Микола ПАВЛОВ: «Ліга Європи потрібна гравцям, а не тренерам»

«Питав бабусю Олю, чиї це конспекти»

— Миколо Петровичу, зайду трішки здалеку. Минулий рік став не менш урожайним для роздумів?

— 2013-й видався для мене складним, якщо коротко. Півтора року, відколи я працюю в Маріуполі, були непростими: повернення, знайомство з новою командою, більше 20 матчів я не міг перебувати на тренерській лаві. Те прощання з «Ворсклою», яке триває й понині, негативно позначається на моєму стані. Після всього, що ми разом зробили, так мені «віддячити»… Не очікував, якщо чесно, такого ставлення від керівників полтавського ФК. Зайвий раз переконався: коли працюєш — ти хороший, коли йдеш — одразу стаєш поганим. Слава Богу, в Приазов’ї мене добре прийняли, до мене тут з повагою ставляться. Добре, що зі мною переїхав майже весь тренерський штаб. Із футболістами також досі не виникало ніяких проблем. Відтак середина турнірної таблиці — наше заслужене місце.

— Відпустку проводили з думками про футбол?

— Я вже останні років 15 працюю там, де немає моєї сім’ї. Якщо з Полтави мені недалеко було до домівки, приїжджав кілька разів на місяць, то з Маріуполя приїжджати додому проблематично. Тому лише коли перерва в чемпіонаті виникає, то можу собі дозволити поїхати до близьких. А взагалі за винятком одного року, коли переходив із «Дніпра» в «Динамо», ніколи не їхав у відпустку. Щоправда, тоді це було не моє рішення — мені порекомендував Григорій Суркіс, за що я йому вдячний. Тоді з моїм переїздом із Дніпропетровська теж багато галасу було. Відтоді під час відпочинку перебуваю винятково в Києві. Тим паче, що тепер у мене два внуки, котрі чекають удома.

— Повідаєте, що загадали собі на Новий рік?

— У мене є традиція: 31 грудня разом із усією сім’єю обговорюємо, що потрібно зробити, купити чи побудувати — так мене привчили в дитинстві. Все, що ми загадуємо — це особисте, такими речами я не ділюся з іншими.

— Цьогоріч ваша команда вчергове стартовий збір проводила в Ялті. Останніми роками не виникали думки змінити цю закономірність?

— Ні, такого бажання в мене немає. Умови, в яких ми жили, вважаю оптимальним варіантом. Передусім, економимо гроші, живемо в хорошому готелі та маємо чудове харчування. Можливо, не найкращі умови для роботи. Проте мене свого часу навчили: чим гірші умови й погода, тим це краще позначається на характері та вихованні. З нашими молодими футболістами й потрібно цим займатись, аби уникали подальших помилок.

— Тобто ви не прибічник позиції, що футбол змінюється, відповідно, змінюються і методи підготовки та роботи?

— Знаєте, коли читаю, що багато гравців, які вийшли з київського «Динамо», говорять, що не працюють за конспектами Лобановського, то я, навпаки, шкодую, що в мене їх не було. Мені лише пощастило, що на старій базі «Динамо» в кабінеті знайшов щоденники, як потім дізнався, Валерія Васильовича. Я, коли приходив на нове місце роботи, прибирав там, робив ремонт, як раптом знайшов запилені зошити. Багато слів із тих конспектів мені здались правильними та доступними. Потім вирішив звернутись до бабусі Олі, Царство їй Небесне, котра там працювала. На питання: «Чий це почерк?», вона миттєво відповіла, що Лобановського. Далі, зрозуміло, забрав усі записи до себе додому та ретельно вивчав. Лише потім, коли вдалось особисто познайомитись із Валерієм Васильовичем, сказав: «Хочу зізнатись вам у своєму гріху». Він подивився на мене зверху вниз, тоді на тренерській лаві сиділи, та запитав: «Якими це гріхами переді мною?». Розповів детально історію, як знайшов його роботи, та те, що ними користувався. Він нічого проти не мав, але здивувало його лише одне: що за цей час їх так ніхто і не знайшов. Ще невідомо, як би все склалось, аби мені дали інший кабінет. Відтак немало користуюсь його вченнями. До речі, він також практикував команду з дружинами та дітьми возити в Ялту. У всіх клубах, де я працював, його конспекти давали результат. Щоби футболісти росли, їм потрібно проходити, так би мовити, курс молодого бійця. Вони це запам’ятовують на все життя: дисципліна, режим сну, фізпідготовка та кроси.

«Мотивувати команду на слабших суперників — справжнє мистецтво»

— На ялтинському зборі вам протидіяли дві команди нижчих ліг — «Титан» і «Олександрія», та аматорська «Перлина». Знаючи, як команди налаштовуються на представника еліти, не хвилювались, що ваші підо­пічні не обійдуться без травм?

— Моя старша дочка, котра зараз займається журналістикою спортивною, питає: «То нічого, що ти гратимеш із слабкими суперниками?». Ось зараз ви мені її нагадали. А тепер подивіться, до прикладу, з ким грає «Металіст» та «Чорноморець» перед офіційними зустрічами? «Кремінь», команди аматорських та обласних змагань, забивають їм по вісім голів. Утім, вони грають на хороших полях, а ми в багнюці, під дощем. У таких умовах клас команд нівелюється, натомість проявляється характер. Мотивувати команди нижчі за статусом не потрібно, а ось сильніших — це вже справжнє мистецтво. Повірте, дорогого варті були перемоги над вищезгаданими суперниками.

— Упродовж цих спарингів не проглядали виконавців своїх опонентів? Цієї зими справжній бум на гравців першої ліги.

— Таке скажу: з ким ми грали, в нас склади ніхто не просив, а я завжди прохаю дати мені список гравців опонента. Я знаю усіх футболістів, адже працював із першого дня існування першого українського чемпіонату. Можу розповісти про кожного гравця наших минулих візаві, котрий має за собою досвід гри на найвищому рівні. Назвати їх слабкими можуть лише ті, хто дивиться лише на назву команди.

— Тобто слідкуєте за чемпіонатами в нижчих дивізіонах? На вашу думку, там є хлопці, які могли б допомогти «Іллічівцю»?

— Звичайно, що дивлюсь. Можу більше сказати, мені багато тренерів у першій та другій лізі телефонують, коли є гідний моєї уваги гравець. Мені приємно, коли кажуть, що в моїй команді прізвища не грають ролі. Тому ще раз скажу, я тримаю таких гравців у полі зору.

— За кого точно вже відомо з новачків, то це Чижов, Віценець, Гречишкін та Чурилов. Зустріч із першими трьома віддалено нагадувала картину Рембрандта «Повернення блудного сина»?

— У кожного, хто до нас повернувся, були свого часу причини, чому вирішив перейти в інший клуб. Вони ж не хотіли чогось надзвичайного, просто так склались обставини. З усіма тоді розійшлись по-хорошому. Так само зараз продовжуємо слідкувати за своїми екс-футболістами, спілкуємось та хвилюємось. Тому коли в них виникають якісь негаразди, завжди готові подати їм руку допомоги.

— Як говорили в попередніх інтерв’ю, замість Худжамова візьмете з собою на другий збір Хоменка. Відтак зміни в складі на цьому завершаться?

— Хоменко — це наш гравець. Якщо упродовж другого збору ми дізнаємось, що Худжамов таки підписав контракт із «Металістом», у нас існує поперед­ня домовленість із одним клубом, що в цьому випадку запросимо їхнього воротаря. Тобто ще одна людина може до нас приєднатися.

— Запрошеному Чурилову, котрий починав свою професійну кар’єру саме в Маріуполі, до снаги замінити Рустама?

— Саша — справді вихованець місцевого футболу, та все життя прагнув повернутись до рідної команди. Як розвиватимуться події далі — побачимо, але своїм ставленням до роботи він мені симпатизує. До того ж, не забувайте, що є у нас Гальчук, який значно допоміг молодіжній команді посісти друге місце в першості. Не думаю, що у нас виникнуть проблеми на останньому рубежі.

— А іншому воротареві — Бажану — не пропонували дограти до кінця сезону, а вже потім завершувати кар’єру?

— Справа в тому, що в нього був рецидив травми. Ми влітку продовжили контракт на рік, тому ще залишалось півроку до його завершення. Однак Ігор сам прийшов до мене та сказав, що не хоче підводити команду і мене, тому вирішив завершити із футболом. Тобто він міг сидіти на контракті з нами та отримувати зарплатню. Таких випадків у футболі не так багато. Також Бажан приїхав на початку нашого збору та попрощався з усіма футболістами. Думаю, це свідчить про те, що в нас хороший мікроколектив.

— Ігорю, до речі, ніхто не пропонував роботу в структурі клубу?

— Ні, він мешкає у Кіровограді, відтак вирішив залишитись у своєму місті. Тільки запропонували, якщо він захоче піти на тренерські курси, що клуб готовий оплатити йому навчання.

«Ми ж капіталісти, повинні все рахувати»

— Також відкрите питання з Окріашвілі та Таргамадзе. Відверто кажучи, ще не стомили вас ці вибагливі грузини?

— Якби я був на місці не тренера, а експерта, як Вітя Леоненко… Сподобалось його висловлювання, що є деякі гравці, про яких пишуть більше, ніж вони собою щось являють. Але це не стосується нашого колективу. Окріа­швілі на перегляді в «Чорноморці», Таргамадзе завтра (розмова відбувалась 26 січня. — Є. Д.) має прибути в розташування дублюючого складу.

— Окрім них ще були якісь футболісти, яких вдалося втримати в Маріуполі попри інтерес з боку інших ФК?

— Зачекайте, у них є діючі контракти. Хоча не приховуватиму, що є інтерес до одного нашого гравця, уже два клуби на нього виходили, тільки він належить «Шахтарю». Тому все вирішуватиметься в Донецьку. Від нас у цій ситуації не все залежить.

— У другій частині сезону розраховуєте на Тотовицького та Оберемка, котрі не повністю провели перший збір? Першого викликали до лав молодіжної збірної, а другий — відновлюється після травми коліна.

— Я ще не скидаю з рахунків Мишньова, котрий також із Тотовицьким поїхав до Санкт-Петербурга з молодіжкою. Я на них, звичайно, розраховую. Щодо Оберемка, то я йому говорив, якщо він не встигне відновитись до початку другого збору, йому буде складно повернутись до основного складу.

— З яким настроєм завтра відлітаєте до Туреччини? Цей збір буде більш насичений на спаринги з сильнішими суперниками?

— Особисто я — із дуже хорошим. Думаю, те ж саме можуть сказати мої хлопці. Ну так, спарингів буде більше — чотири. Як для 12-денного збору, гадаю, немало матчів, аби награтись. Головне, щоби погода нас не підвела.

— Уже заплановано, як проходитиме підготовка після виїзду на турецький збір?

— У нас все було заплановано ще за два місяці до завершення першої частини сезону — намагаємось усе вирішувати заздалегідь, аби потім не впадати в крайнощі. Третє зібрання також пройде в Туреччині, всі спаринги теж уже узгоджені.

— Наразі поки рано говорити про чіткі завдання на другу частину змагань?

— Якщо не помітили, то я ніколи не говорю про задачі. Ми ж не в Радянському Союзі, де були так звані п’ятирічки, десятирічки… Ми ж капіталісти, повин­ні все рахувати. Якщо хтось прийде, а хтось піде, то не ми маємо ставити завдання, а вболівальники та керівниц­тво ФК. Наша робота — виконувати їх. Якщо немає заяв щодо цього від наших функціонерів, значить, вони бачать і розуміють ситуацію, в якій ми опинились. Тобто нами задоволені та навіть не потрібно вказувати на якісь цілі. Тим більше, що ми розраховуємо лише на свої резерви, коли більшість, у свою чергу, робить акцент на запрошених легіонерів. Незабаром побачимо, хто мав рацію.

— Поки перебуваєте на дев’ятій сходинці, а попереду з шестиочковим відривом йде донецький «Металург» та ваша колишня команда «Ворскла». «Іллічівцю» до снаги наздогнати своїх конкурентів?

— Якщо клуби, котрі перебувають у турнірці за нами, заявляють про місце в першій вісімці, то чому ми не можемо там перебувати? Тільки ми про це так не говоримо, ми просто стараємось задля досягнення цього результату.

— А далі всього-навсього один заліковий пункт од шостого місця, яке може подарувати участь у єврозмаганнях. Чи все ж немає сенсу, забігаючи наперед, про це говорити?

— Знаєте, я своїм підопічним говорив: «Ліга Європи потрібна вам, а не тренерам!». Для нас це головний біль, адже більше матчів потрібно грати через два дні на третій. Відповідно, треба приділяти більше уваги відновленню гравців. Але для цього необхідно мати досвід, який наш тренерський склад набув у «Ворсклі». Тому ще раз скажу: всі футболісти повинні прагнути грати в єврокубках, а ось тренерам варто кілька разів подумати, виходити туди чи ні.

— Резюмуючи вищесказане, чого очікуєте від своїх підопічних навесні?

— Мені здається, що навесні ми по-іншому здобуватимемо результат. У нас з’явилась сильна конкуренція та зіграність. Також за цих півтора року набагато краще вивчив кожного гравця, ніж це було раніше. Знаючи футболіста, можна впевненіше допомагати йому рости та використовувати потенціал.

Євген ДЕМЯН.