«Хацкевич міг дати мені хоча б шанс у Динамо»: інтерв’ю лідера Колоса Павла Оріховського
3555 
Півзахисник Колоса Павло Оріховський, який у минулому виступав за Динамо, Чорноморець, Арсенал (Київ) та Рух, в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» поділився спогадами про ключові моменти власної кар’єри.
- Протягом розмови лідер клубу з Ковалівки відповів на наступні питання:
- Яке завдання стоїть перед Колосом на цей сезон?
- Хто з нинішнього складу ковалівців міг би посилити київське Динамо?
- Як потрапив до академії біло-синіх та хто там був найбільшим талантом, що не розкрився?
- Що собою являло зіркове Динамо Сергія Реброва та чи справді українського топтренера підсиджував Рауль Ріанчо?
- Чому Євген Хачеріді ледве не запізнився на матч Ліги чемпіонів?
- Чи ображається на Олександра Хацкевича за те, що той не дав йому шансу у Динамо?
- Що призвело до краху київського Арсеналу та скільки грошей залишився йому винний клуб?
- Яким чином Колосу у дебютний сезон в УПЛ вдалося потрапити у єврокубки?
- З яких причин не склалася його кар’єра в Русі та при чому тут Леонід Кучук?
- Хто з зірок грав із ним поряд у збірній України?
«Мені незрозуміло, чому Динамо не залишило Бурду»
– Павле, нині Колос розташовується в турнірній таблиці УПЛ близько до зони єврокубків. Чи ставило керівництво клубу якесь конкретне завдання перед командою на сезон?
– Звичайно, нашим першочерговим завданням є вихід у єврокубки. В цьому сезоні маємо багато нічийних результатів, які показують, що ми нікому не хочемо поступатися. Є бажання вигравати більше матчів, але не завжди виходить.
– Колос має велику кількість креативних атакувальних гравців у своєму складі, проте не демонструє результативної гри. З чим ви це пов’язуєте?
– У нас хороша атака. Просто десь не реалізовуємо наші моменти, десь суперник може грати у незручний для нас футбол, десь приймаємо неправильні рішення. Це сукупність факторів. Ми бачимо це, і хочемо покращити. Будуть збори, де варто приділити увагу даному компоненту гри.
– У вашій команді грає багато колишніх футболістів Динамо, яке сьогодні потерпає від кадрового дефіциту на деяких позиціях. Як вважаєте, чи не зарано кияни попрощалися із тим же Микитою Бурдою?
– Я завжди вважав та продовжую вважати Микиту дуже сильним захисником. Так, його мучили постійні травми останніми роками. Проте він володіє багатьма якостями. Він добре читає гру, розпочинає атаки, має хороший перший дотик та пас, вміло діє у повітрі та захисті. Можу довго перераховувати. Мені незрозуміло, чому його не залишили у Динамо. Можливо, були якісь підводні камені, можливо, непорозуміння із тренерським штабом.
Микита Бурда. Фото: Колос
– Сьогоднішньому Динамо Бурда був би корисний?
– Звісно. Він би допоміг команді. Бурда – захисник високого рівня.
– Восени Динамо покинув багаторічний капітан та лідер команди Сергій Сидорчук, який, як і ви, є центральним півзахисником. Можливо, і ви задумувалися про теоретичне повернення до біло-синіх?
– У мене чинний контракт із Колосом. Тут я маю гарні відносини з усім колективом, тренерським штабом та керівництвом. Мене все влаштовує, я щасливий.
Якби з Динамо була конкретна пропозиція, то можна було б подумати. А так її немає, тому немає і про що говорити.
«Моя перша стипендія у Динамо була 86 чи 87 гривень»
– Зараз пропоную поспілкуватися про початок вашої кар’єри. Де та як ви робили свої перші кроки у футболі?
– Спочатку грав у дворі, просто було бажання бути із м’ячем. Потім з дев’яти чи десяти років почав ходити на тренування до школи Спартак у Житомирі. Збиралися там на стадіоні. Не можу сказати, що там були закладені якісь мої якості. Більше це були дитячі забави. Хоча ми їздили на різноманітні дитячі турніри, типу «Шкіряний м’яч» і тому подібне.
– На більш серйозному рвані ви почали грати у команді BRW-BIK з міста Володимир Волинської області.
– Так, у 13 років переїхав до Володимира, де виступав вже рівні ДЮФЛУ.
До цього мене помітили селекціонери Шахтаря та запросили на перегляд. До команди я не потрапив, однак представники «гірників» підтримували зв’язок із Віктором Олександровичем Мунтяном, який тренував BRW-BIK. Вони й запропонували йому подивитися мене. Так я потрапив до нього.
Дуже вдячний Мунтяну, це чудовий тренер. Він давав такі настанови у тому віці, які були зрозумілими та підштовхували рухатися вперед.
– У 2010 році ви потрапили до Динамо. Як це було?
– Ми із BRW-BIK добре виступили у ДЮФЛУ та вийшли до фінальної частини, після чого мене селекціонери запросили у Динамо, а Василя Штандера у Шахтар.
Ми із батьками приїхали до Києва, усе подивилися, нам, звичайно сподобалося. Це був зовсім інший рівень в усіх аспектах. Я залишився у Динамо.
– Якою була ваша перша стипендія в академії Динамо та на що ви її витратили?
– Якщо я не помиляюся, перша стипендія була 86 чи 87 гривень. Потратив на якісь смаколики. Тоді мені було 14 чи 15 років.
– В академії Динамо традиційно займаються одні з найбільш перспективних молодих гравців України. Хто був поряд з вами був найбільшим талантом, який не розкрився?
– Напевне, це Саша Куканьков. Не знаю, чи грає він зараз. Був дуже талановитим та перспективним. Забивав велику кількість голів у кожному матчі. В нього на той час була антропометрія неймовірна, техніка. Іноді розбирався в нереально складних ситуаціях. Якщо ти не знав що робити із м’ячем, можна було пасувати на Куканькова, і він вирішував момент.
– Можливо, хтось через роки, навпаки, приємно здивував своїм прогресом?
– Я дуже радий за Дениса Норенкова, який грає в ЛНЗ. Ми проживали в одній кімнаті довгий час. Здається, йому важче дався перехід із юнацького футболу у дорослий. Пам’ятаю, його прибрали із Динамо U-19, і він потім грав у Другій лізі. Однак із часом Норенков зміг стати хорошим футболістом. Виступав за Чорноморець, сьогодні грає на рівні УПЛ. Вважаю, що він молодець. Не опустив руки та завдяки своєму прагненню досяг но українським міркам найвищого рівня. Хлопець він хороший.
– Хто був найшвидшим гравцем академії Динамо по вашому віку?
– Був такий Євген Шевченко. Ми одного віку, але тоді, здавалося, він був сантиметрів на 40 вищим за усіх. В нього один крок був, як моїх три. Можна сказати, що переганяв нас спиною уперед.
«Хачеріді прийшов на автобус за 30 секунд до виїзду на матч із Бенфікою у Лізі чемпіонів»
– У 2015 році ви потрапили до дубля Динамо, звідки поступово почали підтягуватися до тренувань та матчів першої команди. Хто у тій зірковій команді справив на вас найбільше враження своєю грою?
– Тоді було дуже багато кісних легіонерів в команді: Дьємерсі Мбокані, Джермейн Ленс, Мігель Велозу, Домагой Віда. Серед українців виділялися Андрій Ярмоленко, Євген Хачеріді, Євген Макаренко, Сергій Рибалка.
Андрій Ярмоленко. Фото: Динамо
– Хто особисто для вас був номером один?
– Напевне, Ярмоленко. Він був лідером, на якого багато хто хотів бути схожим. Тим більше, Ярмоленко, на відміну від легіонерів, яких привозили на великі контракти, реально пройшов великий шлях у Динамо та своєю працею заслужив власний статус.
– Хто людськими якостями більше вразив?
– Я добре спілкувався із Жуніором Мораєсом та Відою, які трішки розуміли українську мову. Вони мені завжди допомагали, як молодому футболісту, та ставилися із теплотою. Дуже хороші люди та великі професіонали.
– Хто міг дати найбільший наганяй?
– Мабуть, Вісенте Гомес. Він був дуже вимогливим. Мій як напхати, так і похвалити. Тренер він просто неймовірний. Та і людина хороша. Він сильний в аналітиці, розумінні гри, вмінні налаштувати колектив. Ця людина дала мені багато.
– Як було із дисципліною в команді? Міг хтось запізнитися?
– Особисто я не запізнювався. За іншими також такого не пам’ятаю. Єдине, Хачеріді любив прямо перед від’їздом чи перед початком теорії прийти, але завжди робив це вчасно. Якось ми в Лісабоні повинні були вирушати від готелю на гру із Бенфікою (0:1) у Лізі чемпіонів. Так от Хачеріді прийшов до автобуса лише за 30 секунд до від’їзду на стадіон.
– Як у вас склалися відносини із тодішнім головним тренером Динамо Сергієм Ребровим?
– У нас були нормальні робочі відносини. Не можу сказати, що ми багато спілкувалися, однак перед іграми Ребров підкликав мене до себе та заспокоював, бо хвилювання було великим. Коли виходив грати за першу команду поряд із такими гравцями, як той же Ярмоленко, Олександр Шовковський, то серце з грудей вискакувало.
Я до Реброва ставлюся позитивно. Чудовий тренер. Він усе виграв в Україні та побудував Динамо, яке тоді було сильніше за дуже потужний Шахтар.
– Асистентом Реброва був іспанський спеціаліст Рауль Ріанчо, який завжди поводив себе досить зухвало у технічній зоні. Ходили чутки, що він підсідав головного тренера перед гравцями та керівництвом. Чи правда це?
– Ні. Думаю, усі завжди знали та розуміли, що Ребров – це номер один в клубі. Це навіть не обговорювалося. Рауль багато допомагав та робив свій вклад, але не більше.
– Ви провели за першу команду Динамо сім матчів. Як вважаєте, чому не вдалося зіграти більше?
– На той момент в команді була дуже велика конкуренція. Важко було пробитися. Можливо, мені потрібно було більше працювати. Я вдячний за час у Динамо, це був класний період у моїй кар’єрі.
«Вважаю, Хацкевич міг хоча б дати мені шанс»
– Після зміни Реброва на Олександра Хацкевича на чолі Динамо влітку 2017 року, ви почали їздити по орендах. Новий коуч не бачив вас в команді?
– Під час літньої відпустки стало відомо, що Ребров та Вісенте покидають клуб, і буде новий тренерський штаб на чолі із Хацкевичем. У списку гравців, які поїдуть на збори, мене не було. Ось так для мене усе і завершилося у Динамо. Навіть нічого сказати.
Я, Олександр Тимчик, Богдан Михайличенко, Максим Казаков, Олексій Щебетун та деякі інші хлопці, які були під першою командою, відправилися тренуватися із дублем та паралельно нам шукали варіанти із орендами.
Олександр Хацкевич. Фото: Динамо
– Шкодуєте про цю ситуацію?
– Вважаю, що нам потрібно було дати шанс та хоча б взяти на збори, аби нас побачив тренерський штаб. Шкода, що так сталося. Ми навіть не мали можливості показати себе.
Однак я поважаю рішення, яке було прийняте. Зараз це все пройдений етап. Потрібно перегорнути сторінку.
– Перша ваша оренда була до Чорноморця, де ви провели сезон. Як оцінюєте цей період для себе?
– Це була фактично перша моя доросла команда. Отримав певний досвід, який можу занести собі в актив.
– Чого не вистачило команді, аби втриматися в УПЛ?
– Там було багато різних проблем. Негативно впливали зміни в команді, менеджменті. Хоча платили вчасно.
– Яка була головна проблема?
– Не хочу в це особливо заглиблюватися.
– Попри все, Чорноморець у тому сезоні до останнього боровся за виживання та вилетів лише за підсумками стикових матчів із ФК Полтава (1:0, 0:3). Ця команда реально виявилася сильнішою?
– Це футбол. У першій зустрічі ми переграли їх. В другому матчі суперник нас повністю перевершив, тут немає чого приховувати. Вони були кращими та забили гарні голи.
«В Арсеналі я за рік отримав дві чи три зарплати»
– Наступним вашим клубом став київський Арсенал. Як ви туди потрапили?
– Після повернення з оренди в Чорноморці я повернувся в Київ та розмовляв із Резо Чохонелідзе про те, що мені робити. Було бажання розірвати контракт із Динамо, але клуб не відпускав.
Я на декілька днів їздив до Словаччини на перегляд у Спартак (Трнава). Ця команда була чинним чемпіоном, але рівень гравців там був набагато нижчим, аніж у Чорноморці, який вилетів з УПЛ. Клуб мав хорошу базу та стадіон, однак через слабкий склад я вирішив не залишатися там.
Потім Динамо підказало мені варіант з Арсеналом. Стало цікаво попрацювати під керівництвом Фабріціо Раванеллі, і я погодився.
– Які у вас спогади про роботу із цим італійським спеціалістом?
– Результату в нас майже не було, але із його підходом, думаю, він би обов’язково прийшов. У нас були гарні відносини. Раванеллі поважав працю своїх футболістів, ставився до усіх чесно. Хто добре тренувався – той і грав. Ніхто згори ніколи йому не розповідав, кого ставити, а кого ні. Він мав свою думку. Взагалі період роботи тренерського штабу Раванеллі в Арсеналі був позитивним.
Проблема була у менеджменті клубу. Було незрозуміло, хто президент. До футболістів та тренерів ставилися неналежним чином. Все це у комплексі й призвело до вильоту команди з УПЛ.
– Який найбільш кричущий випадок непрофесіоналізму можете пригадати?
– За сезон я отримав дві чи три зарплатні максимум. І це при тому, що вони були дуже маленькими. Гроші потрібно було ледве не вибивати, аби хоча б щось дали. При цьому керівники просто перед нами хрестилися та казали, що завтра все буде. Потім вимикали телефони та не відповідали на дзвінки. Так досі й віддають ті гроші.
– Ще є якісь шанси повернути свої гроші?
– Я на ті гроші не сподіваюся, Бог їм суддя. Не хочу нецензурною лексикою відгукуватися про цих людей.
– На ваших очах в Арсеналі свої перші кроки у дорослому футболі робив Михайло Мудрик. Які спогади про гру із ним?
– Це була дитина з неймовірним талантом. Мудрик багато працював над собою після тренувань. На той час йому було важко у тій команді, бо він грав у свій футбол. Тобто не за гроші чи своє ім’я, а просто у красивий футбол. Молодець, що із часом дійшов до такого рівня.
– Сильно старші партнери психували, коли Мудрик один намагався обіграти всю команду суперника?
– Звичайно. Психували не лише старші, а й взагалі усі в команді. Були моменти, коли він підхоплював м’яч, біг на усіх, і просто втрачав його знов і знов. Команді потім доводилося дуже довго відбирати м’яч, це було важко.
Однак, можливо, цей період пішов Мудрику на користь. Десь йому напхали, він зробив висновки, і тепер грає на топрівні.
«Колос зробив усе від себе залежне, аби у 2020 році Динамо не стало другим»
– Тепер хотілося б поговорити про поки головну команду у вашій кар’єрі – Колос. Як ви туди потрапили?
– Цей варіант виник у мене після повернення з оренди в Арсеналі. Сторони домовилися, і Динамо відпустило мене, чому я був безмежно радий. Коли приходиш до команди на контракт, а не в оренду, то це зовсім інші відчуття.
Спочатку я приїхав до Колоса на перегляд, Руслан Володимирович Костишин подивився на мене, ми поспілкувалися та підписали угоду.
Руслан Костишин. Фото: Колос
– У перший же сезон після виходу в УПЛ Колос вийшов у єврокубки. Як це стало можливим?
– Раніше я говорив за Арсенал, так ось тут була діаметрально протилежна ситуація: ставлення керівництва, персоналу, відносини в колективі, праця на полі… Все це дало свої плоди.
– Самі очікували такого результату?
– Ти завжди очікуєш найкращого. Коли від матчу до матчу виграєш, то розумієш, що можеш конкурувати із сильними командами, з’являється ціль. Все можливо. Колись я маленьким хлопчиком лише мріяв грати за Динамо, а потім виходив у його складі в Лізі чемпіонів.
– У кінцевому турі регулярного сезону УПЛ 2019/20 невмотивований Колос здобув першу, та поки єдину, у своїй історії перемогу над Динамо (2:0). Ви розуміли, що могли позбавити киян срібних нагород?
– Не було таких матчів, на які ми не налаштовувалися. Це наша робота, наше життя. Так, ми не мали турнірної мотивації, але не виходили на поле просто відбути номер.
– Для вас було принципово обіграти Динамо після відходу з клубу?
– Не можу сказати, що це було чимось особливим для мене. Ну, можливо, зовсім трішки. Я радів перемозі Колоса. На Динамо у мене ніяких образ не було і немає.
– У вас не було розчарування після гри, що Зоря у паралельному матчі не змогла обіграти Десну (1:1) і не обійшла киян у таблиці?
– Так сталося, що в тому сезоні дві команди до останнього туру претендували на друге місце. Так вийшло. Від себе ми зробили усе залежне.
– У плей-оф за право грати у єврокубках ви здолали Дніпро-1 (4:1) та Маріуполь (1:0). Який із матчів складався важче?
– Дніпро-1 ми якось легше пройшли завдяки першим двом швидким голам. Там ми контролювали гру.
Складніше було із Маріуполем у фіналі. Ця гра підсумовувала результат роботи усієї команди за рік. Зіграти у єврокубках було мрією президента та багатьох гравців. Дякувати Богу, ми цього досягли.
«Селезньов – нормальний хлопець. Зверхньо не поводився»
– У кваліфікації Ліги Європи наступного сезону ви пройшли Аріс (2:1) та поступилися Рієці (0:2). Важко переживали виліт?
– Ми рухалися від матчу до матчу. Прохід Аріса подарував неймовірні емоції.
Поразка від Рієки була болючою. Поступилися у водному поло, бо футболом це важко назвати. Дощ залив поле. М’яч не рухався взагалі. Ситуація була гіршою, аніж у недавній грі Минай – Ворскла (0:0).
У нас були моменти, аби забити Рієці та пройти далі. Пам’ятаю, Женя Селезньов міг буквально з декількох метрів забивати на 90-й хвилині. Футбол тим і цікавий, що є злети та падіння, перемоги та поразки. Декілька днів тобі сумно від того, а потім розумієш, що потрібно рухатися далі та знову прагнути вийти на цей рівень.
Євген Селезньов. Фото: Минай
– Колос на той момент був готовий до групового етапу?
– А чому ні? Рієка, яка грала не краще за нас, потім пройшла Копенгаген (1:0).
– Як у команді себе поводив зірковий Селезньов?
– Він не поводився якось зверхньо. Нормальний хлопець. Працював як міг.
– Що за історія сталася між Селезньовим та Костишиним на зимових зборах, після чого нападника фактично вигнали з команди?
– Це питання не за адресою. Треба запитувати у Селезньова та Костишина.
«Коли Кучук трохи потренував Рух, я зрозумів, що пора повертатися в Колос»
– Після завершення сезону 2020/21 ви несподівано перейшли з Колоса в Рух, хоча команда з Ковалівки вдруге поспіль кваліфікувалася у єврокубки, а ви отримували регулярну ігрову практику. Чому прийняли таке рішення?
– Важке питання. Були деякі моменти, через які я вирішив, що треба щось змінювати. Мені стало цікаво спробувати свої сили в Русі, хоча були перемовини й з іншими командами.
– Хто вас запросив до Руху?
– Перед трансфером я спілкувався із Григорієм Козловським та Ігорем Дедишиним. Головний тренер Іван Зінонович Федик також був зацікавлений у мені та бачив у команді.
– Чому не склалося у вас у Львові?
– Федик пропрацював лише перші два тури, потім прийшов Леонід Кучук. І все.
– Не зійшлися?
– Я за чесні стосунки в команді, без ніяких підводних течій. Те, що тоді відбувалося в команді, особисто для мене було неприйнятним. Мають бути якісь цінності та людські відносини, а потім усе інше. Не хочу заглиблюватися. Усі, хто був на той час був у Русі, мене зрозуміють.
Можливо, негативно вплинули й травми. Я тривалий час не міг відновитися від пошкодження. Потім важко переніс «корону». Настрою це не додавало.
– Коли зрозуміли, що пора повертатися у Ковалівку?
– Коли Кучук трішки потренував, тоді й зрозумів.
– Самі попросилися назад?
– Я особливо не просився. Просто продовжував спілкуватися із хлопцями з Колоса, вони знали про мою ситуацію, кликали назад. Потім почав розмовляти із Ярославом Васильовичем Вишняком, він також хотів мого повернення. Так і домовилися.
– Рух легко відпустив?
– Я добре спілкувався з усім керівництвом. Мене хотіли залишити, але я попросив піти. Вже не міг далі залишатися у команді через те, що там відбувалося.
«В Зінченка світла голова. До АПЛ він потрапив невипадково»
– У вас є досвід виступів за різні юнацькі та молодіжні збірні України. Загалом ви провели п’ять матчів у синьо-жовтій футболці. Як вважаєте, чого не вистачило, аби частіше залучатися до збірної?
– Важко сказати. Про це особливо не замислювався. Робив усе залежне від себе. В Динамо я працював з іспанськими фахівцями, які давали дуже багато. Тому через те, що мене не викликали до збірних, я втрачав відверто небагато.
– Зараз у ЗМІ спливають скандали, пов’язані із нашими юнацькими та молодіжними збірними через не виклик тих чи інших гравців. На вас колись виходили агенти із пропозицією «вирішити» це питання?
– Особисто мені ніколи ніхто не дзвонив. Можливо, й були якісь ігри, але мені про це нічого невідомо.
Олександр Зінченко. Фото: УАФ
– Із якими зірками ви перетиналися в збірній?
– У нас була сильна команда із багатьма хорошими футболістами ‒ Олександр Зінченко, Віктор Коваленко, Микола Матвієнко, Андрій Борячук. Усі вони зараз грають на високому рівні.
– В Зінченка вже тоді було помітно потенціал рівня Манчестер Сіті та Арсеналу?
– Напевне, так. В ці клуби Зінченко потрапив невипадково. Було помітно його інтелект, голова в нього світла. Також запам’яталися його хороші людські якості.
– Наостанок – про ваші плани.
– Хочеться виконати завдання президента та потрапити до зони єврокубків.
