Рятівник Гусєва, наш Бартез, легенди Шахтаря та Колоса: 18 березня — цей день в історії українського футболу

18 березня 1974 року у місті Оріхів (Запорізька область) народився Андрій Глущенко – голкіпер запорізького Торпедо та Металурга, тренер воротарів одеського Чорноморця у штабі Романа Григорчука.

Андрій Глущенко. Фото: Астана

Свій шлях у футболі розпочинав у запорізькому Торпедо, за який провів 53 матчі: 99 пропущених голів, 12 «сухих» ігор. Наступні два роки Глущенко провів у кіровоградській Зірці, після чого повернувся на Запоріжжя, але вже у ролі гравця запорізького Металурга. 

Саме в цьому клубі й пройшла більша частина ігрової кар’єри Глущенка. За вісім років у клубі він зіграв у 161 матчі: 185 пропущених голів, 51 гра «на нуль». Разом із Металургом брав участь у Кубку УЄФА 2002/03 та 2006/07, провівши чотири поєдинки. У складі запоріжців дійшов до фіналу Кубка України 2005/06, в якому команда В’ячеслава Грозного мінімально поступилася київському Динамо (0:1).

У сезоні 2008/09 Глущенко був воротарем маріупольського Іллічівця, у якому і завершив кар’єру. У 2011-му повернувся в ролі граючого тренера воротарів одеського Чорноморця. За свою футбольну кар'єру Глущенко 13 разів відбивав пенальті в чемпіонатах України.

Через свою зачіску (або її відсутність) українського кіпера часто порівнювали з легендарним французьким воротарем Фаб’єном Бартезом, лисину якого регулярно цілував сам Лоран Блан. 

Тренерську кар’єру розпочав у запорізькому Металурзі в 2009-му, входячи до штабу Романа Григорчука. Пізніше з цим фахівцем Глущенко працював у Чорноморці, Габалі, Астані та солігорському Шахтарі. Наразі продовжує тренувати воротарів у тому-таки Чорноморці, допомагаючи Григорчуку.

18 березня 1984 року у місті Токмак (Запорізька область) народився Андрій Оберемко – вихованець київського Динамо, півзахисник полтавської Ворскли та маріупольського Іллічівця, фіналіст молодіжного чемпіонату Європи, переможець Кубка України.

Десять років своєї кар’єри провів у Динамо, проте виступав переважно за Динамо-2 та подорожував орендами в інші українські клуби. За першу команду біло-синіх провів два матчі, разом з киянами завоював Кубок України в сезоні 2006/07.

На правах оренди виступав за Борисфен, ФК Харків, Іллічівець та Кривбас. У складі маріупольського клубу провів 80 поєдинків, забивши п’ять голів.

Пізніше також виступав за полтавську Ворсклу, харківський Металіст та запорізький Металург. Закінчив ігрову кар’єру в 2015 році.

У складі молодіжної збірної України провів 25 матчів. У 2006 році став віцечемпіоном Європи, коли команда Олексія Михайличенка дійшла до фіналу Євро, де поступилася збірній Нідерландів (0:3). На тому турнірі взяв участь у перших трьох матчах: без результативних дій.

За свою тренерську кар’єру встиг попрацювати в юнацькій команді Маріуполя та київського Динамо, який покинув у влітку 2023 року.

18 березня 1987 нападнику збірної СРСР та київського Динамо Ігорю Бєланову вручили «Золотий м'яч» 1986 року перед матчем чвертьфіналу Кубка європейських чемпіонів проти Бешикташа (2:0).

Нагадаємо, що роком раніше підопічні Валерія Лобановського здобули Кубок володарів Кубків, а Бєланов у тому розіграші турніру забив п'ять голів та оформив дві результативні передачі у дев'яти матчах.

Ігор Бєланов отримує «Золотий м'яч» 1986 року. Фото: з відкритих джерел

18 березня 1986 року у місті Чернігів народився Віталій Гавриш – вихованець чернігівської Десни, півзахисник і захисник алчевської Сталі та запорізького Металурга, легенда ковалівського Колоса.

Розпочинав футбольний шлях у чернігівській Десні, за яку виступав протягом трьох років (2003-2006). Пізніше перейшов до алчевської Сталі, у складі якої провів найбільше матчів у власній кар’єрі – 134 (25 голів, чотири асисти). Також Гавриш встиг пограти за такі клуби, як донецький Металург, Олександрію, запорізький Металург, Говерла та кіровоградська Зірка.

У 2016 Гавриш перейшов у ковалівський Колос, з яким пройшов шлях від Першої ліги до єврокубків і став справжньою легендою. Загалом за ковалівців провів 131 поєдинок, забив 19 м’ячів та оформив три результативні передачі. Саме два голи Гавриша в матчі плей-оф за вихід в УПЛ проти одеського Чорноморця (2:0) вивели клуб з Київщини до елітного дивізіону.

На початку 2022 року капітан Колоса закінчив ігрову кар’єру та увійшов у тренерський штаб клубу. Наразі є помічником головного тренера ковалівської команди Ярослава Вишняка.

18 березня 1986 року у місті Тбілісі народився Джаба Канкава – півзахисник київського Арсеналу, Дніпра, Кривбасу, французького Реймса та братиславського Слована, чемпіон Грузії й фіналіст Ліги Європи.

Джаба Канкава. Фото: Дніпро

Перші кроки у дорослому футболі робив у складі тбіліського Динамо. За грузинський клуб провів 13 матчів, забив три голи. Разом з динамівцями Тбілісі став чемпіоном Грузії у сезоні 2004/05.

Після нетривалих виступів за владикавказьку Аланію Канкава переїхав до України, де спершу виступав за київський Арсенал. У 2007 році став гравцем Дніпра, у складі якого провів 134 матчів, забив п’ять голів та оформив п’ять результативних передач. У складі дніпрян ставав бронзовим та срібним призером чемпіонату України. 

У сезоні 2014/15 разом з командою Мирона Маркевича дійшов до фіналу Ліги Європи, де поступився іспанській Севільї (2:3). В тому турнірі грузинський хавбек зіграв у 11 матчах та відзначився забитим голом у ворота грецького Олімпіакоса (2:0).

За часи своїх виступів у Дніпрі запам’ятався порятунком легенди київського Динамо Олега Гусєва, який отримав страшну травму під час зіткнення з воротарем дніпрян Денисом Бойком. Саме Канкава надав 20-му номеру киян першу допомогу, врятувавши життя півзахисника біло-синіх.

Також в Україні правах оренди з Дніпра виступав за Кривбас, у складі якого провів 39 матчів (два голи та два асисти). Пізніше Канкава пограв за французький Реймс, казахстанський Тобол та французький Валансьєн.

З 2021-го грузинський півзахисник захищає кольори братиславського Слована, разом з яким два роки поспіль ставав чемпіоном Словаччини. 

У складі національної збірної Грузії Канкава провів 100 матчів (10 голів, шість асистів), був капітаном. Також Джаба входить до трійки рекордсменів грузинської команди №1 за кількістю проведених матчів, поступаючись лише Левану Кобіашвілі (101) та Гураму Кашії (110).

Свій останній матч за національну збірну Грузії провів у жовтні 2021-го в матчі відбору на ЧС-2022 проти Греції (0:2). 

18  березня 1992 року на «Камп Ноу» пройшов матч-відповідь четвертого туру другого групового етапу Кубка європейських чемпіонів між київським Динамо та каталонською Барселоною.

Після домашньої поразки (0:2) біло-сині вирушили до столиці Каталонії – Барселони – аби спробувати нав’язати боротьбу синьо-гранатовим. Однак дива не сталося і кияни знову програли підопічним Йохана Кройффа – цього разу розгромно. 

У другому таймі після вилучення захисника киян Юрія Мороза дублем відзначився легендарний Хрісто Стоїчков. Добив команду Анатолія Пузача Хуліо Салінас, що відзначився з передачі Мікаеля Лаудрупа. 

Саме каталонці й стали переможцем останнього Кубка європейських чемпіонів 1991/92, здолавши в овертаймі фінального поєдинку італійську Сампдорію (1:0 після д.ч). Вже з наступного сезону турнір отримає нову назву – Ліга чемпіонів.

Кубок європейський чемпіонів, другий груповий етап, четвертий тур, матч-відповідь

Барселона – Динамо – 3:0 (0:0), перша гра – 2:0

Голи: Стоїчков, 59, 83, Салінас, 88

Вилучення: Мороз, 58

• Барселона: Субісаррета, Куман, Надаль, Нандо, Гвардіола (Салінас, 73), Вітсге, Еусебіо, Бакеро (Амор, 61), Лаудруп, Гойкоечеа, Стоїчков.
• Динамо: Мартінкенас, Лужний (Волотьок, 9), Цвейба, Шматоваленко, Заєць, Мороз, Анненков, Яковенко, Шаран, Грицина, Саленко (Квіткаускас, 76).

18  березня 1998 року на НСК «Олімпійський» пройшов матч-відповідь 1/4 фіналу Ліги чемпіонів між київським Динамо та туринським Ювентусом.

Після нічийного результату в Турині обидві команди мали непогані шанси на продовження боротьбу в найпрестижнішому єврокубковому турнірі. 

Однак то був вечір імені Філіппо Індзагі, який не тільки відрив рахунок у грі, а й загалом оформив хет-трик у воротах Олександра Шовковського. Крім Піппо, за туринців наприкінці матчу відзначився Алессандро Дель П’єро. У складі київських динамівців єдиний гол забив Сергій Ребров.

У підсумку Ювентус дійде до фіналу Ліги чемпіонів 1997/98, де мінімально програє мадридському Реалу (0:1), за який відзначився Предраг Міятович.

Ліга чемпіонів, 1/4 фіналу, матч-відповідь

Динамо – Ювентус – 1:4 (0:1), перша гра – 1:1

Голи: Ребров, 54 – Індзагі, 29, 65, 73, Дель П’єро, 88

• Динамо: Шовковський, Беженар, Головко, Дмитрулін, Калитвинцев (Кардаш, 37), Косовський, Шевченко, Ребров, Гусін, Хацкевич (Радченко, 63), Герасименко.
• Ювентус: Перуцці, Монтеро, Конте, Індзагі (Таккінарді, 79), Дель П’єро, Юліано, Дешам, Бірінделлі (Дімаш, 7), Зідан, Пессотто, Давідс.

18  березня 2021 року на «Естадіо де ла Кераміка» пройшов матч-відповідь 1/8 фіналу Ліги Європи, в якому київське Динамо зустрічалося з іспанським Вільярреалом.

Після поразки 0:2 у Києві підопічні Мірчі Луческу не змогли нічого вдіяти з іспанським колективом на виїзді. Вже після першого тайму на табло горів рахунок 2:0 на користь команди Унаї Емері.

Якщо минулого разу за «жовту субмарину» забивали центральні захисник Пау Торрес та Рауль Альбіоль, то цього разу за справу взявся форвард Жерар Морено, який своїм дублем встановив остаточний рахунок у протистоянні (4:0).

Вільярреал у підсумку дійшов до фіналу турніру, де в серії післяматчевих пенальті переміг Манчестер Юнайтед (1:1, по пен. 11:10), ставши переможцем Ліги Європи 2020/21.

Ліга Європи, 1/8 фіналу, матч-відповідь

Вільярреал – Динамо – 2:0 (2:0)

Голи: Морено, 13, 36 

• Вільярреал: Асенхо, Фойт (Гаспар, 62), Альбіоль, Морі, Педраса, Трігерос (Коста, 78), Капу, Парехо, Морено (Раба, 79), Бакка (Піно, 62), Чуквезе (Баена, 71).
• Динамо: Бущан, Кенджора, Забарний, Сирота (Попов, 83), Миколенко (Сідклей, 83), Сидорчук, Андрієвський (Шепелєв, 65), Циганков (Супряга, 46), Буяльський, Де Пена, Родрігес (Лєднєв, 65). 

18 березня 2022 року у місті Тольятті помер Олексій Бахарєв – півзахисник московського Спартака, донецького Шахтаря, переможець чемпіонату Росії, дворазовий чемпіон України.  

Олексій Бахарєв. Фото: Шахтар

Кар’єра Бахарєва розпочалася у російському Нафтовику (Похвістнєво), звідки хавбек у 1994 році перебрався до тольяттінської Лади.

Вже з 1996 року Олексій захищав червоно-білі кольори московського Спартака, з яким став чемпіоном та володарем Кубка Росії. Усього за спартаківців Бахарев провів 39 матчів, забивши два голи та оформивши два асисти у чемпіонському сезоні 1997 року.

Транзитом через волгоградський Ротор півзахисник опинився у донецькому Шахтарі. За шість сезонів у складі «гірників» Бахарєв провів 176 поєдинків: 13 голів, п’ять результативних передач. Разом з донеччанами півзахисник двічі ставав переможцем чемпіонату України та тричі вигравав Кубок країни. На правах оренди у 2005 році перебрався у казанський Рубін, за першу команду якого так і не провів жодного матчу.

Після Шахтаря хавбек повернувся у російських футбол, де виступав за Ладу, Носту, Машук КМВ та ФСА.

У листопаді 1998 року дебютував за збірну Росії, яку очолював Анатолій Бишовець, вийшовши на заміну в контрольному матчі з Бразилією (1:5). А вже у серпні 2002-го Бахарєв зіграв свій перший та останній матч за збірну України, взявши участь у програному товариському поєдинку з командою Ірану (0:1).

По завершенню ігрової кар'єри понад 10 років працював дитячим тренером в академії донецького Шахтаря.