«Керівництво каже, що з Металістом усе буде добре»: Рязанцев – про сезон у Першій лізі та Забарного, Ваната й Кучера

Переглядів 1685
Дмитро Вєнков Дмитро Вєнков
10 голосів
«Керівництво каже, що з Металістом усе буде добре»: Рязанцев – про сезон у Першій лізі та Забарного, Ваната й Кучера
Євгеній Рязанцев. Фото: ФК Металіст
Сьогоднішній гість «УФ» – вінгер харківського Металіста Євгеній Рязанцев. Талановитий гравець оцінив хід нинішнього сезону для жовто-синіх, а також розповів про свій футбольний шлях.

22-річний вінгер Євгеній Рязанцев, який сьогодні є одним з лідерів першолігового Металіста, відгукнувся на пропозицію сайту «Український футбол» і дав цікаве інтерв’ю.

Вихованець київського Динамо проаналізував цей сезон для своєї нинішньої команди, а також поділився спогадами про власне футбольне становлення.

З інтерв’ю ви дізнаєтеся про наступне:

  • Чому Металіст переживав складнощі в першій частині сезону?
  • Що чекає на клуб у майбутньому?
  • Де себе бачить Рязанцев?
  • Хто був найкращим гравцем академії Динамо 2002 року народження?
  • Чому вирішив змінити Динамо на друголіговий Метал?
  • Чи справді Кучер – слабкий тактик, або ж мають рацію гравці, які стали на його захист перед Березою?
  • Як потрапив у скандал з нібито спекуляцією медичними масками під час пандемії ковіду?
  • Хто найбільше запам’ятався з легіонерів оновленого Металіста?
  • Чому після початку повномасштабного вторгнення вирішив не залишатися в іспанській Понферрадіні?
  • Як сьогодні оцінює Судакова, із яким грав за збірну України U-17?

«Перші пів року Металіст адаптувався до Першої ліги»

– Євгенію, як оціните хід цього сезону для Металіста?

– Якщо бути відвертим, то старт у нас був не найкращим. Розраховували бути вище. Попри все, намагалися показувати свій максимум, і зараз поступово виходимо на необхідний рівень.

Євгеній Рязанцев. Фото: ФК Металіст

– Як головний тренер Андрій Аніщенко вас підтримував?

– Він нас і мотивував, і заспокоював. Тренер казав: «Заспокойтеся, грайте у свій футбол, і воно прийде». Як бачите, зараз, і справді, воно потрохи приходить.

Усі розуміли, що в нас доволі молода команда, як для Першої ліги. Грають випускники академії Металіста та хлопці з U-19.

Вважаю, що перші пів року в нас була адаптація до Першої ліги. Це вже дорослий футбол, який зовсім не схожий на те, що було на рівні U-19.

– Психологічної ями не було в першій частині сезону?

– Було складно. Звичайно, нам хотілося перемагати. Металіст – це клуб з великою історією. Коли носиш на собі цю емблему, то просто не можеш підвести. Це дуже важливо.

Нам усі казали: «Хлопці, ви можете. Ви усі якісні футболісти». Ми це і самі розуміли, але одна, друга, третя гра невдалі… Було важко зібратися. На щастя, тренери знайшли підхід, і зараз усе добре.

– Особисто у вас в другій частині сезону покращилася результативність – дев’ять із десяти голів ви провели навесні. Завдяки чому? Слабкість групи «Вибування» чи ваші внутрішні чинники?

– По-перше, завдяки команді. Аби хлопці не грали на мене, я б не забивав. По-друге, в одній книзі я прочитав такий вислів: «Терпіння і праця все перемагають». Дуже багато сил було віддано для того, аби прийти до цих результатів.

«Нам кажуть, що з Металістом усе буде добре»

– Яке майбутнє Металіста?

– Керівництво нам каже, що все буде добре. Команда буде грати. З фінансуванням зараз усе добре, ніхто нікого не ображає.

Як ви розумієте, спочатку нам треба завершити цей сезон та зберегти прописку в Першій лізі. Точиться серйозна боротьба на фініші, і одна-дві перемоги можуть багато чого вирішити. Після вже буде сенс говорити про якісь плани.

В будь-якому випадку, думаю, такий клуб точно не пропаде. Я дуже радий бути тут. Просто зараз такий момент, який треба перетерпіти.

– У вас залишається ще рік контракту з клубом. Які плани?

– Зараз я про це не думаю. Треба завершити цей сезон. Зараз я маю контракт з Металістом і відпрацьовую його. Якщо з’являться якісь пропозиції, то будемо розмовляти.

– Де ви самі себе бачите?

– В усіх футболістів є амбіції. Хочеться йти вище і вище. Зараз я граю за Металіст. Команда розвивається і стає сильнішою.

«Серед Ваната, Бражка, Нещерета та інших зірок в Динамо найбільше виділявся Забарний»

– Свою кар’єру ви розпочинали в Динамо. Як це було?

– Трохи кумедна була історія. Я навчався у гімназії №318 в Києві й прочитав оголошення про відбір дітей до академії Динамо. Я сам у шість років зателефонував та представив себе. Мені сказали, коли та куди треба приїздити.

Я прийшов додому і практично батька поставив перед фактом, що він повинен відвезти мене на перегляд. Я приїхав на відбір і серед багатьох дітей потрапив у невелике число тих, кого взяли в Динамо.

– З ким із зірок ви займалися разом в Динамо?

– Грав із Владиславом Ванатом, Іллею Забарним, Володимиром Бражком, Костянтином Вівчаренком, Русланом Нещеретом…

Владислав Ванат. Фото: ФК Динамо

– Хто був номер один по вашому 2002 року в Динамо?

– На той момент найбільше виділявся все ж Забарний. Він завжди був габаритним, при цьому мав швидкість. Такі захисники завжди на вагу золота. Також Забарний славився своїм мисленням. Ніколи не робив зайвих дотиків до м’яча.

– Чому ви обрали для себе шлях відправитися у на той момент друголіговий Метал, а не спробувати ще поборотися в Динамо?

– З’явився варіант з Металом, і я вирішив спробувати. Здалося, що краще поїхати в Другу лігу, аніж залишатися в U-19. Поспілкувався з мамою і татом і зробив цей крок.

«Не згоден з тими, хто називає Кучера слабким тактиком. Ці люди не були в його тренувальному процесі»

– Метал тоді очолював Олександр Кучер. Як у вас склалися відносини?

– Він з перших тренувань показав, що є дуже розумним тренером. До кожного гравця знаходив свій підхід. Він з усіма спілкувався. Можу сказати, що це дуже добра та сильна людина. Таких тренерів мало. Радий, що працював з ним. Він передав мені багато досвіду. Поки це один з найкращих тренерів в моїй кар’єрі.

– Цікаво, що для Кучера це був перший тренерський досвід. Футболісти відчували це?

– Він великий акцент робив на дисципліні. Якщо він щось вимагав від гравців, то і сам це виконував. Було враження, що це вже тренер з досвідом.

– У медіа склалася думка про Кучера, як слабкого тактика, який просто не заважає грати підопічним. Береза напряму говорив, що Олександр Миколайович – не тренер. Що ви на це можете відповісти?

– Можу сказати, що це не так. На тренуваннях було дуже багато тактики, усі заняття проводилися професійно. Він грав у Шахтарі під керівництвом топтренерів, що, я думаю, сильно вплинуло на його тренерську кар’єру.

У мої 17-18 років тренуватися та грати в команді Кучера – це був непередаваний досвід.

Я читав, що писали про Кучера. Я з цим не згоден. Люди не перебували у його тренувальному процесі. Вибачте мені, результати просто так не приходять. Не випадково з Дніпром-1 у конкуренції з Шахтарем, Динамо та Зорею він у минулому сезоні посів престижне друге місце.

– Тоді команда грала у Харкові за підтримки десятків тисяч фанів. Чим запам’яталися ті матчі?

– День, коли я дебютував на ОСК «Металіст» при 40 тисячах вболівальників, досі є найкращим у моєму житті. Я вийшов на заміну у матчі проти Кривбасу й увесь стадіон кричав моє прізвище. Тоді я зрозумів, зради чого витратив усі свої роки життя на футбол. Ці емоції неможливо передати. Немає слів.

Я після гри вночі не міг заснути. Адреналін та емоції мене настільки переповнювали, що я не знав, куди їх дівати.

«Я не продавав маски під час пандемії ковіду, а безплатно роздав до п’яти тисяч штук»

– Коли сезон 2019/20 був поставлений на паузу через пандемію коронавірусу, ви потрапили у неприємну ситуацію. ЗМІ повідомляли, що начебто ви почали перепродавати медичні маски та респіратори. Що це була за історія?

– Нічого такого не було. Все це роздули. У мене друзі займалися цим бізнесом, але я в ньому ніякої участі не брав. Я тільки в них закупав маски та респіратори, щоб роздавати людям, які їх потребують.

Я роздавав їх у Києві, але найбільше у місті Радомишль, Житомирської області, звідки родом мої батьки (а також – Олександр Зінченко, – прим. «УФ»). Вони з дитинства привчали мене допомагати, якщо є можливість. Я багато роблю добрих справ, але не для показухи, а для себе. Просто це тоді сильно розкрутили.

– Говорили, що ви продавали маски.

– Я дійсно нічого не продавав. Лише закупляв та роздавав безплатно.

– Ви самостійно прийшли до цієї ідеї?

– Так. В мене було багато вільного часу тоді, бо тренування у нас були по відеозв’язку. Я бачив, як людей не пускали без масок у магазини й все таке… Оскільки мав можливість, вирішив роздати маски людям, скільки зміг.

– Ви це якось адресно робили?

– У різні міста я відправляв поштою. В інстаграмі робив оголошення та питав, кому потрібні маски. Особисто приходив до дитячого будинку, людей з інвалідністю та похилого віку. Мене туди не пускали, тому передавав через адміністрацію.

– Скільки всього ви роздали масок?

– Чесно кажучи, після перших двох тисяч я збився з рахунку. Можливо, до п’яти тисяч роздав, але точно не пам’ятаю.

«Балулі міг вивести тебе передачею. Пейшоту забивав з будь-якої передачі. Гарріс мав техніку найвищого рівня»

– Коли Метал піднявся в Першу лігу та став Металістом, в команду запросили багатьох класних легіонерів. Хто запам’ятався найбільше?

– Кожен по-своєму. Круто було тренуватися с Фаресом Балулі, Кадімом Гаррісом, Браяном Ріаскосом, Матеусом Пейшоту, Пауліньо Боя… Це був серйозний досвід для мене. Я взагалі побачив, як можна у футбол грати.

Балулі міг вивести тебе передачею. Ти просто біжи, а він віддасть. Пейшоту забивав з будь-якого пасу. Гарріс мав техніку найвищого рівня, яку я тільки бачив. Команда була дуже-дуже сильною.

– Початок повномасштабного вторгнення ви застали з Металістом на зборах в Туреччині та навіть на пів сезону встигли з’їздити в оренду до Понферрадіни. Як ви там опинилися?

– В Україні чемпіонат був на паузі. Ми просто сиділи в готелі, і тут у мене виник такий варіант. Я поспілкувався з менеджментом. Вони дали добро, бо для мене це була хороша можливість отримати новий досвід.

– Як для вас пройшов цей період?

– Я тренувався з основною командою, а грав за другу. Були якісь бюрократичні складнощі, через які мене не могли заявити.

Мене здивувало те, що до футболу вони ставляться більш спокійно, аніж ми. Вони не переживають за тренування. В них є своя програма, яку вони чітко виконують. На іграх, звичайно, все інакше. Бо це найвідповідальніше, що є, і ти повинен викладатися на 200%.

Там усі живуть футболом. Хоча команда була з невеличкого міста та грала у Сегунді, але фани любили гравців так само як у Металісті.

– Ви залишилися задоволені?

– Я дуже багато взяв для себе. В Іспанії віддаються футболу максимально. Для мене цей період був переломним. Я набрався досвіду, підучив іспанську мову, познайомився із багатьма футболістами, які вже грають у Сегунді чи третій іспанській лізі. Це також хороший рівень. Мені там сподобалося. Проте дім – є дім. Це найдорожче, що я маю.

– Були бажання та можливість залишитися там?

– Була пропозиція залишитися, але коли стало відомо, що Металіст гратиме в УПЛ, мені захотілося реалізувати свою дитячу мрію.

Металіст хотів, аби я повернувся, але сказали, що вибір за мною, і тиснути на мене ніхто не буде. Проте бажано було, звичайно, повернутися, бо я дуже поважаю керівництво клубу. Вони дуже багато мені дали у житті.

«Огненович намагався донести нам щось європейське, але результату не було»

– В Металісті будувався серйозний проєкт, але через ряд факторів команда зайшла в УПЛ не у найкращому стані та в підсумку вилетіла. Як ви переживали це падіння?

– Було трохи складно. Перед війною Металіст мав класну команду, все йшло як треба, але… Ну, хто ж знав, що буде війна? Ніхто не розумів, як жити далі та що чекатиме на футбол в Україні.

В мене усі рідні були під обстрілами… Я за них переживав. Навіть коли їздив на матчі, то постійно дивився новини, чи не обстрілюють нас. З часом усі адаптувалися до ситуації. Добре, що навіть в такий час є прогрес в нашому футболі та спорті.

– Не шкодували про своє рішення покинути Іспанію?

– Ні. Я знав, на що йшов. Зрозуміло, що в країні війна. Коли я бачив, як Динамо та Шахтар грали благодійні матчі, мені також дуже хотілося взяти участь у відновленні нашого футболу. Повторюся, була мрія зіграти в УПЛ (Рязанцев відіграв 15 матчів у сезоні 2022/23, – прим. «УФ»). Також бажав бути поряд з рідними у цей момент.

– Металіст завершував минулий сезон на чолі з Перицею Огненовичем. В Україні мало хто взагалі зрозумів, що це за персонаж.

– В нього була своя філософія. Він хотів донести футболістам щось європейське. Це виходило, однак результату не було. В нас не було часу, тоді був потрібен результат.

Периця Огненович. Фото: ФК Металіст

«Думаю, зараз Судаков – це найкращий футболіст в Україні»

– Ви встигли пограти за збірну України U-17. Як склалися ваші стосунки з тренером Володимиром Єзерським, який є ексбоксером?

– Це дуже сильний тренер, тактик, психолог, а також сам по собі добра людина. Він вже встиг пропрацювати в збірній, в Олександрії, тепер в Карпатах… Думаю, він лише прогресує.

Він знав, що треба казати перед іграми. Дисципліна в нього також на першому місці. Мені сподобалося грати під його керівництвом. Я багато чого для себе почерпнув.

– Єзерський виглядає брутально, вміє вправлятися зі зброєю. У роботі це не дуже жорсткий коуч?

– Ні. Якщо він «пхав», то пояснював. В мене взагалі усі тренери «пхали» по справі, аби я проявляв свої найкращі якості. Він таку підтримував атмосферу в команді, що усі прагнули працювати виключно на максимум.

– В збірній ви пограли разом з Георгієм Судаковим. Це був найбільший талант вашої команди?

– З дитинства було видно, що Жора розумний футболіст. Тоді він вже віддавав такі передачі, що не усі дорослі виконають. В Шахтар просто так нікого не беруть.

З кожним роком він додавав все більше. Звичайно, він багато працював над собою, аби вийти на такий рівень. Думаю, зараз це найкращий футболіст в Україні. Я дуже радий його успіхам.

– Як вважаєте, чому вас не викликали у старші збірні?

– Була велика конкуренція. Багато хто з нашого віку на клубному рівні грав в U-19 або дублі. В перших командах виступали одиниці.

Тренери між футболістами, які продовжували грати на молодіжному рівні та, наприклад мною, який пішов грати в Другу лігу, обирали перших. Там все було більш інтенсивно. Хоча…

– Ви вже по віку лише в національну збірну проходите?

– Ну, ще в олімпійську.

– Амбіції є пробитися в головну команду країни?

– А в кого їх немає? Звісно, хочеться. Думаю, зараз кожен ще більше прагне на будь-якому рівні представляти Україну. В наш час це важливо.

– Що для цього потрібно?

– Дуже багато праці над собою, прислухатися до тренерів та футбольних людей, які тебе оточують. Як я вже казав: «Терпіння і праця все перемагають».