«Хочу спробувати себе в Європі»: талант Оболоні Марченко – про травму, трансферні чутки та друга з Реала

Оболонь продовжує відкривати нові імена для українського футболу. Одним із найяскравіших відкриттів «пивоварів» став Денис Марченко. 18-річний вихованець клубу впевнено увірвався в дорослий футбол і навіть розглядався кандидатом до збірної України на ЧС U-20, проте важка травма тимчасово поставила кар'єру на паузу.

Оглядач сайту «Український футбол» Олександр Карпенко поспілкувався з Марченком про тривалу реабілітацію, трансферні чутки, мрії про Європу та друга з мадридського Реала. 

«Найважче було дивитися матчі з трибун»

– Денисе, останні місяці не накривало тебе без футболу?

– Чесно зізнаюся, скучив за футболом, робочою рутиною, за тим, щоб бути весь час із командою. На старті я особливо не надавав цьому значення, а згодом починаєш сумувати за всім цим. Найважче було спостерігати за іграми з трибун із відчуттям того, що ти міг би допомогти команді.

Хочеться робити все від себе залежне, щоб команда зростала, добивалася хороших результатів.

– Багато чуток було, що ти міг повернутися до кінця першого кола. Не хотів форсувати?

– Так. Хотів завершити курс реабілітації перед початком зборів.

– Майже рік тому ти дебютував у дорослому футболі. Що змінилося для тебе з цього часу?

– Все змінилося минулої зими. Дуже класними були збори. Я став набагато впевненіше почуватися. Тренерський штаб довірився з першого матчу весни проти Ворскли (0:0), я хотів своєю грою віддячити за довіру та допомогти команді виконати завдання.

Мені пощастило в тому плані, що рано почав тренуватися з першою командою, Оболонь вийшла в УПЛ, з'явилася команда U-19, і молоді пацани мали більше шансів потрапити в першу команду.

– Яким видався тобі перехід у дорослий футбол?

– Всі пазли зійшлися. Оболонь третій сезон грає в еліті, мене почали у ранньому віці залучати до першої команди. Можу сказати, що півроку в Першій лізі і після виходу до УПЛ знадобився час, щоб підтягнути фізику, технічно був слабенький. Додатково працював над собою і з часом це принесло свої плоди.

«Шапочніков дав мені всю базу в першу каденцію»

– Роль Артема Кичака та Дениса Шапочнікова стала ключовою у твоєму ранньому дебюті?

– Мені пощастило, що Шапочніков із 12 років мене знав. Денис Геннадійович тренував мене в СДЮСШ Зміна, а потім почав залучати до тренувань з першою командою Оболоні. Працюючи у штабі Шищенка, Артем Іванович ділився з нами своїм досвідом, погравши багато років на високому рівні. Він знав, на що я здатний. Ще гравцем він уже готував себе до тренерської діяльності. 

Шапочніков у першу каденцію дав мені всю базу, коли я був ще слабкий у всіх аспектах, а потім поруч були Кичак і супердосвідчений Саша Рибка та Назар Федорівський. Працюючи з такими профі, ти не можеш знижувати до себе вимоги.

– Як потрапив на радари першої команди?

– Зміна мого року чудово показала себе у 2023 році на рівні ДЮФЛУ, поступившись лише Металісту у фіналі. На тій грі були присутні Іващенко, Антоненко та Шапочніков. Вони не пропускали наших домашніх ігор. Після цього мій перший тренер Артем Федорович Крушинський набрав і сказав, що хочуть подивитися на мене в першій команді.

– Перше враження?

– Сильно злякався (сміється, – прим. УФ). Не очікував, що все так швидко станеться, коли хлопця з U-16 беруть до Оболоні. Дуже сильно підтримували батьки, які поділяли мою одержимість футболом, але їм було важливо не забивати на навчання. Ніхто не гарантує, що у футболі все піде за планом. Мені дуже подобається цікавитися різними речами, що виручало мене у старших класах, коли футбол почав виходити на перший план. Завдяки цьому я без проблем склав НМТ, набравши непоганий бал, як для хлопця, у якого звичайна школа закінчилася з пандемією.

– Що відчуває всередині юнак, який після уроків йде на тренування з першою командою?

– Перші місяць-два мене пристойно трясло, а потім інтегрувався. Незважаючи на те, що спочатку багато помилявся, всі мене підтримували.

– Помилки вибивали ґрунт з-під ніг спочатку?

– Дуже сильно переживав у ранньому віці через помилки. Навіть не міг довго заснути, прокручуючи все в голові, а через півроку в U-19 прийшло розуміння, що це частина роботи і кожен прокол потрібно направити в правильне русло.

– Вимоги в U-19 та першій команді сильно відрізнялися?

– Йде постійний діалог, тренери спілкуються між собою. Все підпорядковане одній вертикалі.

– З наступного сезону повертається чемпіонат U-21. Ця сходинка буде допоміжною для хлопців, які не змогли знайти себе у U-19?

– Моя думка, що після U-19 потрібно грати з мужиками. Ефективніше було б заявляти дубль у Другу лігу, ніж варитися у зоні комфорту. Потрібно з ранніх років привчати себе до дорослого футболу: звикати до боротьби, високих швидкостей тощо.

«У воротах подобається те, що від тебе багато залежить»

– Усі в один голос відзначають твій професіоналізм та бажання вдосконалюватись. Сам до цього прийшов?

– Коли потрапив до першої команди. До того я мало розумів, наскільки це має значення: правильне харчування, на якому боці спиш, біомеханіка та інше... Поварившись у дорослому колективі, прийшов до усвідомлення того, що для гри на високому рівні і руху кар'єрними сходами треба докладати божевільних зусиль. У цьому плані великим був вплив Шапочнікова, який говорив про це постійно: треба працювати над собою індивідуально, а не тільки з командою.

– Як футбол з'явився у твоєму житті?

– У шість років. З хлопцями у школі рубалися постійно. Це був 2013 рік. Попросив батьків віддати мене до школи. Потрапив до Зміни, де набирали команду 2007 року народження. Сильне враження на мене справив ЧС-2014 у Бразилії. Усі матчі, які транслювалися, у бабусі в селі намагався не пропускати. Гра Ноєра справила сильне враження.

– Цей епізод визначив воротарську долю?

– У Зміні я півроку відіграв лівим захисником. Взимку ми тренувалися у залі, стояли на воротах до голу. Відбив пару м'ячів і тренер відправив у ворота. Мені сподобалося і з того часу нічого не змінював. У воротах мені почало подобатися, що від мене багато залежить. Дуже сильно захопило.

– Перший похід на Оболонь Арену можеш пригадати?

– Мій перший похід на стадіон був у році 2014-му чи 2015-му.

– Навички в полі допомогли тобі навчитися гри ногами?

– Я був надто малий, щоб це розуміти. Ніякої тактики, просто вчилися правильно бити по м'ячу. Коли вже подорослішав і починалося ДЮФЛУ, я прийшов до того, що потрібно навчитися гри ногами, якщо хочеш грати на високому рівні. Якщо не двома, то хоч би однією, підтягуючи неробочу.

– Які яскраві моменти часів ДЮФЛУ можеш перерахувати?

– У нас була сильна за підбором команда 2007 року. Завжди виходили із групи, набираючи найбільше очок із чотирьох вікових груп. Обігрували Дніпро та Металіст. Кожну гру пропускаєш через себе, але на полі береш себе до рук і весь фокус уже на сам матч.

– Як випрацьовував психологічну стійкість?

– Перші півроку з U-19 допомогли пройти через це, коли йде смуга помилок. Я навчився це приймати, ставитися більш раціонально і сублімувати це в досвід, який робить тебе сильнішим. Деякі відео про психологію траплялися в соцмережах, щось справді відгукувалося мені. Згодом до мене прийшло усвідомлення, що не можна багато зациклюватися на невдачах, а помилки можуть зробити тебе лише кращим, якщо правильно на це реагувати.

«Відхід Шищенка сприйняли з розумінням»

– На твій погляд, чи недооцінили Оболонь суперники в першій половині сезону?

– Навпаки. Суперники бачили, як ми грали навесні. Жодної мови про недооцінку бути не може.

– Відхід Сергія Шищенка до Буковини сильно вдарив по команді у міжсезоння?

– У той момент – так. Ми показували хорошу гру, і можна було далі розвиватись у цьому ключі, але у футболі всі хочуть чогось досягати. Усі сприйняли рішення Сергія Юрійовича з розумінням.

– Чи можна вважати поточний результат Оболоні наслідком хорошої передсезонки?

– Погоджуся з цим, тому що минулого сезону початок ми провалили, і хотілося, зробивши правильні висновки, вчитися на своїх помилках.

– Можна говорити про те, що ви згуртувалися навколо нового тренера, допомагаючи Антоненку у ролі головного?

– Олександр Сергійович намагається бути з кожним гравцем близьким. Ми знаємо, що нас почують, і ми можемо отримувати зворотний зв'язок від головного тренера. Це дуже важливо.

– Шищенко більше дистанціювався від гравців?

– Навпаки. Сергій Юрійович завжди був відкритий до футболістів. Це дуже важливо з погляду психології, коли тренер не лише вибудовує тренувальний процес, а й уміє згуртувати команду в одне ціле.

– Як оцінюєш пройдений відрізок для Оболоні?

– Я вважаю, що у деяких іграх ми не взяли свої очки. Щодо нас, то не так багато гравців у нас було з досвідом гри в УПЛ. Його треба було отримувати самим. Погравши цей час в еліті, ми довели, що потрапили не випадково до числа кращих команд.

– Частина експертів записувала вас в аутсайдери. Ці висловлювання вплинули на команду?

– Особисто на мене – ні. Я поважаю роботу медіа, які мали передумови для того, щоб так думати. У свою чергу, ми були сконцентровані на собі, і час все розставив на свої місця.

– Можна говорити про те, що футболісти і клуб ростуть разом у різних аспектах?

– У клубі створено всі умови, щоб зростати та прогресувати. Я все життя тренувався на штучних полях не найкращої якості. Потім ти потрапляєш до першої команди, працюєш на натуральному полі. На базі з'явився манеж, у якому можна працювати за будь-якої погоди.

«Ми довели, що потрапили в УПЛ не випадково»

– Що допомогло вам видати свій найкращий відрізок у першій частині сезону?

– Це наслідок зростання кожного виконавця окремо. Кожен із нас набрався досвіду. До цього додалася божевільна самовіддача, що компенсувала відхід хлопців улітку. За рахунок цього вдалося набрати свої очки перед паузою.

– Яку тенденцію можеш відзначити по ходу сезону?

– Додалося конкуренції. Повернувся Металіст 1925, ЛНЗ сильне півріччя провів, Полісся стало ще сильнішим.

– Президент Оболоні Олександр Слободян озвучив публічно завдання потрапити до топ-7. Це створює додатковий тягар відповідальності?

– Повинно скластися багато факторів на нашу користь. Залишається 13 ігор, і все у наших руках. У таблицю вже подивимось після 30-го туру.

– У цьому чемпіонаті нікому з вами не було просто, якщо виносити за дужки програш Поліссю та Шахтарю. Як примножити вже наявний результат навесні?

– Бажання та самовіддача. Ми довели самим собі, що можемо грати у свій футбол на цьому рівні.

– Який матч першого кола найбільше запам'ятався?

– Камбек з Рухом (2:1). Не все було на нашу користь, але нам удалося переламати гру, коли стадіон вболіває проти тебе. Усі знають, яку атмосферу вміють творити у Львові.

«Підказка має бути по ділу, інакше тебе не слухатимуть»

– Футбол продовжує викликати в тебе захоплення, яке було у дитинстві, чи більше переживань внутрішніх?

– Різні відчуття. Збоку емоційніше сприймаєш, ніж коли граєш.

– Чому Оболонь почала здавати під кінець першої частини сезону?

– Чорні смуги бувають у всіх. Ми повинні всередині колективу самі знайти відповідь, проаналізувати те, що сталося, і провести роботу над помилками.

– Ти пройшов усі щаблі в системі Оболоні. Найчастіше багато хлопців сходять на півдорозі, але твій кейс є показовим. Як гадаєш, чому?

– У мене немає відповіді на це запитання. Я намагаюся насолоджуватись кожним моментом, який відбувається на цьому етапі. Найбільше хочу знову працювати без обмежень, щоб навесні повернутися в найкращій формі.

– Є моменти у твоїй грі, які тобі не подобаються?

– Не хотілося б акцентувати на чомусь одному. Потрібно працювати над усіма аспектами. Мені подобається грати у високій позиції, починати атаки, підчищати, коли вимагає ситуація.

– Більше половини матчів на дорослому рівні у тебе без пропущених. Це додає впевненості у своїх діях?

– Матчі на нуль стали наслідком нашого стилю, коли ми почали більше діяти на м'ячі, тому суперники мали менше моментів. Навіть якщо мало моментів біля наших воріт, це не привід розслабитись, адже все може перевернутися миттєво. Десь підказати, постійно в русі перебувати.

– Під час ігор рефлексуєш по ділу чи говориш без зупинки?

– Намагаюся говорити по суті, бо якщо весь час починаєш розповідати, то тебе взагалі можуть перестати слухати. Підказка завжди повинна бути доречною.

– Воротарські теорії у вас присутні?

– Так. Ще з першої каденції Шапочнікова у клубі. Потім із Кичаком робили розбори. Аналізувати теорію не менш важливо, ніж практика.

– Твоя гра справляє враження, що ти граєш на дорослому рівні не один рік, а кілька. Що допомагає тримати тонус протягом усієї гри?

– Кожен із нас знає своє завдання на полі. За рахунок взаєморозуміння та довіри партнерів ти впевненіше почуваєшся, а я, у свою чергу, намагаюся робити свою роботу так, щоб не підвести команду в потрібний момент.

«Мій трансфер? Я зараз думаю про повернення на той рівень, що був до травми»

– Твоя гра не залишилася непоміченою іншими клубами. Писали, що тобою цікавляться Металіст 1925, Полісся, Динамо, братиславський Слован, французький Брест. Що з цього можна назвати правдою?

– Я читав те саме, що й ви. Усі розмови йшли через агентів. До мене особливо не доходила якась конкретика. Такого, щоб інтерес конвертувався в офіційну пропозицію Оболоні, не було. Я зараз думаю про повернення на той рівень, який був до травми.

– Яким ти бачиш вектор розвитку кар'єри надалі?

– Не приховуватиму, що одного разу хочу спробувати себе в Європі. Отримати новий досвід у плані футболу, побуту, нового середовища, знайомств. Але й не ставлю хрест на інших українських командах.

– Що може переконати тебе після Оболоні залишитись в УПЛ?

– Залежить від клубу, завдань, амбіцій. Я не хочу йти до команди, вищої за статусом, але задовольнятися крихітним ігровим часом. Я волію грати. Одна річ, коли ти знаєш, чому не граєш, а інша — задовольнятися роллю дублера. Це б'є по психіці.

«Розчарування, що не поїхав на ЧС, не було»

– До травми тебе розглядали кандидатом у збірну U-20, яка брала участь на ЧС минулого року. Це зовсім інший рівень, який відрізняється від клубного футболу?

– Я був дуже радий отримати запрошення до збірної. Коли ти представляєш Україну на міжнародному рівні, це щось особливе. Минулого літа вдалося познайомитися з хлопцями в Іспанії. Я дуже вдячний тренерському штабу збірної. Значить, я все роблю правильно.

– У збірній ти працював із Володимиром Тименком (тренер воротарів Полісся, – прим.УФ). Швидко адаптувався до його вимог?

– Дуже схожі з Кичаком, що полегшило мені інтеграцію у тренувальний процес.

– Дивлячись ЧС по телевізору, скільки разів промовляв, що міг туди поїхати?

– Ніхто не давав гарантій, що, будучи здоровим, я потраплю до фінального списку. Розчарування як такого не було. Підтримував хлопців по телевізору.

– З ким встиг потоваришувати після іспанських зборів?

– З Іллею Волошиним (кантерано Реала, – прим.УФ). Я знав його за ДЮФЛ, коли він грав за дніпровський інтернат. З Поповичем (Кішварда), Огарковим (Олександрія), Караманом, Мельниченком (Полісся).

– Що цікавого від Волошина можна було почути про Реал?

– На юнацькому рівні у Реалі немає стабільно основного воротаря. Шанс є у всіх.

– Що допомагає тобі відволіктися від футболу?

– Годинка за PlayStation допомагає переключитися. Часу проходити сюжетні ігри немає. Можу зараз дозволити собі катку в EAFC. У падел пограти з хлопцями.

– Яким би хотів бачити себе в найближчому майбутньому?

– Я волію фокусуватися на тому, що є зараз. Пройти збори та приносити користь Оболоні.