Найкращий вірменин, помічник Петракова, переможець молодіжного ЧС: 21 січня — цей день в історії українського футболу

21 січня 1969 року у місті Вінниця народився Андрій Анненков – пів/захисник київського Динамо, учасник першого матчу в історії збірної України, переможець молодіжного чемпіонату світу (2019) та помічник Олександра Петракова.

Свою футбольну кар’єру Анненков розпочинав у курському Авангарді, а першою українською командою в його кар’єрі стало київське Динамо, до якого він доєднався після виступів за смоленську Іскру. У складі біло-синіх провів чотири роки, виграв чемпіонат СРСР (1990), двічі чемпіонат України та одного разу ставав володарем Кубка країни.

Після Динамо змінив низку клубів: ЦСКА-Борисфен, Дніпро, Уралан, Кривбас, Сокіл (Саратов), ЦСКА (Київ), Арсенал (Київ), Іртиш, Борисфен. Найбільше матчів у кар’єрі провів саме у складі динамівців – 95.

Був учасником першого в історії збірної України матчу, однак у тій грі проти Угорщини (1:3) на поле так і не вийшов, спостерігаючи за подіями з лави для запасних. Свій єдиний поєдинок за національну команду провів проти тих самих угорців вже за чотири місяці, 26 серпня 1992 року. Українці знову поступилися, але цього разу вже мінімально – 1:2. 

Працював тренером у Княжій, Прикарпатті, ДЮСШ київського Арсенал (у 2014 році очолив першу команду), київському Динамо (U-19), але став відомим передусім як помічник Олександра Петракова. Саме в ролі асистента головного тренера Анненков став переможцем молодіжного чемпіонату світу-2019 року зі збірною України (U-20). Після цього працював у штабі Юрія Мороза в одеському Чорноморці, а потім повернувся перейшов до звичної роботи асистента Петракова в національній команді України. Наразі допомагає колишньому наставнику синьо-жовтих уже у збірній Вірменії.

21 січня 1969 року у місті Київ народився Анатолій Безсмертний – захисник київського Динамо, двічі чемпіон України, головний тренер низки українських клубів.

Анатолій Безсмертний, фото: ФК Шахтар Донецьк

Після виступів за сімферопольську Таврію, Галичину та Приладист опинився у лавах динамівців Києва. З 1992 по 1994 рік Безсмертний захищав кольори столичного клубу, разом з якими двічі здобував золоті медалі чемпіонату України та ставав володарем Кубка. 

Анатолій не входив у плани Йожефа Сабо, який очолив киян у 1994 році, тому йому довелося шукати новий клуб, яким стало тюменське Динамо-Газовик. Саме у складі цього клубу Безсмертний проведе найбільшу кількість матчів у власній кар’єрі – 110.

Після трьох років у Тюмені Безсмертний гратиме ще три роки за Ростсельмаш (нині Ростов), виступатиме за новоросійський Чорноморець та ставропольське Динамо, однак завершить кар’єру саме в Україні. Останнім професійним клубом Безсмертного став черкаський Дніпро, де він і розпочне свою тренерську кар’єру у 2007 році.

Починаючи з 2010 року працював тренером у таких українських клубах, як Полтава, Суми, Полісся, ПФК Львів, Вікторія (Миколаївка), Альянс (Липова Долина). Наразі знову очолює Вікторію із Сумської області, разом з якою весною боротиметься за вихід до елітного українського дивізіону.

21 січня 1989 року у місті Єреван народився Генріх Мхітарян – найвеличніший футболіст Вірменії, найкращий бомбардир в історії збірної, півзахисник донецького Металурга та Шахтаря.

За Мхітаряном від початку його кар’єри стежили топові колективи не тільки з колишнього пострадянського простору, а й усієї Європи. Але після яскравих виступів за рідний Пюнік Генріх у 2009 році опинився саме у донецькому Металурзі. 

Мхітарян той єдиний сезон у складі «МетаДону» провів настільки сильно, що переконав босів Шахтаря, які орієнтувалися на бразильців, підписати з ним угоду. Зрештою вже влітку 2010 року Генріх був представлений у ролі гравця «гірників». Серед зіркових бразильців Мірчі Луческу вірменин не загубився, ставши одним з найкращих футболістів тієї команди. Разом із Шахтарем Мхітарян тричі ставав чемпіоном та володарем Кубка України, одного разу здобував Суперкубок. Саме Генріх став рекордсменом чемпіонату України за кількістю забитих м'ячів за сезон (25 голів). Цей показник досі не підкорився жодному з бомбардирів УПЛ. Загалом за Шахтар Мхітарян провів 106 матчів, провів 44 голи та оформив 23 результативні передачі.

Після донецького Шахтаря виступав за низку топових європейських клубів: Боруссія (Дортмунд), Манчестер Юнайтед, Арсенал, Рома, Інтер. Генріх є переможцем Ліги Європи (2016/17), Ліги конференцій (2021/22), володарем Кубка та Суперкубка Італії, а також володарем Кубка Футбольної ліги й Суперкубка Англії.

Мхітаряна 11 разів визнавали найкращим вірменським футболістом року. За 95 матчів у складі національної збірної півзахисник забив 32 голи, що дозволило йому стати найкращим бомбардиром в історії команди.

Генріх Мхітарян, фото: Getty Images

Можна ще дуже довго перелічувати регалії Генріха, який для вірменських футбольних фанатів став справжньою іконою, якою свого часу для українців був Андрій Шевченко. Проте замість цього варто просто нагадати, що вже у своєму поважному віці, Мхітарян є одним з найкращих футболістів міланського Інтера. Цього сезону на рахунку півзахисника 2063 хвилини у 27 матчах в усіх офіційних турнірах, а також два голи та вісім асистів. Історія кар’єри Генріха вкотре підтверджує тезу про те, що стабільність – ознака майстерності. А стабільність виступів на такому високому рівні – ознака майстерності найвищого ґатунку.

21 січня 1990 року у місті Київ народився Андрій Богданов – вихованець київського Динамо, лідер столичного Арсеналу, капітан ковалівського Колоса та оборонець Києва.

Пройшовши академію Динамо, Богданову не вдалося пробитися до першої команди киян. Довелося спробувати свої сили у скромнішому клубі, яким став київський Арсенал. Саме у складі цієї команди протягом чотирьох років (2008-2012) Андрій пройшов своє футбольне становлення, згодом ставши лідером півзахисту.

У 2012 році повернувся до київського Динамо, підписавши чотирирічний контракт. Однак закріпитися у рідному клубі навіть з другої спроби не зумів. Провівши 10 матчів за біло-синіх, вже взимку 2013-го на правах оренди перейшов у добре знайомий йому Арсенал. 

Після Динамо виступав за низку клубів: харківський Металіст, грецький Ерготеліс, молдовський Саксан, луцьку Волинь, донецький Олімпік, польську Арку та чернігівську Десну.

З 2020 року грає за ковалівський Колос, провівши за чотири роки вже 86 матчів у складі команди. Практично у всіх клубах був штатним виконавцем стандартних положень та виділявся своїм дальнім потужним ударом.

Андрій Богданов, фото: ФК Колос

На початку повномасштабної війни в Україні записався до лав територіальної оборони Києва та служив у одному підрозділі разом з колишнім півзахисником збірної України та Динамо – Олександром Алієвим.

У лютому 2013 року зіграв свій єдиний поєдинок за національну збірну, яку тоді очолював Михайло Фоменко. У контрольній грі проти збірної Норвегії (2:0) Богданов з’явився на 85-й хвилині, змінивши Євгена Коноплянку.

21 січня 1998 року у селищі Золочів (Харківська область) народився Іван Калюжний – вихованець київського Динамо, що встиг пограти у чемпіонатах Ісландії та Індії.

Після випуску з академії Динамо Калюжний не зумів пробитися до першої команди та був вимушений заради ігрової практики виступати на правах оренди за інші клуби. У сезоні 2018/19 Іван грав за харківський Металіст 1925, а у наступній кампанії захищав кольори львівського Руху.

У 2021 році підписав повноцінний контракт з Олександрією, за яку загалом відіграв 27 ігор (два голи, чотири асисти). Вже за рік півзахисник виступав за ісландський Кеплавік, який у сезоні 2022/23 змінив на індійський Керала Бластерс. Якщо в Ісландії Калюжний себе особливо проявити не зумів (шість матчів без результативних дій), то період в Індії для хавбека можна назвати успішним: за 19 ігор забив чотири голи та оформив результативну передачу.

Влітку 2023 року на правах оренди з Олександрії перейшов до черкаського ЛНЗ. Цього сезону Калюжний провів 714 хвилин у 12 матчах клуба-новачка УПЛ, а взимку була інформація, що він пройде збори з олександрійцями.

Іван Калюжний, фото: ФК Олександрія

21 січня 1999 року у місті Одеса народився Микола Мусолітін – вихованець одеського Чорноморця, переможець молодіжного чемпіонату світу-2019.

За «моряків» Мусолітін виступав з 2016 по 2019 рік, провівши 74 матчі (чотири голи, три результативні передачі). У 2020 році півзахисник покинув рідний одеський клуб на правах вільного агенту, підписавши контракт з латвійською Вальмієрою. Надовго в Прибалтиці Микола не затримався, розпочавши свої мандри футбольною Європою. У Польщі виступав за гданську Лехію, у Німеччині – за нижчоліговий Пфорцгейм, а у Швеції по цей день грає за Естерсунд (другий за рівнем дивізіон). 

Донедавна одноклубником Мусолітіна в Естерсунді був захисник Мирослав Мазур. Ексклюзивне інтерв’ю з ним читайте на сайті «Український футбол».

У 2019 році Мусолітін став переможцем молодіжного чемпіонату світу-2019. На самому турнірі хавбек взяв участь у двох матчах групового етапу: проти США (2:1) та проти Катару (1:0). Результативними діями не відзначався.

Микола Мусолітін, фото: FIFA

Походить з одеської футбольної династії. Дід Миколи у 60-х роках минулого століття виступав за Чорноморець-2, а батько – Володимир – з 1995 по 1997-й захищав кольори першої команди «моряків» та має у власному активі три гри та один гол у складі національної збірної України.