Ілля КОКАЯ: «Ігор Коломойський прекрасно грає у футбол»

Фактично історія «Зестафоні» розпочалася 2003 року

— Історія «Зестафоні» доволі короткочасна, адже нараховує всього 10 років. Отож, Іллє Георгійовичу, розкажіть, звідки виникла ідея створення футбольного колективу?

— Усе розпочалося 2003 року, відколи я придбав 51% акцій «Зестафонського феросплавного заводу імені Георгія Ніколадзе». Робітники підприємства звернулися до мене з проханням підтримати футбол у місті, допомогти створити футбольний колектив. Наскільки я тоді зрозумів, вони мали свою футбольну команду й невеличкий стадіон, відтак запропонували їх підтримати. Вони навіть готові були виступати на рівні заводського клубу. Однак активісти ідеї знали моє захоплення грою мільйонів, отож я пішов їм назустріч. 2004-го клуб із сусіднього міста, який мав переходити з першої ліги у вищу, через фінансові негаразди знявся зі змагань, і нам запропонували зайняти їхнє місце. Таким чином, нам пощастило зразу заявитися у вищий дивізіон, хоча визначально планували розпочати все з нуля й взяти старт у третій лізі. Очолив новий колектив екс-наставник молдовського «Шерифа» Володимир Земляний. Власне кажучи, із цього й розпочалася наша історія.

— Відомо, що раніше ви були одним із перших офіційно зареєстрованих футбольних агентів ФІФА. Наразі цим уже не займаєтеся?

— Так, я справді один із перших, хто мав офіційну ліцензію на агентську діяльність, отриману від ФІФА. Можу сказати, що в 1990-ті роки на всьому пострадянському просторі жодного ліцензійного футбольного агента не було. Мені її вручив особисто президент ФІФА Йозеф Блаттер. Тоді у світі всього таких агентів було 14. Наразі, із зрозумілих причин, цим ремеслом я не займаюся, інших проблем вистачає. До речі, щоби тоді увійти до когорти офіційно зареєстрованих агентів ФІФА, необхідно було внести значну суму, відтак абикому ліцензії не видавали.

— Уже за три роки після свого народження «Зестафоні» здобув перший трофей — національний кубок — і став бронзовим призером внутрішньої першос­ті. За рахунок чого вдалося так швидко увірватися до когорти грандів національного футболу?

— Убачаю у цьому велику заслугу тодішнього тренера, якому вдалося зібрати чудовий склад. Якраз тоді з України та Росії поверталися до Грузії вітчизняні футболісти, які вже, будучи досвідченими виконавцями, значно підсилили наш колектив. Так, за нас виступав найкращий бомбардир усіх часів грузинського чемпіонату Зураб Іонанідзе. Таким чином, за рахунок славнозвісного сплаву молодості й досвіду вдалося настільки швидко здобути національний кубок.

— Перед тим, як тріумфувати в національному кубку, ваша команда ще тричі грала у фіналі, але жодного разу перемогти не змогла. Для великих звитяг забракло досвіду?

— Знаєте, насправді, це дуже цікава історія. Справа в тому, що три роки поспіль у фіналі кубка ми зустрічалися з «Амері». У мене разом із президентом цієї команди чудові взаємини, ми добре знали один одного, товаришували. І за три роки вже якось стало звично, що ми постійно граємо у фінальному матчі. Пам’ятаю, з трьох вирішальних зустрічей найяскравішою була саме друга, коли основний час закінчився бойовою нічиєю — 2:2, а у серії пенальті, на жаль, ми поступилися. Однак той поєдинок увійшов у історію нашого футболу найяскравішим і найемоційнішим, адже такого напруження, пристрастей місцевий футбол за часів незалежності ще не знав. Скільки тоді вболівальників прийшло на стадіон, яка була підтримка команд!.. Хотілося, щоби таких матчів було побільше.

Із правильним підходом і розумним укладенням інвестицій великих успіхів у грузинському футболі досягнути зовсім не тяжко

— Найбільших успіхів команда досягла у сезоні-2010/11 та 2011/12, коли імеретійці двічі поспіль ставали чемпіоном країни та здобували суперкубок. Мабуть, коли створювали ФК і подумати не могли, що вже за сім років примірятимете золоті нагороди?

— Дивлячись на печальну ситуацію в грузинському футболі, котрий переживає далеко не найкращі часи, з правильним підходом і розумним укладенням інвестицій великих успіхів досягнути зовсім не тяжко. Власне кажучи, що ми й зробили. Окрім того, вдалося запросити до себе молодого, але амбітного й талановитого тренера Гіа Гегучадзе, котрий раніше вивів тбіліських динамівців до групового раунду Кубка УЄФА. Ми з ним домовилися, підписали контракт, і з цього моменту розпочалася нова сторінка історії «Зестафоні». Гегучадзе більше орієнтувався на молодих гравців, прищепив команді атакувальний стиль гри, і хлопці справді заграли у футбол, що подобався й мені, й нашим уболівальникам. Хочу відзначити, що тоді «Зестафоні» виступав справді сильно, і з цим погоджувалися всі фахівці. На міжнародній арені демонстрували хороший рівень, і нас тоді навіть жартома називали грузинською «Барселоною».

— Тоді ж ваш колектив уперше взяв участь у Лізі чемпіонів, однак подолати сито кваліфікації зестафонцям не вдалося. Найкращий результат у найпрестижнішому клубному турнірі Європи — вихід у третій відбірковий раунд 2011 року, де команда за сумою двох матчів поступилася австрійському «Штурму» (1:1 удома та 1:0 на виїзді). Невже клуб із Граца став настільки непереборним бар’єром?

— Скажу чесно, нам цілком до снаги було пройти австрійський клуб, проте після зустрічі в другому кваліфайраунді із чемпіоном Молдови в нас вилетіло півкоманди. Удома ми переграли «Дачію» з рахунком 3:0, на виїзді поступилися — 2:0, проте домашнього запасу вистачило, щоби пройти далі. У матчі-відповіді нам «зламали» шістьох людей. Один узагалі тільки недавно зумів відновитися після того поєдинку. Дуже груба гра була, брудна… Самі розумієте, «Зестафоні» не настільки потужна команда, щоби мати два повноцінних склади, відтак на «Штурм» нас просто не вистачило. Шість гравців травмувалися, двох дискваліфікували, тож без восьми основних виконавців протистояти австрійцям було надто складно. Думаю, в кожного клубу виникли би серйозні проблеми, коли відсутні восьмеро основних футболістів. Хоча ми мали достойний вигляд, вели в рахунку в домашньому поєдинку, могли забити й другий м’яч. Але фатальне безталання та відсутність ключових гравців не дозволило нам обіграти чемпіона Австрії.

— Торік імеретійці в другому кваліфікаційному раунді нічого не змогли протиставити азербайджанському «Нефтчі». Після виїзної поразки (0:3), домашні 2:2 чимось утішили?

— Минулоріч були допущені значні промахи в тренерському питанні. Також ми практично ніким не підсилилися, тож пішли в Європу тим же складом, який виграв чемпіонство. А коли розпочався сезон, команда почала валитися на очах. Футбол помилок не пробачає, у чому переконався на власному досвіді. Навіть незначні помилки можуть призвести до провальних результатів. Узагалі поразку від «Нефтчі» сприйняли дуже болісно. Скільки б у Азербайджані грошей у футбол не вкладали, гадаю, в той час бакинський клуб нічим нас не переважав. Хоча нині наші сусіди зробили якісний крок уперед щодо розвитку свого футболу.

— Не змогла команда потрапити й до основного раунду Ліги Європи. Дорогу грузинському колективу в 2009/10 перейшов «Хельсінборг», в
2010/11 — львівські «Карпати», а
в 2011/12 — «Брюгге». Із кожним роком «Зестафоні» щоразу покращувало свій результат, вилітавши в дедалі пізньому раунді. Мабуть, поєдинок із бельгійцями ви ще довго не забудете, адже ваші хлопці були за крок до групового раунду, однак феєричні домашні 3:3 змінилися безславними 2:0 на виїзді. Чи пам’ятаєте, що тоді сказали футболістам після гри?

— Нічого після матчу хлопцям не говорив. До роздягальні не заходжу, це не моє місце. Говорити повинен тренер, адже це його робота. А про що, власне, з ними можна говорити, якщо вони програли 2:0? Якщо «Зестафоні» вийде до основного раунду Ліги чемпіонів, тоді особисто зайду до роздягальні й привітаю всіх футболістів. Але наразі вітати їх ні з чим.

— Якщо відверто, хіба у вас не залишився прикрий осад од того, що команда зупинилася за крок до основного раунду ЛЄ?

— Звісно, залишився. Коли вдома зіграли 3:3, ще якісь надії я плекав. Але коли прийшов на переповнений «Ян Брідель», зрозумів, що на багато розраховувати нам не варто. Отой «Брюгге», пройшовши нас, і в груповому раунді виглядав солідно, стадії 1/16 дістався. Тому ми програли справжньому європейському клубу, з власною чудово розвинутою інфраструктурою. Брюгге — це місто, яке дихає футболом, місцевий клуб має великі традиції, прекрасних уболівальників. Власне кажучи, все логічно. Шансів визначально мали небагато, проте один хороший момент ми таки втратили. Якби вдалося забити першими, можливо, сюжет матчу пішов би за іншим сценарієм, а так… Склалося, як склалося, нічого не поробиш. Загалом, отой сезон можемо занести собі в актив, адже команда була справді конкурентоспроможною.

Раніше акціонерами команди були робітники заводу

— Пам’ятаю, коли «Зестафоні» зустрічався з «Карпатами», деякі наші ЗМІ приписували причетність олігарха Ігоря Коломойського до фінансування грузинського колективу. Ігор Валерійович справді причетний до функціонування команди?

— Це все чутки і нісенітниці. Го­ловний і єдиний власник клубу — 
це я. Я єдиний, хто володіє стовідсотковим пакетом акцій «Зестафоні». Раніше акціонерами команди були робітники заводу, однак згодом контрольний пакет акцій «Феросплавного» відійшли мені, а разом із тим і повністю клуб. Ігор Валерійович — мій діловий партнер, друг. Він також, як і я, дуже любить футбол, сам часто грає. Буває, збирає­мося в Дніпропетровську, граємо між собою, іноді беремо участь у невеликих турнірах. «ПриватБанк» організовує змагання з міні-футболу, тож, як правило, там бігаємо. Усе, що пов’язує Ігоря Валерійовича із «Зестафоні», це придбання ним двох наших футболістів — Гоцирідзе й Лобжанідзе. Як відомо, Бека потрапив у автомобільну аварію, через яку, на жаль, був змушений припинити футбольну кар’єру. Із Учою, слава Богу, все гаразд, і він продовжує виступати за дніпрян.

— Хто Ігор Коломойський за футбольним амплуа?

— До речі, Ігор Валерійович прекрасно грає у футбол. Попри свої габарити, він володіє чудовою технікою, прекрасно використовує корпус. Та й з баченням поля в нього проблем немає. Він і голи полюбляє забивати, й у воротах постояти. Тобто різноплановий такий гравець.

Бюджет «Зестафоні» розрахований тільки до травня

— Розкажіть про проблеми, які мала ваша команда 2012 року. Подейкують, що через борги «біло-синіх» могли зняти з розіграшу національної першості?

— Ні, команду я хотів зняти з іншої причини. Коли не бачиш перспектив розвитку, немає жодного бажання надалі щось укладати в клуб. Із того часу, як я став частиною грузинського футболу, постійно бачу його регрес. Чемпіонат із кожним роком стає дедалі слабкішим, у командах виступають доволі посередні гравці, адже сильних виконавців до нас ні під яким соусом не заманиш. А вітчизняна перспективна молодь, намагається якомога раніше залишити Грузію. Приватний капітал не зацікавлений у розвитку грузинського футболу через його непривабливість, а державна підтримка перебуває на такому незначному рівні, якого ледь вистачає, щоби взагалі утримувати футбол у країні. Іноді до місцевого футболу приходять такі патріоти та відчайдухи, як, скажімо, я, президент «Динамо» Тбілісі Роман Папія, та ще кілька осіб, котрі не жалкують ані своїх грошей, ані нервів, бо направду можуть щось змінити в нашому футболі. У Грузії немає настільки багатих людей, як в Україні, котрі можуть укладати мільйони у свої ФК. У нас же будь-яка копійка на рахунку, відтак розвивається чемпіонат дуже повільно. Фактично, все, що будується із футбольної інфраструктури в Грузії, це — крапля в морі. У такій ситуації хочеться бачити якісь конкретні дії з боку керівництва держави, щоби футбольне господарство цікавило не тільки кількох заможних людей, а й безпосередньо саму країну.

— Як усе ж вирішилася тоді ситуація?

— Ми сіли із федерацією за стіл переговорів, мене завірили, що все найближчим часом налагодиться, й держава почне значно більше уваги приділяти футболу, й вкладатиме значні кошти в його розвиток. Я пішов їм назустріч, погасив усі борги, й зберіг команду. А їхні слова так і залишилися словами, ніяких здвигів з їхнього боку й досі немає. На сьогодні я фактично поставив ультиматум місцевим футбольним чиновникам, якщо вони й надалі продовжуватимуть безвольно ставитися до своїх слів і роботи, команда «Зестафоні» припинить існування. Бюджет мого клубу розрахований до травня цього року, відтак якщо нічого не зміниться, на один футбольний колектив у Грузії стане менше.

— Невже ви так просто можете розпустити свій футбольний клуб, при цьому, не жалкуючи втратити вкладені в нього гроші?

— Так. А який сенс тримати команду далі? Навіщо витрачати кошти, фактично закопуючи їх в землю. Чемпіонат не розвивається, футбол також. Владі просто начхати на все, що тут відбувається. То нащо мені все це потрібно? У мене є й інші проекти, котрі потребують інвестицій. Якщо є якийсь бізнес-проект, у будь-якому разі хочеш отримати з нього якийсь вихлоп. Наразі я не бачу світла в кінці тунелю, а продовжувати інвестувати в заздалегідь збиткову справу вже й бажання немає.

— Останніми роками результати грузинських клубів на міжнародній арені залишають бажати кращого, адже значними успіхам похизуватися не може жодний предствник «червоних хрестів». Чи національна першість насправді така неконкурентоспроможна?

— Укотре можу повторити, рівень грузинського чемпіонату дуже низький. Якщо нас уже в розвитку Азербайджан обходить, тут навіть коментарі зайві. Якщо з Україною та Росією ми сперечатися ніяк не можемо, то бути гіршими за азербайджанську першість, просто неприпустимо! Я розумію, що там шалені інвестиції, на національному рівні всіляко підтримують. У Казахстані також зараз футбол шаленими темпами розвивається. Але ж і ми повинні розуміти, що в нас країна з великими футбольними традиціями, маємо й великі перемоги на міжнародній арені, відтак потрібно й нам усерйоз задуматися про свої позиції на футбольній мапі Європи.

— Вибачте, ви мені зараз говорите фактично про те, що ФФГ жодним чином фінансово не підтримує грузинські клуби. А чому, власне, федерація має матеріально допомагати представникам умаглесі ліги? (Так називається тамтешня першість).

— Ні в якому разі країна не повинна вкладати гроші в приватний клуб. Але проблема в тому, що у вищому дивізіоні таких клубів можна на пальцях однієї руки полічити. Інші — державні, відповідно й фінансуються з державного бюд­жету. Ось тут криється проблема, й виникає конфлікт інтересів. Наприклад, я чесно заробляю гроші, плачу податки, з кожного купленого гравця, з кожної зарплатні з мене утримують податки. У Грузії податкова система чиста, чорних фінансів немає. Отож і виходить так, що за мої ж гроші вони фінансують моїх конкурентів! Вибачте, але якщо ви їм даєте гроші, тоді давайте й нам. Де ж тут чесна конкуренція? Або давайте всім, або нікому. Тому я намагаюся добитися бодай якоїсь справедливості, щоби й «Зестафоні» також отримував держдопомогу, а не тільки наші конкуренти.

— Останніми роками ви активно вкладаєте кошти в реконструкцію стадіону імені Давіда Абашидзе та відбудовуєте навчально-тренувальний комплекс. На якому етапі наразі перебуває будівництво нової бази?

— На сьогодні в «Зестафоні» здана в експлуатацію навчально-тренувальна база з трьома футбольними полями, в процесі завершення житловий комплекс на 60 осіб. Є каркас, потрібно його закінчити. Також будуємо базу в Тбілісі. Ми придбали землю, й наразі там ведуться будівельні роботи. Плануємо, що тбіліський проект відповідатиме найвищим стандартам. Там розміщуватимуться тренажерні зали, басейни, футбольні поля тощо. Узагалі гадаю, що без міцного фундаменту ніяке майбутнє неможливе. А в перспективі ті хлопці, котрі виховуватимуться на сучасних, якісних полях, у підсумку, віддячать гідним результатом.

— Який бюджет у «Зестафоні»?

— П’ять мільйонів доларів із урахуванням обслуговування інфра-
структури.

— У нинішній першості імеретійці відстають од лідера таблиці «Динамо» на дев’ять очок. Як гадаєте, чемпіонські перегони вже закінчилися, чи у вашого колективу є шанси поборотися за золоті нагороди?

— Я реаліст, і тверезо оцінюю наші шанси на цьогорічне «золото». Однак якщо ми навіть і станемо чемпіонами, все одно не зможемо гідно виступити в Лізі чемпіонів. Моя помилка в тому, що коли «Зестафоні» справді мав сильний склад, необхідно було його підсилити, й намагатися пробитися до чемпіонської ліги. На жаль, ми цього не зробили. А тепер, щоби знову створити сильну команду, потрібні роки, освічений сучасний тренер і сильні гравці. І якщо з тренером питання ще можна вирішити, то набрати хороших гравців дуже складно. До нашого чемпіонату якісних виконавців практично нереально запросити. А якщо хтось і приїжджає, то в гостей практично відсутня мотивація. Вони заробляють гроші, та й усе. Тому потрібно реформувати грузинський футбол, аби він міг бодай вільно дихати. І головним рухомим джерелом має бути держава. Наразі створена комісія з трьох найвпливовіших інвесторів, котрі повинні розробити ефективну модель розвитку грузинського футболу. Тому сподіваймемося, що вже незабаром її робота матиме успіх.

— Спостерігаючи за поєдинком «Динамо» — «Зестафоні», мене здивувала практично повна відсутність телевізійних камер. Як узагалі висвітлюється футбол у Грузії?

— Насправді, це велика проб­лема нашого футболу. Зазвичай, матчі такого рангу висвітлюються, однак цього разу чомусь телевізійників не було. Не знаю, у чому причина, проте якщо навіть центральний матч туру не транслюється, що можна взагалі говорити про грузинський футбол як комерційний продукт. У нас навіть мова не йде, щоби телебачення комусь щось заплатило за трансляцію. Як на мене, це просто катастрофа. Тому нині та робоча комісія, про яку вже згадував, також займається питанням щодо співробітництва з телебаченням. Наприклад, в Україні абсолютно всі матчі УПЛ висвітлюються. Дуже хочеться, щоби й у Грузії ТБ почало тісно співпрацювати з національним чемпіонатом і транслювало бодай половину матчів.

— Що для вас футбол узагалі? Це іграшка чи захоплення?

— Для мене футбол — це, насамперед, любов. Любов до цієї гри, до спорту. Я зростав ще в ті часи, коли тбіліському «Динамо» не було рівних в Європі. Грузини навіть уявити не могли, щоби їхня улюблена команда комусь би програла. Динамівці громили й «Ліверпуль», і «Гамбург» та «Інтер». Тому наша нація стала дуже вимогливою й прискіпливою до футбольних звитяг. Ми спостерігали за грою зірок — Чівадзе, Кіпіані, Гуцаєва, Габелії, тому не можна було не захопитися цим видом спорту! А зараз у мене серце кров’ю обливається, коли бачу, як своїм розвитком регбі в нашій країні випереджає футбол. Така ситуація не нормальна, й винні у цьому лише ми самі. Наразі всім прихильникам грузинського футболу потрібно об’єднуватися й разом піднімати його з руїн.

— А що це за історія з пятьма мільйонами доларів, які ви, начебто, заплатили тодішньому президенту Грузії Михайлу Саакашвілі за визволення своєї доньки з в’язниці? Ця інформація правдива?

— Так, це справді було. Тільки гроші я заносив не Саакашвілі, а прокуратурі. Чесно кажучи, не хочу згадувати цю історію, адже тоді влада зі мною вчинила не дуже красиво. Удвічі прикро те, що все це відбулося напередодні старту команди в кваліфікації чемпіонської ліги 2013 року. Можете лише уявити, який був мій стан, як усе це позначилося на клубі.

Найбільше в житті я люблю футбол

— Яке в Іллі Георгійовича хобі? Що, крім футболу, вас іще цікавить?

— Окрім футболу, дуже люблю лижі. Коли випадає нагода, завж­ди вирушаю в гори, й катаюся на лижах. Але найбільше в житті я люблю футбол.

— Знаю, що часто відвідуєте Україну. Як ставитеся до подій, що охопили нашу державу останнім часом?

— Сказати, що в мене серце кров’ю обливається, нічого не сказати. Я також пережив збройний конфлікт, і знаю, чим усе це загрожує для населення, країни, як калічаться людські долі. Особисто мене останні події в Україні дуже бентежать, і хочеться, щоби політики скоріше знайшли компроміс за столом переговорів. Згадуючи ту ж Абхазію, Південну Осетію, нічим хорошим для наших народів збройне протистояння не закінчилося, тому не потрібно повторювати помилки Грузії. Усе повинно відбуватися в правовому полі й тільки мирним способом. Бажаю українському народу, щоби якомога швидше вийшов із цієї ситуації, й зберіг цілісність своєї території.

Роман КИРІЄНКО.