«Брандао називали «Буратіно», а Жадсона – «Порося»: Хюбшман – про 10 років у Донецьку, Рикуна, Алієва та Мілевського
1737 
Хюбшману 42 роки, а він досі грає на професійному рівні в чемпіонаті Чехії за Яблонец і відмовляється навіть думати про завершення ігрової кар’єри. Разом із тим, Томаш є максимально щирим чоловіком, який залюбки згадує роки в Україні. Розмова з ним виглядала ніби дзвінок до троюрідного брата, з яким пов’язано багато спільних спогадів, але якого не бачив уже достатньо давно.
Коментатор Кирило Круторогов поспілкувався з легендою Шахтаря – і з цього вийшло миле ностальгійне ексклюзивне інтерв’ю для сайту «Український футбол».
«Понад 700 матчів у кар’єрі – це, звісно, багато, але це лише цифри. Так само, як і вік»
‒ Томаше, вам 42 роки, але ви все ще граєте на професійному рівні. Як оціните свою форму?
‒ Найголовніше те, що вистачає здоров’я. Це щастя, що я все ще можу грати.
‒ Ви все ще отримуєте таке саме задоволення від гри, як умовно і 20 років тому?
‒ Авжеж, якби не отримував, я б вже давно не грав. Мені подобається грати у футбол, це дає мені кайф, тому я продовжую грати. Я в колективі з молодими гравцями, мені це подобається. Можу щодня тренуватися і грати раз на три дні.
‒ А тепер ви бачите футбол вже якось інакше, враховуючи ваш грандіозний досвід?
‒ Однозначно, все міняється – кожна людина міняється і футбол трохи змінився. Вважаю, що мої думки про життя та футбол також помінялися. Я дивлюся на все інакше, аніж 20 років тому. Тоді я нічого не вирішував, бачив тільки футбол. Зараз уже є родина, діти. Тож тепер я розділяю життя на сім’ю та футбол. Але бажання грати таке саме, як і 20 років тому.
Томаш Хюбшман, фото: Profimedia
‒ Ви провели сумарно понад 700 матчів у кар’єрі, це просто вау! Ви самі не в шоці від такої статистики?
‒ Я і на початку кар’єри, і зараз не дивлюся на статистику. Дуже радий, що зіграв стільки матчів, але це просто цифри. Так само я не дивлюся і на вік – це також лише цифри. Я розумію, що така кількість матчів – більше 700 ігор – це багато, усвідомлюю це, але ставлюся спокійно.
‒ Ким бачите себе після завершення ігрової кар’єри – тренер, агент або, можливо, ви не хочете залишатися у футболі?
‒ Звісно, іноді виникають думки «що далі?» – адже завершення моєї кар’єри ближче, аніж її початок. Тому треба дивитися в майбутнє. Але ніколи одразу не можна сказати точно, що буде після завершення ігрової кар’єри, адже бути може, що завгодно.
Однозначно можу сказати одне – я хочу залишитися в якійсь ролі у футболі. Це буде тренер, агент – не замислювався над цим. Поки не готовий завершити ігрову кар’єру. Якщо буде дозволяти здоров’я, я ніколи не хочу закінчувати з футболом. Якщо не буду грати на професійному рівні, значить буду грати на рівень нижче або на аматорському. Готовий хоч би і з друзями грати у футбол, але хочу робити це постійно, мені потрібен цей рух, адже він приносить мені задоволення.
«Після Євро 2004 я приїхав у Донецьк, подивився базу, стадіон, сів поговорити з Ахметовим. Після цього вирішив залишитися в Донецьку»
‒ Звісно нас найбільше цікавить ваш період кар’єри в Шахтарі, де ви грали впродовж 10 років. Коли ви приймали пропозицію «гірників», чи були ще якісь варіанти від інших клубів Європи?
‒ Я пам’ятаю, що ці розмови почалися, коли я був на Євро-2004 в Португалії у складі збірної Чехії. Тоді це все більше вирішував агент. Він казав мені, що є якісь варіанти. Я відповів, що вирішувати будемо після Євро, адже не люблю, коли якісь такі речі втручаються у важливий процес. Потрібно закінчити з одним, потім братися за інше.
Тож після ЧЄ почали думати, були пропозиції. Але я вирішив поїхати в Донецьк, подивитися, що собою являє клуб, поговорити з президентом, щоб зрозуміти, що і як. Тож після Євро я вирушив до Донецька, подивився базу, стадіон, різні місця в місті, потім сіли з президентом Рінатом Ахметовим і моїм агентом. Поговорили. І після цього я вирішив, що хочу залишитися в Донецьку.
Рінат Ахметов, фото: ФК Шахтар Донецьк
‒ Значить, все це справило на вас враження?
‒ Так, у перші дні я подивився базу в Кірші, умови для тренування. Поїхав на Олімпійський стадіон, де в той час ще грав Шахтар. Жили ми в готелі Донбас Палас, там же проводили розмову з президентом. Подивилися також центр міста. І я захотів залишитися.
‒ Шахтар був дуже популярним у рідному місті. Наскільки багато уваги було до вас у Донецьку від місцевих жителів у повсякденному житті? Чи могли собі дозволити прогулятися вулицями або постійно доводилося зупинятися для фото?
‒ Загалом було спокійно, можна було прогулятися по місту, по вулицях Донецька. Авжеж, давали автографи, робили фото, але все в рамках нормального життя. Ніколи не було якогось фанатизму чи нав’язливості. Навпаки, я можу сказати, що люди там були дуже хороші, дуже добрі. Ставили питання, ми говорили з ними про футбол – або про минулі ігри, або про майбутні. Це все було дуже приємно.
‒ За ці 10 років, що ви прожили в Донецьку, місто змінилося? Стало сучаснішим та красивішим?
‒ Так, авжеж. Як я уже говорив, усе міняється – і люди міняються, і місто мінялося, і клуб мінявся. З’явилося багато нових місць, Донбас Арена, парк навколо неї. Центр міста дуже розвивався, збудували торговельний центр Донецьк Сіті, якого спочатку, коли я тільки приїхав, ще не було. Разом з цим змінювалися й люди – в хорошому сенсі. А для футболу там було взагалі абсолютно все!
‒ З ким ви найбільше потоваришували за роки в Україні?
‒ Ми прийшли разом із Яном Лаштувкою. Спочатку не знали мови і багато спілкувалися між собою. А також із Маріушем Левандовським, тому що з ним було не важко комунікувати через схожість польської та чеської мов. На той момент він уже жив у Донецьку два роки, тож усе знав – що і де можна зробити, де можна поїсти, де вирішити якісь необхідні питання. Перші місяці він нам дуже допомагав у цьому. Тож на початках ми багато спілкувалися ось так втрьох – я, Лаштувка і Левандовський, і, звісно ж, наші родини.
‒ А коли мовне питання почало вирішуватися, коло спілкування розширилося?
‒ Так, потім з’явилося багато друзів: Льоха Гай, Діма Шутков, Даріо Срна, Разван Рац, Льоха Бєлік. А потім взагалі з усіма спілкувалися. Трохи пізніше прийшли Андрій Пятов, Саня Кучер. Через кілька років прийшов Яра Ракіцький, Крива, Стьопа, Жека Селезньов. Ми були як одна велика родина всі ці роки. Зустрічалися не тільки на базі для футболу, але й поза футболом – на обід, на вечерю або святкували чийсь день народження.
Думаю, і президент, і Мірча Луческу хотіли, щоб команда була як одна родина, тож у нас було багато таких зустрічей – повечеряли, поспілкувалися – з родинами, дружинами, пізніше з дітьми. Було дуже добре, приємно згадати.
«Один із найбільш недооцінених футболістів України – Рикун. Алієв і Мілевський у свої часи могли грати ледве не в будь-якій хорошій команді Європи»
‒ Назвіть топ-3 футболістів Шахтаря, які найбільше вразили вас за час гри і тренувань разом.
‒ О-о-ой, дуже важко так сказати, дуже важко назвати тільки трьох. Я провів у Шахтарі десять років і за цей час було дуже багато хороших футболістів. Що показав, зокрема, і час після того, як вони залишили команду. Мхітарян, Вілліан, Фернандіньо, Дуглас Коста – всі потім грали у великих клубах. Тому виділити лише трьох – буде неправильно по відношенню до інших. Я можу назвати дуже багато гравців того часу, які, на мою думку, могли одразу грати у великих командах, окрім тих, кого я вже назвав. А ще й Дарійо Срна, Едуардо. Діма Чигринський пішов у Барселону. Думаю, що просто так Барса не купила би якогось футболіста за 25 мільйонів. В Шахтарі було дуже багато хороших гравців і саме тому команда досягала хороших результатів і саме тому здобула Кубок УЄФА.
Шахтар з Кубком УЄФА, фото: Getty Images
‒ А якщо говорити про футболістів чемпіонату України, але не із Шахтаря, можете когось виокремити хто вас вразив?
‒ Авжеж! Хоча таких також було багато. Але якщо називати когось одного, хто є доволі недооцінений, то якраз вчора чи позавчора з кимось спілкувалися і ми згадали такого футболіста – Олександр Рикун. Так, він, звісно, мав свої проблеми (посміхається), але як футболіст він був дуже сильний. Він дуже добре бачив футбол. Проте, я думаю, в ті роки в кожній команді були дуже сильні гравці. Особливо в Динамо, Металісті, Дніпрі, Одесі (Чорноморець, – прим. К.К.).
У них були провідні футболісти, які перебували на дійсно високому рівні. Можна згадати часи, коли Тайсон класно грав за Металіст і потім перейшов у Шахтар. Був Марлос. Не хочу нікого «протягувати» в ці списки, а про когось забути. У Дніпрі також було дуже багато класних гравців – Руслан Ротань, Зозуля…
‒ А давайте ще про динамівців, все ж таки дуже принципові суперники.
‒ Ох, а у них було багато дійсно хороших гравців! Алієв, Мілевський – у свої часи, коли вони були в хорошій формі, думаю, вони також могли грати ледве не в будь-якій хорошій команді Європи. І, можливо, не загубилися би там.
«Брандао часто називали Буратіно, дерев’яним, але «дерев’яний» футболіст не забив би стільки голів. Про Жадсона казали – «Порося»
‒ А тепер про Шахтар. Давайте пограємо в таку гру: я називаю прізвище вашого колишнього партнера чи тренера, а ви у кількох словах описуєте його. Перший – Мірча Луческу.
‒ Хороша людина, хороший тренер, великий спеціаліст.
‒ Франселіно Матузалем.
‒ Дуже великий талант, хороший футболіст, але, я думаю, не дуже великий професіонал.
Франселіно Матузалем, фото: ФК Шахтар Донецьк
‒ Чи правда, що Мату полюбляв піти в загули і міг з’являтися зранку на тренуваннях в ненайкращих кондиціях, однак Луческу заплющував на це очі?
‒ (сміється) Я не буду це підтверджувати, але скажу, що він мав не дуже професійне ставлення. Але, навіть попри це, Мату демонстрував футбол дуже високого рівня.
‒ Брандао.
‒ Про нього часто говорили «Буратіно» – що він дерев’яний. Але, я думаю, що дерев’яний футболіст не забивав би стільки голів і не грав би потім за Олімпік Марсель. Звісно, моментів він завжди мав багато і спершу реалізовував їх мало, але потім розкрився й пішов далі.
‒ Дарійо Срна.
‒ Для мене це Легенда, друг, дуже хороший футболіст і один з кращих правих захисників з точки зору атакувальних дій, а ще – дуже хороші стандарти.
‒ Фернандіньо.
‒ Великий друг, мій партнер по центру поля. Дуже багато допомагали одне одному. Як для бразильця дуже працьовитий півзахисник. Те, що він потім багато років грав за МанСіті показує, що він не лише працьовитий, а й дуже технічний і з чудовим баченням гри.
‒ Жадсон.
‒ Іноді про нього казали – «Маленьке порося». Він здавався іноді гладким і маленьким, але він мав чудову техніку і прекрасний пас, проникливу передачу. А ще я назавжди запам’ятав його вирішальний гол в екстратаймі фіналу Кубка УЄФА-2009.
Жадсон, фото: ФК Шахтар Донецьк
‒ Генріх Мхітарян.
‒ Дуже скромна, хороша людина. Але було помітно, що він дуже цілеспрямований і дуже прагне досягнути успіху. Він жив на базі і весь час, 24 години на добу, віддавав футболу та прагнув до того, щоб грати у великому клубі. Він досягнув цього – перейшов у Дортмунд, грав за Манчестер Юнайтед, Рому, а зараз – за Інтер. Це дуже великий професіонал.
‒ Вілліан.
‒ Дуже хороший футболіст з точки зору техніки і гри один в один. Нам дуже багато допомагали його індивідуальні якості. А ще він – хороший друг. Хоча у нас, в принципі, всі були справжніми друзями.
«У Вілліана була Ламборджині, у Раца – Феррарі. Куди вони в Донецьку їздили на цих машинах, я навіть не знаю»
‒ Чи правда, що Вілліан та Рац купували Феррарі або Ламборджині, але враховуючи, що в Донецьку були не найкращі дороги, ходив жарт, що на них вони можуть кататися хіба що по двох-трьох центральним вулицям міста?
‒ Про цей жарт не знаю, але правда в тому, що у Вілліана була Ламборджині, а у Раца – Феррарі. Й один та інший приїздили на них на базу. Але куди вони їздили на них ще (сміється), я навіть не знаю. Знаю, що по Донецьку вони дійсно моталися на таких машинах.
‒ У вас не було таких самих захоплень елітними авітівками?
‒ Ні-ні-ні. В мене і сьогодні нема таких захоплень (сміється). Для мене машина – це засіб для пересування з пункту А до пункту Б.
‒ Чи пам’ятаєте ви що сталося 20 травня 2009 року?
‒ (без роздумів) Фінал Кубка УЄФА.
‒ Великим був ваш розпач від того, що в півфінальному матчі проти Динамо отримали жовту і через це пропускали фінал?
‒ Я думав виключно про те, що ми вийшли у цей фінал. Я не думав про те – буду чи не буду грати. Так, я знав, що якщо отримаю картку, то пропущу фінал і знав про це в той момент, коли йшов на неї. Але спочатку було потрібно в цей фінал вийти.
‒ Ви зіграли 62 матчі в Лізі чемпіонів. Чи знаєте ви, що ви грали в грудні 2004 проти Барселони в Донецьку на РСК Олімпійський в матчі, в якому дебютував в ЛЧ Ліонель Мессі?
‒ Так, я це пам’ятаю.
‒ Якийсь матч з них є найбільш пам’ятним?
‒ Точно не виділю одну гру. Було багато цікавих, багато переможних або проти хороших суперників на хороших стадіонах. Ігри, які я провів у Лізі чемпіонів, я оцінюю сумарно – дуже радий, що мав можливість грати в цьому турнірі.
«Якщо Степаненко збирається завершувати кар’єру, то мені навіть і близько вже не треба бути в футболі»
‒ За роки, які ви провели в Шахтарі, ви мали пропозиції від інших клубів?.
‒ Чесно, я ніколи цим не цікавився. Звісно, хтось проявляв інтерес до мене, агент міг щось говорити про це, але я не звертав уваги. І я завжди йому відповідав, що я усім задоволений у Шахтарі і мені не треба нікуди переходити.
‒ Чи підтримуєте зв’язок з кимось, з ким познайомилися за роки в Шахтарі?
‒ Авжеж, авжеж! Якраз взимку ми проводили збори в Туреччині і я зустрічався з хлопцями, з якими грав разом у Шахтарі. Дарійо запланував вечерю. Тож зустрілися з Андрієм Пятовим, Селезньовим, Льохою Гаєм і Льохою Бєліком, Дарійо, звісно ж. А ще був Ротань та Кравченко, проти яких я грав раніше. Не хочу нікого забути, перепрошую, якщо когось не згадав! Зідзвонюємося з деякими хлопцями – Мхітаряном, Шутковим, підтримуємо зв’язок. Саню Кучера бачив тут в Празі, коли він приїжджав з командою на матч кваліфікації, здається, Ліги Конференцій.
‒ Як оцінюєте перспективи нинішнього Шахтаря?
‒ Молода команда, багато власних вихованців. Зараз починають знову з’являтися легіонери. Але ситуація важка і для команди складно грати не вдома, проводити постійно час або в літаку, або в автобусі. Важкі часи для команди. Але, вважаю, що вони добре справляються. Стежу за Шахтарем постійно. Звісно, більше дивлюся матчі єврокубків, але й дізнаюся рахунки матчів чемпіонату. Сподіваюся, вони цього року стануть чемпіонами та знову гратимуть в єврокубках як і цього сезону. Шкода, що вони програли Марселю в плей-оф. Але ситуація нелегка.
Гравці Шахтаря, фото: ФК Шахтар Донецьк
‒ Як вважаєте, чи зміг би хтось з сьогоднішніх футболістів команди грати в найкращих версіях Шахтаря того часу, коли ви грали за «гірників»?
‒ Важко порівнювати, адже й часи різні. Думаю, у багатьох нинішніх футболістів Шахтаря дуже хороші індивідуальні якості. Вважаю, в кожного з них був би шанс на те, аби залишитися в команді минулих років.
‒ У Шахтаря є проблема з опорним півзахисником. Особливо в контексті того, що Тарас Степаненко може залишити команду, а заміни для нього просто немає. Можливо, є сенс запропонувати клубу послуги Томаша Хюбшмана?
‒ (сміється) Ні-ні, я думаю, мені вже дуже багато років. Я майже на 10 років старший за Стьопу, тому якщо він збирається завершувати кар’єру, то мені навіть і близько не треба бути у футболі. Я думаю, або вже у нинішній команді, або в академії знайдуть того, хто зможе замінити Тараса. Вже десь є той, хто отримає шанс і скористається ним. Тож буде новий Степаненко, Хюбшман чи якийсь інший опорний півзахисник.
