Шахтар дорого підписує бразильців. Навіщо? І чи можуть вони стати новими марлосами і тайсонами?
25985 
Кевін і Марлон обійшлися Шахтарю в 24 млн. євро – стільки донеччани не витрачали з часу повномасштабного вторгнення, а загалом такі суми більше пасували команді часів Луческу – з Бернардом, Алексом Тейшейрою, Дугласом Костою та Вілліаном.
Дехто обурюється вкладанням коштів у багатомільйонні трансфери під час війни, але в такому випадку варто ставити на паузу весь український футбол та і все цивільне життя, «бо не на часі».
Коментатор Кирило Круторогов у статті на сайті «Український футбол» пояснює навіщо Шахтар робить ці трансфери та чому це правильно.
Пережили травмуючий досвід, впоралися і прагнуть те, що і завжди – перемагати і нагадувати світу про Україну
Життя надзвичайно циклічне. Можна згадати, що коли війна постукалася в двері України у 2014-му, наш футбол проживав, ймовірно, свій найкращий період в історії. В українських клубах було достатньо серйозних легіонерів, платили чималі зарплати, видовищність матчів Премʼєр-ліги була пристойною, відвідуваність у середньому складала понад 10 тисяч глядачів за гру, а команди у поважній кількості регулярно грали в єврокубках.
З анексією Криму і початку війни на Донбасі економічні можливості українців суттєво погіршилися і це прямо позначилося на футболі. Можна згадати, що, зокрема, і Шахтар певний період не вкладав відчутних коштів у нові трансфери.
З 2015 по 2019-й «Гірники» доволі стримано витрачали на підписання нових футболістів, через що навіть ходили тихі безпідставні припущення, що власник клубу Рінат Ахметов охолов до футболу.
Рінат Ахметов, фото: ФК Шахтар Донецьк
Потім стався вартісний продаж Фреда в МЮ, почалися відносно невеликі витрати на Соломона, Маркоса Антоніо та Майкона, згодом 15 мільйонів євро за Тете і знову тиша.
А вже із запрошенням Де Дзербі (що само по собі, очевидно, було недешево) Шахтар витратив понад 50 мільйонів на запрошення Нереса, Педріньо, Траоре, Марлона та Тобіаса.
Тоді ж розпочалася клята повномасштабна війна і клуб через абсолютно руйнівне рішення та директиву ФІФА втратив більшість легіонерів, які були не лише частиною команди, а й активом клубу (зокрема, фінансовим).
На той час могло здатися, що футболу в Україні просто не буде, а деякі клуби помруть. Насправді ж життя триває і футбольні матчі в країні проводять. А Шахтар взагалі продемонстрував дива міцності, в екстреному порядку зібрав команду з українців, запросив Йовічевича, гідно виступив у єврокубках та здобув чемпіонство.
Ігор Йовічевич, фото: ФК Шахтар Донецьк
Здається, цей гідний виступ з максимальною самовіддачею футболістів і те, який посил несли вони, команда і клуб на європейській арені – представлення України, нагадування світу про війну – зіграли надзвичайно важливу роль.
Куди би «Гірники» не приїздили на матчі, до них ставляться з повагою, співчуттям і людською підтримкою, бачачи як завзято українська команда у такий важкий час для країни бʼється не лише за свій престиж, а і за престиж України.
Круті іноземні автори зняли про Шахтар серіал, зробили аудіоподкаст та написали книгу. І кожен рядок цих матеріалів – нагадує світу про жахливу та несправедливу війну в Україні.
Якщо не вкладати в клуб і не витрачати на трансфери, клуб можна закривати вже зараз
Виглядає очевидним, що для того, аби клуб залишався на самоокупності, не просто існував без мети, а і прогресував – команда потребує підсилення. Не лише гравцями для вирішення локальних турнірних задач, а і тими, на кого можна зробити ставку в звичному вигляді, як на бізнес-проект. Якщо цього не робити і «варитися виключно у власному соку» абсолютно точно станеться так, що наявний кадровий ресурс виснажиться і почнеться стагнація. Тоді не буде ані виступів в Лізі чемпіонів, ані можливості заробляти там, щоби продовжувати впевнене існування, ані можливості отримувати прибуток на продажі футболістів, яких вдалося розкрутити в команді.
Іншими словами, клуб буде існувати просто заради існування, як і, на жаль, абсолютна більшість наших клубів.
Витрати ж на Кевіна та Марлона сумарно в 24 мільйони євро відчутно покращують перспективи Шахтаря – з точки зору результатів на внутрішній арені (а це можливість грати в ЛЧ і апріорі заробляти великі гроші), безпосередньо в єврокубках (перемоги в кожному матчі та проходи по раундах збільшують прибутки), а також теоретичний подальший продаж цих гравців в два, три чи більше разів дорожче. Тобто це звичний, абсолютно здоровий підхід Шахтаря як клуба. А ще, враховуючи, чималу аудиторію молодих бразильських зірок у соцмережах та придбання їх як інфопривід – це чергове і чергове нагадування світу про Україну і війну, яка відбувається на території нашої країни.
Марлон Гомес, фото: ФК Шахтар Донецьк
«Навіщо витрачати на трансфери, краще спрямовувати ці кошти на допомогу ЗСУ»…
Доводилося читати і такі їдкі коментарі під новинами про підписання двох бразильців по 12 мільйонів євро кожен. Але за такою логікою, не треба вести взагалі ніякого бізнесу, не треба вести ніякого цивільного життя, а всі гроші всьому населенню витрачати виключно на потреби виживання, а решту спрямовувати на армію. Однак цього не стається. Ресторани працюють, розважальні заходи відбуваються, економіка зі скрипом, але функціонує. Інші клуби теж існують, і це також коштує їхнім власникам мільйонів доларів чи євро на рік.
Абсолютно точно, що нові трансфери Шахтаря – це не дорогі розваги власника, а чітка та виважена стратегія функціонування клубу – заради його розвитку як бізнес-проекту.
Тим більше, враховуючи принципи прозорості та чесної гри Шахтаря, будь-яка витратна частина клубу традиційно супроводжується вагомими відрахуваннями в бюджет країни, що є корисним для всіх.
За ігровим потенціалом новачки здатні досягнути високого рівня
Приклад Мудрика став показовим – за українським футболом та нашими футболістами стежать за кордоном і їхній продаж може бути більш ніж прибутковим. Очевидно, що якби ФІФА не дозволила усім легіонерам розбігтися просто так, за майже кожного з них Шахтар міг би отримати пристойні гроші – більш ніж по 10 мільйонів євро – за Соломона, Тете, Антоніо та інших.
Маркос Антоніо, фото: Eurokinissi Sports
Кевін отримує перспективи замінити Мудрика або стати новим Мудриком, він чітко розуміє який шанс йому випав і точно захоче скористатися ним. Нема сумнівів, що невдовзі Шахтар зможе продати Судакова за пристойні гроші. Марлон Гомес – пряма заміна для нього з цікавими варіаціями, адже Степаненко – не Бенджамін Баттон, а замінити його нема ким. Тож Марлон, який вже здійснив перехід в дорослий футбол, також отримує путівку на трамплін, де все залежатиме від нього. За ігровим потенціалом обидва футболісти – цілком можуть стати тими зірками, яких Шахтар завжди запрошував для розвитку і якісного продажу в майбутньому. Тож ці трансфери – ситуація win-win абсолютно для всіх.
