Куди Довбику ходити в Римі, а куди не потикати носа: головні місця Вічного міста з точки зору Роми та Лаціо
2067 
Автор – Яна ДАШКОВСЬКА
Артем Довбик поповнив Рому. З цієї нагоди сайт «Український футбол» запросив найбільш топову спеціалісток із італійського футболу та віддану вболівальницю одного (не скажемо, якого) римського клубу Яну Дашковську, щоб вона провела для нас заочну екскурсію столицею Італії.
Путівник міста Рим у плані кальчо з точки зору Роми та Лаціо – до вашої уваги. Сьогодні ввечері, нагадаємо, відбудеться матч першого туру Серії А 2024/25 Кальярі – Рома, з якого розпочнеться відлік італійської частини кар’єри українського легіонера Артема Довбика.
Рим – місто вічної боротьби Лаціо і Роми
Місто, у якому велике протистояння відчувається майже на кожному кроці: від настінних написів і муралів, що підтримують своїх чи ображають суперника, до жартів з незнайомцями, варто лише вловити натяк на клубну симпатію: Ах, ти за Лаціо?! У неділю будеш плакати оттакими сльозами! У туристичних районах, біля Колізею чи у затишних остеріях та тратторіях Трастевере, шансів зустрітися з такою реакцію суттєво вищі.
Найпоширеніший стереотип: за Лаціо вболіває лише провінція, а місто – за Рому
Правда, що Рома – популярніша команда, за яку вболівають багато з тих, хто роками не відвідує стадіон. Зручніше рухатися за більшістю і безпечніше, особливо якщо хочеш стати місцевим. До того ж, Лаціо має не найкращу репутацію через радикальну частину їхніх ультрас, та й історично майже завжди у б’янкочелесті було менше ресурсів для здобуття перемог. Тож, за Рому вболівають усі, а за Лаціо – хто не хоче бути як усі (і це теж стереотип).
Під час фашистського двадцятиліття Беніто Муссоліні постановив зібрати локальні команди у єдиний столичний клуб з традиційними кольорами міста й імперії – і, звичайно, ні у кого не запитував, чи готові вони до об’єднання. Для порівняння уявіть, якби фашисти на чолі з Освальдом Мослі захопили владу у Британії, і створили один лондонський клуб. І комусь, можливо, вдалося б врятуватися, завдяки впливовим тіфозі, як Лаціо. Тож створення Роми – цілком політичне рішення, і відвідували матчі нового клубу Дуче і компанія з політичних причин. Цикл продовжується, коли сучасні політики публічно підтримують Рому заради голосів, а зірки – заради популярності.
Проте справжні клубні преференції походять з дитинства. З першого матчу на стадіоні з батьками. З першого побаченого на полі феноменального футболіста, особливо якщо він римлянин як Франческо Тотті чи Алессандро Неста. З подарунків атрибутики від дядька чи тітки, які щосили намагаються переманити малих на свою сторону. З підліткового протесту проти тиску старших чи однолітків. Клубні симпатії органічно переплітаються з родинними історіями, де, як відомо, мало однозначності.
Фанати Роми, фото: LightRocket via Getty Images
Щоб дослідити, хто за кого вболіває в Римі, знадобилися наукові дослідження
У Римі було настільки важливо з’ясувати, хто, де і за кого, що місцевий університет провів дослідження. Виявили, що співвідношення між фанатами Роми та Лаціо у місті складає приблизно 3 до 1. У регіоні Лаціо це співвідношення зменшується до 2,3 до 1, але не зникає. Пам’ятаю, як у рибальському містечку Анціо на узбережжі моря, після перемоги Роми у півфіналі Ліги Чемпіонів цілий день з балкона звучав повний репертуар пісень джаллороссі Антонелло Вендітті і не тільки.
Проте мені завжди здавалося, що в першу чергу варто звертати увагу на тих, хто регулярно відвідує матчі своєї команди на трибунах. Якщо немає протестів або надзвичайного успіху чи провалу, різниця у відвідуваності Стадіо Олімпіко відчутна, але не приголомшлива. Наприклад, минулого сезону в середньому: 62 970 (близько 40 000 абонементів) глядачів приходили підтримати Рому, тоді як 44 853 (30 333 абонементів) відвідували матчі Лаціо. Причому, прибували тіфозі звідусіль, бо географічні поділи врешті досить умовні.
- Вісь Північ-Південь
Поділ міста, про який завжди говорять: Північний Рим більше за Лаціо, а Південний – за Рому. Північ – це Стадіо Олімпіко, Федерація футболу, модні квартали, такі як Паріолі чи Вінья Клара, парки, культурні інституції, посольства, загалом дорого-багато. А Південь – це ЕУР з його фашистською і модерною архітектурою, центр кінематографії Чінечітта (тут виріс Алессандро Неста, а в Лаціо опинився тільки тому, що тато-лаціале принципово відмовив скауту Роми), колишні пролетарські Тестаччо та Гарбателла, бідні квартали з мігрантськими впливами, загалом простіше, але й різноманітніше.
Клубні бази не зраджують згадану географію. Щоб дістатися до тренувального майданчика б’янкочелесті у Формелло, потрібно рухатися на північ від міста, до Тригорії – на південь. Футболісти, яким треба щоденно їздити на тренування, не надто хочуть годинами стояти у корках, тому часто обирають лакшері вілли та житлові комплекси поблизу: в Ольджаті та Казаль Палокко, у Паріолі чи ЕУРі. Однак є й інший варіант – оселитися ближче до центру, щоб на повну відчути атмосферу античного, барокового міста, яке приваблює туристів з усього світу. Як Даніеле Де Россі, що проживає біля Замку Святого Ангела і насолоджується видами Собору Святого Петра з вікна.
Даніеле Де Россі, фото: Getty Images
Франческо Тотті народився у Порта Метронія, трохи південніше від центру, проживав і в Казаль Палокко, і в ЕУРі, а після розлучення і нових стосунків вирішив кардинально змінити обстановку і переїхати у Вінью Клару, на північ, в оточення лаціалі. Мабуть, і в рибний ресторан L’Isola d’oro в Паріолі, де колись зробив пропозицію Іларі, він більше не ходить. А шкода, особисто можу підтвердити, що там подають дуже смачні морепродукти та фірмову пасту з квітами гарбуза, ботаргою і трюфелем, тож нові світлини знаменитих відвідувачів продовжують з’являтися на стінах закладу, як-от Пауло Дібали.
- День матчу
У день дербі тіфозі збираються на районі на бокал пива: романісті десь біля легендарного Кампо Тестаччо чи з ліваками у Квадраро, лаціалі – на П’яцца Весковіо. Або ж відразу, за декілька годин до стартового свистка, рухаються у сторону стадіону, на інший берег Тибру. Потоки розділяються мостами: Понте Дука д’Аоста веде до Курви Суд, а Понте Мільвіо – до Курви Норд. Потрапити не у свій квартал може бути небезпечно – прикрі випадки траплялися не раз. Але, коли опиняєшся на місці, радість зустрічі захоплює: тисячі людей в однакових кольорах співають, стрибають, сміються, палять рози суперника, і, між іншим, доїдають шматок римської піци з тонкою хрусткою скоринкою, бо час обіду – то в Італії святе.
Що трапиться після матчу, залежить від результату. Коли перемагає Лаціо, у місті об’єктивно тихіше. Лаціалі менше, а святкування зазвичай приватніші: навіть після перемоги у фіналі Кубка Італії, співали і танцювали на столах у пабі, а не на площі, а вранці вивішували прапори з балкону і розписували вулиці числом 71 – без зайвих слів. Крім хіба щорічного дня народження Лаціо, коли, у ніч з 8 на 9 січня, сотні тіфозі збираються на П’яцца делла Ліберта у Праті з пляшечкою ігристого.
Коли перемагає Рома, щастя має відчути кожен куточок столиці. Екзальтовані тіфозі кружляють вулицями у автомобілях з прапорами у вікнах і безперервно сигналять. Сотні заповнюють площі, від дель Пополо до Сан-Джованні, а у моменти найбільших тріумфів навіть колишній давньоримський іподром Чірко Массімо, щоб разом співати мелодійний гімн Roma Roma Roma і прославляти нового короля Риму.
Артем Довбик може ним стати, чому б і ні?
