Богдан СТРОНЦИЦЬКИЙ: «Сталася прикра ситуація, але у футболі без цього ніяк»

— Богдане Едуардовичу, маючи за плечима понад 15-річну кар’єру воротаря, як гадаєте, епізод із Гусєвим і Бойком — це ігровий момент чи грубе порушення правил із боку голкіпера «Дніпра»?

— Я впевнений, що в Бойка не було якогось злого наміру. Коли Денис виходив на м’яч, він був повністю зосереджений на ньому, тож не бачив нічого, крім шкіряної кулі. Обоє — Гусєв і Бойко — не хотіли поступатися в боротьбі. Олег не збавляв швидкості й хотів дістати м’яч, а Денис вискакував, аби цей м’яч забрати й урятувати команду. Упевнений, що це був нещасний збіг обставин. Дуже й дуже неприємний випадок, без яких у футболі, на жаль, ніяк.

— Усе ж, як потрібно воротареві діяти в аналогічних ситуаціях, аби не допускати такого зіткнення?

— Воротар «Дніпра» вискакував на м’яч і, в першу чергу, захищав себе. Він виставив коліно, як, зрештою, і вчать воротарів. Тому, з точки зору голкіпера, він діяв у межах правил. Уся його увага була сконцентрована на м’ячі. Як воротар він був зобов’язаний виходити з воріт і рятувати команду. У таких ситуаціях для голкіпера першочерговим завданням є заволодіти м’ячем, а чи при цьому в нього вріжеться гравець, чи ні, це вже справа другорядна. Вий­шло так, що й Гусєв на повній швидкос­ті мчав, і, коли вже побачив воротаря, зупинитися чи уникнути зіткнення не зміг. На повторі видно, що Олег уже в останній момент намагався відвернутися від коліна Бойка, ухилитися, проте швидкість була такою, що він просто не встиг. На жаль, сталося так, що коліно було на рівні голови, відтак трапилася така страшна травма. Дякувати Богу, що зараз із Олегом усе добре.

— Усе ж, на вашу думку, чи ситуація вимагала від Бойка такого небезпечного стрибка, адже м’яч летів не у ворота, а виходив за бічну лінію?

— Звичайно, йому можна було би прибрати коліно трішки вбік і виставити стегно. Безумовно, удар стегном був би значно м’якшим, аніж отак на швидкості коліном у обличчя. У такому випадку й наслідки були би не надто серйозні. Але це зараз можна так розмірковувати… Тоді, в ігровому епізоді, все вирішували долі секунди.

— У вашій кар’єрі траплялися подібні ситуації?

— Так, були. Не такі серйозні, як у Бойка з Гусєвим, але травматичні зіт­кнення траплялися. Бувало всякого, страждав і я сам. Були ситуації, коли нападники йшли прямою ногою, тож потім мені шви накладали. Але така уже воротарська доля, я сам її вибирав.

— У таких ситуаціях люди скоріше звинувачують того, хто завдав травми, а не хто постраждав. Як воротареві впоратися з таким психологічним тиском?

— Це, звичайно, шок. Не дай, Боже, нікому пережити такі хвилини. Подібна ситуація була 1982 року на чемпіонаті світу в півфіналі, коли Шумахер зіткнувся з Баттістоном. Ось тоді Шумахер навіть по м’ячу не поцілив! Отам можна говорити про злий намір. А ось у нас, у матчі «Дніпро» — «Динамо», Бойко все ж дістав м’яч і зафіксував його. До речі, тоді, 1982-го, суддя ніяк не покарав воротаря збірної Німеччини, ще й указав на удар од воріт!

— До слова, українська «Вікіпедія» пише, що вашим кумиром є саме Гаральд Шумахер. Це справді так?

— Так-так! Це правда.

Віталій КРИЖЕВСЬКИЙ.