Євген ПРОШЕНКО: «Де знаходимо нових гравців? Читаємо «Український футбол»!

На аматорському рівні команда з Магдалинівки Дніпропетровської області заявила про себе лише недавно. Але як! Створений три роки тому колектив одразу солідно взявся за справу, вигравши чемпіонат у першій лізі. Наступного сезону колектив із Магдалинівки став призером Суперліги Дніпропетровської області. Однак лише локальними змаганнями клуб не обмежився, й уже торік брав участь у всеукраїнському чемпіонаті серед аматорів. Щоправда, вийти до плей-оф турніру команді зразу не вдалося — дві перемоги, дві нічиїх і дві поразки за підсумками групового раунду дозволили зайняти лише третє місце в квартеті. Але, погодьтесь, як для дебютанта — результат доволі пристойний. Продовжував приємно дивувати прихильників «ВПК-Агро» вже в Кубку Придніпров’я та Кубку Кудрицького, здобувши там чимало визначних перемог.
Що далі? Участь у другій професіональній лізі? Про це й не тільки ми вирішили поговорити з головним наставником магдалинівців Євгеном Прошенком.

• СЕКРЕТ УСПІХУ

— Євгене, у вас дуже молода команда, але вже досягла солідних результатів на аматорському рівні за останні три роки. У чому секрет успіху вашого клубу?

— Секрет успіху нашого клубу простий, найперше — в його президенті Володимирі Павловичу Корсуні. Також величезна заслуга у цих результатах і спортивного директора команди — Олександра Григоровича Прошенка. Переконаний, самовіддана робота цих людей на благо клубу й забезпечила останнім часом такий результат. До того ж, у нашого президента є велике бажання, щоби клуб постійно прогресував і здобував лише перемоги. У свою чергу, ми — тренери, гравці, які буквально заворожені футболом, робимо все, щоби демонструвати якнайкращі результати.

— Окрім суто спортивних аспектів, на що звертаєте особливу увагу під час добору нових гравців?

— Якщо говорити конкретніше про самих футболістів, то під час пошуку, перегляду й відбору нових виконавців, ми, найперше, робимо акцент саме на чисто людські якості футболістів, їхній характер. Завжди хочеться, щоби був єдиний, дружній колектив. Переконаний, що саме чудова атмосфера й мікроклімат у команді є запорукою вдалих результатів клубу.

Але, з іншого боку, є те, що й непокоїть: наша команда зарекомендувала себе хорошою кузнею кадрів, однак ми не є таким багатим клубом на аматорському рівні, як, приміром, «Інгулець», а тому із часом гравці переходять до інших команд. Грубо кажучи, ми щосезону фактично створюємо нову команду.

— Якщо не секрет, де відшуковуєте нові таланти? Де саме їх переглядаєте?

— Насправді, ми читаємо «Український футбол». Ведемо, слідкуємо за міськими футбольними ринками Дніпропетровська, Запоріжжя. До того ж, не забуваємо й про міста в нашій області — Кривий Ріг, Павлоград, Дніпродзержинськ. Для прикладу, виграла команда якісь змагання, ми звернули увагу на того чи іншого виконавця, зв’язалися з ним і дізналися його думку щодо можливого переходу до нашого клубу. Окрім того, підтягуємо також до основної команди й молодь — зараз це 1995-1996 роки народження. Дивимося людей із команди U-19, із дитячих шкіл, інтернатів.

• ПРЕЗИДЕНТ-МАКСИМАЛІСТ

— Розкажіть детальніше, будь ласка, як у вашого президента взагалі виникла ідея «підняття» клубу?

— 2010 року до нього прийшли хлопці з нашого села (Шевченківка) й попросили створити команду для участі в першості району. Він пішов їм назустріч, загорівшись ідеєю розвивати клуб й у майбутньому. Адже Володимир Павлович свого часу сам грав за магдалинівську команду на чемпіонаті області. До того ж, у нього дуже спортивна сім’я: молодший син займається футболом, а старший є чемпіоном України з карате.

За характером Володимир Павлович є максималістом, який хоче вигравати в кожному матчі. Не важливо, чи це товариська зустріч, чи офіційне протистояння в якомусь турнірі. Щиро кажучи, якби таких людей у нас в Україні було побільше, наш футбол перебував би на значно вищому рівні. Це — однозначно!

— Наскільки мені відомо, ви досить молодий наставник (тренеру «ВПК-Агро» 28 років. — В. Б.) …

— Так, наймолодший у Дніпро­петровській області, який виграв її першість.

— Цікаво дізнатися: під час спілкування із футболістами, як вони до вас звертаються?

— Вони називають мене просто: «Санич». Але в нас повністю довірливі відносини. Ми — єдина сім’я, де немає жодних секретів один від одного. Головне, як на мене, потрібно бути справедливим і чесним стосовно кожного. Оскільки в нас спортивна сім’я (свого часу я грав у спортивному інтернаті, мій брат — також футболіст, а батько взагалі був відомим гравцем у 1990-х), я дуже добре розумію: якщо будеш чесним із людиною, вона буде боротися за твої ідеали на футбольному полі. Люди навіть інколи дивуються, звідки в нас наснага вигравати першість області з такою зарплатнею?! Секрет у тому, що все відбувається чесно в нашій команді. Якщо президент щось пообіцяв, наприк­лад, запевнив, що заплатить чотириста гривень премії за перемогу в якомусь матчі, то він їх неодмінно вручить! У нас немає якихось стандартних, банальних обіцянок — це особливо приємно всім.

До того ж, сам намагаюсь якомога більше вчитись і переймати досвід од старшого покоління. У нашому регіоні багато висококласних фахівців, як, приміром, Сергій Пучков чи Дмитро Михайленко, з якими можна проконсультуватися. Головне, що мені самому цікаво навчатись цього.

• БАНКІР, МЕНЕДЖЕРИ, СТУДЕНТИ

— Попри фанатизм ваших гравців до футболу, їм, разом із тим, пот­рібно десь заробляти гроші. Ким працюють у нефутбольний час ваші підопічні?

— Звичайно, через аматорський статус клубу багато хто із футболістів працює. Наприклад, Олексій Рикун — небіж Олександра Рикуна, відомого всій Україні футболіста. Він недавно одружився, працює й грає за нашу команду. До того ж, у нас вистачає і студентів у команді, які паралельно з виступами за клуб нав­чаються в університетах. Ще приклад: наш нападник Володимир Приземлін працює банкіром. Багато також хлопців, які працюють менеджерами. До речі, на тренування ми збираємось уже після робочого дня.

І ще цікавий нюанс. Зараз намагаємося повернути у великий футбол Дениса Барвінка, який ще недавно виступав за харківський «Металіст». Хлопець грав навіть у Лізі Європи, але потім, на жаль, отримав травму і… Сподіваюся, що в нього вийде повернутися на колишній рівень. Хотів би окремо подякувати нашим двом гравцям — Максиму Вороб’ю та Денису Кисилевському, які вірні нашому клубу й не бігають за грошима. Це є моя опора в команді, тож дуже радий, що працюю пліч-о-пліч із такими людьми.

— Повернімося до вашого президента. Чи згадаєте, яким був найпам’ятніший подарунок од нього для команди й за що?

— Одразу пригадую матчі проти «Колоса» із Зачепилівки. Наша команда зуміла двічі обіграти їх — на Кубку Придніпров’я та Кубку Кудрицького, за що президент пообіцяв купити нове екіпірування для нас. Ось для нас це був справді пам’ятний подарунок.

— Оскільки команда демонструє стабільні, високі результати, чи не виникала думка пограти вже на професіо­нальному рівні?

— Якщо говорити відверто, то ми сподіваємося за два роки заявитись і показати свої сили вже на професійному рівні. Принаймні, такі розмови є. Але тут є багато нюансів. Наш президент, який є патріотом України, на даний момент займається питанням реставрації нашого стадіону. До того ж, він також підтримує й дитячу школу в Магдалинівці.

— Які ставите особисто перед собою цілі? Чого хочете досягти найбільше?

— Хочу очолити, мінімум, команду рівня першої ліги, а максимум — прем’єр-ліги. Хочеться, звичайно, щоб і в подальшому в нас зростала талановита молодь, адже президент довірився, тож мені хочеться виправдати його довіру. Намагаюся прогресивно дивитися на футбольні речі, стараюся постійно чогось навчатися. Також стараємось урізноманітнювати нашу тактичну схему. Прагнемо грати у цікавий, видовищний футбол.

Володимир БОБИР.