Бомбардир-електрик Оболоні Суханов: «Я не зміг закріпитися в академії Динамо через одну причину»

Сергій Суханов розпочинав свою футбольну кар’єру на Сумщині, виступаючи за Нафтовик з Охтирки, а пізніше встиг побувати в академії Динамо та пограти за Полісся до того, як це стало мейнстрімом. Якраз 25 жовтня універсал Оболоні зустрічався зі своїм колишнім клубом – Поліссям – в рамках УПЛ, але киянам взяти очки не вдалося – 0:4

Перед цим Суханов встиг відзначитися переможним дублем у ворота СК Полтава (2:1), забивши свій четвертий гол у сезоні в рамках чемпіонату України. Наразі саме Сергій, який не є профільним нападником, є найкращим бомбардиром «пивоварів».

Оглядач сайту «Український футбол» Владислав Лютостанський поговорив з Сергієм Сухановим, який розповів про сучасне становище Оболоні, поділився спогадами від перебування в академії Динамо та виступів за Полісся у Другій лізі. Сьогодні «пивовари» на рідному стадіоні зіграють номінально виїзний матч проти Кудрівки.

«Ніякої трагедії після поразки від Полісся ми не робимо. Це вже не той клуб, за який я грав у Другій лізі»

– Ми розмовляємо з вами після поразки Оболоні від Полісся (0:4). Як ви сприйняли цю невдачу, що команді сказав головний тренер Олександр Антоненко в роздягальні?

– Нічого страшного не сталося. Настрій хороший, рухаємося далі. Як то кажуть: краще в одні грі чотири пропустити, ніж по одному голу в чотирьох матчах:) Ніякої трагедії з цієї поразки ми не робимо. Є наступний тур – потрібно перемагати.

– Зараз про Полісся говорять в контексті тієї команди, яка може нав’язати боротьбу за чемпіонство нашим грандам – Динамо та Шахтарю. На вас особисто яке враження справила команда Ротаня?

– Полісся справило враження дуже хорошої та організованої команди. Там підібрані якісні футболісти, а тренерський штаб у них дуже кваліфікований. Думаю, що Полісся стовідсотково боротиметься за місце в трійці УПЛ.

Гравці Полісся, фото: ФК Полісся

– У період з 2018 по 2019 рр. ви також виступали за Полісся. Наскільки я розумію, тоді це був зовсім іншим клуб, якщо порівнювати з нинішнім амбітним проєктом Геннадія Буткевича?

– Тоді була така історія: Нафтовик, за який я виступав, розформували, нам перестали платити кошти. Хоча ми не вилетіли в Другу лігу, лишилися в Першій. Спершу я поїхав на перегляд в Колос, а потім з’явився варіант з Поліссям, де одразу пропонували підписати контракт. Мене набрав тодішній головний тренер Полісся Олександр Сергійович Призетко, ми обговорили умови, домовилися і я приїхав.

Полісся на той момент виступало в Другій лізі, перед нами стояла задача виходу в Першу лігу. Ми її не виконали – посіли третє місце. Після цього я вирішив, що хочу повернутися в Першу лігу й перейшов в Гірник-Спорт. Після Призетка Полісся тоді очолив Анатолій Петрович Безсмертний. 

Щодо інфраструктури в Поліссі, то що тут можна сказати?:) Все було дуже скромно: маленький гуртожиток, база, одне поле. Зараз там, звісно, вже інший рівень – найвищий.

– Тобто про ймовірний прихід того ж Буткевича в Поліссі навіть не мріяли?

– Ні-ні. Тоді це був муніципальний клуб. Наскільки я розумію, місто виділяло певні кошти на команду. Звісно, тоді в Поліссі не було таких умов, які створені зараз.

– Повернімося в наш час. Перед грою з Поліссям ви оформили переможний дубль у ворота СК Полтава (2:1). Знаєте, який за ліком це ваш дубль в кар’єрі?

– Знаю, що це мій другий дубль у Прем’єр-лізі. Ще три-чотири дублі оформлював у Першій лізі. Хлопці привітали, але головне, що нам вдалося перемогти. Дуже важливо було взяти три очки в цьому матчі. Зациклюватися на досягнутому не варто, потрібно думати про те, як найкраще себе проявити в наступних іграх.

Сергій Суханов, фото: ФК Оболонь (Київ)

– У вас непоганий бомбардирський хід в нинішньому сезоні УПЛ: 10 матчів, чотири голи. При цьому ви є тим футболістом, який вирізняється універсальністю. Можете все-таки назвати позицію, на якій вам грати найкомфортніше?

– Ой, тут важко однозначно сказати. Напевно, найзручніше грати латералем, на фланзі. Але важко якусь одну позицію назвати, бо мені вже всюди комфортно. Де тренер мене бачить, там і гратиму. Головне – грати.

– Вас протягом усієї кар’єри різні тренери використовували на різних позиціях?

– Ось за Полісся та Гірник-Спорт я грав захисника (латераля) і крайнього хава. Тобто все одно десь на фланзі. Саме нападником мене почали ставити вже в Оболоні. На цій позиції мене награвали ще в Першій лізі, щось пробували. Ну, поки наче непогано виходить.

«Після Динамо і Княжої я повернувся в Охтирку, де почав працювати на заводі та грати за Нафтовик»

– Можете розповісти історію початку своєї футбольної кар’єри? Як із Охтирки ви перебралися до Києва та чому не вдалося закріпитися в академії Динамо?

– Я починав у Нафтовику в Охтирці, потім грав в академії, яка знаходилася в нині країні-агресорі – не хочу згадувати про той період взагалі. Пізніше вже опинився в столиці, жив у тренера та грав за КСДЮШОР Дарниця. Ми виступали на першість Києва, де мене й помітили представники Динамо. Так я опинився в цій команді 1995 року. Там я перетнувся з Ігорем Харатіним, Пашою Полегеньком.

Але я пограв рік-півтора і пішов з Динамо, бо був недостатньо високого зросту. Мене не виганяли, нічого такого не було – просто я не грав стільки, скільки хотів би грати. До того ж я бачив, що там більше роблять ставку на високих хлопців. Тому вирішив піти в іншу команду й перейшов у Княжу.

– Якщо дивитися на вашу кар’єру на Вікіпедії, то після завершення академії в Княжої у 2012 році ви пропадаєте з радарів, після чого у 2017 році з’являєтеся вже в рідному Нафтовику. Давайте заповнимо цю прогалину: чим ви займалися протягом цих п’яти років?

– Зріст у мене був маленький, але у випускному році, коли мені стало 17, я різко виріс. На цьому тлі почалися певні проблеми зі здоров’ям. Коли потрібно було їхати на перегляд в команди U-19, то в мене сталося защемлення сідничного нерву. Я два-три місяці ніяк не міг з ним розібратися. Після цього вже всі команди були укомплектовані, я не мав жодних варіантів. Вийшло так, що випустився – і все.

Сергій Суханов, фото: ФК Оболонь (Київ)

– Але ж футбол ви не закидували?

– Ні. У нас тоді був такий турнір Віктора Пожечевського в Полтаві. Там я зіграв, забив гол і мені запропонували контракт в Нафтовику, куди отримав запрошення від Олександра Михайловича Сікуна. Мені виповнилося 18 років і він допоміг мені влаштуватися на роботу – на завод «Укрнафта». 

У той період я грав і працював, а пізніше поїхав на збори вже з першою командою. Потім тренер Нафтовика Володимир Книш почав мене ставити в склад, я отримував ігрову практику. Така історія. 

– На заводі ви працювали електриком. Як взагалі згадуєте про той час: як про важкий період чи скоріше як про корисний досвід?

– Знаєте, я ніколи не думав, що щось зможу розуміти в електриці. Футбол – це моє улюблене заняття, зараз ще й основна робота:) А так, мені було цікаво розібратися в електриці, як воно все працює. Спочатку я десь побоювався, але потім втягнувся. Пропрацював електриком три роки, але все одно хотілося більше присвячувати себе саме футболу. Працювати доводилося, скоріше, для підтримки штанів, бо не хотілося у 18 років брати кошти в батьків. Загалом не жалкую, що тоді ухвалив таке рішення.

– Ви ж у той період і в міні-футбол встигли пограти?

– Так. Та ми грали всюди, де нас заявляли. Друга команда Нафтовика не мала якихось шикарних умов для тренувань, але був спортзал. Тому ми заявлялися і грали. Не можу сказати, що мені дуже подобається міні-футбол. Якась гра в манекенчики, як я її називаю. Мені тоді головне було грати, а в міні-футболі теж є ворота і м’яч:)

– Ще один відомий гравець з Нафтовика – нинішній півзахисник Металіста 1925 Денис Антюх. Ви ж свого часу перетиналися в Охтирці?

– Так, ми грали за одну команду. Спершу – це був Нафтовик-2, потім за першу команду Нафтовика. Потім вже наші футбольні шляхи розійшлися. Зазвичай взимку в Охтирці ми перетинаємося, збираємося побігати в «коробці». Ми не чужі люди:) Все-таки ми з одного району, підтримуємо контакт.

Денис Антюх, фото: ФК Металіст 1925

– А як давно ви були в Охтирці?

– Та ось нещодавно, коли була пауза на матчі збірних – їздив додому до рідних на декілька днів.

– Яка ситуація зараз в місті? На початку ж повномасштабної війни Охтирка серйозно постраждала від обстрілів, але так і не потрапила під окупацію.

– Під час початку війни там було дійсно гаряче. У мене ж дім за 20 км від Охтирки – село Комишів. Ніхто з рідні нікуди не виїжджав. У той час всі допомагали відбиватися від ворога, чим могли. Зараз вже більш-менш спокійно.

«У Чорноморці я зіграв 17 хвилин за пів року, але нічого поганого про Григорчука сказати не можу»

– Після Нафтовика і Полісся ви виступали за Гірник-Спорт. Доволі цікавий клуб, за який ви встигли пограти з нинішнім лідером Кривбасу Єгором Твердохлібом. Які враження лишилися про той період кар’єри?

– Ой, в Гірнику-Спорт тоді зібралася дуже хороша команда, був ще й півзахисник Олександр Петрусенко (зараз виступає за хорватський Осієк – прим. «УФ»). Та й загалом, якщо брати по виконавцях, то у нас дуже хороші гравці були зібрані там. Спогади про той період лише позитивні. Це був хороший досвід, ми показували непоганий футбол.

– Останні два роки активно говорять про перспективи Твердохліба, як потенційного гравця збірної України. На вашу думку, він може дорости до цього рівня?

– Так, Єгор дуже якісний та працездатний хлопець. Він дуже хороший минулий сезон провів у Кривбасі, багато забивав. Твердохліб ставить перед собою найвищі цілі. Думаю, якщо він і надалі так працювати, то зможе досягти ще вищого рівня. Все в його руках, ногах і голові. Він на правильному шляху, в нього все має вийти. Думаю, що в майбутньому Твердохліб може допомогти нашій збірній.

– У 2021 році ви вперше доєдналися до Оболоні, але вже у 2022-му перейшли в Чорноморець. Чому тоді не вдалося на довший період лишитися в київському клубі?

– Я тоді в Оболоні провів півтора роки. То була зима 2022-го команда перебувала на зборах в Туреччині, а мені потрібна була операція. Ось 23 лютого 2022 року мене прооперували, а на наступний день почалася ця клята повномасштабна війна. Хлопці лишилися в Туреччині, а я один опинився в Україні, де мав проходити реабілітацію.

Сергій Суханов, фото: ФК Оболонь (Київ)

Тоді ж не було зрозуміло, чи буде команда, як воно все далі розвиватиметься. Я ходив до керівництва запитував: буде, не буде? Мені відповідали, що в УПЛ точно гратимуть, а за Першу лігу невідомо. Тоді з’явився варіант з контрактом у Чорноморці. Чому ж не поїхати? Я на той момент ще не грав у Прем’єр-лізі.

– Чому не вдалося закріпитися в Чорноморці?

– Я за пів року зіграв 17 хвилин:) Контракт у мене був на два роки, але який сенс залишатися, якщо я хотів грати? Тому повернувся до Оболоні, коли вже стартувала друга частина сезону 2022/23 в Першій лізі. Головне було отримувати ігрову практику.

– Які враження залишилися від роботи під керівництвом Романа Григорчука?

– Роман Йосипович – дуже хороший тренер. Мабуть, на той момент він не бачив причин, аби давати мені більше ігрового часу. Це ж тренер – він вирішує. Як фахівець, Григорчук має свій погляд на футбол, це вимогливий тренер.

Я запам’ятав ті інтенсивні тренування в Чорноморці, постійна гра один в один – дуже енергозатратний футбол. Я не шкодую, що перейшов у Чорноморець – це теж якийсь досвід. Нічого поганого про той період сказати не можу.

«Нічого суттєвого в Оболоні після відходу Шищенка не змінилося, але почали грати за іншою схемою»

– А зараз можете вже назвати Оболонь своєю рідною командою?

– Так, мені тут дуже комфортно. В Оболоні мене поважають, а я люблю цей клуб. Хочу постійно радувати наших вболівальників та керівництво Оболоні своєю грою, успіхами команди. Я тут вже більшу частину своєї кар’єри провів.

– У попередніх сезонах Оболонь зазвичай на старті сезону провалювалася вниз турнірної таблиці, після чого намагалася протягом чемпіонату виправити своє становище. У нинішньому сезоні команда йде доволі рівно. Які враження маєте від виступів Оболоні на даний момент?

– Все добре. Ми готуємося до кожного суперника, розбираємо його. На кожну гру виходимо налаштовані на те, аби здобути очки, перемогти. Дякувати Богу, що в нас наразі виходить виконувати те, що від нас вимагає тренерський штаб. Враження наразі виключно позитивні.

Гравці Оболоні, фото: ФК Оболонь (Київ)

– Як взагалі змінилася Оболонь після зміни Сергія Шищенка на нового наставника – Олександра Антоненка? 

– Не можу сказати, що прямо щось докорінно змінилося, але ми перейшли на гру за схемою 3-5-2. У кожного тренера своє бачення тактики. Загалом ніяких суттєвих змін не було. 

До мене ставлять такі ж вимоги, які й були. Потрібно в кожній грі виходити й показувати свій максимум, допомагати команді, забивати голи.

– На початку квітня вам виповнилося 30 років. Наскільки зараз задоволені своєю кар’єрою?

– Звісно, що завжди хочеться більшого, кращого. Чи став би щось змінювати? Важко відповісти на це питання, бо зараз такий час, що не знаєш, що буде завтра. Дякую Богу за те, що маю на даний момент.

– Які зараз маєте амбіції у футболі? Хотіли б у майбутньому, наприклад, пограти в єврокубках?

– Кожен футболіст хоче спробувати свої сили на європейському рівні. У мене також є така ціль. Можна сказати, що я до неї маленькими кроками намагаюся рухатися. Все воно реально, потрібно лише працювати і ще раз працювати.

«Якщо Марченко і надалі так прогресуватиме, то його точно придбає якийсь амбітний клуб»

– Оболонь за останні роки для українського футболу відкрила нападника Ігоря Краснопіра, який зараз виступає за Карпати, а зараз в команди є інша молода зірка – воротар Денис Марченко. Як оціните його перспективи?

– Можу сказати, що Денис – це професіонал своєї справи. Він добре грає ногами, вправно діє на лінії воріт. У нього все попереду. Якщо він і надалі так працюватиме і прогресуватиме, то його точно придбає якийсь амбітний клуб. А так Марченко – молодець. Зараз потрібно, аби він відновився від травми і повернувся на той рівень, на якому був.

Денис Марченко, фото: ФК Оболонь (Київ)

– Попереду в Оболоні матчі з новачками УПЛ – Кудрівкою та Епіцентром. Чи слідкували за цими командами, що очікуєте від гри з ними?

– Будуть дуже хороші матчі. Кудрівка та Епіцентр – бойові команди, мають якісних футболістів. В Першій лізі за ними не слідкував, але зараз бачив, як вони виступають. Готуємося до непростих матчів.

– У квітні 2011 року Шахтар приймав Оболонь в Донецьку. Тоді «гірники» вперше у своїй історії програли на «Донбас-Арені» саме команді з Києва – 0:1. Відтоді Оболоні не вдавалося відібрати очки в Шахтаря. Після матчів з новачками УПЛ на вас якраз чекає протистояння з донеччанами. Готові перервати цю неприємну для Оболоні серію?

– Точно можу сказати, що ми будемо старатися це зробити. Робитимемо все можливе, аби взяти очки в матчі з Шахтарем. Завжди приємно відбирати очки в таких клубів, як Динамо чи Шахтар. Можливо, дійсно саме зараз вдасться перервати цю серію.