«Хочу матч Узбекистан – Україна на ЧС-2026»: Шацьких – про історичний вихід його збірної на Мундіаль
343 
Збірна Узбекистану зіграла внічию з командою ОАЕ (0:0) у кваліфікації на чемпіонат світу-2026 та вперше у власній історії пробилася на Мундіаль, який буде відбуватися у Канаді, Мексиці та США. Україні на замітку – нам є чому повчитися в симпатичної збірної.
Оглядач сайту «Український футбол» Владислав Лютостанський поговорив з легендарним нападником київського Динамо і збірної Узбекистаном Максимом Шацьких, який нині очолює узбецький Андижан, і ексголеадор зі Сходу поділився думками щодо історичного успіху його національної команди.
«Вихід Узбекистану на ЧС-2026? Колись же ми мали пробитися на Мундіаль, ось цей час і настав»
– Вперше за всю історію збірна Узбекистану пробилася у фінальний етап чемпіонату світу і гратиме у 2026 році на Мундіалі. Чи очікували ви такого успіху від своєї рідної національної команди?
– Ніякого секрету успіху немає. Звісно, я очікував на вихід збірної на ЧС. Час настав, як-то кажуть. Колись же ми мали пробитися на Мундіаль. Також добре, що ФІФА збільшила кількість місць для Азії на ЧС – зараз це 8,5 путівок (одне додаткове місце буде розігруватися в стикових матчах з представниками інших конфедерацій – прим. «УФ»).
Виступила збірна на груповому етапі доволі впевнено: як по грі, так і за результатами. Чудова команда, хороші гравці. Також великим плюсом є те, що багато узбецьких футболістів грають за кордоном, а не у внутрішньому чемпіонаті. Досвід, гра у хороших лігах і праця – це все разом дало свої плоди.
– Який елемент в грі збірній Узбекистану ви вважаєте найсильнішим?
– Важко відповісти на це питання. Різні матчі були, дивлячись проти якого суперника грали. Збірна Узбекистану може й першим номером грати, хоча на початку діяли завдяки швидким переходам з оборони в атаку. Схема і тактика суттєво не змінювалися протягом відбіркового етапу.
Максим Шацьких, фото: ФК Пахтакор
– А як гадаєте, чи більше шансів було б у Казахстану гідно виступати на міжнародній арені, якби вони перейшли з-під егіди УЄФА в АФК?
– Я завжди про це казав. Коли був у Казахстані, то я запитував у них: «Ви нащо туди полізли?». Звісно, у них було б більше шансів відібратися на Мундіаль. У Казахстану також була доволі потужна збірна, у нас між собою завжди такі запеклі «дербі» відбувалися.
Можливо, вони пішли в Європу, аби простіше було продавати туди своїх гравців. Не знаю. У Казахстані мені ніхто на це питання не відповів. Зрозуміло, що зараз у них практично немає шансів пробитися на якийсь престижний турнір. Хтось ухвалив таке рішення і все.
– Національну команду Узбекистану очолює доволі молодий спеціаліст – 43-річний Тимур Кападзе. Що можете розповісти про роботу цього фахівця?
– Я з ним особисто не працював, тому мені важко сказати. Знаю, що він готував команду Узбекистану на Олімпійські ігри-2024. При ньому ми теж вперше потрапили на Олімпіаду – хороший результат. Свого часу в нас існував такий проєкт – клуб Олімпік, де зібрали всіх збірників і вони брали участь у чемпіонаті Узбекистану. Ось самі ті гравці стали кістяком Олімпійської збірної.
Кападзе прийняв взимку 2025-го і при ньому зіграли чотири тури – дві перемоги, дві нічиї. Подивимося як буде далі. Досвід роботи у футболі збірних він має. Для тренера найголовніше що? Результат. Коли Кападзе очолив національну збірну, то він нічого не став змінювати: грали ті самі футболісти, за тією ж схемою. Не було сенсу щось змінювати. Завдання збірна Узбекистану виконала доволі впевнено – потрапила на ЧС. Зараз чекатимемо на сам Мундіаль – це теж певний екзамен для нас. Вперше потрапити на такий турнір з найкращими збірними планети – дорого коштує.
«Футбол в Узбекистані зараз дуже сильно прогресує. Українським клубам було б варто звернути увагу на цей ринок»
– Чого збірна України може повчитися у збірної Узбекистану?
– Я навіть не знаю що сказати. Важке питання. Збірна України теж має чимало заслуг – в останній час стабільно грають на чемпіонаті Європи, свого часу грали у чвертьфіналі Мундіалю.
Збірна України, фото: Дан Балашов/УАФ
Зараз у збірній України триває певна зміна поколінь, йдуть досвідчені вікові гравці, яких замінює молодь. Потрібен час. На все, на жаль, треба час. Але його, як завжди, не вистачає. Цікаво буде глянути, якщо Україна і Узбекистан потраплять в одну групу на ЧС-2026.
– А як оціните шанси збірної України кваліфікуватися на ЧС-2026? Серед суперників у групі ми маємо Францію, Азербайджан та Ісландію.
– Зрозуміло, що з Францією буде тяжкувато. А ось Ісландія та Азербайджан – по зубах Україні. Я не кажу, що українці зобов’язані їх розривати. Ні. Зараз всі вміють грати у футбол. Азербайджан чинитиме опір, Ісландія – зрозуміло, вони завжди такі вперті. Принаймні друге місце збірній України під силу посісти. Хоча насправді можна і за першу сходинку поборотися. Чому ні?
– В якому стані наразі перебуває футбол в Узбекистані?
– Футбол в Узбекистані зараз дуже сильно прогресує. Йде розвиток, будівництво. Зараз ось на фінальному етапі вже завершення будівництва бази для всіх збірних Узбекистану. Дуже сильно розвивається футбол останнім часом, той-таки дитячо-юнацький футбол прогресує. Швидко нічого не змінюється, але напрямок було вибрано правильно і вже помітно, що є результат.
– Раніше в Узбекистан на великі гроші запрошували зірок світового футболу. Той-таки Рівалдо у 2008 році перейшов у Буньодкор. Зараз вектор більше націлений на виховання власних гравців?
– Кожен клуб має свої задачі та цілі, але в основному розраховують на місцевих виконавців. Звісно, що є іноземці, їх немало, але це два різні шляхи – команда з легіонерами і команда без легіонерів. Рівень опору на тренуваннях, рівень чемпіонату, звичайно, підвищується, коли є якісні іноземні виконавці. Грати лише своїми можна, але в кого вчитися молоді?
– А чому узбецькі футболісти не мають попит в Україні?
– Не знаю. Можливо, просто в Україні не звертають увагу на узбецьких футболістів? Плюс при нинішній ситуації не всі готові їхати в країну, де йде війна. Все-таки місцеві гравці більше націлені на інший напрямок: Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар, Китай, Таїланд.
Гравці збірної Узбекистану, фото: UFA
Не беремо до уваги Шахтар, бо у них своя модель розвитку, а ось Динамо чи Полісся, якби уважніше постежили за узбецьким ринком, то могли б знайти щось для себе. В Узбекистані вистачає хороших кваліфікованих гравців, які нічим не поступаються на сьогодні українським виконавцям. Але повторюся, при нинішній ситуації не так просто запросити хорошого легіонера в УПЛ.
– Можливо, ви могли порадити клубам УПЛ звернути увагу на когось з узбецьких гравців?
– Прізвища не буду називати. Можу лише повторитися, що, на мою думку, в Узбекистані вистачає якісних футболістів. У Андижані, де я зараз працюю, також є такі гравці. Коли я був у Пахтакорі, то ми з моїми помічниками сформували склад, який є майбутнім національної збірної Узбекистану. Там практично вся Олімпійська збірна зараз.
– Юрій Вернидуб під час роботи в Шахтарі (Солігорськ) відзначав атакувального півзахисника Жасура Яхшибоєва, який останнім часом грав за іранський Нассаджи. Тоді Вернидуб говорив, що при наявності бажання Яхшибоєв міг бути одним з найкращих у складі Динамо чи Шахтаря. Це дійсно українські клуби не розгледіли узбецький діамант?
– Яхшибоєв – реально класний і якісний гравець. Але в нього є нюанси стосовно характеру і дисципліни. Як футболіст – так. Яхшибоєв розумний, нестандартний виконавець, проте йому заважає характер. Я знаю його дуже добре, неодноразово спілкувався з ним. Якби він виправив усі ці побутові моменти з дисципліною та характером, то міг би грати на вищому рівні.
«Я навіть не стежу за своїми рекордами. Буду тільки радий, якщо Ярмоленко його поб’є. Поки можете бігати – бігайте»
– Головні зірки збірної Узбекистану – це Ельдор Шомуродов та Абдукодір Хусанов?
– Я взагалі не розумію, що означає «зірки». Так, Шомуродов зараз грає в Ромі, а Хусанов у Манчестер Сіті – він ще молодий хлопець у нього все попереду. Якщо брати за статусом, то так, вони зірки. Але в Узбекистані є дуже хороші виконавці, які грають в умовному чемпіонаті Ірану. Два футболісти виступають в РФ, дехто грає в Туреччині. Загалом в збірної Узбекистану зараз якісна команда.
Артем Довбик та Ельдор Шомуродов, фото: ФК Рома
– Вам довгий час належав рекорд результативності у складі збірної Узбекистану (34 голи), але зараз бомбардиром №1 в Узбекистані є Шомуродов, на рахунку якого вже 42 забиті м’ячі. Як поставилися до того, що нападник Роми перевершив ваші голеадорські здобутки?
– Та я тільки радий. Просто, коли я виступав за збірну Узбекистану, то там були свої нюанси. По-перше, я вдвічі рідше приїздив до неї. На той момент дати УЄФА не співпадали з матчами АФК. І була така ситуація, що у нас Ліга чемпіонів, а паралельно грає збірна. Тому мене не відпускали, поки все не впорядкувалося з цими датами. Потім в цьому плані стали легше. Та і турнірів зараз для азійських збірних більше – раніше такого не було. У мій час ми грали відбір на Азію і кваліфікацію на ЧС.
Повторюся, я взагалі не переймаюся з приводу рекордів, що у збірній Узбекистану, що в чемпіонаті України. Я навіть не стежу за тим, хто може мене випередити. Шомуродов – молодець, йому ще грати і грати. Думаю, що своїх голів він наклепає ще ого-го! Я тільки радий і бажаю йому вдачі та здоров’я.
– Те ж саме можете сказати і про легенду Динамо Андрія Ярмоленка, який наблизився до вашого рекорду результативності (124 голи) в чемпіонаті України?
– Звісно, звісно. Я завжди кажу: «Поки можете бігати – бігайте, хлопці. Потім, якщо завершите, то ви туди не повернетеся. Переступите межу поля – все». Тому поки здоров’я дозволяє, є мотивація, бажання та ентузіазм – бігайте, грайте, бийте рекорди. Головне рухатися, бо рух – життя.
Також треба ставити успіх команди на перше місце. А не так, що за будь-яку ціну спробувати досягати якісь свої цілі, які ти перед собою поставив. Як правило, коли ти граєш на себе, ігноруючи команду, то це шкодить потім всьому колективу і результату в цілому.
Дотримуйтеся правил (принципів) відповідальної гри