«Дуже багато пробачив Минаю, щоб піти»: вихованець Динамо підтвердив інтерес клубу з неспокійного регіону


ФК Минай після втрати шансів на чемпіонську групу Першої ліги почали масово залишати гравці. Одним із перших, хто залишив клуб, став вихованець Чорноморця та Динамо Михайло Плохотнюк, який хотів допомогти команді Желько Любеновича, проте проблеми всередині клубу та здоров’я не дозволили нападнику успішно повернутися в чемпіонат України.
Сайт «Український футбол» поспілкувався з Михайлом Плохотнюком, який розповів про повернення в Україну після кількарічного відрядження в Європі та 100 хвилин у двох матчах за ФК Минай, перш ніж залишити екс-учасника УПЛ.
«В Ужгороді я навіть почав тренувати дітей»
– Можна назвати 2024 рік найважчим у твоїй кар'єрі?
– Так, дійсно. Рік грав без паузи. Як відомо, в країнах Балтії грають в футбол за системою весна-осінь (у 2024 році провів 16 матчів за естонський Нимме Юнайтед, 1 гол, – прим. «УФ»). Випав з тренувального процесу на півтора місяці. Накопичились болячки, в тому числі травма стегна не дозволила повною мірою допомогти Минаю.
Повернувшись в Україну, пережив рецидив пошкодження, яке було в Естонії. Відновився в останній місяць чемпіонату, коли ситуація в Минаї не залишала іншого вибору, як розірвати контракт.
– Ти зіграв за ФК Минай всього два матчі. Прощався з клубом без сантиментів?
– Домовленість обопільна. Мене запрошували під задачу поборотись за вихід УПЛ. Гравці з більшими умовами [особистих контрактів] залишили команду. Коли від клубу надійшла пропозиція припинити співпрацю, я погодився. Тому що я повертався в Україну не для того, щоб на такому рівні виступати.
– Хто винен у цій ситуації?
– Точно не головний тренер. За мірками Першої ліги, у Минаї підібралась команда, яка мала б виходити в чемпіонську групу. На жаль, керівництво клубу не виконувало в повному обсязі зобов'язань. Дуже багато я пробачив цьому клубу, щоб піти. Все, що озвучував Желько публічно, відповідає дійсності. Важко ставити задачі, коли керівництво є каталізатором всіх проблем.
Я підписав лист, що не маю претензій до клубу, аби стати вільним агентом і взимку знайти собі клуб.
– Складно було працювати в таких умовах?
– Я дуже довго не був вдома. Треба шукати мотивацію всередині себе, тому ти маєш викладатись на 100% в тренуваннях та іграх. Подивитись всередину себе, а не тільки навколо. Цьому мене навчив тренер Яні Сараярві, з яким працював в Естонії. Ти ніколи не знаєш, куди може тебе занести доля.
За декілька місяців в Ужгороді я почав тренувати дітей. Мені це дуже подобається. Спочатку офлайн, а згодом почав онлайн відео виставляти, аби хлопці та дівчата опановували футбольні скіли.
Михайло Плохотнюк. Фото: ФК Слатіна
«Розглядаю пропозицію Вікторії і схиляюсь її прийняти»
– Перше півріччя минулого року ти відіграв в Нимме Юнайтед. Що запам'ятався досвід на Півночі Європи?
– Дуже цікавий проект, яким опікується легендарний Март Поом (120 матчів у воротах збірної Естонії, майже 25 років у чемпіонаті Англії аж до АПЛ, – прим. «УФ»). Спілкування з такими людьми допомагає тобі дізнаватись щось нове. Уявляєш, людина зробила успішну кар'єру в Англії, а ти на власні очі бачиш, як він від снігу розчищає поле, аби потренувати 10-річних дітей. У підсумку перша команда клубу Поома дебютувала у вищому дивізіоні.
– Футбол в північних країнах – доволі специфічна штука. Команди можуть зайти, а через кілька років просто зникнути.
– Специфіка полягає в тому, що кожен рік там набирають повністю нову команду. Нема довгострокових контрактів. угоди підписуються на рік. В Румунії все більш-менш як у нас.
– Слідкуєш за клубами в Румунії, де грав раніше?
– Так. Особливо за Політехнікою (Ясси), з якою я виходив в Суперлігу та вигравав другий дивізіон. Підтримую зв'язок з екс-одноклубниками. Допомагав освоїтись Дмитру Поспєлову, коли він переходив в Унірю.
– Вдалося опанував румунську?
– Вивчив румунську, тому що в декількох клубах працював з тренерами старої закалки, які не говорили англійською. В горах набігався на зборах. Є що згадати:)
Клаудіу Нікулеску, який тренував мене у Слатіні, пограв у Європі, тому добре володів англійською.
– За інформацією нашого інсайдера з «УФ» Діми Вєнкова твоє прізвище можна почути в контексті Вікторії з Сум. Готовий приїхати в регіон, якому не пощастило бути з орками по сусідству?
– Можу підтвердити, що я розглядаю пропозицію Вікторії і схиляюсь її прийняти. Мене хоче бачити в команді головний тренер. Петрович зацікавлений в тому, щоб я допоміг команді. Наступного тижня приїду в розташування команди.
«За Чорноморець я б грав безкоштовно, якби такий шанс з'явився»
– Були варіанти з іншими командами?
– Так. З боку ЮКСА та Агробізнеса інтерес був, але зупинився поки на варіанті з Вікторією.
– Не шкодуєш про повернення в Україну?
– Я хотів попрацювати з Любеновичем. Вважаю його дуже сильним фахівцем. Але один тренер не може все тягнути на собі. Я знаю, як функціонують команди в Україні та за її межами. Контраст очевидний. Сподівався допомогти Минаю, але маємо, що маємо.
– Як оціниш рівень Першої ліги?
– Декілька клубів мають хорошу фінансову базу і виглядають непогано. Навіть не всі команди УПЛ відповідають елітному рівню через кадровий дефіцит. Коли я виходив туди з Інгульцем, то різниця була колосальна. На мою думку, нині Металіст 1925 та Епіцентр виглядають серйозними претендентами на підвищення з Першої ліги.
Єдине, що не дає мені зараз спокою в плані реалізації, це те, що я так і не пограв за Чорноморець, якому я віддав 15 років. Але доля поки цього шансу не дала, хоча перед тим, як іти в Інгулець, я став найкращим бомбардиром першості U-19, рекорд побив. Ті хлопці, які були на моїй позиці, вже закінчили з футболом, хоча їм і 30 років не виповнилось.
Ловлю себе на думці, що за Чорноморець я б грав безкоштовно, якби такий шанс з'явився. Ніколи не кажи ніколи.
– Хто тебе найбільше вразив в УПЛ?
– ФК Олександрія своїм прикладом доводить, що гроші не все вирішують, знаючи внутрішню кухню. Дуже тішуся за Ваню Калюжного, з яким ми в Динамо U-19 жили в одній кімнаті. Теж помандрував добряче – Ісландія, Індія… Виклик Івана в збірну він справді заслужений.
Я не застав Полісся на підйомі, але те, який проект вони будують, справляє враження. Рух, ЛНЗ так само вкладаються. Єдине – хотілося, щоб давали шанс своїм, а не витрачали кошти на легіонерів-ноунеймів. Не забуваю про Чорноморець та Інгулець, в яких пограв.
– На твій погляд, чому в Одесі є загроза того, аби Чорноморець не був на межі банкрутства?
– Бракує інвестора, який любить футбол більше за гроші.
– В Інгульці, дивлячись з боку, відбувається щось незрозуміле. В твій час у Петровому виникало таке?
– Тоді зібрався дуже різношерстий колектив. Я був молодшим, досвідчені Бартулович, Шуст, Лупашко, Ковальов з тренером Лавриненком виконали задачу.
Якщо говорити про сьогодення, то мені команда з Лупашком більше подобалась. Ідею Кобіна я поки що не зрозумів. Якщо команда позбувається гравців на кшталт Козака, Сітала, це 100% говорить про проблеми.
На «УФ» можна прочитати інтерв’ю з гравцями, які покинули клуб – захисником Мельничуком і півзахисником Козиренком.
– Часом не знаєш, на якій стадії будівництва новий стадіон в Петровому?
– Його мали закінчити, коли ще я грав, а вже роки 4 минуло:)