Геннадій Буткевич: «Будемо заробляти більше грошей, щоб такі гравці, як Малиновський, ще пограли за Полісся»
30513 
Житомирський футбол ніколи раніше не був представлений в вищих дивізіонах – хоча з цієї області вийшли великі гравці: Пузач, Банніков, Круликовський, Вернидуб, Малиновський, Зінченко, ось із новітньої плеяди – Сікан, Кащук. 2023 рік – історичний для футболу поліщуків. Полісся, вигравши золоті медалі Першої ліги, вперше вийшло в УПЛ.
Це стало можливим завдяки хорошій плеяді гравців під керівництвом відомого тренера Юрія Калитвинцева, а також – давайте будемо відвертими в цьому – після приходу в клуб нового президента. Співзасновник мережі супермаркетів АТБ і власник інвестиційної компанії BGV Group Management Геннадій Буткевич підняв можливості й амбіції Полісся до небаченого за всю історію обласного футболу рівня. Під час зустрічі з пресою він оголосив про нові очікування від команди.
Що далі?
В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Геннадій Буткевич розповів:
- про завдання на весняну частину сезону для Полісся
- перехід двох провідних гравців на тренерську роботу
- коли Малиновський перейде в Полісся
- навіщо Житомиру та клубу новий стадіон
- що вони з Усиком робили на початку великого вторгнення
Призове місце та Кубок України – таке бажання Полісся на Новий рік
– Позаду найбільш успішний для футболу Житомирщини 2023 рік. Чого чекаєте від Полісся в наступному?
– Все було зроблено для успішності команди. Якщо перед сезоном я дав завдання – бути в п’ятірці найкращих, то зараз воно виконане. Треба переходити на наступний рівень. Тепер Полісся хоче успішно виступити в Кубку України та фінішувати в трійці. В дебютному сезоні команда показує та доводить, що пройшла адаптацію в УПЛ і спроможна вже виконувати нові завдання.
Геннадій Буткевич. Фото: Полісся
– Шахтар, Ворскла, Чорноморець є учасниками півфіналу Кубка України, крім Полісся. У такій компанії можна боротися за трофей?
– Завжди треба боротися. Якщо в тебе є шанс, використай його сповна. Тому хочеться поборотися за трофей. Велика мета для кожного клубу – це стимул для розвитку. Тим більше, команда в Полісся підібралася хороша, а головне – є гарний, цілісний колектив.
– Третє місце – блискучий результат для дебютанта УПЛ. Невже перехід із Першої ліги був настільки безболісним?
– Ми багато зробили для того, щоб Полісся було готовим до нового рівня конкуренції. Були якісні новачки, які багато в чому змінили та посилили команду навіть на тих позиціях, на яких, здавалося б, вона вже була сильною. Проведено хорошу, системну роботу зі сторони тренерського штабу. Якісні збори відбулися.
Звичайно, не все було так просто. Бували такі матчі, як із Вересом, Рухом, Чорноморцем, коли ми втрачали очки, по грі маючи всі можливості їх не втрачати. Проте це футбол, є певний процес – на ньому можуть бути місцеві втрати, головне, щоб цілісна картинка в підсумку дала необхідний результат.
– Результат, який необхідний Поліссю, ще раз повторимося, це…
– Призове місце та Кубок України.
Я спершу просто фінансував Полісся, проте команда програвала. І тоді я взяв на себе відповідальність як президент
– Як взагалі ви опинилися в Поліссі як футбольному клубі та на Поліссі як регіоні України?
– Я маю бізнес-інтереси в Житомирській області. Підтримував різні благодійні та соціальні проекти, зокрема – в спорті (волейбольні чоловічу та жіночу команди, інші види). На жаль, в останні роки багато було кризових ситуацій – повномасштабна війна, пандемія коронавірусу… Мер міста Житомир Сергій Іванович Сухомлин робив усе можливе, щоб врятувати ФК Полісся. Він зібрав крупних бізнесменів області й попросив допомогти футбольному клубу. Скинулися, допомогли. Проте команда програвала.
Мене це не влаштовувало, і я звернувся до Сергія Івановича: «Як так? Ми ж фінансуємо клуб, а чому немає спортивних результатів?» Сергій Сухомлин пояснив, що для покращення результатів потрібно більше коштів. «Ну що ж, – відповів я. – Якщо треба, то я допоможу, тільки тоді я повинен приймати рішення та нести відповідальність».
Сергій Іванович охоче доручив мені футбольний клуб. Так ми й почали вже працювати в форматі я – президент клубу, я – приймаю рішення. Скажу відверто, за цей час ми багато чого зуміли змінити та дечого досягли. Проте ми прагнемо до більшого.
Юрій Калитвинцев та Геннадій Буткевич. Фото: Полісся
– І які тоді більш довгострокові завдання ФК Полісся?
– Я спілкувався з одним із найуспішніших президентів футбольних клубів в Україні. Здавалося б, великі успіхи його дітища. Проте він горить мрією – виграти Лігу чемпіонів. Ось така велика навіть не мрія, а ціль. Клуб планомірно до неї рухається, і якби не затяжна криза та війна, я думаю, його мрія стала б ближчою.
У мене теж є мрії в футболі, які насправді є цілями. Зараз уже стоїть завдання – місце на медальному п’єдесталі та Кубок України. Далі що? Єврокубки. Проте й це лише сходинка, логічне продовження розвитку клубу. Найголовніше ж, на мою думку, це коли в спорті вищих досягнень ти робиш свій вклад в успіхи країни. Ось Олександр Усик – рідний Сімферополь, Крим і Україну він прославив у боксі. Великий спортсмен: характер, воля, системність роботи.
Так само в футболі. Здавалося неймовірним, що стільки наших хлопців гратимуть у провідних лігах світу. Не сидітимуть у запасі, а гратимуть! Зараз це є. Наші чотири роки тому виграли молодіжний чемпіонат світу. Не вірилося ж? Тому треба прагнути до перемог найвищого рівня. От коли національна збірна України стане чемпіоном світу чи Європи, а в її складі зіграють п’ять футболістів Полісся – це буде вершина нашої роботи.
Ось коли ми клуб брали, в його складі було не так багато вихованців житомирського футболу. Можна сказати, інколи й зовсім не було. Проте ми зібрали багатьох молодих хлопців і дали їм шанс. Спершу стадіону не було. Зараз центральний стадіон Полісся реконструйований після багатьох десятиліть. «Спартак-Арена» зроблена. Ми запланували на наступний рік початок побудови зовсім нової арени.
Виходили на деякі клуби: «У вас у запасі чи юнацькій команді сидить хлопець із Житомирщини. Відпустіть його до нас». Ні, не йдуть назустріч
– Будуватися в наші складні часи в прикордонній області – це важко, страшно, ризиковано. Яка ваша мотивація?
– По-перше, я вірю в нашу країну та ЗСУ. Наша армія такий подвиг вчинила – стільки території врятувала. Весь світ в захваті від подвигу наших сил оборони. Тому Україна обов’язково вистоїть і захистить себе. По-друге, наша команда росте. Зростають і потреби. Скажімо, ми запросили фахівців, які проаналізували можливості до реконструкції центрального міського стадіону Житомира. Є проблеми з наявністю легкоатлетичної доріжки – це, зокрема, має значення й для трансляторів. Є проблеми з можливістю розширення території та зведення нових виїздів – а це потрібно для проведення міжнародних матчів.
Це дуже добре, що для громади реконструювали головну арену міста. Вона буде корисною для інших видів спорту, для важливих масових заходів. Але ми запланували будівництво мультифункціонального сучасного стадіону, який враховуватиме вимоги УЄФА та потреби футбольного клубу. Ще один стадіон для Житомира, тим більше такий, – це прекрасно. Врешті-решт, місто мріє прийняти матч національної збірної України, єврокубки.
– На презентації проекту все виглядало дуже футуристично. Розкажіть про етапи будівництва та головні характеристики нової арени Полісся.
– Роботи ми почнемо вже в наступному році. Орієнтовна місткість стадіону – 10-12 тисяч глядачів. Він матиме багато інноваційних рішень для зручності глядачів і учасників матчу. А також будуть заплановані всі вимоги для сучасної спортивної споруди стосовно комфорту, безпеки, роботи в дні матчів і в інший час.
Для футболу, як і для будь-якої серйозної справи, треба створити підґрунтя. От, наприклад, щоб на належному рівні провести заключний матч 2023 року, ми витратили один мільйон гривень. Але, при заморозках, при холодній грудневій погоді, зуміли підготувати газон, створити умови для гри. Матч Полісся – Дніпро-1 відбувся (зіграли 1:1).
Нова арена Полісся. Фото: Полісся
– Дійсно, свого часу в Поліссі з уродженців Житомирщини грав хіба що один Власюк. Потім уже додалися такі земляки, як Андрущенко, Поспєлов, Морговський, Петрук, Микитюк, Вакула. Були ще футболісти із області, яких ви хотіли повернути з інших клубів?
– Звичайно, були. Називати клуби не буду, проте звертався до деяких президентів: «У вас десь у запасі чи навіть юнацькій команді сидить хлопець, який народився на Житомирщині. Відпустіть його до нас, він же вам у першій команді не потрібен». Ні, не йдуть назустріч. Дійсно, ми не всіх зібрали. Проте дали шанс багатьом хлопцям.
Загалом же в нашій академії вже зараз займається 700 дітей. Маємо проекти щодо побудови академії. Футбол – це багато в чому селекція. Раніше в нас із Житомирщини кращих талантів забирали. Адже де розкрилися Малиновський, Зінченко, Сікан? В інших клубах. Наше завдання – створити такі умови, щоб у юних футболістів вдома була можливість розвиватися. Вони рідному клубу потрібні. Якщо раніше вибирали найкращих із 30 хлопців – з часом будуть вибирати із 300. Масовість допоможе селекції, а якісна робота академії дасть можливість не втрачати знайдені таланти, а виводити їх на хороший рівень.
– Звідси – ваша співпраця з друголіговим ПФК Звягель, куди віддано в оренду низку гравців Полісся?
– Безперечно. Хай хлопці грають, виконують свої завдання, отримують ігрову практику. Те, що в області не один професіональний футбольний клуб, це правильна й нормальна ситуація. Більше шансів задіяти місцевих вихованців, запросити глядачів.
Я від душі бажаю, щоб Малиновський подовше був корисним своїм клубам і збірній України. Але на кілька років хай приїжджає за нас пограти, ось як Ярмоленко за Динамо
– Один із найвідоміших уродженців Житомира в футболі – Руслан Малиновський – записував вітання Поліссю, передавав футболку з автографом. А коли ж він приїде грати за команду рідного міста?
– Нам треба більше заробляти заради того, щоб такі гравці, як Руслан, грали за Полісся. Зрозуміло, Малиновський – це прекрасний футболіст. Він цілком заслужив грати в одній із найкращих ліг світу, Серії А. Я йому від душі бажаю, щоб подовше Руслан був корисним своїм клубам і збірній України. Але на кілька років хай приїжджає за нас пограти, ось як Ярмоленко за Динамо. Ми тільки за! Стараємося створити такий клуб, який міг би бути цікавим своїм найкращим землякам, як Малиновський чи той же Зінченко.
Зі своєї сторони, скажу, що мені приємно бачити, як земляки, провідні спортсмени родом із Житомирщини, стежать за Поліссям. Ми тримаємо кулаки за них, вони – за нас. Ось ви бачили звернення Саші Усика до футболістів і тренерів Полісся. Він – частина нашого колективу.
– Коли чекати дебюту Усика в офіційних матчах?
– Давайте поки не будемо йому заважати в підготовці до бою з Тайсоном Ф’юрі. Усик зараз веде підготовку до бою вищого рівня відповідальності. Це найвищий у світі рівень для боксу. І при цьому Саша цікавиться футболом, мріє зіграти. Він у нас у команді. Олександр Денисов так і говорив: наш гравець передає вітання одноклубникам.
Він має велике бажання зіграти, на Winter Cup уже грав за Полісся і ви бачили, що сильний спортсмен – він сильний не тільки в своєму виді спорту. Обов’язково Саша здійснить мрію й вийде на поле в УПЛ за Полісся.
Олександр Усик. Фото: Полісся
– Але ж є така прикрість: рано чи пізно навіть гравці, які багато зробили для становлення команди, почнуть відставати від її розвитку. Хтось – через вік, хтось – через травми, хтось – через об’єктивну різницю в класі з новачками…
– Ось тому ми таким відповідальним хлопцям, як Андрій Гітченко та Влад Огіря, дали можливість продовжити роботу в клубі в якості тренерів. Вони довели свій клас, розуміння футболу та, найголовніше, людські якості. Хай їхній приклад покаже іншим: хто відповідально грає за Полісся, поводиться як справжній професіонал, у того є майбутнє в нашому клубі.
Наприклад, Вася Грицук. 36 років, але він продовжить грати й допоможе команді в плані глибини складу, ротації, допомоги на досвіді. Професіонал, відповідальний гравець з лідерськими якостями.
– Не сварили його за нереалізовану «панєнку»?
– Так, як він сам себе аналізував і критикував, його більше ніхто не зможе перекритикувати. Він реабілітувався в наступних матчах. Ви бачили, як він далі виконував пенальті. До речі, я в Поліссі – тренер з пенальті.
– Це як?
– Приїжджаю на тренування, дивлюся, як хлопці виконують удари. Преміюю найуспішніших. Мені подобається, як вони працюють. І пробиваючі, і воротарі. Ось зараз до нас прибув Аніагбосо: йому важко, в нього сильні й досвідчені конкуренти, він не проходив з нами збори. Проте в таких серіях дивлюся і на його роботу, зокрема, бачу, що дуже старається хлопець.
Африканських легіонерів нам порадив Шаблій
– Гаразд, Бені Макуана грав за Монпельє в Лізі 1. Одного з гравців вищого дивізіону Франції заскаутити – це не те щоб велике досягнення, вони на виду й питання тільки в аргументах, як їх в Україну заманити. А звідки знайшли Аніагбосо та Джарджу, адже Полісся їх помітило й вело ще до чемпіонату світу серед молоді, на якому вони гарно зіграли за Нігерію та Гамбію?
– Це Вадим Шаблій порадив. Хоч його й називають «паразитом футболу», але Полісся задоволене співпрацею. Він все-таки дуже добре знає ринок. Я бачу, як ці хлопці працюють. Ознайомлений із їхніми попередніми виступами, в тому числі за збірні. Не маю сумнівів, що в наступному році вони себе покажуть. Просто, наприклад, Аніагбосо та Джарджу прибули до нас пізніше, після вирішення питань із візами. Макуана ще тільки освоювався. Попереду – серйозні зимові збори, весняна частина. В них є час, щоб вийти на свій найкращий рівень.
– Багато говорять про інтерес Полісся до тих чи інших футболістів – Гуцуляк і Піхальонок із Дніпра-1, Шепелєв із Динамо, Твердохліб із Минаю. Готові зараз конкретизувати по іменах?
– У цьому нема жодного сенсу. Тому що клуб може багатьох гравців вести, але не дійти до пропозиції. Хтось стає непотрібен, бо іншого гравця на його позицію підписали. Інший просто не продається. За Піхальонка я не приховую – нам, і мені, і Юрію Миколайовичу Калитвинцеву, подобається його ігрове мислення, стиль, бачення поля. Проте що ж ти поробиш, якщо Дніпро-1 не продає його? Цінника нема, не існує. А в черзі за гравцем ми стояти не будемо – не продається, то переходимо до інших кандидатур.
– Такі є?
– Кожен день тренерський штаб на чолі з Юрієм Калитвинцевим розглядає потенційне посилення. У нас хороші фахівці, тож проблема не з тим, щоб знайти посилення. Питання в тому, щоб співпало і бажання продавця продати, і бажання гравця виступати саме за Полісся, і наші можливості.
Геннадій Буткевич та Юрій Калитвинцев. Фото: Полісся
– Думаю, ви і без мене знаєте, скільки суперників нарікають: «Полісся розігріло ринок! Ті, хто коштував 100 000, тепер коштують 300 000. Ті, хто погоджувався на 10 тисяч на місяць, тепер хочуть 30 тисяч». Що їм відповісте?
– Та навіщо відповідати? Працюйте, заробляйте і вкладайте в спорт. Ніхто нікому не заважає. Від того, що ми підвищуємо конкуренцію на трансферному ринку та даємо футболістам гідні умови, не в програші ніхто. А якщо людина – якісний фахівець у своїй справі й хоче заробити чесною працею, це добре, і вона має на це право.
Шевченко може відкрити будь-які двері в світовому футболі
– Бачив, як від команди вам піднесли картину з вовком, зовсім як у мемах із мотиваційними цитатами. Вам подобається?
– Так. Я взагалі мотивації приділяю велику увагу. От перед нашим «фіналом» у Першій лізі, перед надзвичайно важливим матчем з ЛНЗ, я кожному (!) футболісту команди в 5 ранку надіслав повідомлення зі словами підтримки. Кожному написав, у чому він сильний, що в нього виходить добре, як він розвивався й прогресував – і до якого рівня дійшов. І ви бачили, ми виграли (2:1 і на виїзді, і вдома).
– Зимову паузу 2021/22 Полісся провело на Winter Cup, ви виграли цей турнір, але, скажімо, Батагов і Бабенко опинилися в інших командах. Точно так, як Чорноморець, наприклад, надалі не міг розраховувати на Цитаішвілі чи інших легіонерів, а Металіст взагалі ледь не всіх лідерів втратив. Задумувалися, якої шкоди ця війна завдала всій державі, і зокрема маленькій частинці – футболу?
– Ви знаєте, в перші дні повномасштабного вторгнення ось у цьому пристоличному населеному пункті, де ми з вами знаходимося, я з моїми близькими друзями зібрався і ми зі зброєю готові були стати до бою. Саша Усик, великий спортсмен, одягнув бронік і взяв автомат. Не втік нікуди, а поруч зі мною, з моїми бізнес-партнерами, з нашими пацанами із охорони, із числа співробітників, стояв із зброєю.
Звісно, це було страшне потрясіння. Ворог стояв під Києвом. Я взагалі був впевнений, що ось-ось ми вступимо в бій, от особисто ми тут у Київській області, з іншої сторони від Ірпеня, Бучі, Бородянки. І от тоді стільки людей розкрилося! Пішли в армію, в територіальну оборону. Почали волонтерити. Це справжня перевірка особистості на людські якості! В нас у нашому бізнесі сотні співробітників стало на оборону країни.
І я вам скажу, що це треба було велику силу волі, майстерність і характер проявити, щоб зберегти, зокрема, наш футбол у цей час. Є повага до всіх моїх колег, хто під час війни займається капітальним будівництвом, інвестує кошти, відкриває нові робочі місця. Я й сам цим займаюся. Це все надихає й дає надію.
Андрій Шевченко. Фото: Google
– Андрій Шевченко, скажімо так, є єдиним кандидатом на посаду президента УАФ і стане ним, якщо не відбудеться жодних непередбачуваних змін, тих, що зараз модно називати «чорними лебедями». Як ви ставитеся до цього?
– Ми багато років з Андрієм у близьких, хороших стосунках. Я знаю, що це за людина, що за особистість. У збірній України він був головним тренером, і це також керівна робота – ти підбираєш колектив, розподіляєш обов’язки, працюєш спільно заради результату. Зараз масштаб його досвіду, зацікавлень і амбіцій зріс. Це нормально.
Для нас, для держави та футболу, це чудово, що є така легендарна особистість і вона підтримує в усьому Україну. Андрій Шевченко може відкрити будь-які двері в світовому футболі. Не будучи президентом УАФ, він уже багато зробив для підтримки України. Тому я бажаю йому всього найкращого, не сумніваюся, що він добре обдумав, що запланував зробити, а всі клуби, всі обласні федерації, всі футбольні організації йому допоможуть.
Прямо після матчу на святкуванні підходить один вболівальник зі стажем, хапає за руку і кричить так емоційно: «Ти навіть не уявляєш, що ти зробив!»
– Свого часу ходили чутки, що ви можете придбати ФК Дніпро…
– Не відповідає дійсності.
– Ви раніше підтримували й інші види спорту. Я, наприклад, вперше про вас почув у контексті тенісного турніру в місті Дніпрі.
– Справді, я свого часу започаткував Dnipro Open і багато років його проводив. Сам завжди любив спорт – теніс, футбол, але проблеми зі здоров’ям і зайнятість на основній роботі не дозволили цим всерйоз займатися. А от одна моя дочка – майстер спорту з тенісу, учасниця Australian Open. Тому я займався проблемами тенісу, інфраструктурою, організацією цього турніру. Інша дочка – майстер спорту з кінного спорту міжнародного класу. Ось зараз ми знаходимося в заміському парково-готельному комплексі під Києвом, і тут створені умови для кінного спорту, щоб і спортсмени, і люди, які просто люблять коней, могли позайматися.
– А взагалі звідки ваше коріння?
– Я народився в місті Дніпропетровськ, мама мала направлення по медичній частині в Кривий Ріг, тож і там пройшла частина мого життя. Розпочинав свій бізнес у Дніпропетровську. Зараз він уже має всеукраїнське представництво, тож скрізь по всій державі у нас працюють люди. Наш бізнес в день платить в український бюджет два мільйони доларів податків.
Тож, ви запитували, чи не боїмося розпочинати капітальні проекти в час війни, коли в Україні безпечних місць нема. Ні, не боїмося. Треба працювати. Треба вірити. Наша держава вистоїть.
Геннадій Буткевич та Олександр Денисов. Фото: Полісся
– Яке для вас найбільше задоволення від футболу?
– Звісно, багато приємних моментів. Це перемога, досягнення мети. Це коли ти бачиш, який підібрався хороший колектив, як хлопці відповідально працюють. Але один момент я особливо згадую. От ми вийшли в Прем’єр-Лігу. Я, звичайно, знав, що це вперше в історії Житомира. І тут до мене прямо після матчу на святкуванні підходить один вболівальник зі стажем, хапає за руку і кричить так емоційно: «Ти навіть не уявляєш, що ти зробив!»
Я дивлюся на цих людей, які, так як і я, настільки люблять футбол, і мені так приємно! Це велика втрата для українського футболу, що через коронавірус та бойові дії немає офіційної можливості глядачам відвідувати матчі. Я вже говорив: якщо в нас виконані умови щодо безпеки, то давайте все ж запустимо людей. Штраф сплатимо. Хай буде радість і розрада вболівальникам. Тому вітаю те, що в нас почався процес легітимізації присутності глядачів. Там, де для цього є умови щодо безпеки, обов’язково варто дати людям можливість повернутися на стадіони.
