Екс-арбітр ФІФА коментує досягнення та кар’єру нинішнього суддівського ювіляра

— Олеже Борисовичу, у вашого колеги й майже однолітка Віталія Годуляна на вихідних трапився ювілей — 200-й матч у ПЛ…

— Із чим Віталика й вітаю! Я статистикою не цікавлюся, проте, підозрюю, для нас це досягнення небанальне.

— Небанальне: досі на подіб­не спромігся Сергій Шебек , а Василь Мельничук зупинився буквально за крок… Як гадаєте, чому в нас такі скромні, порівняно з Європою, показники? Ось у Німеччині рекордсмен Маркус Мерк має 339 поєдинків у голов­ній бундеслізі.

— Є кілька причин цього, за великим рахунком, три. Перша: у нашому футболі, принаймні, до останніх двох років, панувала велика недовіра до суддів. У що це виливалося? Людину за одну помилку могли дискваліфікувати на кілька місяців, а то й більше — на півроку чи навіть рік. Ну, а в найгіршому випадку — перевести в нижчий дивізіон (як то зробили зі Сергієм Березкою). Лише П’єрлуїджі Колліна зумів зламати цей жорсткий механізм… Причина № 2 — кількість матчів у лігах: подивіться, скільки клубів виступає в Іспанії, Італії, Англії, Франції та в тій же Німеччині, а потім самі зробіть висновки… Тому, вважаю, для нас цифра «200» — по-справжньому гросмейстерська… Й причина № 3: вік. Річ у тім, що в Україні, знову-таки донедавна, панувала, скажімо так, радянська система підготовки арбітрів, відповідно до якої у цю професію приходили вікові (умовно кажучи) люди. Припустімо, моє покоління (йдеться про мене, того ж Годуляна, Віктора Швецова чи Ігоря Іщенка) ставало до роботи, маючи не менше 30 років, і це йдеться не про елітний футбол — вищу лігу нам давали судити ще пізніше. А візьмемо знову Німеччину: згадуваний Мерк почав судити першу бундеслігу в 25 років, і для Європи — це нормально. Доб­ре, що й ми до цього йдемо.

— Продовжимо тему «моїх років, мого багатства»: для Годуляна поточний сезон — останній у кар’єрі.

— Навіть не сезон — рік: йому «критичне» 45-річчя виповнилося у вересні, тому вже навесні він не працюватиме.

— Може, зроблять для нього виняток?

— Я би ставив питання інакше: для мене завжди негативом було поняття вікового цензу арбітра: якщо людина здатна працювати, якщо в неї відповідна «фізика», є бажання, а досвіду — чимало, чому треба перекривати їй дорогу? В Англії наявні арбітри, яким 50–55 років. У Голландії та Бельгії вікові заборони давно скасували. Натомість в Україні дотримуються старого принципу, навіть роблять його жорсткішим: раніше давали змогу судити до 48-ми, згодом «скосили» цілих три роки… У нас же, до прикладу, немає «ліміту» для футболістів?

— Завершуючи: яку би ви дали характеристику — професійну — своєму колезі?

— У Віталика була непроста доля, його кар’єра нагадує мені кардіограму: були дуже вдалі сезони, траплялися й турніри, позначені крупними скандалами… Та він подолав труднощі — попри все… Із приводу кар’єри Годуляна шкодую лише про одне: його так жодного разу й не визнали найкращим арбітром сезону — маю на увазі опитування, яке тепер проводить прем’єр-ліга, а раніше — ПФЛ. Я був майже впевнений, що за підсумком минулого чемпіонату приз вручать саме йому, бодай за заслуги, бодай через вік, однак…

Володимир БАНЯС.