Богдан САМАРДАК: «Хочемо бути на другому місці — «Олександрію» вже не наздоженемо»

«Якби виграли в полтавців, то зараз, можливо, програли би»

— Богдане Миколайовичу, «жовто-зелені» здивували спільноту перемогою в Комсомольську…

— Щось схоже було зі мною після попереднього матчу з полтавцями. Не скажу, що демонстрували гру рівня чемпіонів світу чи створили сто моментів, але за всіма параметрами не заслуговували навіть нічиєї. Навіть пенальті нам не допоміг… Сталося те, що сталося. Тим і цікавий футбол, що відбуваються непередбачувані підсумки поєдинків, бо хто ходив би на стадіон чи вмикав телевізор, якби знав рахунок наперед? Хлопці в роздягальні виглядали розчарованими, знервованими, злими… Намагався зробити все можливе, щоби вони забули про цей невтішний результат. Після двобою подякував суперникам, адже мені сподобалось, як вони грали, володіли м’ячем, усі атаки були продуманими. Нічого подібного, як каже коментатор Вацко: «Удар уперед — атака прийде», не було. Та, попри все, на наступний ранок, прокинувшись, не повірив, що ми вчора так програли.

Приїхавши в Комсомольськ, розуміли, що тамтешня команда навела великий галас: виграла другу лігу, а в першій одразу закріпилася на чолопку. Просто так не обіймають другу сходинку. Цікаво було на їхньому тлі перевірити свої можливості. Неодноразово заявляв, що я дружу з «Гірником-Спортом», утім до них їхали лише за вікторією. На екскурсії краще в міжсезоння кудись їхати. Перед стартовим свистком сказав підопічним, що мені вже набридло бачити «Ниву» на 15-му місці. Уважаю, що за грою ми варті більшого. Проти «гірників» могли зіграти впевненіше: якби забили другий м’яч, рахунок на табло згодом був би більший. Однак краще поберегти наші потенційні голи на потім, адже результат — найголовніше. Загалом, я отримав величезне задоволення. Проаналізувавши матч на свіжу голову, зрозумів, що хлопці — молодці! Помітно, що в нас зібрався колектив однодумців, які борються за честь «Ниви» — ФК із 36-річною історією. Я сам чимало разів одягав жовто-зелену форму, тож ця команда мені теж не байдужа. Мені приємно працювати в такій атмосфері. Радий, що проявили героїзм і подарували свято нашій області. Тим паче, що «Гірник-Спорт» програвав удома навіть не пригадаю коли: рік чи два тому. Звичайно, нині щасливий, але вже зараз мої думки пов’язані лише з поєдинком проти «Буковини».

— Утім, чи визнаєте, що раннє вилучення Герасимця зіграло свою визначальну роль?

— Я не сказав би, що вилучення у суперників зіграло нам на руку. Після того, як ми відкрили рахунок, наступних десять спірних моментів призначали на користь комсомольців. І мені досі не зрозуміло, чому саме так. Вочевидь, іще пам’ятає нас цей арбітр (Дмитро Жуков. — Є.Д.), який, пригадайте, працював на грі «Геліос» — «Нива», коли я забрав підлеглих з поля, за що нам присудили технічну поразку. Проте я все одно йому теж подякував, адже не міг висловити свої претензії. Хоча, зазначу, червона картка розслабила нас, а «гірників» мобілізувала. Щодо самого вилучення: там, можливо, буде скандал. Гравцю 20 чи то 23, а він себе повів як у кав’ярні, гравець не має права ставитися так до арбітра, котрий судить прем’єр-лігу. При всіх і вся, що відбувалося раніше, я вдячний арбітру, що не зіпсував нам настрій, адже наша перемога — справедливий підсумок.

— Чи можна сказати, що доля повернула те, що забрала минулого туру з «Полтавою», — талан?

— Не можу судити: якби моя воля, всі матчі виграли би. Якщо повернутись у часі, погоджусь: якби виграли в полтавців, то зараз, можливо, програли би.

«Із нами повністю розрахувались за останні три місяці»

— Як згадували, на середу запланований матч першого туру з «Буковиною». Чи повідомляли представники чернівчан про свій можливий візит?

— Можу лише сказати, що дуже поважаю «Буковину» через одну просту причину — там трудиться мій друг Юрій Гій. І не побоюся цього сказати, який досі працює з командою, хоча його договір уже давно добіг кінця. Юра вмів грати в гарний футбол, отож свій досвід передає підопічним. Знаю, що він робить майже з нічого щось. Відтак налаштовуємося на цю гру досить серйозно. Скажу, що не маю права недооцінити чернівчан. Думаю, що саме тому «Олександрія» не змогла здолати опір суперника днями. До того ж, гратимемо перед рідними вболівальниками, тож збираємося перемогти, а не осоромитися перед фанатами.

— До слова, про домашній стадіон. Зараз ота ситуація з «Тернополем» уляглась, і вам ніхто не заборонятиме грати на місцевій арені?

— Я сказав би так: керівники «Тернополя» чомусь хочуть нам нашкодити. І це тоді, коли вся нація об’єднується. Не знаю, для чого їм це, але впевнений, що в них нічого не вийде. Чому? Ми були, є й будемо! Я бажаю нашим колегам вийти в прем’єр-лігу, немає жодних претензій до них. Вони зробили те, що зробили. Повага футболістам, тренерам і функціонерам, які роблять практично неможливе в першості. Як уродженець Рівного, дивуюсь, як у моєму рідному місті немає жодної команди, котра виступала би на область, а в Тернополі — дві команди грають у першій лізі, ще й не пасуть задніх. У цілому, я не вважаю їх конкурентами чи суперниками, тож вислів «чим гірше сусідам, тим краще мені» — недоречний.

— Чи немає побоювань, що підлеглі не братимуть до уваги гру з аутсайдером, а більше триматимуть у голові зустріч із «Зіркою»?

— Однозначно — ні. Коли готуємося до прийдешнього матчу, зав­жди кажу, думайте лише про сьогодні, а не про те, що буде за місяць чи десять. Ставленням до справи ми заслуговуємо на вище місце. Тим паче, наше керівництво багато робить для нас, отож ми хочемо їм віддячити. Гадаю, наші найгірші часи — позаду, а в нас усе буде змінюватись лише на краще.

— Говорили, що неприємно дивитись у турнірну таблицю. Чи стоїть перед колективом чітке завдання?

— Скажемо так, великих завдань президент пан Мдінарадзе перед нами не ставить. Утім, я офіційно заявив команді: мені не цікаві «надцяті» місця, відтак хочемо бути на другому місці, бо «Олександрію» ми вже не наздоженемо. А що буде після зими — ніхто не знає, тому в нашій справі ми викладаємося спов­на. Можу назвати себе амбіційною людиною.

— А доточка «в.о.» досі фігурує в протоколах…

— Це формальність, адже є певна процедура нашого чемпіонату. Аби її забрати, потрібно отримати відповідну ліцензію. Іще весною міг позбавитись оцієї доточки, проте довелося поїхати на навчання. Відтак того ж дня, як отримаю на руки диплом, можна вважати мене пов­ноправним наставником «Ниви». Хоча, зважаючи на умови та наші виступи, на диплом категорії «А» вже здав потрібний іспит десять разів. Не подумайте, що скаржуся на умови, адже керівники для нас зараз, як для рівня першої ліги, організували все: проживання, харчування та місце для тренувань.

— Наскільки нині міцний фінансовий тил у тернопільському ФК? Чи є можливості для покращення комплектації?

— Зважаючи на сьогоднішню ситуацію в державі, зазначу, що в нас усе нормально: з командою повністю розрахувались за останні три місяці, в гості їдемо досить комфортно, харчуємось і мешкаємо теж у нормальних умовах. Це — станом на сьогодні. Думаю, далі буде ще краще. Завжди чогось не буде вистачати: хочеться певних зборів, кваліфікованих виконавців. Однак у нашому випадку грішно на щось нарікати. Дай, Бог, аби все не погіршувалось…

Євген ДЕМЯН.