Ковалець створений для Інгульця: 9 очок у чотирьох матчах, вольові перемоги, підйом у середину.

Якби ми вивели турнірну таблицю УПЛ суто за результатами матчів 2023 року, ви були б здивовані, побачивши, хто в ній на третьому місці. Ні, не Динамо. Не Дніпро-1. Навіть не ФК Олександрія або Чорноморець, які все ще не програвали в весняній частині сезону. Третім після Шахтаря та Зорі йде Інгулець, який пережив дві тренерські зміни за сезон, практично не мав поповнення та взагалі черпає кадри з нижчих ліг або числа запасних інших клубів. 

Це – той результат, який вже дозволяє робити висновки про призначення Сергія Ковальця. Розбираємося, чому Інгулець так швидко піднявся та що буде з ним далі. 

Твердження перше – в Інгульця насправді була хороша спадщина

Говорячи про результати команди Лавриненка, не можна не відзначити, що їй у поточному сезоні не щастило. Жодної розгромної поразки (не рахуючи 0:3 від Шахтаря), не найгірші показники за кількістю пропущених і забитих м’ячів, а також створених моментів, вкрай мало стандартів на їхню користь (лише один гол з пенальті за весь цей чемпіонат). 

На той момент, коли Поворознюк відправив Лавриненка в відставку, починав якраз працювати напрацьований Інгульцем базис – 9 із 13 своїх осінніх очок команда здобула починаючи з листопада. Можливо, якби їй забивного форварда, більш класних гравців на кількох позиціях, результати були б зовсім іншими. Проте 13 очок за осінь при дуже скромній комплектації – це гідний результат, нічого Інгулець у 2022 році не провалив і не програв. 

Все це показувало, що Інгулець – добротна й грамотно вкомплектована команда. Це можна підтвердити хоча б тим, що новий головний тренер підписав п’ятьох новачків, лише один із яких – умовно під основний склад (і то Білик із ФК Олександрія поки що не може вважати, що виграв конкуренцію в досвідченого Паламарчука). Ключові позиції залишилися незмінними. Нечасто буває, що наступник залишає майже все, що напрацював попередник. 

Цілком можливо, що Інгулець після серйозних зимових зборів забігав би й під керівництвом Лавриненка, проте після шести років співпраці Олександр Поворознюк пішов на такий крок, як зміна головного тренера. Причому, асистент Лавриненка Бартулович, який із середини листопада очолив Інгулець в якості т.во., також був успішним – виграв два матчі з трьох, відпускав команду в відпустку, і не тільки сторонні спостерігачі, а й гравці думали, що він розпочне збори та весняну частину сезону. 

Твердження друге – Інгульцю винятково пощастило з тренерами

Великий внесок зробив сам Сергій Лавриненко, при якому догравали та почали тренерську роботу ровесники – воротар Богдан Шуст і півзахисники Владислав Лупашко, Младен Бартулович. Вони хотіли вчитися, шукали варіанти, щоб пройти стажування в класних спеціалістів, в кінці кінців, не лінилися самовдосконалюватися. Цих тренерів часто можна було застати за читанням книжок, назви яких інші й не чули.

Саме тому Бартулович не завалив заключний відрізок осінньої частини сезону, хоча шанси для цього були. Календар лишався не з легких. Команда звикла грати якраз при Лавриненку. А взяли шість очок із дев’яти можливих, поступившись (в один гол) одному тільки Динамо. 

Вибір Ковальця був не із найбільш очевидних. Після важкої роботи в Чорноморці він опинився аж у чемпіонаті Київської області з футболу (де були учасники більш багаті, ніж Полісся із Ставків, отже, зимували вони не на першому місці). Проти Інгульця грав із перемінним успіхом (по дві нічиї та поразки в чотирьох матчах), жодного разу не зміг обіграти цього суперника. Чому Поворознюк у підсумку вибрав саме Ковальця?

Твердження третє – Ковалець в короткий термін встиг знайти порозуміння з командою

З точки зору роботи головного тренера перед Сергієм Ковальцем стояло відразу три великих (і складних) виклики: 

• переконатися, що на наявних у команді людей можна покластися

Не забуваймо: після Лавриненка залишилося десь 80% гравців і весь, повний, тренерський штаб. Якби в такій ситуації хтось виявився з «гниллю», все б завалилося. 

• знайти найкращу тактику для наявного підбору футболістів

Інгулець не комплектувався і не комплектується дорогими, статусними гравцями. Із п’яти новачків першої команди, які прибули взимку, тільки один був гравцем основи клубу вищого дивізіону. За таких обставин команда може набирати очки тільки на винятковій самовіддачі та виконанні тренерської установки з максимальною точністю. 

• швидко підняти загальнокомандний дух

Тільки за таких обставин можливий успіх, це не довготривалий, але дуже сильний ефект. 

Із чим справився Ковалець?

Із першим пунктом, напевно, так: інакше не було б результату, а в ЗМІ та соцмережах з’являлися б токсичні висловлювання від невдоволених. 

Із другим пунктом – однозначно так. Інгулець починав сезон у формації 4-5-1 (при Лавриненку це частіше була 4-1-4-1, при Бартуловичу – 4-2-3-1). Ковалець застосував незвичну схему. Номінально вона виглядає звичною, проте насправді має свій секретик. Можна трактувати як 5-4-1 – але лівий фулбек Смоляков, граючи поруч із лівим центральним оборонцем Ченбаєм, під час атак висувається настільки високо, що схема перебудовується в щось на кшталт 4-5-1. Так само Ковалець сповна використовує атакувальну суть своїх півзахисників. У той час, як форвард Сітало більше нав’язує боротьбу, діє на скидках і другому поверху, Одарюк вривається в вільні зони, стартує на розрізні передачі, активно користується виграними напарником м’ячами. Це зіграло свою роль, зокрема, проти Динамо.

Ковалець взагалі – історія про гнучкі тактичні схеми. На початках своєї роботи він мігрував від 4-4-2 до 4-2-3-1. Здорово освоїв гру в три центральних захисники. Кожна його команда відштовхувалася, передовсім, від гравців, які є в розпорядженні – мало який тренер може прийти в уже укомплектований колектив і навчити його грати дещо інакше, а цей спеціаліст може. 

Якщо його ФК Львів і Оболонь охоче використовували 4-4-2 чи 4-4-1-1, то молодіжна збірна – 4-2-3-1. В Татрані під час двох заходів він ефективно чергував ці дві схеми. А, скажімо, в Оболоні-Бровар і Чорноморці вже максимально добре переосмислив 5-4-1. 

Наостанок – Інгулець повинен продовжувати в такому ж темпі

Дев’ять очок у чотирьох стартових матчах – це чудовий результат, проте є одне «але». «Матчі за шість очок» для Інгульця ‒ це два поєдинки з Рухом, домашній з Металістом 1925, виїзди зі Львовом і Вересом. Зірвати джекпот із Динамо – це добре, проте ще краще – системно позбавляти очок конкурентів, як це було в Минаї.

Звинувачення, які пролунали після матчу ФК Минай – Інгулець, сильний панч. Цікаво, що спростовували їх в Минаї, навіть в Олександрії, яка є власником захисника Мельника (автогол і результативна помилка). Інгулець проігнорував інсайди та інсайдерів. Це теж важливо – без спокою в команді не буде того результату, на який вона зараз виходить.

Інгулець починає 20-й тур на восьмому місці. Так високо цього сезону клуб не діставався. Поки що до спокою далеко – надто велика щільність в серединці таблиці, проте за кілька турів у такому ж темпі можна буде діставати калькулятор, і, якщо все буде нормально, вже до перших чисел травня прописку буде врятовано. Після цього в тренерського штабу буде можливість вдумливо, системно замислитися про оновлення команди в цілому.