«Керівництво каже, що з Металістом усе буде добре»: Рязанцев – про сезон у Першій лізі та Забарного, Ваната й Кучера
1860 
22-річний вінгер Євгеній Рязанцев, який сьогодні є одним з лідерів першолігового Металіста, відгукнувся на пропозицію сайту «Український футбол» і дав цікаве інтерв’ю.
Вихованець київського Динамо проаналізував цей сезон для своєї нинішньої команди, а також поділився спогадами про власне футбольне становлення.
З інтерв’ю ви дізнаєтеся про наступне:
- Чому Металіст переживав складнощі в першій частині сезону?
- Що чекає на клуб у майбутньому?
- Де себе бачить Рязанцев?
- Хто був найкращим гравцем академії Динамо 2002 року народження?
- Чому вирішив змінити Динамо на друголіговий Метал?
- Чи справді Кучер – слабкий тактик, або ж мають рацію гравці, які стали на його захист перед Березою?
- Як потрапив у скандал з нібито спекуляцією медичними масками під час пандемії ковіду?
- Хто найбільше запам’ятався з легіонерів оновленого Металіста?
- Чому після початку повномасштабного вторгнення вирішив не залишатися в іспанській Понферрадіні?
- Як сьогодні оцінює Судакова, із яким грав за збірну України U-17?
«Перші пів року Металіст адаптувався до Першої ліги»
– Євгенію, як оціните хід цього сезону для Металіста?
– Якщо бути відвертим, то старт у нас був не найкращим. Розраховували бути вище. Попри все, намагалися показувати свій максимум, і зараз поступово виходимо на необхідний рівень.
Євгеній Рязанцев. Фото: ФК Металіст
– Як головний тренер Андрій Аніщенко вас підтримував?
– Він нас і мотивував, і заспокоював. Тренер казав: «Заспокойтеся, грайте у свій футбол, і воно прийде». Як бачите, зараз, і справді, воно потрохи приходить.
Усі розуміли, що в нас доволі молода команда, як для Першої ліги. Грають випускники академії Металіста та хлопці з U-19.
Вважаю, що перші пів року в нас була адаптація до Першої ліги. Це вже дорослий футбол, який зовсім не схожий на те, що було на рівні U-19.
– Психологічної ями не було в першій частині сезону?
– Було складно. Звичайно, нам хотілося перемагати. Металіст – це клуб з великою історією. Коли носиш на собі цю емблему, то просто не можеш підвести. Це дуже важливо.
Нам усі казали: «Хлопці, ви можете. Ви усі якісні футболісти». Ми це і самі розуміли, але одна, друга, третя гра невдалі… Було важко зібратися. На щастя, тренери знайшли підхід, і зараз усе добре.
– Особисто у вас в другій частині сезону покращилася результативність – дев’ять із десяти голів ви провели навесні. Завдяки чому? Слабкість групи «Вибування» чи ваші внутрішні чинники?
– По-перше, завдяки команді. Аби хлопці не грали на мене, я б не забивав. По-друге, в одній книзі я прочитав такий вислів: «Терпіння і праця все перемагають». Дуже багато сил було віддано для того, аби прийти до цих результатів.
«Нам кажуть, що з Металістом усе буде добре»
– Яке майбутнє Металіста?
– Керівництво нам каже, що все буде добре. Команда буде грати. З фінансуванням зараз усе добре, ніхто нікого не ображає.
Як ви розумієте, спочатку нам треба завершити цей сезон та зберегти прописку в Першій лізі. Точиться серйозна боротьба на фініші, і одна-дві перемоги можуть багато чого вирішити. Після вже буде сенс говорити про якісь плани.
В будь-якому випадку, думаю, такий клуб точно не пропаде. Я дуже радий бути тут. Просто зараз такий момент, який треба перетерпіти.
– У вас залишається ще рік контракту з клубом. Які плани?
– Зараз я про це не думаю. Треба завершити цей сезон. Зараз я маю контракт з Металістом і відпрацьовую його. Якщо з’являться якісь пропозиції, то будемо розмовляти.
– Де ви самі себе бачите?
– В усіх футболістів є амбіції. Хочеться йти вище і вище. Зараз я граю за Металіст. Команда розвивається і стає сильнішою.
«Серед Ваната, Бражка, Нещерета та інших зірок в Динамо найбільше виділявся Забарний»
– Свою кар’єру ви розпочинали в Динамо. Як це було?
– Трохи кумедна була історія. Я навчався у гімназії №318 в Києві й прочитав оголошення про відбір дітей до академії Динамо. Я сам у шість років зателефонував та представив себе. Мені сказали, коли та куди треба приїздити.
Я прийшов додому і практично батька поставив перед фактом, що він повинен відвезти мене на перегляд. Я приїхав на відбір і серед багатьох дітей потрапив у невелике число тих, кого взяли в Динамо.
– З ким із зірок ви займалися разом в Динамо?
– Грав із Владиславом Ванатом, Іллею Забарним, Володимиром Бражком, Костянтином Вівчаренком, Русланом Нещеретом…
Владислав Ванат. Фото: ФК Динамо
– Хто був номер один по вашому 2002 року в Динамо?
– На той момент найбільше виділявся все ж Забарний. Він завжди був габаритним, при цьому мав швидкість. Такі захисники завжди на вагу золота. Також Забарний славився своїм мисленням. Ніколи не робив зайвих дотиків до м’яча.
– Чому ви обрали для себе шлях відправитися у на той момент друголіговий Метал, а не спробувати ще поборотися в Динамо?
– З’явився варіант з Металом, і я вирішив спробувати. Здалося, що краще поїхати в Другу лігу, аніж залишатися в U-19. Поспілкувався з мамою і татом і зробив цей крок.
«Не згоден з тими, хто називає Кучера слабким тактиком. Ці люди не були в його тренувальному процесі»
– Метал тоді очолював Олександр Кучер. Як у вас склалися відносини?
– Він з перших тренувань показав, що є дуже розумним тренером. До кожного гравця знаходив свій підхід. Він з усіма спілкувався. Можу сказати, що це дуже добра та сильна людина. Таких тренерів мало. Радий, що працював з ним. Він передав мені багато досвіду. Поки це один з найкращих тренерів в моїй кар’єрі.
– Цікаво, що для Кучера це був перший тренерський досвід. Футболісти відчували це?
– Він великий акцент робив на дисципліні. Якщо він щось вимагав від гравців, то і сам це виконував. Було враження, що це вже тренер з досвідом.
– У медіа склалася думка про Кучера, як слабкого тактика, який просто не заважає грати підопічним. Береза напряму говорив, що Олександр Миколайович – не тренер. Що ви на це можете відповісти?
– Можу сказати, що це не так. На тренуваннях було дуже багато тактики, усі заняття проводилися професійно. Він грав у Шахтарі під керівництвом топтренерів, що, я думаю, сильно вплинуло на його тренерську кар’єру.
У мої 17-18 років тренуватися та грати в команді Кучера – це був непередаваний досвід.
Я читав, що писали про Кучера. Я з цим не згоден. Люди не перебували у його тренувальному процесі. Вибачте мені, результати просто так не приходять. Не випадково з Дніпром-1 у конкуренції з Шахтарем, Динамо та Зорею він у минулому сезоні посів престижне друге місце.
– Тоді команда грала у Харкові за підтримки десятків тисяч фанів. Чим запам’яталися ті матчі?
– День, коли я дебютував на ОСК «Металіст» при 40 тисячах вболівальників, досі є найкращим у моєму житті. Я вийшов на заміну у матчі проти Кривбасу й увесь стадіон кричав моє прізвище. Тоді я зрозумів, зради чого витратив усі свої роки життя на футбол. Ці емоції неможливо передати. Немає слів.
Я після гри вночі не міг заснути. Адреналін та емоції мене настільки переповнювали, що я не знав, куди їх дівати.
«Я не продавав маски під час пандемії ковіду, а безплатно роздав до п’яти тисяч штук»
– Коли сезон 2019/20 був поставлений на паузу через пандемію коронавірусу, ви потрапили у неприємну ситуацію. ЗМІ повідомляли, що начебто ви почали перепродавати медичні маски та респіратори. Що це була за історія?
– Нічого такого не було. Все це роздули. У мене друзі займалися цим бізнесом, але я в ньому ніякої участі не брав. Я тільки в них закупав маски та респіратори, щоб роздавати людям, які їх потребують.
Я роздавав їх у Києві, але найбільше у місті Радомишль, Житомирської області, звідки родом мої батьки (а також – Олександр Зінченко, – прим. «УФ»). Вони з дитинства привчали мене допомагати, якщо є можливість. Я багато роблю добрих справ, але не для показухи, а для себе. Просто це тоді сильно розкрутили.
– Говорили, що ви продавали маски.
– Я дійсно нічого не продавав. Лише закупляв та роздавав безплатно.
– Ви самостійно прийшли до цієї ідеї?
– Так. В мене було багато вільного часу тоді, бо тренування у нас були по відеозв’язку. Я бачив, як людей не пускали без масок у магазини й все таке… Оскільки мав можливість, вирішив роздати маски людям, скільки зміг.
– Ви це якось адресно робили?
– У різні міста я відправляв поштою. В інстаграмі робив оголошення та питав, кому потрібні маски. Особисто приходив до дитячого будинку, людей з інвалідністю та похилого віку. Мене туди не пускали, тому передавав через адміністрацію.
– Скільки всього ви роздали масок?
– Чесно кажучи, після перших двох тисяч я збився з рахунку. Можливо, до п’яти тисяч роздав, але точно не пам’ятаю.
«Балулі міг вивести тебе передачею. Пейшоту забивав з будь-якої передачі. Гарріс мав техніку найвищого рівня»
– Коли Метал піднявся в Першу лігу та став Металістом, в команду запросили багатьох класних легіонерів. Хто запам’ятався найбільше?
– Кожен по-своєму. Круто було тренуватися с Фаресом Балулі, Кадімом Гаррісом, Браяном Ріаскосом, Матеусом Пейшоту, Пауліньо Боя… Це був серйозний досвід для мене. Я взагалі побачив, як можна у футбол грати.
Балулі міг вивести тебе передачею. Ти просто біжи, а він віддасть. Пейшоту забивав з будь-якого пасу. Гарріс мав техніку найвищого рівня, яку я тільки бачив. Команда була дуже-дуже сильною.
– Початок повномасштабного вторгнення ви застали з Металістом на зборах в Туреччині та навіть на пів сезону встигли з’їздити в оренду до Понферрадіни. Як ви там опинилися?
– В Україні чемпіонат був на паузі. Ми просто сиділи в готелі, і тут у мене виник такий варіант. Я поспілкувався з менеджментом. Вони дали добро, бо для мене це була хороша можливість отримати новий досвід.
– Як для вас пройшов цей період?
– Я тренувався з основною командою, а грав за другу. Були якісь бюрократичні складнощі, через які мене не могли заявити.
Мене здивувало те, що до футболу вони ставляться більш спокійно, аніж ми. Вони не переживають за тренування. В них є своя програма, яку вони чітко виконують. На іграх, звичайно, все інакше. Бо це найвідповідальніше, що є, і ти повинен викладатися на 200%.
Там усі живуть футболом. Хоча команда була з невеличкого міста та грала у Сегунді, але фани любили гравців так само як у Металісті.
– Ви залишилися задоволені?
– Я дуже багато взяв для себе. В Іспанії віддаються футболу максимально. Для мене цей період був переломним. Я набрався досвіду, підучив іспанську мову, познайомився із багатьма футболістами, які вже грають у Сегунді чи третій іспанській лізі. Це також хороший рівень. Мені там сподобалося. Проте дім – є дім. Це найдорожче, що я маю.
– Були бажання та можливість залишитися там?
– Була пропозиція залишитися, але коли стало відомо, що Металіст гратиме в УПЛ, мені захотілося реалізувати свою дитячу мрію.
Металіст хотів, аби я повернувся, але сказали, що вибір за мною, і тиснути на мене ніхто не буде. Проте бажано було, звичайно, повернутися, бо я дуже поважаю керівництво клубу. Вони дуже багато мені дали у житті.
«Огненович намагався донести нам щось європейське, але результату не було»
– В Металісті будувався серйозний проєкт, але через ряд факторів команда зайшла в УПЛ не у найкращому стані та в підсумку вилетіла. Як ви переживали це падіння?
– Було трохи складно. Перед війною Металіст мав класну команду, все йшло як треба, але… Ну, хто ж знав, що буде війна? Ніхто не розумів, як жити далі та що чекатиме на футбол в Україні.
В мене усі рідні були під обстрілами… Я за них переживав. Навіть коли їздив на матчі, то постійно дивився новини, чи не обстрілюють нас. З часом усі адаптувалися до ситуації. Добре, що навіть в такий час є прогрес в нашому футболі та спорті.
– Не шкодували про своє рішення покинути Іспанію?
– Ні. Я знав, на що йшов. Зрозуміло, що в країні війна. Коли я бачив, як Динамо та Шахтар грали благодійні матчі, мені також дуже хотілося взяти участь у відновленні нашого футболу. Повторюся, була мрія зіграти в УПЛ (Рязанцев відіграв 15 матчів у сезоні 2022/23, – прим. «УФ»). Також бажав бути поряд з рідними у цей момент.
– Металіст завершував минулий сезон на чолі з Перицею Огненовичем. В Україні мало хто взагалі зрозумів, що це за персонаж.
– В нього була своя філософія. Він хотів донести футболістам щось європейське. Це виходило, однак результату не було. В нас не було часу, тоді був потрібен результат.
Периця Огненович. Фото: ФК Металіст
«Думаю, зараз Судаков – це найкращий футболіст в Україні»
– Ви встигли пограти за збірну України U-17. Як склалися ваші стосунки з тренером Володимиром Єзерським, який є ексбоксером?
– Це дуже сильний тренер, тактик, психолог, а також сам по собі добра людина. Він вже встиг пропрацювати в збірній, в Олександрії, тепер в Карпатах… Думаю, він лише прогресує.
Він знав, що треба казати перед іграми. Дисципліна в нього також на першому місці. Мені сподобалося грати під його керівництвом. Я багато чого для себе почерпнув.
– Єзерський виглядає брутально, вміє вправлятися зі зброєю. У роботі це не дуже жорсткий коуч?
– Ні. Якщо він «пхав», то пояснював. В мене взагалі усі тренери «пхали» по справі, аби я проявляв свої найкращі якості. Він таку підтримував атмосферу в команді, що усі прагнули працювати виключно на максимум.
– В збірній ви пограли разом з Георгієм Судаковим. Це був найбільший талант вашої команди?
– З дитинства було видно, що Жора розумний футболіст. Тоді він вже віддавав такі передачі, що не усі дорослі виконають. В Шахтар просто так нікого не беруть.
З кожним роком він додавав все більше. Звичайно, він багато працював над собою, аби вийти на такий рівень. Думаю, зараз це найкращий футболіст в Україні. Я дуже радий його успіхам.
– Як вважаєте, чому вас не викликали у старші збірні?
– Була велика конкуренція. Багато хто з нашого віку на клубному рівні грав в U-19 або дублі. В перших командах виступали одиниці.
Тренери між футболістами, які продовжували грати на молодіжному рівні та, наприклад мною, який пішов грати в Другу лігу, обирали перших. Там все було більш інтенсивно. Хоча…
– Ви вже по віку лише в національну збірну проходите?
– Ну, ще в олімпійську.
– Амбіції є пробитися в головну команду країни?
– А в кого їх немає? Звісно, хочеться. Думаю, зараз кожен ще більше прагне на будь-якому рівні представляти Україну. В наш час це важливо.
– Що для цього потрібно?
– Дуже багато праці над собою, прислухатися до тренерів та футбольних людей, які тебе оточують. Як я вже казав: «Терпіння і праця все перемагають».
