валерійович заперечує цей факт. Також свого час олігарх мав значну частку акцій в таких клубах, як Кривбас, Волинь, Арсенал (Київ), Нафтовик-Укрнафта.
Наразі Коломойський перебуває у СІЗО через підозри у шахрайстві, легалізації майна, одержаного злочинним шляхом та виведення з «ПриватБанку» загалом 15 млрд гривень. Повідомлялося, що частину коштів олігарх «відмивав» саме через ТОВ «ФК Дніпро».
Ігор Коломойський. Фото: Ґрати
13 лютого 1964 року у місті Макіївка (Донецька область) народився Євген Драгунов – легендарний захисник донецького Шахтаря, фіналіст Кубка СРСР та України.
Розпочинав свою кар’єру в Шахтарі, в якому зумів закріпитися вже після виступів за київський СКА та павлоградський Космос. У складі «гірників» грав з 1985 по 1992 рік, провівши понад 200 поєдинків та забивши близько 20 голів. Разом із донеччанами був фіналістом Кубка СРСР у сезоні 1985/86. У вирішальному поєдинку Шахтар мінімально поступився московському Торпедо (0:1).
У 1992 році увійшов до списку 33 найкращих футболістів України, а вже у наступному році виступав за сімферопольську Таврію. У складі кримського клубу Драгунов знову дійшов до фіналу Кубка України (1993/94). Цього разу вже у серії післяматчевих пенальті від одеського Чорноморця (0:0, по пен. 3:5).
Після Таврії захисник грав за російські Ладу, Кубань, Шинник та німецькі Рот-Вайс, Шпандауер, Людвігсфельд. У 2000 році повернувся до України, де виступав за луганську Зорю, взявши участь у завоюванні бронзових медалей Другої ліги Групи В.
Також на рахунку захисника два матчі за національну збірну України, у складі якої він дебютував у 1992 році в товариській грі проти США (0:0). У своєму другому поєдинку за синьо-жовтих вийшов на поле з капітанською пов’язкою. Та контрольна зустріч проти Угорщини завершилася поразкою українців – 1:2.
Помер Драгунов 10 вересня 2001 року від інсульту у віці 37 років.
Євген Драгунов (ліворуч). Фото: Goggle
13 лютого 1985 року у місті Запоріжжя народився Олександр Максимов – вихованець київського Динамо, відомий своїми виступами за Кривбас, срібний призер молодіжного чемпіонату Європи.
З ДЮСШ запорізького Металурга Максимов у віці 17 років перебрався до системи київського Динамо. За першу команду біло-синіх так і не зіграв, виступаючи за другий та третій склад.
У Вищій лізі України дебютував у складі Металіста, після чого пограв за Арсенал (Харків), ФК Харків та Дніпро. На правах оренди з дніпровського клубу протягом трьох років (2008-2011) виступав за Кривбас, у складі якого провів 74 поєдинки та забив 10 голів.
З 2011 до 2016 року змінив сім команд – Арсенал (Київ), Кривбас, Металург (Запоріжжя), Севастополь, Олімпік (Донецьк), Торпедо (Жодіно, Білорусь), Пембрук Атлета (Мальта). Пізніше на аматорському рівні півзахисник виступав за Музичі (село Музичі, Київська область) та Джуніорс (село Шпитьки, Київська область).
У складі молодіжної збірної України став срібним призером Євро-2006. На самому турнірі провів 4/5 матчах, зокрема взяв участь у фінальному поєдинку проти Нідерландів (0:3). За національну збірну провів лише 25 хвилин у товариському матчі проти збірної Японії (1:0) у жовтні 2005 року.
Після завершення футбольної кар’єри був тренером у молодіжній команді донецького Шахтаря та асистентом головного тренера черкаського ЛНЗ Олександра Ковпака. Наразі – помічник старшого тренера команди U-19 Полісся.
Олександр Максимов. Фото: Google
13 лютого 1993 року у місті Одеса народився Артур Загорулько – вихованець донецького Шахтаря, граючий президент вінницької Ниви.
У 2012 році Загорулько потрапив до системи донецького Шахтаря, однак пробитися до складу першої команди так і не зумів. Усі шість років на контракті у клубі пограв за Шахтар-2, Шахтар-3, Ворсклу, Іллічівець, Зорю. Під час виступів у молодіжній першості за «гірників» ставав найкращим бомбардиром сезону 2014/15, забивши 17 м’ячів у 22 матчах.
Остаточно покинувши Шахтар, Загорулько змінив декілька клубів – Олімпік (Донецьк), Рух, Зета (Чорногорія) та вінницька Нива. У складі клубу з Вінниці виступає ще з 2019 року, а з 2021-го є граючим президентом клубу. У нинішньому сезоні Загорулько забив 14 голів та оформив один асист у 17 матчах Ниви.
Детальніше про свою кар’єру Загорулько розповів в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол».
Артур Загорулько. Фото: ФК Нива Вінниця
13 лютого 1996 року у місті Вінниця народився Олександр Демченко – півзахисник низки українських клубів, що наразі виступає за ковалівський Колос.
У ДЮФЛ Демченко пограв за вінницьку Ниву, донецький Шахтар, львівський ДУФК. У 2013 році Олександр приєднався до маріупольського Іллічівця, за який виступав у юнацькій першості.
Наступні два роки своєї кар’єри півзахисник провів у нижчолігових італійських колективах – Абано Кальчо та Портуенсе (про італійський період кар’єри Сашко розповідав FanDay). Повернувся до України у 2019-му, підписавши контракт з рідною Нивою. Відтоді встиг змінити шість клубів – Металіст 1925, Нива (Тернопіль), Кремінь, Олександрія, Чорноморець та Колос.
Найбільше матчів у власній кар’єрі Демченко провів за Олександрію – 29 поєдинків, два забиті м’ячі, три гольові передачі. З літа 2023-го Олександр є гравцем Колосу, за який цього сезону відіграв у 16 матчах, відзначившись одним асистом.
Про свій, напевно, найкращий матч у кар’єрі – дубль Динамо в день заснування столичного гранда – Демченко розповідав нашим колегам в ексклюзивному інтерв’ю.
Олександр Демченко. Фото: ФК Чорноморець
13 лютого 2019 року у місті Київ у віці 75 років помер Віталій Хмельницький – легендарний нападник київського Динамо та збірної СРСР, неодноразовий чемпіон Союзу.
Свою футбольну кар'єру нападник розпочав у команді класу «Б» - Азовсталь (Жданов, нині Маріуполь). Вже у свій дебютний сезон отримав запрошення від донецького Шахтаря. Кольори «гірників» Хмельницький захищав протягом двох років (1962-1964).
Ще за два роки форвард опинився у київському Динамо, клубі, де він провів найкращі роки своєї футбольної кар’єри. Там Хмельницький прославився своїм фірмовим ударом головою в стрибку – «рибкою». Як футболіст нападник володів високою стартовою швидкістю та високим рівнем техніки. За сім років у складі киян Хмельницький чотири рази ставав чемпіоном СРСР та одного разу завойовував Кубок Союзу.
Усього за киян провів 247 поєдинків, забив 60 голів. За всю свою кар’єру шість разів потрапляв до списку 33 найкращих футболістів сезону СРСР. Також Хмельницький був учасником прощального матчу Лева Яшина.
Віталій Хмельницький. Фото: ФК Динамо
У складі збірної СРСР нападник провів 20 матчів, у яких забив сім голів. Зокрема форвард брав участь у ЧС-1970, відзначившись двома голами. Сама ж збірна Союзу вилетіла на стадії 1/4 фіналу від Уругваю (0:0, після д.ч. 0:1).
За свою тренерську кар’єру працював з черкаським Гранітом, Кривбасом та ДЮФШ Динамо. Серед відомих вихованців Хмельницького – Сергій Заєць, Юрій Дмитрулін та Ілля Цимбалар.