Ветеран війни, що став нападником Динамо, капітан Чорноморця: 9 січня — цей день в історії українського футболу

9 січня 1923 року у місті Таганрог (Донецька губернія, нині Ростовська область в Росії) народився Віктор Жилін – ветеран Другої світової війни та нападник київського Динамо, що відкрив низку видатних футболістів. З 15-річного віку почав грати за таганрозький ФК Крила Рад, за збірну Ростовської області, після чого отримав запрошення до ростовського Динамо. 

Дебютувати за клуб з Ростова Жилін так і не встиг, оскільки розпочалася німецько-радянська війна. Віктор встиг пожити під німецькою окупацією та бути залученим до примусових робіт. Пізніше Жиліну вдалося вибратися з міста, щоб потрапити до складу радянської армії, з якою він дійшов до кінця війни. У футбол повернувся, виступаючи за курське, а пізніше й воронезьке Динамо. 

У 1947 році, вразивши представників київського Динамо під час одного з очних матчів, отримав запрошення перебратися до України. Таким чином 23-річний нападник опинився у складі біло-синіх, за яких відіграв три сезони. Загалом у складі київського Динамо Жилін провів 97 матчів, забив 17 голів. Також Віктор ставав найкращим бомбардиром команди у чемпіонаті-1949. Сучасники характеризували Жиліна як футболіста з дуже високою швидкістю, невтомністю та потужним ударом з правої ноги.

Отримавши важку травму у поєдинку з єреванським Динамо у 1950 році, виявився непотрібним київській команді. У 1951 році виступав у складі ленінградського Зеніту (22 гри, 12 голів), а вже за рік повернувся до Києва. У 1952 Жилін разом з Динамо завоював срібні медалі чемпіонату та отримав звання майстра спорту СРСР.

Віктор Жилін (праворуч), фото: ФК Динамо Київ

Після чергової важкої травми знову був змушений покинути київський клуб, перебравшись до ризької Даугави (13 матчів, сім голів). Останнім сезоном для Жиліна-гравця став сезон 1954 року, який він провів у команді ОБО (Окружний Будинок Офіцерів, пізніше київський ЦСКА).

Після завершення футбольної кар’єри працював у низці українських команд різного ґатунку. Разом з кіровоградською Зіркою у 1973 році став володарем Кубка УРСР. Тричі ставав переможцем зонального турніру класу «Б» (двічі з вінницькою Нивою та одного разу з житомирським Автомобілістом). 

Встиг попрацювати у незалежній України з черкаським Дніпром, бородянськими Машинобудівником та Системою-Борекс, а також очолював Студентську збірну країни. Помер 14 жовтня 2009 року після важкої хвороби. У низці міст України, але передовсім у Бородянці, почесним громадянином якої він був, проводиться турнір пам’яті Жиліна, адже місцеву команду він привів до перемоги в Кубку УРСР 1986 і Групі «Б» Другої ліги 2002 року.

Відомі футболісти, яких відкрив Віктор Жилін

• Валентин Трояновський, Євген Котельников, Янош Габовда, Антон Востров, Анатолій Александров, Стефан Решко, Віктор Прокопенко (Локомотив, Вінниця);
• Михайло Форкаш, Анатолій Боговик, Олександр Дегтярьов, Борис Кравчук, Микола Батюта, Анатолій Шепель, Володимир Шишков (Автомобіліст, Житомир);
• Семен Альтман, Леонід Буряк (Чорноморець, Одеса);
• Валерій Поркуян (Зірка та Чорноморець);
• Леонід Колтун (Авангард, Харків);
• Іван Вишневський (Нива, Вінниця);
• Іван Яремчук (Дніпро, Черкаси);
• Віктор Побігаєв, Олег Федорчук (Машинобудівник, Бородянка).

9 січня 1978 року у місті Артемівськ, нині Бахмут (Донецька область) народився Олексій Іванов – вихованець Шахтаря, легенда київського Арсеналу. Розпочав свій професійний футбольний шлях хавбек у структурі донецького Шахтаря, однак за першу команду «гірників» так і не зіграв. У сезоні 2000/01 провів вдалий сезон в олександрійській Поліграфтехніці, чим привернув увагу львівських Карпат. 

У Львові надовго не затримався та вже у 2002 році став гравцем київського Арсеналу, кольори якого захищав близько шести років. За цей час Іванов провів у складі столичного клубу 115 матчів, забивши три голи. Якраз у статусі гравця Арсеналу отримав від Леоніда Буряка виклик до національної збірної України. Дебют Олексія у складі синьо-жовтих стався 21 серпня 2022 року в контрольній грі проти Ірану. Матч закінчився поразкою (0:1), а Іванов вийшов на поле на 37-й хвилині, замінивши Володимира Мусолітіна.

Після Арсеналу встиг пограти за такі клуби, як Таврія, Нафтовик, ФК Харків та Закарпаття. У січні 2011 року оголосив про завершення професійної футбольної кар’єри, хоча надалі багато та продуктивно грав серед аматорів.

9 січня 1989 року у селищі Благодатне (Волинська область) народився Сергій Політило – капітан одеського Чорноморця, півзахисник юнацької збірної України. У 2002 році Політило переїздить до Києва, де починає займатися у РВУФК та грати за ФК Відрадний. Закінчивши спортивний інтернат, не став лишатися у столиці, а перебрався до Чорноморця. Відомий український тренер Семен Альтман побачив гру маленького (зріст Сергія 165 см), однак технічного гравця та запропонував підписати контракт професійний контракт з клубом. Виступаючи за дубль «моряків» у 2007 році, відзначився голом у грі проти Шахтаря, що був розгромлений 0:6. За «гірників» у той день грали такі відомі футболісти, як Ігор Ощипко, Денис Кожанов, В’ячеслав Шевчук та Ярослав Ракицький.

Сергій Політило, фото: ФК Дніпро

Дебют Політила за Чорноморець у Вищій лізі стався 6 серпня 2007 року проти полтавської Ворскли (1:0). Надалі Сергій матиме мало ігрової практики та досить рідко з’являтиметься на полі.

У вересні 2008 року заради ігрової практики відправився в оренду до першолігового Дністра (12 матчів, один гол, сім асистів), який на той момент тренував легендарний Тимерлан Гусейнов. Пройшовши з Чорноморцем очищення через Першу лігу в сезоні 2010/2011 завоює довіру головного тренера одеситів Романа Григорчука. Саме у ті роки Політило став лідером та капітаном команди, а наставник «моряків» у відповідь на чудову гру Сергія заявляв, що хавбек заслуговує на виклик до національної збірної України.

У липні 2013 року футболіст перейшов до Дніпра в обмін на Олексія Антонова. У складі дніпрян візьме в матчах Ліги Європи та кваліфікації до Ліги чемпіонів. Загалом Політило оформив лише три асисти у 52 матчах за Дніпро. Він не став фіналістом Ліги Європи 2014/15 через те, що той сезон на правах оренди проводив у луцькій Волині.

Першим закордонним клубом Політила став казахстанський Окжетпес (14 матчів, чотири асисти), а потім й турецький Адана Демірспор (дев’ять ігор), проте між цим і було нетривале повернення до Чорноморця, яке не увінчалося успіхом (покинув клуб вже взимку).

З 2018 по 2021 рік гратиме за донецький Олімпік: 78 матчів, 10 голів та три результативні передачі. Сезон 2021/22 проведе у ФК Львів, після чого станеться третє пришестя Політила до Чорноморця (24 матчі, два голи).

Загалом за «моряків» Сергій провів 149 ігор, забив вісім голів та оформив 20 асистів. З літа 2023 року грає за аматорський ФК Титан, з яким виграв усі можливі турніри Одеси та області. 

Слова Григорчука так і лишилися непочутими, адже за національну команду України Політило не зіграв. Натомість півзахисник був основним гравцем у різних вікових збірних країни. Разом із Сергієм у різні часи за юнацькі національні команди грали такі відомі футболісти, як Олег Міщенко, Роман Зозуля, Артем Кичак, Артем Кравець, Ярослав Мартинюк, Андрій Ярмоленко, Тарас Степаненко та Євген Коноплянка.