Григорчук був класним форвардом і забив 10 м’ячів якраз за Кривбас. Сьогодні він привіз у Кривий Ріг Чорноморець як головний тренер
48627 
Між ними – вісім очок і п’ять сходинок турнірної таблиці. Мало що поєднує ці дві команди – новачка УПЛ, який пробився в середняки й підбирається до зони єврокубків, а також історичного велета, чиї останні роки – історія про боротьбу за місце в еліті, а не за високі місця чи континентальні турніри.
Це мале, що поєднує – зокрема, Роман Григорчук. Як тренер, він шість разів протистояв Кривбасу – й програв чотири рази при двох перемогах і без нічиїх. Як гравець, у 27 матчах відзначився 10 голами за криворіжців – і то був славний час в історії як клубу, так і 30-річного нападника. Напередодні матчу УПЛ Кривбас – Чорноморець ми пригадуємо, як форвард Григорчук грав за команду, проти якої сьогодні виведе одеських футболістів як головний тренер.
Григорчук у 30 років: форвард-самородок, який лишався нереалізованим
Із юних літ Роман грав за колективи фізкультури рідного Коломийського району, аж до Покуття. Проте в команди майстрів довго потрапити не міг – бережанська Нива та івано-франківський Спартак спершу не бачили можливості використати футбольного самородка. А був Григорчук типовим нападником низового футболу – фізично сильний, непоступливий в єдиноборствах, але не дуже технічний, без тієї хорошої школи, яка надає лоску вихованцям Динамо, Шахтаря та інших сильних клубів із хорошими традиціями.
Лише в 23 роки Роман Григорчук отримав шанс себе проявити, та ще й у команді на злеті. Прикарпаття в 1987 році стало бронзовим призером Другої союзної ліги, в команді під керівництвом Бориса Стрельцова грали такі відомі особистості, як Ярослав Думанський, Аркадій Баталов, Сергій Турянський, а також ціла плеяда талановитої молоді – Юрій Вернидуб (самі знаєте хто), Валентин Москвин (майбутній форвард Дніпра), Роман Толочко та Юрій Шулятицький (ці двоє пограли за Карпати), Андрій Хомин (захисник Динамо, Ворскли та збірних України та Туркменістану).
У цій компанії з першого заходу Роман не заграв – у 34 матчі, лише два голи. Довелося шукати окружних шляхів – якраз вступав у свій розквіт Темп (Шепетівка), амбітний проект Джумбера Нішніанідзе. Там Григорчук набив під два десятки м’ячів, допоміг команді вийти та освоїтися на всеукраїнському рівні, проте пішов, не дочекавшись перемоги в Кубку УРСР 1991 року. Кликало Прикарпаття – як можна було відмовити команді рідного краю?
Разом із івано-франківцями Григорчук піднявся до Вищої ліги чемпіонату України, загалом за Прикарпаття набив (за неповними даними) 72 м’ячі. Це був уже дійсно важливий гравець команди – найкращий бомбардир сезону в Першій лізі, забивний і стабільний нападник. Навесні 1994 року Рома навіть з'їздив за кордон - однак за австрійського середняка Санкт-Пельтен зіграв лише три неповних матчі. Добротний колектив, очолюваний Антоном Піхлером, мав у складі кількох збірників - Австрії, Литви, Латвії, Нігерії. З більш досвідченим Воле Одегбамі та легендою Даугави Євгенієм Мілевським і місцевими форвардами Григорчук конкуренції не витримав. А потім ще й змінився головний тренер, і Вільгельм Кайпель, двічі випустивши українця на заміну, «зачохлив» його до кінця сезону.
- Світлина: "Ветерани футболу Прикарпаття", facebook.com/St.veterany
Повернувшись у Прикарпаття, на друге коло сезону 1994/95 Григорчук знову поїхав на заробітки – тепер у Польщу. Плоцька Петрохемія – по-своєму божевільна команда, воротар Сидорчук у майбутньому став зіркою Штурму (Грац), півзахисник Адам Маєвскі засвітився в Легії, а захисник Адам Сядачка – в Відзеві. Перш ніж заграти в Лізі чемпіонів, всі вони провели потужний сезон у Петрохемії, причому, форвард Григорчук у 14 матчах забив три м’ячі, а Сядачка з одних підключень і стандартів набив 12 м’ячів (в десятці найкращих бомбардирів Екстракляси!).
Час був непевний, гроші в вітчизняному футболі крутилися копієчні. Кілька разів спробувавши «хлібні» клуби, Григорчук награв на вищому рівні всього-нічого. Проте в 30 років отримав шанс всього свого життя.
Григорчук «божив» у Кривому Розі – забив 10 м’ячів, витягував матчі самотужки, повторив подвиг Марадони
Григорчука запросив Юрій Коваль – добротний і незаслужено маловідомий нині тренер. Він успішно працював пізніше з Олександрією та Зорею, причому, своїм тренерським успіхом у луганському клубі йому багато в чому завдячує Юрій Вернидуб, поруч з яким Коваль виконував великі обсяги непомітної, проте важливої роботи.
Команда підібралася добротна: в воротах – Валерій Воробйов, який доріс до збірної України та інтересу Динамо, в полі – ветерани Олексій Чередник і Євген Яровенко (олімпійські чемпіони!), двоє Мазурів, перспективний Геннадій Козар, в півзахисті – Геннадій Приходько, Ігор Богатир і Геннадій Скидан, у нападі – Юрій Яковенко та Юрій Миколаєнко.
Григорчук дебютував у Кривбасі 25 липня 1995 року в матчі з Чорноморцем - не забив, одесити виграли вдома - 2:0. У перших семи матчах Роману ніяк не вдавалося забити, аж поки 31 серпня він вийшов на заміну з Торпедо й вистрелив "дублем". Голів із гри після флангової подачі та з пенальті не вистачило для хорошого результату – на 95-й хвилині Бондаренко приніс запоріжцям перемогу. На дубль новачка оглядачі преси навіть не звернули уваги – газета «Команда» поставила йому за гру оцінку 5,5 – посередньо.
Втім, новий форвард швидко ввійшов у смак. Через тур відбувався матч Кривбас – Нива (Тернопіль). На обкладинку програмки помістили Григорчука, і саме він з пенальті на 70-й хвилині приніс перемогу господарям-криворіжцям. Далі 14-й тур. Кривбас «горів» вдома від іншої Ниви – вінницької. Григорчук спершу заробив пенальті, спіймавши суперників на спробі штучного положення поза грою, потім забив потужним ударом з 11-метрової точки Циткіну – майбутньому головному тренеру ФК Хуст і юнацької збірної України. На 77-й хвилині Роман пішов на флангову подачу й підняв на ноги 5 тисяч фанів на стадіоні «Металург» ‒ передчасно. М’яч Григорчук забивав не головою, а рукою. За що отримав жовту картку від київського арбітра Вадима Шевченка (царство небесне, недавно пішов у засвіти).
Це був дуже важливий момент у криворізькій кар’єрі нашого героя. Юрій Коваль пішов у відставку, його обов’язки виконував Юрій Грузнов. Кривбас ішов за два очка від зони вильоту. Трійка аутсайдерів у дивовижному чемпіонаті ’95/96 виглядала таким чином: Шахтар, Кремінь, Зоря-МАЛС.
Кривбас врятував від вильоту Маркевич, але на Григорчука – найкращого бомбардира сезону – вже не розраховував
Новим головним тренером Кривбасу призначили 44-річного Мирона Маркевича. Президент клубу Віктор Фомін не приховував оптимізму: «Це перший серйозний тренер Кривбасу після Ігоря Надєїна». Дебют львів’янина припав на найскладніший виїзд сезону – до Динамо. При двох тисячах глядачів на Республіканському стадіоні Калитвинцев і Ребров у дебюті матчу, Похлєбаєв з пенальті в кінцівці забезпечили господарям перевагу – 3:0. Григорчук у першому матчі нового наставника опинився поза складом. Запам’ятаємо цей момент.
Перший домашній матч оновленого Кривбасу – проти ЦСКА-Борисфена при семи тисяч фанатів. Він складався так, що ніхто б не повірив у перемогу Маркевича над Фоменком. Уже на 10-й хвилині вилучений воротар господарів, пізніше резервіст Тарахтій, який замінив польового гравця Портнова, потягнув пенальті від Пестрякова – майбутнього півзахисника Шахтаря. Відразу після перерви Григорчук після пасу Громова виривався на воротаря, проте був збитий суперниками. Сильний удар – і Рева капітулював. Через років п’ять Віталій стане в ворота Динамо та збірної України.
Як Маркевич сприймав Григорчука? Напевно, віддавав належне його козирям, але бачив і те, що навесні Рома святкував 31 рік, що в нього не найкраща швидкість, яка буде падати, а техніки, щоб це компенсувати – нема. Промовистіше за тисячу слів: взимку Мирон Богданович підписав із російського УралАЗу Севидова (того самого, який і зараз у новинах), а із Шахтаря – Поповича (майбутнього улюбленця фанів Зеніта). Двоє нападників-новачків почали отримувати свій ігровий час, Григорчук поступово виходив рідше, замінявся раніше.
Він чіплявся за свій шанс у Вищій лізі: забив важливий м’яч рідному Прикарпаттю в першому ж весняному матчі (Кривбас виграв вдома – 2:1), але потім «мовчав» майже два місяці. Григорчук виблиснув у травні місяці: спершу заробив і реалізував пенальті в матчі з Металургом (виграли в запоріжців 2:1), а потім дав бенефіс проти Кременя. Спершу знову напрацював на «точку», потім сольний рейд завершив смачним ударом – 2:1!
У сезоні 95/96 Роман Григорчук забив 10 м’ячів. Всі – на своєму полі (ось якими будуть його відчуття в місті Кривий Ріг), сім із них – саме з пенальті, більшість яких заробив особисто. Тим не менш, Маркевич розраховував на інших. Контракт не пролонгували, Григорчук перейшов у Сатурн (Рамєнскоє), Кривбас зберіг місце в Вищій лізі й продовжив там виступи аж до свого краху в ранзі «однокласника».
- Світлина: "Ветерани футболу Прикарпаття", facebook.com/St.veterany
Рома – високий, статний хлопець, зачіска «їжачком». Погляд примружений, наче цілиться по воротах
Для нас Роман Григорчук – це тренер із харизмою та вмінням привернути до себе колег по роботі, підлеглих і співбесідників. А яким тренер був на полі? Він зміг би виграти конкуренцію в своїй нинішній команді? Наш співбесідник, радник президента ФК Кривбас (Кривий Ріг) Геннадій Приходько, переконаний – так, однозначно! Він – не тільки сам тренер, який ще недавно працював з Кривбасом, а й багато років грав у півзахисті цієї команди ще в Вищій лізі. Його син Клим Приходько зараз – новий лідер середньої лінії криворіжців і, цілком вірогідно, Григорчук впізнає в ньому батька під час гри проти Чорноморця.
«Про Рому Григорчука поговорю з задоволенням. Наша команда його прийняла гарно й отримала в особі Григорчука хорошого, розумного нападника. Яким був Роман? Природжений центральний нападник. Хороша гра «на другому поверсі». Непоступливість як у боротьбі, так і в грі з м’ячем – бачили б ви, як він прикривав м’яча корпусом, відібрати в нього можна було тільки, як-то кажуть, «з ґрунтом»! Звісно, були в Роми мінуси – не мав особливої швидкості, проте компенсував це тим, що за кожен м’яч чіплявся, боровся, грав завжди тільки до кінця. Ще була в Григорчука рідкісна на сьогодні якість – гольове чуття. Ми часто забивали після стандартів, от він – із тих, хто розумів, де треба опинитися, щоб забити», ‒ розповів Геннадій Миколайович.
Тодішній Кривбас мав хороший склад, але боровся за виживання. Завдання-то виконав, але багато крові попив у вболівальників, тренерів, та й самих гравців. «У нас була хороша, яскрава команда, ‒ пригадує на наше прохання Геннадій Приходько. ‒ Зібралися вольові хлопці, тому часто ми забирали очки, навіть якщо пропускали першими. Вдома взагалі рідко кого «відпускали». У нас траплялися такі матчі, коли просто адреналін втримати було неможливо. Причому, говорю і як про такі тури, як із Зіркою, яку ми обіграли 5:4, так і матчі, де все вирішував єдиний на дві команди гол. Якось так складалося, що Кривбас на характері часто вигравав в один м’яч. Причому, якщо навіть гра в команди не йшла, знаходилися хлопці, хто все переломував – захисники підключалися, здалеку ми били, стандарти якісь витискали».
Уродженець Західної України Роман Григорчук в Кривому Розі став своїм: «Рома – з почуттям гумору, надійний і серйозний футболіст. Звісно, домашній такий – із задоволенням їхав до родини на свята чи вихідні, багато часу проводив у себе, щось читав, щось писав. Він сам такий був вдумливий, самокритичний футболіст – і як тренер, став таким же. Я під керівництвом Романа Йосиповича грав у клубі Дінабург, де він догравав і став тренером. Так він цю скромну команду вивів у фінал Кубка Латвії та єврокубки! Коли ж із Вентспілсом поставив на ноги всю Балтію, стало ясно, що з’явився новий самобутній тренер. Знаючи тягу Роми додому, я не сумнівався, що він навіть Європу залишить і приїде працювати в Україну. Молодець, я вважаю, це яскравий спеціаліст у сузір’ї українського тренерського цеху».
Запитуємо окремо – як воно, грати в тренера Григорчука? «Ох, ну, звичайно, це непросто! Роман Йосипович – ретельний, вдумливий, я б навіть сказав, скрупульозний тренер. Для нього, як гравця, дрібниць не існувало – а як для тренера, то й тим більше». Тим не менш, Маркевич такого забивного форварда не залишив у команді. Чому? «Ну, знаєте, це футбол. У кожного тренера своє бачення. Рома вже в віці був, йому, можливо, треба було й контракт зарубіжний, більший. Скажу, що свій сезон у Кривбасі Григорчук і Маркевич відпрацювали на найвищому рівні – кожен на своєму місці».
До слова, Мирон Богданович пізніше працював у цій же області – правда, в Дніпрі. «Тоді, коли Маркевич працював у нас у області, ми підгадали момент, коли він побуває в Кривому Розі, та з ветеранами зібралися, посиділи з ним. Хотілося згадати ті часи, коли в складній боротьбі ми відстояли місце в Вищій лізі, грали в красивий футбол – яскраві 4-4-2 з такою плеядою, як Мазури, Воробйов, Скидан, Громов, Григорчук… Всю команду можу назвати з повагою, виходячи на поле, ми отримували задоволення та радували вболівальників», ‒ пригадав для «УФ» Геннадій Приходько.
Зараз, правда, Роман Григорчук навряд чи ставить за мету порадувати криворізьких вболівальників. Чорноморець - на 13 місці, відрив від аутсайдерів мізерний, очки треба брати обов'язково - хай навіть у матчі проти суперника, який вище в таблиці. Що відчуватиме фахівець, приїхавши в місто, де провів найкращі роки в Вищій лізі? Як Кривий Ріг прийме колишнього лідера атак Кривбасу? Чим завершиться цей матч? Читайте анонс на матч Кривбас – Чорноморець на «УФ», дивіться гру й стежте за оновленнями на нашому сайті.
