Мирон МАРКЕВИЧ: «ВИГРАТИ ВСЕ? ЧОМУ Б І НІ…»

ХАРКІВСЬКИЙ КОУЧ — ПРО «ВИРОБНИЧУ ТРАВМУ», СЕЗОННІ ЦІЛІ ТА ІНШІ ВАЖливі РЕЧІ

— Мироне Богдановичу, український загал побачив вас на лавці в Полтаві, тож усе гаразд?

— Так, відомі проблеми зі здоров’ям залишилися в минулому. Сподіваюся, нові наздоженуть мене не скоро.

— Якщо все-таки повернутися до того злощасного епізоду: виходить, зазнали «травми на вироб­ництві»! Річ для світового футболу тим унікальніша, що ви й досі буцаєте м’ячика!

— Хочу підтримувати себе у формі… Мабуть, погоджусь із вами з приводу того, що небагато моїх колег у світі займаються тим, чим я. Хоча, знаєте, я того не афішую, бо, гадаю, якби не останні події, мало хто в Україні дізнав­ся би про те, що сам полюбляю бігати по газону.

— Особисто я про це дізнався півроку тому, коли мене «просвітив» київський журналіст Олександр Маноха. Ще він сказав, що в нашому футболі серед людей вашого віку лише двоє — ви та перший віце-президент ФФУ п. Стороженко — беруть участь у грі безпосередньо.

— Про Сергія Михайловича знаю, що він часто гасає з м’ячем, причому можу вас запевнити, доволі непогано то робить. Щодо себе… Ну, маю потребу рухатися, ноги не тримають мене на місці, самі несуть — як я можу протистояти цьому (сміється). Та й навіщо?

— Знаєте, колись я читав інтерв’ю з видатним аргентинським форвардом Габріелем Батистутою, який сказав що свій вільний час організовує так, аби «соккера» в ньому не було взагалі, мовляв, його аж нудить од гри «11 х11». А як ви зберегли теп­лі почуття до м’ячика?

— (Після паузи). Не знаю… Чесне слово… За останні три десятиріччя — рівно стільки Маркевич у футболі як тренер (це ж ви мені про це нагадали навесні?), я з цієї царини ніколи далеко не відходив, завжди був «усереди­ні», «в контексті», можна сказати. Й мені справді нічого не набридло, мене не нудить од вигляду м’яча, навпаки — відчуваю приплив азарту. Не кривитиму душею, сказавши, що нині, виходячи на поле, переживаю десь майже те хвилювання, яке мав у дитячо-підлітковому віці.

— До тем серйозніших (хоча що може бути серйозніше за здоров’я?..): закінчилося перше коло, ваша команда, навіть із грою в запасі, лідирує. Ви вже линете думками в майбутнє — десь так у травень 2014-го?

— Ні, звичайно. Здається, то я вам колись казав, що чи не найголовніше, чого навчився у футболі, — жити днем нинішнім, вирішувати винятково нагальні питання. Ось тепер над чим ламаю голову — як вийти з невеличкої кризи.

— Овва! Це в «Металіста» криза???

— Безумовно. Судіть самі: по-перше, не виграли вдома у «Чорноморця». За всієї поваги до одеситів, у них по-справжньому хороша команда, проте на своєму полі мусили їх перемагати. По-друге, натужно провели обидва поєдинки (хоча й переможні) з «Карпатами»; по-третє, взяли тільки очко в Полтаві… Криза, нехай і невеличка, є. Й із нею треба щось чинити. Причому терміново.

— Повертаючись до фантазій: ви знаєте, що Харків не бачив футбольного «золота» майже вісім десятиліть: як 1934 року збірна міста виграла першість України, так на тому й заклинило.

— «Заклинило», бо були для цього причини, зокрема політичного характеру (головна — столицю перенесли в Київ), на які наклалися безліч інших… Розумію, до чого ведете: таке звершення для нашого міста було би грандіозним! Але повірте: далі, ніж за тиждень, не зазираю.

— А стоїть перед вами завдання здобути чемпіонство? Конкретне, маю на увазі.

— Стоїть. Конкретне.

— Зрозуміло… Давайте про інше: минуло кілька тижнів із часу інциденту в Дніпропетровську…

— … Даруйте, що переб’ю: не хочу про це балакати. Стільки вже наговорено — мною зокрема, що немає на то сил.

— Та я з іншого боку підійду: до останнього моменту не міг визначити свого ставлення до того епізоду, проте якогось дня дещо зрозумів. Виходить так, що за останній рік це — третій доказ, скажімо так, недостатнього професіоналізму ФК «Дніпро».

— Здогадуюся про два, а ось щодо третього…

— Згадайте їхню торішню гру із «Зорею».

— А-а-а, зрозумів: то коли вони не встежили, що в них лише три українці одночасно на полі?

— Правильно. То була перша оказія. Друга — зникла «лампочка Ілліча» на «Дніпро-Арені»…

— …Й третя — невиїзд в Одесу, на матч Кубка України.

— Отож який висновок із цього можна зробити? Маємо справу зі системністю помилок, відтак за третьою може прийти четверта.

— Ви самі про все сказали. Тут мені немає чого набавити…

— Добре… Ми вже торкнулися теми національної Чаші: тут які у нас — тобто у вас — справи. Хочете виграти турнір?

— А чому б і ні? Чому би нам «золотий дубль» не зробити? Чом би нам усе не виграти? Треба боротися, а сил, майстерності, наснаги та вміння «Металісту» не позичати.

— Проте в плані ставлення до другого за рангом вітчизняного турніру ви мені завжди нагадували Арсена Венгера: той якось виставив на фінал Кубка англійської ліги другий склад, аргументувавши це тим, мовляв, для нього важливі два зав­дання — першість і Ліга чемпіонів, а все інше — третьосортне.

— Цілком розумію французького фахівця, погоджуюсь із ним: по-перше, треба усвідомлювати, що таке АПЛ — маю на увазі рівень турніру, його статусність, гроші, які там крутяться; по-друге, до поточного сезону я перебував у різних із месьє Венгером ситуа­ціях, адже участі в найпрестижнішому континентальному змаганні не брав. Нині ж, коли ми в єврокубках, на жаль, не задіяні, можемо повернутися обличчям і до інших явищ — як-от українського Кубка.

— Утім, згадуваний фінал «Арсенал» програв, і Арсен нічого не виг­рає в Лондоні вже десятиріччя…

— Підозрюю, до чого хилите: мовляв, я з «Металістом» теж нічого не здобуваю? Значить, якраз так обставини складаються: завжди намагаюся мислити глобально, зосереджуватися на по-справжньому важливих речах, бо в зворотному випадку, тобто коли розпорошуватися на все, сил забракне.

— Думаю, вам і вашій команді це не загрожує. Проте без вас… Розумію, що недавно мав місце форс-мажор, але й таке треба передбачати: як Ігор Рахаєв і харківські футболісти провели ті своєрідні «канікули» поза вашої участі?

— Та я ж був поруч, тримав усе під контролем, без мене нічого серйозного не вирішувалося. Ну, я ж не в комі лежав!.. Загалом, ніби все добре пройшло, бо виграли дві зустрічі, проте… Із «Карпатами» вдома діяли не кращим чином… ну, хіба що в першому таймі нормально відбігали. У Кубку з тими ж львів’янами взяли своє, радше на класі, перемогли винятково через вищу виконавську майстерність… Ви правильно сказали: подібного ґатунку форс-мажори передбачити неможливо, тому можу лише сподіватися, що в майбутньому з ними не стикатимемося.

Володимир БАНЯС.