Наш Рамос, легенда Динамо, розгром Бешикташа: 17 лютого — цей день в історії українського футболу

17 лютого 1958 року у місті Жданов, нині Маріуполь (Донецька область) народився Сергій Балтача – легендарний оборонець Динамо та збірної СРСР, володар Кубка кубків УЄФА, який вже понад 20 років працює в англійському футболі.

Сергій Балтача. Фото: Google

Розпочинав кар’єру в харківському Металісті, однак вже за рік став гравцем київського Динамо. У складі біло-синіх виступав протягом 12 сезонів. 

За цей час провів понад 300 поєдинків, чотири рази ставав чемпіоном СРСР та володарем Кубка, тричі здобував Кубок сезону Союзу. 

У 1986 році у складі біло-синіх став переможцем Кубка кубків УЄФА. В тому розіграші турніру Балтача взяв участь у 8/9 матчах, двічі виводив команду на поле з капітанською пов’язкою. За часи своїх виступів у чемпіонаті СРСР сім разів потрапляв до списку 33 найкращих футболістів Союзу, чотири рази займав першу сходинку.

В 1988-му перебрався до англійського Іпсвіч Таун, за який грав до 1990-го. Останні чотири роки кар’єри провів у Шотландії, три з них у складі Сент-Джонстону, один – у Інвернессі. Саме там Балтача і розпочав свою тренерську кар’єру, однак про це згодом.

На рівні збірної СРСР динамівець також досяг чималих успіхів. Він ставав переможцем молодіжного ЧС-1977 та ЧЄ-1980, здобував бронзові медалі Літніх Олімійських ігор-1980. Також у 1988 році Балтача став віцечемпіоном Європи, зігравши на тому турнірі лише у фінальному матчі проти Нідерландів (0:2).

Загалом за збірну СРСР Сергій провів 46 поєдинків, забив два голи та оформив один асист. Крім ЧЄ-1988 брав участь у ЧС-1982: п’ять матчів, один гол.

Повертаючись до Інвернессу, то за нього Балтача виступав у ролі граючого тренера. Пізніше динамівець був асистентом головного тренера у київському Арсеналі, ЦСКА-Борисфен, ЦСКА (Київ) та шотландському Сент-Міррені. 

З 2001 року Балтача працює в англійському футболі. За цей час ексзахисник був тренером молодіжної команди Чарльтон Атлетік та очолював їхню команду U-18. Також протягом чотирьох років Балтача працював тренером в академії лондонського Челсі. З літа 2021-го ексоборонець є асистентом головного тренера Чарльтон Атлетік (U-18).

17 лютого 1974 року у селі Колбаєвичі (Львівська область) народився Ярослав Хома – півзахисник Поділля, Карпат та Шахтаря, володар Кубка України.

Ярослав Хома. Фото: Google

Протягом своєї кар’єри Хома змінив чимало українських клубів. За 12 років півзахисник встиг пограти за Промінь (Самбір), Волинь, Поділля, Карпати, Шахтар, Металург (Запоріжжя), Кривбас. 

Разом з донецьким Шахтарем Хома у сезоні 2000/01 став володарем Кубка України та бронзовим призером чемпіонату. Однак переважно сам півзахисник виступав за дубль «гірників».

За львівські Карпати провів понад 100 поєдинків у період з 1999-2000 та 2001-2004. У 2003 році був дискваліфікований за підозрою у вживанні допінгу, що підвищує тестостерон, на сім місяців. Сам Хома заявляв, що вважає себе невинним.

Також в активі хавбека є один матч за національну команду України, який він провів у рамках відбору на ЧС-2002 проти Грузії (0:0).

17 лютого 1975 року у місті Орджонікідзе, нині Покров (Дніпропетровська область) народився Сергій Лавриненко – легендарний захисник Зірки та видатний тренер в історії Інгульця, фіналіст Кубка України та переможець Першої ліги.

З ДЮСШ Орджонікідзе Лавриненко перебрався до Зірки-НІБАС, відгукнувшись на запрошення тренера Миколи Федоренка. 

Наступні сім років Сергій провів у складі кіровоградського клубу, у 1993 році виступав за ФК Сіріус (Кривий Ріг). Усього за Зірку захисник провів понад 175 матчів, ставав бронзовим призером Другої ліги (1993/94) та завойовував срібні медалі Першого дивізіону (1994/95).

Після Зірки Лавриненко виступав за Металург (Запоріжжя), який на момент його приходу очолював Мирон Маркевич. Після зміни головного тренер Сергій більше грав за дубль та по орендах. Завершив кар’єру в 2004 році у віці 29 років через постійні травми.

Закінчивши факультет фізичного виховання Кіровоградського педагогічного університету ім. В. Винниченка, працював тренером в академії Зірки, очолював місцеве ДЮСШ №2. У 2014 році був асистентом головного тренера Зірки, після чого протягом двох сезонів очолював команду: 31 перемога, 10 нічиїх, 10 поразок. У сезоні 2015/16 разом з кіровоградським клубом став переможцем Першої ліги.

У 2016 році став головним тренером Інгульця. За час своєї роботи вивів клуб з Кіровоградщини не тільки до елітного дивізіону, а й до фіналу Кубка України в сезоні 2018/19. У фінальному поєдинку команді Першої ліги протистояв зірковий донецький Шахтар, який доволі впевнено обіграв підопічних Лавриненка – 4:0. Ніколи ні до, ні після представник нижчих ліг не діставався фіналу Кубка України.

Загалом на чолі Інгульця провів 188 ігор: 76 перемог, 50 нічиїх, 62 поразки. З липня по грудень 2023-го був головним тренером рівненського Вересу. Під його керівництво команда здобула лише три перемоги за 18 матчів, внаслідок чого Лавриненка було звільнено.

17 лютого 1988 року у місті Київ народився Дмитро Непогодов – воротар Марселя, Ворскли, молодіжної збірної України та національної команди Казахстану.

Дмитро Непогодов. Фото: Google

На дитячо-юнацькому рівні пограв за Динамо, Зміну-Оболонь та Відрадний. У 2006 році 18-річного голкіпера запросили до Марселя. За першу команду французького клубу Непогодов так і не дебютував, виступаючи за дубль у п’ятому за силою дивізіоні.

Після повернення до України виступав за донецький Металург, у складі якого за три роки провів 16 поєдинків. На правах оренди в 2011-му грав за вірменський Бананц. З 2012 по 2016 рік був воротарем полтавської Ворскли. За увесь час в її складі взяв участь у 61 поєдинку: 71 пропущений гол, 16 матчів «на нуль».

Покинувши Ворсклу, протягом п’яти років грав у чемпіонаті Казахстану за такі клуби, як Тобол, Астана та Ордабаси. У складі Тоболу та Астани ставав переможцем місцевого Суперкубку.

Влітку 2022-го повернувся до України, підписавши контракт з одеським Чорноморцем, у складі якого провів один сезон. У нинішньому сезоні Непогодов провів у складі першолігового Поділля з Хмельницького 13 матчів, у яких пропустив 13 голів та чотири рази зберіг свої ворота у недоторканності.

На юнацькому та молодіжному рівні виступав за українську збірну, однак у 2018 році став громадянином Казахстану, отримавши дозвіл грати за цю національну команду. 

У її складі провів 13 поєдинків, зокрема Непогодов був основним голкіпером Казахстану у кваліфікації на ЧЄ-2020. У тому відбірковому циклі його збірна посіла передостаннє місце у групі з Сан-Марино, Кіпром, Шотландією, Казахстаном, Росією та Бельгією. 

17 лютого 1997 року у місті Умань (Черкаська область) народився Максим Прядун – нападник Зірки, Металісту та ЛНЗ, один з найкращих бомбардирів УПЛ в сезоні 2022/23. 

Максим Прядун. Фото: Металіст

Свій футбольний шлях розпочинав у кіровоградському Олімпіку, звідки пізніше перебрався до маріупольського Іллічівця. За приазовський клуб виступав лише на юнацькому та молодіжному рівні, а перейшовши до полтавської Ворскли ситуація для нападника не змінилася.

У дорослому футболі дебютував вже у складі кіровоградської Зірки у травні 2017 року, вийшовши на заміну в матчі УПЛ проти Волині (1:0). Загалом за цей клуб Прядун провів 24 гри, забив п’ять голів, оформив один асист. Після цього був гравцем Арсеналу-Київ, Металіста 1925, Локомотива (Єреван), МФК Миколаїв та донецького Олімпіка.

Знову заявив про себе Прядун вже в ролі нападника харківського Металіста. У сезоні 2022/23 Максим забив дев’ять м’ячів та оформив чотири асисти у 28 матчах, увійшовши до топ-6 найкращих бомбардирів УПЛ.

Влітку 2023-го за 150 тисяч євро перейшов до команди з рідного регіону – ЛНЗ. У нинішньому сезоні відзначився трьома голами та одним асистом за 16 поєдинків.

17 лютого 1998 року у місті Миколаїв народився Олег Кожушко – вихованець Дніпра, нападник Олександрії та Кривбасу, один з найкращих бомбардирів нинішнього сезону УПЛ.

Розпочинав займатися футболом у миколаївському Торпедо, після чого перейшов до школи Дніпра. За першу команду дніпрян провів 16 матчів, оформив одну гольову передачу. Став переможцем Першої ліги в складі Дніпра-1 (19 матчів, два голи, два асисти).

Після цього виступав за Колос, Чорноморець та вірменський Пюнік. З 2021 по 2023 рік захищав кольори Олександрії. У складі містян і провів (наразі) найбільше матчі у власній кар’єрі – 44 (три голи, п’ять асистів).

Влітку 2023-го став гравцем Кривбасу. За першу частину чемпіонату забив сім голів та оформив дві результативні передачі за 16 ігор. Кожушко разом з динамівцем Владиславом Ванатом ділить першу сходинку рейтингу бомбардирів УПЛ цього сезону.

17 лютого 1999 року у селі Мигія (Миколаївська область) народився Денис Попов – захисник Динамо та збірної України, переможець молодіжного чемпіонату світу.

Денис Попов проти Жуніора Мораєса. Фото: Динамо

На дитячо-юнацькому рівні спершу виступав за РВУФК (нині ОФКІП-Полісся), а у 2015 році приєднався до академії київського Динамо. Був з одним лідерів біло-синіх у юнацькій та молодіжній команді. На рахунку Попова 12 матчів у Юнацькій Лізі УЄФА: два голи, один асист.

Дебют за першу команду киян стався 19 квітня 2019 в поєдинку УПЛ проти Маріуполя (1:0). Поступово з перспективного гравця оборони перетворився на основного захисника Динамо. 

Через травму хрестоподібної зв’язки Денис фактично пропустив кампанію 2021/22. Попри свої видатні антропометричні дані Попов є досить травматичним гравцем. Серед своїх кумирів із захисників світового рівня Денис виділяв легенду Реалу та збірної Іспанії Серхіо Рамоса. Самого Попова теж порівнювали з ним за манерою гри, прозвавши українським Рамосом.

На сьогодні в активі Дениса 85 матчів за Динамо, в яких він забив сім голів. Разом з киянами ставав чемпіоном України, здобував Суперкубок та двічі Кубок країни.

У складі молодіжної збірної України став переможцем чемпіонату світу 2019 року. Взяв участь у шести матчах мундіалю, відзначився трьома забитими м’ячами. У фінальному поєдинку проти Південної Кореї (3:1) не грав, оскільки у грі 1/2 фіналу проти італійців (1:0) був вилучений з поля, отримавши дві жовті картки.

За національну команду Попов наразі провів лише три гри, результативними діями не відзначався. 

17 лютого 2005 року у Києві на стадіоні «Динамо» імені Валерія Лобановського пройшов матч 1/16 фіналу Кубка УЄФА, в якому біло-сині приймали Вільярреал.

За 90 хвилин матчу підопічні Йожефа Сабо та Мануеля Пеллегріні так і не спромоглися забити бодай один гол на двох. Доля протистояння вирішилися в Іспанії на «Естадіо Ель Мадригаль» рівно за тиждень.

Кубок УЄФА, 1/16 фіналу

Динамо – Вільярреал – 0:0 (0:0)

• Динамо: Шовковський, Родольфо, Сабліч, Юссуф, Несмачний, Лєко, Чернат (Нінкович, 70), Рінкон, Гусєв, Шацьких (Верпаковскіс, 55), Клебер.
• Вільярреал: Пепе Рейна, Альварес, Пенья, Родрігес, Арруабаррена, Сорін, Са (Вента, 90), Сенна, Касорла (Фонт, 83), Фігероа (Рікельме, 73), Марі.

17 лютого 2011 року у Стамбулі на стадіоні «Іненю» пройшов матч 1/16 фіналу Ліги Європи, в якому Динамо зустрічалося з Бешикташем.

На перерву команди йшли за нічийного рахунку: за турецький клуб відзначився Рікардо Куарежма, за український – Огнєн Вукоєвич. 

Найцікавіше припало на другий тайм. Протягом шести хвилин динамівці забили два голи: спочатку Андрій Шевченко, потім Аїла Юссуф. 

Андрій Шевченко. Фото: Динамо

Наприкінці матчу Олег Гусєв був збитий у штрафному майданчику воротарем Бешикташа Хаканом Ариканом, внаслідок чого динамівці отримали право на виконання пенальті. Сам 20-й номер і підійшов до 11-метрової позначки та своїм влучним ударом поставив крапку у грі.

Ліга Європи, 1/16 фіналу

Бешикташ – Динамо – 1:4 (1:1)

Голи: Куарежма, 37 – Вукоєвич, 27, Шевченко, 50, Юссуф, 56, Гусєв, 90 (пенальті)

• Бешикташ: Арикан, Кейбаші, Сівок, Куарежма, Хільберт, Нобре (Алмейда, 69), Бобо, Гуті, Феррарі, Ернст (Гювен, 55), Ауреліо (Уйсал, 80).
• Динамо: Шовковський, Сілва, Юссуф, Алмейда, Гусєв, Михалик (Попов, 72), Вукоєвич, Єременко, Шевченко (Кравець, 84), Ярмоленко (Гармаш, 89), Мілевський.