«Колись нас покинув Метр, тепер ми залишилися і без Містера»: спогади Кучера, Бойка і Полянського про Луческу

У вівторок, 7 квітня 2026 року, у 80-річному віці пішов з життя колишній головний тренер Динамо і Шахтаря, легенда українського та світового футболу – Мірча Луческу. Містер до останнього прагнув залишатися у футболі, адже не уявляв своє життя без нього. Так само, як і вітчизняним вболівальникам, важко уявити наш футбол без Містера.

Оглядач сайту «Український футбол» Владислав Лютостанський про Мірчу Луческу як легендарного тренера та велику людину поговорив з його колишніми підопічними:

• Олександром КУЧЕРОМ (Шахтар);
• Денисом БОЙКОМ (Динамо);
• Олексієм ПОЛЯНСЬКИМ (Шахтар).

 «Луческу все життя віддав футболу. Світ втратив легендарну постать»

– Чи стежили ви за останніми новинами щодо стану здоров’я Мірчі Луческу? Як сприйняли трагічну звістку про його смерть?

КУЧЕР: Звичайно, це дуже сумно і неприємно. Я все читав, розумів ситуацію, але не думав, що так станеться. Сподівався, що ще буде все добре і він буде далі працювати, тому що футбол – це його життя.

БОЙКО: Це дуже важкий день. Без перебільшення, світ втратив перш за все прекрасну людину. Батька, дідуся, чоловіка, друга, тренера... Я дійсно слідкував за перебігом подій, спілкувався з футболістами, з друзями, знав інформацію від близьких людей щодо того, в якому стані він знаходився з моменту госпіталізації. Це небайдужа для мене людина.

Дійсно важко. Хто б і як не ставився до цієї людини, світ втратив легендарну постать. Людину з великої літери. Це величезна втрата для усього футболу, і особливо для українського. Певною мірою він змінив наш футбол. Він дав дуже багато кожному гравцю, який мав можливість з ним працювати. Я зараз дивлюсь інтернет, соцмережі – напевно, немає жодної байдужої людини у футбольному світі, яка б не попрощалася з Містером. Дуже болісна втрата.

ПОЛЯНСЬКИЙ: Звісно, я трохи в шоці, адже все сталося так різко і несподівано. Час летить непомітно... Здається, ще зовсім недавно він активно тренував, я ж і сам грав під його керівництвом. Здавалося, попереду ще стільки часу, а тут уже 80 років. Він усе життя віддав футболу, а це постійні нерви. 

Тренерська робота дуже специфічна: збоку здається, що все просто – розставив гравців, підбадьорив, напхав, коли треба, і все. А насправді тренери переносять увесь стрес у собі, на ногах. Містер був емоційним, але водночас вмів зберігати спокій. Хай земля йому буде пухом. Для футболу це величезна втрата, адже він був надзвичайно сильним фахівцем.

Мірча Луческу. Фото: Getty Images

– Пригадайте вашу найпершу зустріч або першу особисту розмову з Луческу. Яке враження він на вас тоді справив?

КУЧЕР: Ми розмовляли, коли я приїжджав проходити медобстеження, і мене переглядали лікарі Шахтаря. Ми зустрілися на базі, він привітав мене і сказав: «Я хочу бачити тебе в команді, будемо на тебе розраховувати». Враження тоді залишилися дуже приємні.

БОЙКО: Перша особиста розмова в мене відбулася, коли Містер очолив Динамо. До цього ми перетиналися лише на футбольному полі, коли він тренував Шахтар. Ця розмова справила на мене дуже велике враження. Це відверта людина, чесна, абсолютно щира, яка цілком і повністю присвятила себе футболу – інколи навіть на шкоду власній родині, проводячи весь час на базі з командою.

 «Ця людина на початку повномасштабної війни настільки сильно підтримувала Україну, наш народ, наші сім'ї та військових... Його вклад неможливо переоцінити. Він допомагав абсолютно всім, чим міг: і фінансово, і своїм впливом».

ПОЛЯНСЬКИЙ: Чесно кажучи, у свої 20 років, коли тільки прийшов у команду, я ще багато чого не розумів. Лише згодом, почитавши пресу та поспілкувавшись із людьми, почав усвідомлювати, якого масштабу тренер зі мною працює. А першу зустріч добре пам'ятаю. Він тоді сказав мені прямо: «Не факт, що ти будеш у мене грати, адже тебе взяв президент. Але спробуй, а там подивимось».

– Я добре пам’ятаю епізод у Тернополі під час гри Динамо в Кубку України, коли фанати біло-синіх протестували проти Луческу. Тоді ви та ще кілька гравців стали на його захист…

БОЙКО: Найголовніший мій посил, як і всієї команди, полягав у тому, що нецензурна лексика та образи позаду нього – це неприпустимо. Так, для фанатів це принциповий суперник в минулому. Але я хотів донести до людей: маючи свою думку, ви повинні розуміти, що цій людині за 70 років. Він кожному з вас годиться в дідусі чи батьки. У нього є родина, діти, онуки, дружина.

Жоден з цих вболівальників ніколи не спілкувався з ним особисто. Казати такі брудні речі – абсолютно неважливо, кого він тренував до цього – це неправильно. Перш за все має бути повага до вікової людини.

Я завжди відстоював інтереси клубу, за який грав. Але в будь-якій ситуації треба залишатися людиною. Футбол складається з емоцій, проте інколи він має відходити на другий план перед людяністю.

«Брандао влетів мені в ногу після травми меніска – Луческу тоді страшенно накричав на нього»

– Яка розмова з ним запам'яталася вам назавжди? Можливо, це момент, коли він вас найбільше підтримав, або навпаки – жорстко розкритикував, і це спрацювало?

КУЧЕР: Таких моментів було багато: була і критика, і підтримка. Він – тренер-максималіст, який ніколи не давав послаблень. Навіть після перемоги, на наступному ж тренуванні, він завжди вимагав від нас максимуму, просив повністю віддаватися і жити наступним днем.

БОЙКО: Під час першої розмови Луческу чітко і по-людськи окреслив мою роль в клубі та мою важливість для нього. Таких відвертих людей, які кажуть все як є, мало. Мене це прямо вразило. 

Звісно, спочатку в багатьох футболістів було деяке нерозуміння: як тренер, який відпрацював стільки років за найголовнішого конкурента – Шахтар – приходить в клуб, в якому ти виріс? Але він повністю віддавав себе роботі.

ПОЛЯНСЬКИЙ: Він спілкувався абсолютно спокійно і підтримував контакт з усіма – міг викликати до себе або просто підійти поговорити. 

Пам'ятаю, коли я тільки-но відновився після травми меніска і вийшов на тренування, Брандао влетів мені в іншу ногу. Луческу тоді страшенно на нього накричав! А після заняття особисто підійшов дізнатися, як моє самопочуття, бо злякався, що я знову травмувався. Тобто він був дуже людяним.

– А чи були у вас жорсткі розмови з Містером?

ПОЛЯНСЬКИЙ: Жорстко він мене особливо не критикував, навпаки – підбадьорював. Найбільше запам'ятався випадок, коли я порвав плече. Ми поїхали до Румунії на товариський матч під час паузи на збірні. Я щойно повернувся з оренди, набрав непогану форму, і тут такий нещасний випадок. Він підійшов, підтримав, сказав: «Що поробиш, це футбол, від травм ніхто не застрахований».

Як на мене, сильнішого тренера та стратега я в кар'єрі не зустрічав. Луческу – один з найтитулованіших тренерів в історії футболу, найвіковіший тренер збірних. Це справжня брила! Людина жила футболом і просто не могла без нього зупинитися, навіть попри проблеми зі здоров'ям, адже вони в нього виникали і раніше.

Мірча Луческу. Фото: ФК Шахтар

– Як відрізнялося його ставлення до молодих гравців, досвідчених ветеранів та легіонерів? Він до всіх знаходив ключі чи до кожного був різний підхід?

КУЧЕР: Звичайно, це важко. У Шахтарі завжди було близько 35 футболістів, і бути добрим для всіх неможливо. Але він ставився до всіх, скажімо так, однаково. Завжди максимально вимагав самовіддачі на тренуваннях, щоб ніхто не відбував номер і всі працювали. До цього він ставився вкрай серйозно.

ПОЛЯНСЬКИЙ: У нього був свій, дуже специфічний підхід. Далеко не кожен молодий гравець міг йому сподобатися і не в кожному він бачив потенціал для розвитку. 

Звісно, всі знають, що він з особливою увагою та любов’ю ставився до бразильців. Він виховав цілу плеяду гравців, які потім запалювали на топ-рівні. Луческу вмів їх розкривати, а це дуже складно, адже в латиноамериканців непростий характер і до них потрібен особливий ключик. Він його знаходив.

«Містер міг маніпулювати і дестабілізувати суперника, але нікого не ображав»

– Всі пам'ятають емоції Луческу на бровці, на пресконференціях, його різкі висловлювання. А яким він був за зачиненими дверима в роздягальні після болючих чи несправедливих поразок? Він теж міг критикувати гравців чи навпаки заспокоював їх?

КУЧЕР: Критика, звичайно, теж була. У нас було багато теорії – приблизно по годині щодня розбирали свої ігри та суперників. Практично перед кожним тренуванням у нас була теорія: ми готувалися, детально розбирали і власну гру, і гру опонентів.

Так, він брав тиск на себе і відводив його від гравців. Це справді було. Ми це розуміли, і він сам нам завжди казав, що хоче зняти з команди напругу і відвести увагу. Звичайно, він цим уміло користувався. Луческу – дуже велика людина у футболі з величезним досвідом. Разом із Містером зараз пішла ціла футбольна епоха в Україні.

БОЙКО: Звичайно. Це людина з колосальним життєвим та футбольним досвідом. Він чітко знав, що робить. Кожна його дія та вчинок були аргументованими. Ставши тренером клубу, він на сто відсотків відстоював виключно його інтереси.

Він міг маніпулювати, міг дестабілізувати команду суперника, але нікого не ображав. Він робив це виключно як розумна людина, намагаючись захистити своїх. Саме тому Луческу і став легендарною постаттю.

ПОЛЯНСЬКИЙ: У роздягальні перепадало всім, голос він міг підвищити добряче, хоча бутси не літали. Я зараз сам треную і розумію ці емоції. Намагаюся підказувати відразу після гри, але загалом стримуватися, бо криком нічого не досягнеш. 

Луческу дійсно часто брав провину та критику на себе. Він казав: «Винен я. Значить, неправильно підібрав склад або не так підготував команду». Він усвідомлював свою відповідальність. 

– Можливо, пригадаєте якісь слова чи нестандартні методи, які він використовував перед важливими матчами, щоб змусити команду стрибнути вище голови?

КУЧЕР: Ми дуже багато аналізували. Він готував нас до кожного гравця команди-суперника: як той рухається, як віддає передачі, як відкривається, що робить на полі. Усе це розбиралося до найменших дрібниць. Ти виходив на футбольне поле і вже наперед знав, хто і що буде робити. Ти міг буквально «читати» опонента.

ПОЛЯНСЬКИЙ: Перед важливими іграми він часто повторював: «Я у вас вірю». З нестандартного – іноді робив нарізки не лише ігор суперника, а й найкращих дій наших футболістів: голів, вдалих обіграшів чи відборів. Це робилося для того, щоб підняти командний дух і щоб гравці повірили у власні сили.

– Чим тренування Містера кардинально відрізнялися від підходів інших спеціалістів, з якими ви працювали у своїй кар'єрі?

КУЧЕР: У нас були дуже серйозні навантаження. Містер був дуже вимогливим тренером. Як я вже сказав, багато теорії та дуже потужні тренування по півтори-дві години. Бувало й по два таких тренування на день у сезоні. Він постійно готував команду, тому що завжди ставив перед собою максимальні цілі і хотів досягати більшого. Був страшенним максималістом.

ПОЛЯНСЬКИЙ: У кожного спеціаліста своє бачення. Тренування Містера справді були дуже важкими у фізичному плані. Але інакше ніяк! Ти ж не стаєш чемпіоном чи володарем Кубка УЄФА просто так. Для таких перемог потрібно викладатися на межі можливостей. 

У тренера на топ-рівні зазвичай немає часу на довгі експерименти, він обирає стратегію і впроваджує її. Луческу зміг достукатися до команди. Усі важко працювали, терпіли, але виконували його вимоги, і це дало результат.

«Луческу був надзвичайно гордий, що зміг подарувати Донецьку та Україні таке свято – Кубок УЄФА»

– Шлях до Кубка УЄФА був дуже довгим та тернистим. У який момент сезону ви, завдяки Містеру, повірили, що цей єврокубок насправді може стати вашим?

КУЧЕР: Містер постійно нам повторював, що треба вірити, і тоді ми зможемо зробити все. Він на цьому наполягав – щоб ми, перш за все, самі в це повірили. Казав: «Ми такі самі люди, ми вміємо грати у футбол, не треба нікого боятися, у нас все вийде». Він завжди в це вірив сам.

Тоді, звісно, всі були дуже задоволені й хотіли ще більшого, вже думали про наступні кроки. Взагалі, коли ми вигравали якийсь чемпіонат чи турнір, ми день раділи, святкували, а потім усі думки були вже в роботі. Послаблень не давали: щойно виходили з відпустки – одразу вмикалися в максимальні навантаження. Ставилася наступна ціль – перемагати. Завжди треба було перемагати і вигравати все, що тільки можливо.

Шахтар з Кубком УЄФА. Фото: Getty Images

ПОЛЯНСЬКИЙ: Я й досі іноді згадую той шлях і думаю: невже це справді було з нами? Це неможливо передати словами, таке буває раз у житті. Для Містера це, можливо, сприймалося трохи спокійніше, адже він мав величезний досвід перемог та й з Галатасараєм вже вигравав Суперкубок УЄФА.

Що стосується атмосфери, то ми майже після кожної гри збиралися командою, спокійно вечеряли, спілкувалися. Це неймовірно згуртовувало колектив, допомагало розуміти один одного на полі з півпогляду. Луческу був надзвичайно гордий, що зміг подарувати Донецьку та й усій Україні таке свято.

– Через руки Містера пройшли Фернандіньо, Вілліан, Мхітарян, Дуглас Коста – список можна продовжувати довго. Як він працював із цими молодими талантами і бразильцями, щоб вони виросли в зірок світового рівня?

КУЧЕР: Це була така політика клубу: підбирали багатьох бразильців, клубний менеджмент гарно працював. Багато хто з них поїхав грати в топ-чемпіонати Європи, Шахтар на цьому добре заробив. 

І я вважаю, що в цьому є величезна заслуга Луческу. Він їх вирощував, тренував, постійно підказував і вимагав від них максимуму. Він їм довіряв, і вони відплачували йому своєю грою.

ПОЛЯНСЬКИЙ: Я ж кажу: він прекрасно розумів, з яким матеріалом працює і який до нього потрібен підхід. Таких історій безліч, їх творили гравці, яких він виховав. Подивіться на Фернандіньо, Кучера, Пятова, Ракицького, якого він зовсім юним поставив у старт проти Брюгге. А ще Вілліан, Дуглас Коста, Мхітарян, Чигринський... Усі ці зірки – це результат його праці. 

Він зробив багатьох футболістів знаменитими та гідними людьми. Містер розумів, що футбол – це не просто гра, це життя. І він вмів дати правильну життєву пораду, коли це було найнеобхідніше.

– Його перехід у Динамо після 12 років у Шахтарі багато хто сприйняв неоднозначно. Але якщо зараз дивитися постфактум, то в нього шалена біографія: у Туреччині він також очолював заклятих ворогів – Галатасарай і Бешикташ – й досягав із ними успіху... Як ви тоді сприйняли цей перехід у Динамо? Були ревнощі чи просто цікаво було подивитися, що з цього вийде?

КУЧЕР: Звичайно, було цікаво. Він же перейшов не відразу, була певна пауза, і лише потім очолив Динамо. Звісно, Луческу багато років пропрацював у Шахтарі, і далеко не кожен зміг би прийняти таку пропозицію. Але Містер вирішив так зробити, і, як бачите, він і з Динамо зумів досягти успіху.

ПОЛЯНСЬКИЙ: Спочатку це викликало нерозуміння – чому і як таке можливо? Уявіть: людина віддала стільки років Шахтарю, і раптом переходить до головного конкурента, з яким завжди були запеклі бої, скандали та боротьба за золото. 

Враховуючи його попередні висловлювання, можна було лише уявити, як це сприймуть уболівальники обох клубів і самі футболісти. Я навіть не знаю, як це виглядало в очах Ріната Леонідовича Ахметова... Але Луческу довів, що він не боїться викликів, причому викликів колосального масштабу.

«Після початку повномасштабної війни Містер допомагав усім без винятку. Ми не бачили страху в його очах»

– Луческу був доволі інтелігентною людиною: розмовляв багатьма мовами, любив мистецтво. Чи намагався він якось прищепити цю любов команді, заохочував читати, вчити мови чи цікавитися культурою?

КУЧЕР: Так! Коли ми їздили грати в інші міста на турніри Ліги чемпіонів чи Ліги Європи, ми завжди виходили на прогулянки. Приїжджали за два дні до матчу, і він часто проводив нам екскурсії містом. 

Зазвичай футбольне життя – це: база – готель – стадіон – дім. Але він прищеплював нам інше: щоб ми дивилися культуру, збирали якусь інформацію, розвивалися. Показував нам пам'ятники, мистецтво – усе це він нам прищеплював.

БОЙКО: Він багато спілкувався індивідуально. І так, він знав багато мов. На післяматчевих розборах чи тренуваннях він міг за кілька хвилин перейти на дві-три різні мови, йому навіть не потрібен був перекладач. Він завжди намагався сам комунікувати і достукатися до кожного футболіста. При всьому своєму впливі, можливостях та зв'язках, він був дуже простим. Я жодного разу не бачив від нього зверхньої поведінки чи неповаги до інших.

ПОЛЯНСЬКИЙ: Містер постійно намагався нас культурно збагачувати. Під час виїздів він влаштовував екскурсії – по Стамбулу, містах Румунії. Розповідав історію міст, місцевих команд. Наприклад, на зборах в Австрії ми жили в готелі зі 120-річною історією, де колись готувався Арнольд Шварценеггер, а пізніше – Володимир Кличко. 

Якщо ми приїжджали в місто з цікавим минулим, Містер завжди пропонував: «Пішли пройдемося, тут є на що подивитися». Він хотів, щоб ми розвивалися всебічно і бачили не лише футбольне поле.

– Який найцінніший життєвий урок, досвід чи пораду ви отримали від Луческу за весь час знайомства?

КУЧЕР: Важко зараз так швидко все проаналізувати і згадати якусь одну пораду... Але головне – це сім'я і те, що не треба сидіти вдома, треба працювати. Для нього робота і рух – це було все.

БОЙКО: Мене підкорила його відвертість, прямота і те, як у складній ситуації він міг знайти правильні слова, щоб люди повірили в себе. Це був великий психолог. 

Я навчився від нього багатьом важливим людським речам. Він завжди робив акцент на тому, що футбол – найкраща гра у світі, але не футболом єдиним треба жити. Що б не відбувалося – залишайся людиною. Для мене він був найкращим мотиватором.

ПОЛЯНСЬКИЙ: Найбільший урок я отримав, коли порвав плече під час одного з матчів. Він тоді сказав: «Треба чітко виконувати вимоги тренера і не вигадувати нічого свого захмарного». Я тоді грав центрального захисника, але вирішив підключитися з глибини до атаки, отримав по ногах, на мене впав інший гравець і все – травма. Це правило я запам'ятав назавжди: є установка – виконуй.

Також він навчив цілеспрямованості. Луческу був дуже наполегливим: якщо ставив мету, то йшов до неї, попри будь-які перешкоди.  

– Луческу зустрів початок повномасштабного вторгнення разом із Динамо в Києві. Чи спілкувалися ви з ним тоді? Як він переживав ці страшні тижні: був наляканий чи, навпаки, зосереджений?

КУЧЕР: Так, ми зідзвонювалися, коли він уже виїхав і перебував у Румунії. Потім він дуже допомагав моїй родині теж виїхати. У телефонному режимі він уже здавався спокійним, адже перебував у безпеці. Подзвонив, спитав, що потрібно, і допоміг моїй сім'ї евакуюватися.

БОЙКО: Це людина з величезним життєвим досвідом. Звісно, жодна людина не скаже, що їй тоді не було страшно. Але Луческу зробив абсолютно все для того, щоб допомогти всім без винятку: працівникам клубу, сім'ям футболістів, близьким, друзям.

Він організував автобуси до Румунії, забезпечив житлом і прихистком тих, хто цього потребував. Допомагав і фінансово, і своїм впливом. Дивлячись на нього, ми розуміли: ця людина не має сумнівів і страху в очах. Своїми діями він мотивував нас почуватися спокійніше. Це був захмарний рівень підтримки.

Мірча Луческу. Фото: ФК Динамо

ПОЛЯНСЬКИЙ: Коли почалася повномасштабна війна у 2022 році, він не втік. Україна стала для нього другим домом. Він просто не міг усе кинути і поїхати в такий важкий момент. 

В українському футболі серед тренерів є дві справжні брили – Луческу та Лобановський. Я абсолютно впевнений у цьому. Без сумнівів. Вони залишили найбільший слід в історії нашого футболу.

«Луческу постійно казав: «Я не можу без роботи, я хочу тренувати, це моє життя, футбол – це моє все»

– Пам'ятаєте, коли востаннє спілкувалися з Містером і що це була за розмова?

КУЧЕР: Ми спілкувалися близько трьох місяців тому. Я розмовляв із ним по телефону. Самопочуття в нього тоді було трохи... але він казав, що зараз усе нормально, все добре. Розмовляли про футбол. Він теж завжди казав, що треба працювати, не засиджуватися на місці, йти і робити свою справу, тому що це і є життя. Могли запитати про сім'ю – як справи у рідних. Ми завжди були на зв'язку.

– Перший сезон Луческу в Динамо став тріумфальним: одразу Суперкубок, Кубок та чемпіонство. Що саме він тоді змінив? За рахунок чого вдалося настільки швидко реанімувати команду?

БОЙКО: Він змінив ментальність. Прищепив нам дух переможців. Він змусив кожного футболіста, незалежно від того, грав він чи виходив на заміну, повірити в те, що ми можемо бути найкращими. Він вселяв цю віру щодня своїм спілкуванням. 

Я навіть зараз бачу пости подяки від гравців, які при ньому майже не грали або мали складні стосунки. Це показник того, наскільки він змінив менталітет усього клубу.

– Про Луческу завжди говорили як про тренера, який неймовірно працює з бразильцями. Всі думали, що і в Динамо їх буде багато, але клуб зосередився на своїх вихованцях. Як він знаходив підхід до молодих українських гравців?

БОЙКО: До кожного по-різному. За це його і називають Містером. Він вмів пояснювати, комунікувати. Якби він вмів працювати тільки з бразильцями, у нього б нічого не вийшло в Динамо. Він прийшов у клуб, де були переважно молоді українці, яким був потрібен наставник на полі та поза ним. І він досяг з ними космічного результату.

– Його останнім місцем роботи була збірна Румунії, яку він очолював навіть у 80-річному віці. Дехто зазначав, ніби Луческу не зміг вчасно зупинитися, аби поберегти власне здоров’я. Що ви думаєте стосовно цього?

КУЧЕР: Знаєте, я скажу так: він просто не міг жити без футболу. Він і футболіст, і тренер до мозку кісток. Він ніколи не міг сидіти вдома і завжди рвався тренувати. 

Скільки я з ним спілкувався, він постійно казав: «Я не можу без роботи, я хочу тренувати, це моє життя, футбол – це моє все». Він віддавався грі повністю, він нею і хворів, і жив. Це людина, яка не могла без футболу прожити й хвилини.

ПОЛЯНСЬКИЙ: Можливо, він і міг би себе поберегти. Але хто знає, яким було його здоров’я і самопочуття, якби він раніше відійшов від футболу? Все-таки – це величезна частина його життя. Тут багато факторів збіглося. Збірна Румунії програла Туреччині у відборі на мундіаль, він сильно нервував і переживав, бо хотів вивести команду на новий рівень. 

До того ж, з турками у нього своя велика історія – той самий виграш Кубка УЄФА з Галатасараєм, робота в збірній Туреччини та Бешикташі. Можливо, такий сплеск емоцій у цей період і дався взнаки. Ну і вік, погодьтеся: 80 років – це не 60 і не 70. Дай Боже кожному дожити до таких літ і виступати на такому високому рівні, залишаючись справжньою брилою.

– Якби довелося описати Мірчу Луческу одним словом або фразою, що б це було?

КУЧЕР: Великий тренер та велика людина.

БОЙКО: Легенда. 100 відсотків, людина з великої літери. Знаєте, Валерія Лобановського називали «Метр». Мені не пощастило пограти під керівництвом Валерія Васильовича, але мій батько працював з ним, тому я чудово знаю, що Лобановський – це неймовірний психолог. І я можу сказати, що Луческу також відмінно розумівся на психології, тому він і «Містер». 

Для мене Мірча – це справжня брила з високими людськими якостями, який вчив гравців правильно жити не тільки на полі, але й поза ним. Свого часу нас покинув Метр, тепер ми залишилися і без Містера… Дійсно пішла епоха.

ПОЛЯНСЬКИЙ: Легенда. Стратег. Вихователь. Хоча, відверто кажучи, таку масштабну особистість неможливо описати одним словом.

– І останнє запитання. Якби у вас була змога на прощання йому щось сказати, якими б були ці слова?

КУЧЕР: Дякую за все.

БОЙКО: Дякую. Велике дякую абсолютно за все, що він зробив для мене особисто, для футболу і для українського народу.

ПОЛЯНСЬКИЙ: Я б просто міцно його обійняв і сказав: «Дякую за все, Містере».