Анатолій Трубін: «Визнання найкращим воротарем України – стимул, щоб наступного року успіхи були ще більшими»
79625 
2022 рік - переломний для Шахтаря. Нова філософія гри від Йовічевича, несподівано успішний виступ у єврокубках, різке омолодження та українізація складу. На фоні хлопців, які ще тільки пізнають не те що Лігу чемпіонів, а навіть УПЛ, 21-річний Анатолій Трубін – уже цілком досвідчений гравець основи, який за першу клубну команду Шахтаря провів 74 матчі, з яких – більше 20-ти в єврокубках.
З часів молодих Пятова, Шовковського та, можливо, Шуста з Рибкою, впевнений старт Трубіна в футболі вищих досягнень – одне з найяскравіших вражень. Цей сезон для Анатолія сповнений подіями – тут і вражаючі особисті виступи проти Реала та Лейпцига, і перемога над Динамо в “класичному”, проте й розгромна поразка від Шотландії в Лізі націй і прикрий програш тому ж РБ з розгромним рахунком у матчі за вихід у плей-офф Ліги чемпіонів…
Сольний виступ Трубіна на “Сантьяго Бернабеу” та блискучі матчі впродовж 2022 року – від закордонного турне до відповідальних офіційних матчів на всіх рівнях – вразили футбольну спільноту, тож Анатолій в опитуванні “УФ” випередив усіх колег по збірній і став найкращим воротарем України. В ексклюзивному інтерв’ю сайту “Український футбол” лауреат, передовсім, приймав вітання.
“Доросле життя почалося, коли в 2014 році виїжджали з Донецька”
- Навіть і не думав, що мене визнають найкращим, але це приємна новина, тому що це плоди праці – моєї та всього нашого колективу, - розповів “УФ” Анатолій Трубін. - Для мене будь-яке особисте звання – це стимул, що в наступному році треба виступити ще краще, досягти ще більшого.
- Як проводите відпустку? Мали можливість переключитися з футболу на щось інше?
- Нікуди не їздив і не планую, тому що дуже сумував за звичайним життям. Хочеться побути з моєю дівчиною, з мамою. Займатися тими побутовими дрібницями, які весь час відкладаються, поки йде футбольний сезон.
Звісно, важко переключитися й повністю відновити сили й емоції, коли пропадає світло, інтернет. Але присутність близьких додає настрою. Вірю, що все в нашої країни буде добре, дякую нашим захисникам за можливість займатися улюбленою справою в наш складний час.
- А коли для вас почалося доросле, самостійне життя?
- У 2014 році, коли з академією Шахтаря виїжджали з нашого рідного міста. Коли мені було 13-14 років, я вже звикав жити в колективі, займатися своїм побутом, жити за розкладом футболіста.
Звісно, було важко, проте ти розумієш, що йдеш за своєю мрією. Що це робота твого життя, про яку можна тільки мріяти. У мене був футбол, і я робив усе, щоб у ньому реалізуватися.
Мама мені завжди казала: щоб чогось досягти, треба важко працювати. З небес на голову нічого не впаде. Не те, що в такому конкурентному середовищі, як футбол, а навіть у будь-якій сфері життя - якщо сидіти й чекати дива, нічого не буде. Визнання, гроші та славу здобувають ті, хто тяжко працює.
Анатолій Трубін. Фото: Шахтар
- Коли залишали Донецьк у 2014-му, могли подумати, що це настільки надовго?
- Звичайно, ні. Я ж сам донецький, це моє рідне місто. Спершу наша родина жила в районі аеропорта. Там зараз дуже-дуже тяжка ситуація. Пізніше ми переїхали в район “Донецьк-Сіті”, далі я жив неподалік від бази на Кіршах. Там, наскільки володію інформацією, пошкодження менші. Проте дуже болить серце за рідне місто, і я сподіваюся, що обов’язково настане мир і все відбудуємо. І знову в Донецьку буде грати Шахтар, збірна, Ліга чемпіонів.
- Доречні поради в вашої мами. Чи має вона стосунок до спорту? А ваша дівчина?
- Ні, мама працює в банківській системі. Моя дівчина Марина закінчила університет, працює в салоні краси - є майстром по віях і бровах. Марина – сама краса, і людям красу допомагає розкривати.
А до футболу в моєму роду мав стосунок дідусь. Він у нас шахтар за професією, проте в вільний час грав у півзахисті та атаці.
“Найяскравіший спогад - 75-річчя Шахтаря”
- А як ви потрапили в футбол?
- Починав займатися в філіалі Шахтаря – Моноліті, тому що туди брали з шести років, а в академію – вже з семи. Потім у Шахтарі займався в Олександра Віталійовича Алімова, який нині працює в штабі Оскара Жановича Ратулутри в U19.
Взагалі, в Шахтарі підібраний чудовий тренерський колектив. Спасибі всім, хто з нами працював – як старшим тренерам, так і персонально тренерам воротарів. Кожен з них зробив свій внесок у розвиток футболістів клубу.
- Напевно, встигли чимало поподавати м’ячі на єврокубкових матчах у Донецьку? Застали зведення “Донбас-Арени”?
- Я тоді ще маленький був, але, звичайно, і “Олімпійський”, і “Донбас-Арена” – це стадіони, на які завжди ми ходили з особливими відчуттями. А щодо того, що найбільше запам’яталося – ви знаєте, можливо, це навіть не якийсь конкретний матч, а святкування 75-річчя Шахтаря. Це було таке свято, що до цих пір згадується.
- Страшна війна триває з 2014 року, а цьогоріч набула повноформатних масштабів. Пригадаєте день 24 лютого особисто для вас?
- У нас буквально за кілька днів мав бути старт весняної частини сезону в Харкові, всі мої думки були навколо матчу - Металіст 1925, УПЛ, що являє собою суперник… І чесно вам скажу, якби моя дівчина не розбудила, я б, може, так і вирушив собі на тренування. Адже це був четвер, а матч планувався на суботу, я вже був зосереджений і думав суто про футбол. А коли пішли вибухи, паніка, звісно, всі зрозуміли, що це вже велика війна.
- Ваші дії в перші дні війни?
- Я перебував у Києві, і зателефонував Роберто Де Дзербі й сказав виїжджати на Західну Україну. Ми й вирушили: хтось, як легіонери, потягом за кордон, а хтось в Ужгород (як Мудрик) чи Львів (як Судаков). Я із Валерою Бондарем і Дімою Криськівим вирушив у Луцьк - там були друзі у нас, ми могли якось підтримати форму.
Звісно, справжня робота почалася вже тоді, коли пішла підготовка до закордонного турне. Приємно було знову відчути себе на полі, в ділі.
- Легіонери могли виїхати за межі України, ви, як українські громадяни призовного віку, на той час – ні. Як у таких умовах було підтримувати форму?
- Ми знаходили друзів, збиралися в такі невеличкі команди, які грали в благодійних міні-футбольних турнірах. Але тут хочу окремо сказати про наш респект Де Дзербі – він у цей складний момент себе проявив як сміливий і відповідальний чоловік. Дійсно, міг би поїхати, але він сказав: “Поки мої футболісти не будуть у безпеці, я нікуди не їду”. Це – вчинок Людини з великої літери, коли ти хвилюєшся за своїх гравців і колектив в цілому.
Звісно, з часом Роберто поїхав. Але повагу заслужив.
- Прийняти Брайтон після Поттера - це справжній виклик у тренерській кар’єрі. Стежите за подальшою роботою Де Дзербі?
- Безперечно. Радий, що в АПЛ з’явився ще один крутий тренер. Бажаю йому успіху.
“Йовічевич сказав, що ми не хлопчики, а провідні гравці”
- Ігор Йовічевич прийняв Шахтар після Де Дзербі. З чого почалося ваше з ним знайомство?
- Він перед командою виступив: “Хоч ми й зібралися після тривалої перерви в омолодженому складі, Шахтар - це Шахтар. Маємо максимальні цілі й будемо працювати над їх досягненням, тому що Шахтар звик тільки перемагати. Тут не хлопчики, а провідні гравці”. Це нас дуже надихнуло.
Ігор Йовічевіч. Фото: Шахтар
- Що для вас, як для воротаря, змінилося з його приходом?
- Звісно, кожен тренер бачить гру по-своєму, є нововведення і в силовій роботі, і в тактиці, в удосконаленні техніки. Для мене особисто це черговий позитивний досвід, адже у нас були й португальські штаби, й італійські, зараз у нас тренер воротарів – іспанець, Франсіско Галан з Атлетіко (Мадрид). Я працюю з великим інтересом і чекаю нових зборів, матчів, турнірів.
- Але, погодьтеся, перші контрольні матчі оновленого Шахтаря не вражали – вашу команду навіть називали “збірною”...
- Ну, знаєте, сказати можна будь-що. Звичайно, був елемент незіграності, ще треба було звикнути до вимог Містера. Проте, врешті-решт, ми всі знали одне одного, багато хто - ще з часів академії. Так що Шахтар працював за своїм планом, осінні результати підтвердили, що це було недарма.
- Шахтар, де вже не було гравців рівня Тайсона, Марлоса, Мораеса, Ісмаїлі, Алана Патріка, виглядав дуже незвично. А для вас?
- Ті, кого запросили цього року в Шахтар, і без відходу легіонерів заслужили свій шанс. Звісно, ви перелічили великих майстрів, але ті ж Тайсон, Марлос, Алан не одну сотню матчів уже зіграли, в них вірили. Молодь же робить перші кроки, їм важко, їм треба адаптуватися. Тому закликаю вболівальників вірити в наших футболістів, у них є запас міцності та можливість прогресувати. Вірю, що вони покажуть, що не гірше навчені та мають хороші перспективи в футболі.
- Достатньо глянути на командні фото Шахтаря річної, дворічної давнини, щоб переконатися, як змінилася команда. І біля вас, як воротаря, більше немає Ісмаїлі, Додо, Марлона, чутки відправляють в Нідерланди Матвієнка, а також запевняють, що може піти Кривцов. Нема остраху за захист?
- Ні, тому що незамінних не буває. Шахтар доводив своїми успішними трансферами, що наші гравці прогресують і виходять на світовий рівень. Що ж, отже, і тих, хто пішов, ми зможемо гідно замінити, підготувати нових зірок. Матвієнко у нас уже досвідчений лідер. Поряд – Кривцов, Бондар, який теж прогресує. І серед молоді є здібні гравці оборони, ось Фарина, наприклад, має всі шанси стати висококласним захисником.
Кожен із молодих гравців хоче стати чемпіоном, досягти чогось у єврокубках і збірній. Всі з відповідальністю ставляться до своїх завдань. Врешті-решт, ми ще нічого не досягли, попереду – вирішальна частина сезону.
“Не так важливо, чия саме футболка у Валенсії, головне – що футболка Шахтаря”
- Як сприйняли те, що Андрій Пятов завершив виступи у збірній України в статусі рекордсмена за проведеними матчами та “клін-шитами”?
- Що казати про такого гравця? Величезна повага. Для мене Пятов – найкращий воротар України. Нема жодної людини, яка погано б про нього відгукнулася. Багатьом юним воротарям Андрій вселив любов до футболу та впевненість у своїх силах, і мені також.
- Періодично преса повідомляє чутки про нібито інтерес Шахтаря до Луніна та Різника. Тривожать такі новини?
- Спокійно до цього ставлюся. Конкуренція - дуже важлива та цінна для зростання футболіста. Якщо такі трансфери й стануться, від них виграє і наш клуб, і збірна, адже такі сильні воротарі будуть зібрані в одній команді.
Я взагалі ніколи не сприймаю конкуренцію як негатив – навпаки, як тільки ти вирішиш, що ти назавжди найкращий, ти перестанеш прогресувати.
- Шахтар повернувся на поле вже в рамках міжнародного благодійного турне. Де за кордоном найкраще приймали українську команду?
- У кожному місті нас добре приймали. Було багато людей на стадіонах, в тому числі наші земляки з України. Але найбільше запам’ятався, напевно, перший матч турне – з Олімпіакосом. Коли на стадіоні зазвучав Гімн України, у багатьох хлопців сльози з’явилися на очах.
- Під час чемпіонату світу розійшлася фотографія Еннера Валенсії в футболці Шахтаря та його дружини з синьо-жовтими стрічками в волоссі. Ваша перша реакція?
- Було дуже приємно, це круто, що завдяки футболу стільки людей дізналися про Україну, співпереживали нам.
- У команді не намагалися вияснити, чию саме футболку виміняв еквадорець Валенсія?
- Ні, от, до речі, хороше питання. Поки не знаємо, але це дуже приємно, що гравець, який успішно зіграв на чемпіонаті світу, був у футболці Шахтаря. Це – головне в цій ситуації, що він нас підтримав.
“Так, як Мартінес, поводитися не став би. Але коли треба команді, можу бути жорстким”
- Не було прикрого відчуття, що на місці Уельсу могла бути Україна? І виступили вони не так вдало, і враження непрохідних влітку не справили…
- Це – футбол. Є результат. Нам усім дуже хотілося вийти на чемпіонат світу, це мрія нашого покоління й такий важливий шанс для старожилів збірної. Тим більше, після першого матчу плей-офф проти Шотландії нас надихнула та перемога, була така велика підтримка по всій Україні.
Інколи думаю, яким би був результат, якби у нас пройшов повноцінний сезон і всі були після клубного футболу в формі, проте все ж сталося так, як сталося, і ми постараємося пробитися на наступні великі турніри.
- Але ж після поразки в Шотландії та невдалому завершенні групи Ліги націй і в відборі на Євро-2024 в України досить тяжкий жереб – Італія, Англія, Північна Македонія та Мальта.
- До початку турніру ніхто не може вважати себе переможцем. Італія, чемпіон Європи, не пройшла на чемпіонат світу. Траплялися й інші сенсації. Нам залишається працювати, виходити на поле й доводити, що ми варті виходу на великий турнір.
- На чемпіонаті світу 2022 року мали особисті симпатії?
- Ні за кого не вболівав, але турнір дивився й побачив багато цікавого. Від самого початку думав, що виграє змагання хтось із Південної Америки – Аргентина чи Бразилія. Не помилився.
Радий за Мессі, який довів, що є королем футболу. Було цікаво дивитися за роботою воротарів – Мартінеса, Ліваковича, Буну. Дуже хороші серії пенальті, де кожен гравець проявляє себе як особистість.
Той же Мартінес – це зовсім незвична манера поведінки та ставлення до суперника. Не всім сподобається, проте своїй команді цими жестами, провокаціями допоміг.
Ліонель Мессі. Фото: Google
- Але вашому характеру це абсолютно протилежно, чи я помиляюся? Заради команди могли б зіграти такого собі “альфача” в воротах?
- Ні, мені дійсно не хотілося б так поводитися. Але якщо для команди потрібна спортивна агресія, жорсткість, непоступливість – будь ласка. Воротар – останній рубіж перед воротами, йому треба боротися до останнього.
- Якою буде збірна України 2023 року? Адже до цих пір неясно, чи ви будете працювати з Петраковим, чи його хтось замінить…
- Нам відомо рівно стільки ж, як і вам. Збірна – це мрія кожного футболіста. За Україну ми всі виходимо грати з повною самовіддачею. Тому, коли вирішиться, хто буде очолювати нашу збірну, буду радий попрацювати під його керівництвом.
“Був радий, що експерти “поховали” Шахтар перед стартом УПЛ”
- УПЛ багато хто виніс вирок – ослабла, нецікава.
- Але ж нема такого, щоб хтось виграв усі матчі. Навіть лідер – Дніпро-1 – поступився наостанок Кривбасу. Ми теж втрачали очки, не тільки про ужгородську поразку говорю, а й про нічиї.
Буває, що одна команда на голову сильніша й виграє, образно кажучи, 30 матчів із 30-ти. Проте навіть тоді не можна сказати, що чемпіонат слабкий, бо є конкуренція на інших точках таблиці. У нас же кожен може виграти в кожного, багато сенсацій, врешті-решт, і відривів, які можна вважати вирішальними, теж ще ніхто не досяг.
Тому мені в УПЛ цікаво, я вважаю, що чемпіонат буде ще цікавішим, а ціна кожної помилки – максимальною.
- Що за диво трапилося в Лейпцигу та як ваша команда сприйняла розгромну перемогу над господарями, четвертим клубом Німеччини?
- Насправді було дуже важко, особливо в перші хвилини. Тиск великий, футбол дуже інтенсивний. До того ж, у Шахтаря – фактично нова команда, багато хлопців раніше не грали на такому рівні, як Ліга чемпіонів. Нам допоміг командний дух і тактика. Ми витримали навіть критичні моменти, коли суперник дуже серйозно тиснув. Звісно, могло в цьому матчі все статися інакше, але в цьому сила колективу, якщо він зібрався й досягнув результату.
- За два матчі з Реалом ви виконали, напевно, норматив сейвів за півдесятка інших ігор. Згодні з Тоні Кроосом, що в Мадриді могло бути й 7:1?
- Але ж могло бути 1:1 чи 2:2. Я не ображаюся на Тоні за такі слова, це його точка зору. Важливо, що ми гідно виглядали на фоні Реалу, вибрали тактику, яка була необхідна в цей момент, і мали шанс на хороший результат.
- Ваше зіткнення з Рюдігером, а потім страшний вигляд обличчя німця… Зі сторони було моторошно. А ви що відчували?
- Ох, ну звісно, болісне зіткнення! Ми з Антоніо не хотіли поступатися в боротьбі, але й проявили десь відчуття гравця, завдяки чому, можливо, цей епізод не призвів до тривалого відновлення й уже у найближчих матчах ми обидва взяли участь.
Для мене було дуже важливо, як себе почував Рюдігер. Хотілося б, щоб він, як і я, відбувся легкими пошкодженнями. Прикро, що в самій кінцівці він забив цей м’яч, і ми втратили перемогу, проте головне, що всі цілі.
- Про що перемовлялися з Луніним, виходячи грати в Лізі чемпіонів один проти одного?
- Ми в не дуже тісних стосунках, тому просто привіталися й побажали один одному удачі.
- До плей-офф Ліги чемпіонів було недалеко, та тепер вам грати в Лізі Європи. Ренн – суперник, якого можна проходити?
- Я не люблю до матчу давати гучні заяви. Ми бачили матчі французів проти Динамо, розуміємо, що це команда, яка є гідним суперником. А прогнози…
Перед стартом УПЛ експерти Шахтар “поховали”, але я ще тоді казав: “То й нехай, нам же краще, що в нас не вірять”. Так само можу сказати й про єврокубки.
“Я – телеексперт? Дайте ще трішки пограю…”
- Як ставитеся до критики?
- Якщо це говорить тренер, це обов’язково до виконання. Він знає ситуацію зсередини, розуміє, що треба, щоб я грав краще. Якщо люди зі сторони… Скажімо так, все треба чути, та не до всього – прислухатися. Деякі коментарі бувають… ну, словом, наче люди футбол взагалі не бачили. Я просто шокований інколи буваю. Але я сам себе знаю, якщо зіграв невдало – то я свій перший критик і найбільш суворо себе розбираю.
- У Шахтарі грає Михайло Мудрик, який зараз на передовицях усіх спортивних ЗМІ. Чи не змінили його останні успіхи, він на тренуваннях розриває так само, як і в матчах?
- Ох, я не думаю, що на тренуваннях Шахтаря йому дадуть стільки простору (посміхається, - прим. “УФ”). Я давно знаю Мішу й можу вам впевнено сказати, що це трудоголік і професіонал, який завжди залишається відпрацьовувати свої фінти та удари, хоче кожного матчу ставати все кращим. Він все добре робить і правильно сприймає ситуацію.
Щодо сприйняття успіху… Ви знаєте, у нас здоровий колектив. В Мудрика є ми, завжди допоможемо не зазнатися, як і кожному іншому гравцеві. Ми всі – одна команда.
Михайло Мудрик. Фото: Шахтар
- Тим не менш, трансферний серіал навколо гравців Шахтаря не припиняється. А ви особисто готуєте себе до того, що в один день перейдете в інший клуб, інший чемпіонат?
- Не те, що готую. Скоріше, розумію, що в кар’єрі гравця бувають різні етапи. Не приховую, я мрію спробувати сили в АПЛ. Мені приємно регулярно грати в Лізі чемпіонів. Але це означає лише те, що я кожен день буду максимально тяжко працювати в Шахтарі, а там футбол винагородить командним і індивідуальним успіхом.
- Знаєте, Анатолію, ми з вами говоримо, і я ловлю себе на думці, що ви цілком готовий телевізійний експерт:) Хороша літературна українська мова, розважливість у судженнях…
- Та хай ще я трішки пограю (сміється, - прим. “УФ”).
