«Був у гіпсі, на милицях»: екс-нападник Металіста 1925 Пономар повертається в футбол і пояснює, чому не хоче з ним розставатися

В міжсезоння Металіст 1925 оголосив про розставання з двома футболістами. Захисник Шершень уже приєднався до Інгульця, а от нападник Пономар ще в пошуках. Наразі він підтримує форму в одному з клубів, але остаточно вирішити, де продовжить кар’єру, має пізніше. 

Віталій завершив досить неоднозначний етап своєї кар’єри – з одного боку, багато пропустив через травму, з іншого – коли грав, був дуже корисним (у 12 матчах за харків’ян відзначився 6 голами, 2 асистами та кількома заробленими стандартами під голи). Зараз, у час зборів і контрольних матчів, ми поговорили по душах із гравцем, який пройшов школу Шахтаря, виступав у єврокубках і Прем’єр-лізі з Олександрією та хоче продовжити свої виступи в хорошому клубі з завданнями та перспективами.

Екс-нападник Металіста 1925 Віталій Пономар розповів сайту «Український футбол» про свою реабілітацію після складної травми, пригадав яскраві моменти у своїй кар’єрі, а також поділився планами на майбутнє.

«Думав навіть завершити кар’єру, але рідні і друзі переконали продовжувати»

‒ Віталію, ви залишили Металіст 1925. Що вдалося вам у цьому клубі, а що ні?

‒ Обидві сторони вирішили припинити співпрацю. Мені було дуже приємно грати за харківський клуб. У Металісті 1925 працюють справжні професіонали і просто хороші люди. Сподіваюся, що своїми голами дещо допоміг команді, зокрема, коли ми здобували медалі Першої ліги та підвищувалися в класі. На жаль, травма відібрала у мене два роки кар’єри, які вже не повернути.

‒ Як проходила ваша реабілітація після складної травми? Знаємо, що «ахілл» може навіть призвести до завершення кар’єри…

‒ Зараз я вже відновився після травми. Багато працював з реабілітологами, лікарями. Останні два місяці були дуже продуктивними і водночас напруженими, адже втратив багато часу. Думав навіть завершити кар’єру, але рідні і друзі переконали в тому, що треба продовжувати займатися справою всього життя. 

У цей складний період мене підтримувала родина. Хочу відзначити допомогу дружини, яка піклувалася про мене. Спочатку був у гіпсі, на милицях, а потім очікувала тривала реабілітація. Можна сказати, наново ставав на ноги, починав все спочатку. 

‒ Які у вас плани на найближче майбутнє? Можливо, вже є якісь пропозиції від клубів?

‒ Планую повернутися на футбольне поле. Сподіваюся, що зможу допомогти своїй новій команді, у якій гратиму. Зроблю все, що у моїх силах, а там час покаже. 

«У Шахтарі-3 був чудовий колектив – Леонов, Бутко, Чайковський, Картушов і інші»

‒ Ви найбільше забивали при Кривенцову. Були здивовані, коли його звільнили? 

‒ Не очікував, що Валерія Сергійовича звільнять. Мені було дуже приємно з ним працювати. Це дуже хороший спеціаліст, який ще заявить про себе на всю футбольну Україну. 

‒ В цілому, що скажете про Металіст 1925?

‒ Бажаю їм успіхів. Цей клуб досить цікавий, розкрили й перерозкрили низку гравців. Є таланти, які заслужили на додаткову увагу. 

‒ Давайте про більш давні часи. Про початки. Після закінчення школи потрапили в поле зору Сергія Ателькіна, який працював селекціонером донецького Шахтаря. Напевно, навіть і не могли мріяти про те, що отримаєте пропозицію залишитися у стані «гірників»?

‒ Сергій Валерійович, царство небесне, високо оцінив мою гру, забиті м’ячі. Одразу після закінчення школи донецький Шахтар запропонував мені контракт. Дуже вдячний Ателькіну за все, що він зробив для мене. Він був чудовою і доброю людиною.

Сергій Ателькін. Фото: Google

‒ За Шахтар-3 у Другій лізі ви забили 15 м’ячів. Для 19 річного хлопця це хороший показник. Друга ліга вам легко давалася? 

‒ Звичайно, що у дорослому футболі усе інакше: інші швидкості, інше мислення та вимоги. І те, що я тоді забив 15 голів, це все завдяки командним діям та правильному підходу тренера. 

‒ Ну й одноклубники у вас були цікаві ‒ Бутко, Чайковський, Картушов, Насібулін, Овчинніков... 

‒ Весь колектив хороший. У Шахтарі мене тренував Ігор Іванович Леонов, при якому у нас утворилась молода та потужна команда. Дійсно, більшість моїх тодішніх одноклубників не загубилися в футболі.

‒ Після Шахтаря-3 ви пробували сили в дорослих командах. Чому вам не вдалося закріпитися в Комунальнику та ФК Полтава?

‒ Комунальник на той час оновлювався, в підсумку вийшов у Першу лігу. Молодим гравцям важко в команді під завдання. А в Полтаві не було впевненості у тому, що клуб продовжить існування. Не відчувалася стабільність та впевненість у завтрашньому дні. Керівництво спочатку припиняло існування клубу, а потім відновлювало. У таких умовах було складно. Це пізніше ФК Полтава навіть виграв перехідні матчі з Чорноморцем, але ж у підсумку в УПЛ не перейшов.

«Найскладніша гра в єврокубках – із Хайдуком»

‒ Олександрійський етап у вас найбільш плідний, причому, ви застали часи, коли там був «розбрат» ‒ ПФК Олександрія та МФК Олександрія, потім з’явився УкрАгроКом. Могли тоді подумати, що саме в цьому місті відіграєте найкращі матчі?

‒ В усі часи Олександрія мала хороші та цікаві команди. І з тренерами дуже щастило. Вперше я там опинився в 2009 році, коли із Шахтаря мене відправили в оренду до ПФК Олександрія на півроку. Застав там ще Сергія Івановича Ковальця.

А вже у 2013 році зателефонував Юрій Володимирович Гура і запросив до ФК УкрАгроКом, за який я відіграв один сезон. У 2014 році керівництво вирішило об’єднатися з ФК Олександрія в одну команду. Під керівництвом Володимира Богдановича Шарана наша команда спершу взяла срібні медалі, потім – золоті, й вийшла в УПЛ. 

‒ Найбільш продуктивним період у кар’єрі для вас стали виступи за Олександрію. За цю команду ви зіграли 144 матчів і забили 25 голів. Пригадайте ті часи? Що запам’яталося найбільше?

‒ Це була топ-команда. Ми стали чемпіонами Першої ліги, потім були єврокубкові матчі, але найбільш пам’ятним для мене став сезон 2018/19, у якому ми стали бронзовими призерами чемпіонату України. Такі спогади залишаються на все життя.

Володимир Шаран. Фото: УПЛ

‒ 19 липня 2015 року в першому турі чемпіонату України 2015/16 в грі проти донецького Шахтаря дебютували в УПЛ, перший гол провели в ворота запорізького Металурга. Важким був перехід в УПЛ після нижчих ліг, де ви грали до 25 років?

‒ Безумовно, було хвилювання перед матчем з грандом українського футболу, тим більше – це дебют. Програли, але, вже у наступній грі ми відчули смак перемоги. У мене перехід вийшов плавним, тому що я довго йшов до цього рівня. Та й забивати почав, а голи – це завжди приємно, особливо коли це приносить користь команді.

‒ З Олександрією ви мали змогли зіграти в єврокубках. Астра, БАТЕ, Хайдук – могли пробиватися в груповий турнір Ліги Європи? 

‒ Із Хайдуком у нас була найбільш складна гра (0:3, 1:3 – прим. «УФ»). Було багато боротьби і обмаль конструктиву. На жаль, із запланованого мало що вдалося реалізувати на полі. Проте це неоціненний досвід, який був дуже важливий для футболістів нашої команди.

«Мала батьківщина нашої родини під постійними обстрілами»

‒ Ваш єдиний легіонерський досвід ‒ Торпедо (Кутаїсі). Неповний рік, всього 9 матчів (2 голи). Не шкодуєте, що ухвалили таке рішення? 

‒ Десь, у глибині душі, я жалкую, що потрапив у Торпедо, але це все ж досвід. Не дивлячись на весь негатив, що відбувався, на моєму шляху зустрічалися тільки хороші люди, які допомагали мені. Поганого згадувати не хочу про період у Грузії.

‒ Ваше рідне місто ‒ Куп’янськ, що на Харківщині – пережило бойові дії. Ваш дім вцілів? Можливо, комусь із рідних довелося пережити окупацію? 

‒ Куп’янськ був під окупацією понад 7 місяців, а зараз майже щодня піддається обстрілам з боку рашистів. Мої батьки пережили весь цей жах, та зараз знаходяться у безпеці. А батьки моєї дружини з Авдіївки. Їхнє місто майже зруйноване. Кожного дня Авдіївка зазнає обстрілів і бомбардувань. Для нашої родини дуже складно переживати все це, але ми віримо у наших захисників та нашу перемогу!

‒ Хто ще вийшов із куп’янського футболу (Ямполь, Мизюк-старший, Радіонов)? Хто ваші найкращі земляки в футболі?

‒ Ямполь і Радіонов грають у Польщі, Мизюк — в Україні за Металіст. Наразі підтримую зв’язок із нашими «поляками». Проте Харківщина багата на таланти, я не сумніваюся, що слідом за Мудриком і Луніним прийдуть нові юні зірки.

‒ Бачите себе тренером у майбутньому? Чи продовжите виступи?

‒ Поки що хочу пограти на професіональному рівні. Скажу чесно, за футболом дуже скучив. Сподіваюся, що здоров’я мені дозволить. Після завершення кар’єри планую працювати тренером. Тренерська ліцензія у мене є. Футбол – це все моє життя. Хочу продовжити ним займатися.

Анатолій Янголь, спеціально для сайту «Український футбол»