Іван ПАНЧИШИН: «Єдиним бонусом було те, що клуб забезпечував машиною»

— Це був перехідний період, становлення клубу, — відзначив Іван Панчишин. — Раніше «Металіст» утримував завод імені Малишева, а того сезону нами стали опікуватися приватні інвестори — Дмитро Дрознік, який став президентом клубу, та Валерій Бугай. Після сезону-1992/93 склад команди помітно змінився. Пішли такі виконавці, як голкіпер Олександр Помазун, Сергій Кандауров, Олександр Призетко, інші. Залишилися переважно молоді футболісти. Із вікових був я, Сергій Шевченко й Юрій Тарасов, трохи згодом з’явився Олександр Баранов.

— Під кінець сезону, як писали харківські газети, «Металіст» також залишив ваш партнер по центру захисту Ярослав Ланцфер, замість якого на поле пару разів виходив навіть помічник головного тренера Валентин Крячко. Справді була така криза виконавців?

— Ланцфер захищав кольори команди впродовж майже всього сезону, але чому він пропустив кінець чемпіонату, точно не скажу. А Крячко, який разом із Володимиром Лінке допомагав тоді нашому керманичу Віктору Камарзаєву, справді зіграв зі мною в матчі другого кола з «Динамо», в якому ми поступилися — 0:2. На жаль, після того матчу я також травмувався, відтак, «Металіст» поступився в усіх інших заключних матчах сезону й залишив вищу лігу. Проте ключовим матч із динамівцями не був — ще в 28-му турі ми зустрічалися вдома з «Буковиною», тож, якби перемог­ли, значно покращили б свої шанси на продовження прописки в еліті. На жаль, в тому матчі розійшлися із суперником миром — 1:1. А наступного туру на виїзді наші перспективи ще більше розвіяв «Темп», якому програли — 1:3.

— У коментарі харківським газетам заслужений тренер країни Олег Базилевич казав, що «Металіст» — розбалансована команда, в якої не було ні гри, ні організації. Нічого!

— По-перше, ми стартували у сезоні достатньо непогано — зіграли внічию з «Дніпром», потім здолали на виїзді запорізький «Металург», наступного туру розійшлися миром із «Шахтарем». Керував командою досвідчений наставник Євген Лемешко. Проблеми почалися в другому колі. Наскільки пригадую, до кадрових негараздів додалися фінансові. Почалася тренерська чехарда: пішов Лемешко, місце якого посів Олександр Довбій. Але протримався він недовго — Дов­бія замінив Камарзаєв. До складу стали підпускали молодь із харківського спортінтернату, зокрема Дмитра Хомуху, Еріка Ашурбекова. Також колектив переслідували травми — Вадим Колесник пропустив низку матчів, я перебував не в кращих кондиціях, увесь час намагався позбутися неприємних відчуттів, а в кінці сезону взагалі перестав виходити на поле. Це все не могло не позначитися.

— Ви згадували про проблеми з грошима. Що саме мали на увазі?

— Можливо, нові керівники не розрахували свої сили. Але із часом грошей відчутно не вистачало. Наскільки розумію, тодішні очільники клубу розраховували на підтримку міської влади, а в країні був такий період, що футбол стояв далеко не на першому місці. Хоча, здається, якусь участь влада Харкова все-таки брала в житті команди, але цього було явно недостатньо, ще й не на тому рівні, щоби колектив міг функціонувати й давати результати.

— Кого тоді вважали най-
обдарованішим?

— Тоді перші кроки робив воротар Олександр Горяїнов, і одразу було видно, що він виросте у справжнього майстра. У атаці виок­ремлювався Віталій Пушкуца, який забив і «Дніпру», і «Металургу». Якоїсь гри він заробив вилучення, тож, на превеликий жаль, не міг нам допомогти. На той час Пушкуца проявляв себе з найкращого боку, відтак його дискваліфікація вибивала з колії всю команду. Молодий Сергій Шищенко старався зарекомендувати себе. Він тоді непогано відіграв із «Шахтарем», забив м’яч, і потрапив у поле зору цього клубу. Одразу після завершення сезону Шищенко перебрався в Донецьк. Ще один випускник харківського спортінтернату Хомуха згодом переїхав до Москви, де виступав за ЦСКА. Загалом, футболісти були непогані, але цілісного колективу у цей період не вдалося створити.

— У Сімферополі проти «Таврії» ви зазнали поразки, яка залишається для «Металіста» однією з найгучніших у історії чемпіонатів України — 1:7. Чому так сталося?

— У мене немає чітких спогадів про той матч. Скоріше за все, не налаштувалися на останній поєдинок першого кола. До того ж, якраз у тій грі на початку другого тайму вилучили Пушкуцу. Навалилося все разом: збій, недооцінка, розслабленість. Ще й коли молодь тільки вливається, їй тяжко психологічно. У свою чергу, «Таврія» використала майже всі моменти. Окрім того, у сімферопольців був непоганий підбір виконавців, у атаці вивищувався Олексій Антюхін, який оформив хет-трик. Згодом цього нападника запросили до «Динамо».

— Суддівство якось вплинуло на те, що «Металіст» утратив місце в еліті?

— Тоді були специфічні часи, але не хочу сказати нічого поганого на адресу арбітрів. Судді, якщо й помилялися, то не катастрофічно. Просто неможливо за короткий проміжок часу створити нову команду.

— Після вильоту в першу лігу ви не залишились у «Металісті», а вирішили спробувати сили в «Олександрії».

— Керівники клубу збиралися створювати нову команду, в якій акцент хотіли зробити на молодих футболістах. До мене підійшов тренер «Металіста» і сказав, що конт­ракт зі мною не буде продовжений і щоб я підшукував собі інше місце роботи. Я терміново почав пошуки нової команди, й, на щастя, за короткий проміжок часу надійшла пропозиція від «Олександрії», де я провів наступний сезон. Але радий, що згодом про мене знову згадали у Харкові.

— Чи вдалося за кар’єру заробити стільки, щоб у майбутньому спокійно почуватися?

— Тоді були зарплатні не рівня нинішнім, і футболом було дуже тяжко заробити, як ви кажете, на спокійне життя. Єдиним бонусом було те, що клуб забезпечував машиною. Або при підписанні контракту, або за хорошу гру в якомусь матчі. Якщо не помиляюся, в мене за той час накопичилося два чи три автомобілі. Максимум, якщо тобі давали квартиру. А гроші платили невеликі. Скажу інше: до мене у Харкові було добре ставлення, мене завжди підтримували. Уважаю, ставленням до клубу я заслужив це. Свій досвід намагаюся передати молодому поколінню, пояснюю, що патріотизм до рідного клубу — не порожні слова.

— Чим зараз займаєтеся?

— Працюю тренером у харківському училищі фізкультури, займаюся з юнаками 1997 року народження. Робимо все, щоби виплекати гідне підростаюче покоління. Ми співпрацюємо з «Металістом», наших найкращих випускників слобожани запрошують до себе. За два-три роки передали кілька хлопців 1996 року народження, зараз вони грають у молодіжному складі та U-19. У академії наше училище представлене трьома футболістами 1997 року народ­ження. Ще є пара перспективних хлопців цього ж року. Але зараз стверджувати, чи підготує­мо ми гравців для першої команди, дуже складно, адже є вікові особливості, тож складно сказати, коли хлопці розкриються, але те, що вони мають потенціал, — це 100 відсотків.

Сергій ТАЛИМОНЧИК.