«Говорили зі Скрипником, але не виступив «за» Гєллєр»: Юрченко – про опалу Бартуловича, Шахтар Луческу та Баєр

Трансфери українських гравців до топових європейських чемпіонатів досі сприймаються, як щось екзотичне, а перехід до Баєра юного вихованця Шахтаря Владлена Юрченка, дорослий досвід якого станом на 2014 рік складав три матчі в оренді за Маріуполь, викликав справжній фурор.

За чотири роки боротьби за місце під сонцем в одному з найвідоміших клубів Німеччини талант зумів дебютувати у Бундеслізі, забити у Лізі чемпіонів і навіть отримати виклик до національної збірної України. На жаль, в один момент обставини призвели до того, що гравцю довелося шукати щастя в іншому місці.

У 2019 році Юрченко повернувся до України, де провів два «бронзових» сезони у Зорі Віктора Скрипника та пограв у Десні. Після нетривалого відрядження до Риги хавбек знову повернувся додому, аби возз’єднатися зі Скрипником у Ворсклі, а потім перейти з ним до Металіста 1925.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Юрченко розповів нам про усі ці події, а також те, як у складі харків’ян він менш ніж за два роки пережив виліт до Першої ліги, важке повернення до УПЛ та опалу нового тренерського штабу Младена Бартуловича, у якій перебуває по сьогодні.

Чи міг Юрченко влітку покинути Металіст 1925? «Була розмова зі Скрипником, проте з того, що мені сказали, не сильно за виступив президент Зорі Гєллєр»

– Владлене, як ваші успіхи?

– Тренуюся з U-19 Металіста 1925. В мене залишається контракт до грудня наступного року. Ось так.

– Наприкінці минулого сезону ви буквально тягнули Металіст 1925 в УПЛ, а вже на старті нової кампанії з приходом тренерського штабу Младена Бартуловича опинилися поза основою. Чому так вийшло?

– Я маю повагу до клубу, на сьогодні не хочу говорити на цю тему.

– Рішенням Бартуловича і Ко, як відомо, ви відійшли від першої команди у липні. Чи мали за цей час якісь інші варіанти?

– Ну, були, так. Я ж поїхав на збори й приблизно через два тижні мені повідомили рішення нового тренерського штабу. Почав шукати, Металіст 1925 відпускав в оренду.

Був варіант з командою з Чехії, на який я чекав, а інші дзвінки на той час ставив на паузу. У підсумку з чеським клубом не склалося, а інші – вже виявилися неактуальними. Час затягнувся, і так вийшло, що я опинився в U-19.

– Подейкували, начебто, Віктор Скрипник вас кликав назад до Зорі.

– Розмова була. Проте з того, що мені сказали, не сильно за виступив президент Євген Борисович Гєллєр.

– Є здогадки чому?

– Не знаю, ми особисто навіть ніколи не спілкувалися. Можливо, через те, що я свого часу не продовжив контракт із Зорею. Іншого я нічого не бачу.

Младен Бартулович. Фото: ФК Металіст 1925

Чим запам’яталася робота з Луческу у Шахтарі? «Фернандінью, Жадсона, Дугласа Косту він няньчив, а от до українців…»

– Ви є вихованцем Шахтаря. Пригадайте, як там опинилися?

– На той момент я грав у Миколаєві за на рік старшу команду. Спочатку їздив до київського РВУФК, і мене туди брали, однак за чотири-п’ять місяців до старту чемпіонату U-14 помітив один із селекціонерів та запросив на перегляд до Шахтаря. Приїхав, зміг добре себе проявити, й через пару днів мені зателефонували й сказали, що беруть. Я обрав Шахтар.

– Ви неодноразово їздили на збори з тим самим праймовим Шахтарем Мірчі Луческу. Чим запам’ятався тренувальний процес?

– Коли я вперше поїхав на збори, то мені було, здається, 16 років Довелося дуже і дуже непросто. Досі можу сказати, що то були найважчі збори у моїй кар’єрі.

Кожен день виконували багато бігової роботи, тренування інтенсивні, адже склад тоді був сильний. Футболісти звикли грати на високому рівні й тренуватися так само. У перші дні я взагалі не міг зрозуміти, що відбувається. Куди я біжу? Що зі мною? Що з ногами? Що з диханням? На усе життя запам’ятав.

Луческу давав тримання м’яча на малих просторах з великою кількістю людей – дев’ять на дев’ять, десять на десять. І ось якщо одна команда брала м’яч під контроль, то інша – дуже довго не могла відібрати. Мене це досі дивує, а я багато де був.

– Чи дійсно Містер упереджено ставився до українців?

– Те, що я бачив, то таке дійсно відбувалося. Звичайно, бразильців, як Фернандінью, Жадсон, Дуглас Коста, як кажуть, він няньчив, а до наших гравців ставився суворіше:) За будь-якої помилки, або навіть якщо епізод був 50 на 50, винним залишався українець, а не бразилець.

– Хто із зіркових легіонерів найбільше враження справив?

– Особисто на мене – Фернандінью. Це був трохи інший рівень. Я тоді дивився й просто не знав та не розумів, як таке можливо. Усі були хороші, але ось він на одну сходинку вище за кожного.

Виділявся з-поміж інших технічним оснащенням та мисленням. Вилазив з таких ситуацій, де, здавалося, вже неможливо. В нього практично не було втрат м’яча. Він на полі помічав такі ходи, які інші не бачили зі сторони.

Фернандіньо. Фото: ФК Шахтар

Як відбувся трансфер до Баєра? «На збори з дублем Шахтаря взяли, проте грати не давали. Далі відправили у Шахтар-3»

– У який момент вам прийшло розуміння, що пора йти з Шахтаря?

– В одну з міжнародних пауз ми поїхали, здається, до Румунії на товариський матч. По ходу гри я та ще два-три хлопці з дубля розминалися, а на 60-й хвилині до нас вибігли дві якісь людини у формі Шахтаря й через декілька хвилин їх випустили на заміну.

Виявилося, що це були просто якісь румуни, і їх хотіли переглянути. Вони не провели жодного тренування й навіть у роздягальні не перебували, але вийшли на заміну на 65-70-й хвилині, а ми – на 88-89-й. Я зрозумів, що тут нічого не буде.

– Як відбувся ваш перехід до Баєра?

– Я від свого тодішнього агента Андрія Головаша знав, що є зацікавленість. Вони слідкували, а потім ми поїхали збірною U-19 на товариський матч з німцями (0:2). 

Пам’ятаю, важко добиралися. Випав сніг, й літаки затримуватися. Мали прилетіти за два дні, а у підсумку добралися до готелю о 6:00, а гра була запланована на 17:00. На грі перебувало усе керівництво Баєра.

Нормально так зіграв, не можу сказати, що добре. Важко було через переліт: два дні не спали, не тренувалися. Після матчу сказали, що Баєр готовий мене підписати, й почалися більш предметні перемовини.

– Як з Шахтарем розставалися?

– Звичайно, було важко. Мені пропонували новий контракт, але я відмовився. На збори з дублем взяли, проте грати не давали. Після відправили у Шахтар-3 й також не давали грати. Пів року я лише тренувався.

Коли у 2014 році розпочалася війна, то в мене вже залишалося шість місяців контракту з Шахтарем. Клуби домовилися між собою, Баєр заплатив, якщо не помиляюся, 300 тисяч [у.о.], і я перейшов.

Що вразило у Баєрі? «В плані техніки та роботи з м’ячем гравці Шахтаря були набагато кращі»

– Які були перші враження від Баєра?

– В плані техніки та роботи з м’ячем гравці Шахтаря на той момент були набагато кращі, однак дисципліна, робота та віддача на тренуваннях та іграх стояла вище у Баєрі.

Там ніхто нікому нічого не казав та не змушував. Люди самі приїздили на базу за півтори години до тренування й починали працювати у залі. У Шахтарі бразильська діаспора так не ставилася до процесу.

Гравцям у Баєрі тренер як казав, так вони й виконували настанови. Ніхто не робив навіть кроку у бік. Через це працювала командна дисципліна. Коли футболісти хорошого рівня й усе виконують на максимум, то приходить результат.

– Що по фізичних навантаженнях?

– У Баєрі не було біганини на зборах. Це перше, що я помітив. Я приїхав, і усе з м’ячами. Пройшло три дні й думаю: «Ну, коли вже? Зараз повинно початися». А нічого так і не почалося. Усе через ігрові вправи. Окрім цього тренувалися у залі на силу. У підсумку в перші два сезони ми з Роджером Шмідтом були другою найбільш інтенсивною командою у Європі після Атлетіко.

– Як у вас склалися відносини зі Шмідтом?

– В нас були хороші відносини. Він до усіх ставився однаково у команді.

Коли у мене була травма, і я пропускав два-три місяці, він через день заходив до відновлювального центру на стадіоні, аби поспілкуватися зі мною. Є багато тренерів, які у таких ситуаціях про гравців забувають.

При цьому він не просто питав: «Як справи?». Людина заглиблювалася у мою проблему та давала якісь поради. У плані ставлення він – топ.

Що стосується тактики, також багато чого цікавого можна було від нього дізнатися. Ми грали за схемою 4-2-4 з божевільним пресингом, і він пояснював усі деталі.

Владлен Юрченко. Фото: ФК Баєр

Як стартував у збірній України Шевченка? «На першому тренуванні витикав м’яч у Селезньова, і він вдарив мене ззаду по нозі – отримав тріщину малогомілкової кістки»

– З Баєра вас викликали до національної збірної України. Які враження залишилися від перебування у головній команді?

– Класні емоції. Зрозуміло, що кожен футболіст прагне до цього. Просто було образливо, що на першому відкритому тренуванні на НСК «Олімпійський» у Києві мені зламали ногу.

Наприкінці грали у футбол, я витикав м’яч в Євгена Селезньова, і він випадково вдарив мене ззаду по нозі. Таким чином, я отримав тріщину малогомілкової кістки. Довелося поїхати та лікуватися. З часом мене викликали на ще один збір.

– Чим вам запам’ятався тренувальний процес в Андрія Шевченка?

– В нього був дуже сильний тренерський штаб. Кожен відповідав за свій напрямок й доповнював колектив.

Я вважаю, що тоді команда мала цікаві ідеї у плані гри, що усі бачили на полі. Той період збірної був одним з найбільш успішних.

– Чи міг Шевченко у роздягальні «дати по шапці»?

– Міг-міг. Ось що-що, а це він міг. Ніколи не давав розслабитися та завжди тримав команду у хорошому тонусі. Перед грою вмів струснути й у перерві, якщо щось відбувалося не так.

– Який фактор став ключовим у тому, що вам довелося покинути Баєр?

– В мене був дуже поганий останній сезон. Там одна травма йшла за іншою. Команда перебувала на ходу, а я тільки-но набирав форму після ушкодження й одразу отримував нове.

Чому Зоря не стала другою в сезоні УПЛ-2019/20? «Я на полі не знав, що у паралельному матчі Динамо програє Колосу 0:2»

– Транзитом через Вайле ви повернулися до України в Зорю, де у стартовий сезон зі Скрипником були у кроці від історичного срібла УПЛ. Однак в останньому турі обіграти вдома Десну (1:1) вам не вдалося, й команда задовольнилася бронзою. Як розвивалися ті події насправді?

– За три дні перед матчем з Десною ми в гостях грали проти Динамо. Якби перемогли киян, то нам би у кінцевому турі вистачило нічиєї. Вели 1:0, але поступилися 1:3.

Зоря на той момент, не знаю, як зараз, була дуже залежною від єврокубків, адже це гроші. Остання гра визначала увесь сезон: або ми у топ-3, або падаємо на четверте місце й пролітаємо повз усе.

Перший тайм з Десною ми програли 0:1 просто без шансів. Вони особливо багато не створили, але нам взагалі нічого не вдавалося. Було дуже важко й на нас тиснув результат, адже ми опустилися на четверте місце.

– Що відбувалося у роздягальні та в другому таймі?

– У перерві була серйозна розмова й крики одне на одного. В нас був класний колектив, й ми могли між собою це з’ясувати.

На початку другого тайму Діма Хомченовський забив дивовижний гол. Просто з лівої ноги влучив у саме «павутиння». За грою, окрім того голу, не можна сказати, що в нас особливо були якісь моменти. Проходив рівний матч.

Бувають такі поєдинки, коли ти відчуваєш, що тиснеш суперника й можеш його зламати. Тоді, можливо, ми були трохи виснаженими після Динамо. Плюс нам протистояла команда, яка хотіла нас обіграти та обійти. Відбувалася справжня заруба.

– Чи знали ви, що Динамо у паралельному матчі програє Колосу з рахунком 0:2, й вас фактично від другого місця відділяє один забитий м’яч?

– Особисто я не знав цього, бувши на полі. Коли мене поміняли наприкінці другого тайму, то вже сказали, що Динамо програє.

Почати кричати, аби бігли уперед? Ми пропустили б якусь контратаку, бо гра була рівною, реально, й посіли б четверте місце. Грали, як грали. Заб’ємо – добре, ні – головне не опуститися на четверте місце. Нам потрібно було виходити в групу Ліги Європи. Ось так і склалося.

– Потім не шкодували?

– Я просто точно пам’ятаю, якою була ситуація на той момент. Добре, що Діма забив той гол, й ми взагалі зіграли 1:1, адже тоді не відчувалося, що ми переважаємо Десну у конкретному поєдинку.

Владлен Юрченко. Фото: ФК Зоря

Як покинув Зорю заради Бельгії, а опинився у Десні? «Переді мною залишилися борги»

– Чому ви пішли із Зорі після другого сезону?

– Не зійшлися по умовах нового контракту. Я вважаю, що таке трапляється у кожній команді.

– У підсумку вийшла певною мірою трагікомічна ситуація, адже Зорю ви покидали у пошуках кращої долі, а опинилися у Десні, звідки до тих самих луганців почали перебиратися гравці через фінансову кризу в клубі, що назрівала.

– Тоді я підписав контракт з однією європейською агенцією. Моєю помилкою було те, що повірив їм. Розповідей відбувалося багато, а на ділі нічого такого й не запропонували. Лише Фехервар на початку. Я дуже хотів спробувати сили у чемпіонаті Бельгії, й були передумови туди перейти. На жаль, не вийшло.

Час затягнувся, і мені чим далі, тим важче було потрапити в команду. Вийшло так, що вирішив просто піти грати у Десну.

– Чи залишилися в Десни борги перед вами?

– Так, залишилися. Десь за місяць-півтора. Точно не пам’ятаю.

Через що Металіст 1925 провалився зі Скрипником? «Я звик до німецького підходу, коли тренер щось пояснює, і усі це виконують. Тут ситуація була трохи іншою»

– Після спільної роботи зі Скрипником у Ворсклі у позаминулому сезоні ви втретє возз’єдналися з ним у Металісті 1925, але, на відміну від попередніх клубів, ваша співпраця завершилася не єврокубками, а вильотом з УПЛ. Що трапилося?

– Тоді команду поповнили лише троє гравців: я, Максим Імереков та Денис Гармаш. Тобто не можна сказати, що надто посилилися або змінили склад. В принципі, плюс-мінус залишився той самий колектив.

Багато дрібниць та деталей, які сприяли тому, що відбулося. Команда важко перебудовувалася з футболу, у який грала до Скрипника, та засвоювала нові вимоги. Я звик до німецького підходу, коли тренер щось пояснює, і усі це виконують. Тут ситуація була трохи іншою.

– Максим Жичиков, який тоді також перебував у команді, в інтерв’ю нам казав, що, можливо, на вже збитий колектив негативно вплинув саме прихід зі Скрипником вашої трійки на набагато кращі умови, аніж мали інші.

– Я ж кажу, що було багато дрібниць, і усе воно до цього призвело. Не хочеться в комусь шукати проблему. Усі винні такій ситуації.

– Після поразки у півфіналі Турніру чотирьох від Лівого Берега (1:1, пенальті 4:5) Скрипник подав у відставку. Чи особисто ви намагалися переконати його залишитися у Металісті 1925?

– Ну, я розмовляв, так. Спілкувалися ми не довго, адже настрій був відповідним, та й рішення він вже ухвалив на 100%. Важко повернути час назад.

– Чому на ваш погляд, в Патріка ван Леувена, м’яко кажучи, не усе вийшло у Металісті 1925 й, попри величезну перевагу над конкурентами у ресурсі, він навіть не допрацював минулий сезон?

– Ну, важко було. Непроста Перша ліга, яку також на одній лівій нозі ти не пройдеш. Команди добре оборонялися проти нас, й психологічний стан також був не найкращий. З усім цим ми працювали та намагалися перемагати. Мали непогані періоди та не дуже. Тиск на нас був дуже великим.

– Які особисто у вас плани?

– Ох... Щось шукатиму й зараз цим займаюся на зиму. Є сили та бажання грати й показувати себе. Як та де воно буде я ще не можу сказати.

Вважаю, провів непогане завершення минулого сезону: забивав, віддавав. Ми вийшли в УПЛ. Я ставив перед собою таке завдання. Якби з ним не впорався, не знаю, можливо, й завершив би з футболом. Неможливо було за усіх цих обставин не повернутися з командою в еліту.

Владлен Юрченко. Фото: ФК Металіст 1925

Бліц

– Який рейтинг ви собі поставили б у FIFA?

– Та я не знаю, важко сказати:) Десь 80.

– Найкращий ваш гол.

– Мабуть, у ворота Монако (3:0) у Лізі чемпіонів.

– Скрипник чи ван Леувен?

– Скрипник, звичайно.

– Чому?

– Ну, я з ним багато працював й мені близько та підходить те, що він дає як тренер і людина.

– Хто з українців наступним може переїхати в один з топ-5 європейських чемпіонатів?

– Хм, це важко. У топчемпіонат? Не знаю навіть.

– Що виконав ваш експартнер по «молодіжці» Руслан Малиновський у матчах за збірну України проти Ісландії (5:3) та Азербайджану (2:1)?

– Бачите, стара гвардія поки на голову сильніша за нову й вирізняється. Можна пропустити час, але все одне якість є якість.

– Скільки витрачаєте у місяць?

– Та не особливо багато. На життя. Квартиру орендувати, поїсти. Ну, заплатити у падел зіграти.

– Тобто у пару тисяч доларів вкладаєтеся?

– Ну, десь так.

– Ваші умови у Металісті 1925 кращі за ті, що ви мали у Баєрі?

– Ні.

– Хто опускав на землю, коли ловили зірочку?

– Та я її не ловив. Завжди був на землі.