Олег ПРОТАСОВ: «Свої батарейки я перезарядив»

На урочистому вшануванні кращих вітчизняних форвардів кореспонденту «УФ» вдалося поспілкуватися із володарем Срібної бутси-86 Олегом Протасовим. Віце-чемпіон Європи у складі збірної СРСР 1988 року виявився гарним співрозмовником та приємною людиною. Олег Валерійович не тільки був хорошим гравцем, але й став чудовим тренером. У свої 49 він встиг попрацювати у багатьох іменитих європейських колективах («Олімпіакос», «Стяуа», «Дніпро»), відтак мав що розповісти.

«Іноді доводиться почекати, аби підвернулася хороша робота»

— Олеже Валерійовичу, наскільки відомо, ви разом із сім’єю проживаєте в Греції, й на сьогоднішній день ніякими трудовими обов’язками з будь-яким клубом не пов’язані. Тож як проводите час?

— У мене наразі дійсно достатньо вільного часу, але краще все ж таки бути зайнятим. Однак наша професія побудована таким чином, що іноді доводиться й почекати, аби підвернулася хороша робота. А так, звичайно ж, тільки футболом і живу. Єдине, що на тренування не ходжу, нікого поки що тренувати. По можливості намагаюся якомога більше спостерігати за різноманітними чемпіонатами, дивлюся практично усі матчі, що транслюються по телебаченню. Щось аналізую, багато читаю, час від часу спілкуюся з хлопцями, з якими разом грав або тренував.

— А що можете сказати про ситуацію, котра склалася в українському футболі? Багато клубів перебувають у важкій економічній ситуації, деякі узагалі зникають…

— Я скажу, що таке відбувається скрізь, окрім чемпіонатів із топ-4. На жаль, і в Україні склалася така несприятлива ситуація. До речі, в Греції також чемпіонат перебуває не в найкращому стані, те ж саме стосується й Румунії. Багато клубів переживають не найкращі часи, намагаються вибудувати таку систему, котра призвела хоча б до самоокупності. У такій ситуації власники клубів намагаються робити ставку на доморощених футболістів, на котрих покладаються великі надії, пов’язані як зі спортивною складовою, так і фінансовою успішністю. Цей процес пов’язаний зі світовою економікою, тут вже нікуди не подінешся. Футбольні ж команди на виду, й питання їх банкрутства широко обговорюються. А скільки компаній малого та середнього бізнесу в Греції позакривалося! Ви навіть уявити собі не можете.

— Останнім вашим місцем роботи було мінське «Динамо». Якісь цікаві пропозиції вам не надходили опісля?

— Ні, нічого такого, що мене би реально зацікавило, не було. Гадаю, поспішати мені нікуди та й узагалі потрібен деякий час для відпочинку, треба набратися певного ентузіазму та бажання, щоби знову взятися за роботу. Перші місяці після того, як я залишив Мінськ, присвятив суто відпочинку. Хотілося побути з родиною, трішки відірватися від футболу. Однак на сьогоднішній день можу сказати, що свої батарейки я перезарядив, відтак залишається лише дочекатися цікавої роботи. Чесно кажучи, я б вже залюбки повернувся до тренерської діяльності.

«З табору «Дніпра» я пішов сам»

— А що для вас пріоритет — робота на вітчизняних теренах чи все ж за кордоном?

— Відверто кажучи, краще працювати з російськомовними клубами. Але принципової різниці немає. Я працював із перекладачем в «Стяуа», в Греції доводилося місцевою мовою спілкуватися. Отож прилаштуватися можна, ніяких труднощів у цьому не бачу.

— Не жалкуєте, що свого часу залишили «Стяуа» й перейшли до «Дніпра»? Адже в Румунії вам вдалося побудувати доволі симпатичний колектив.

— Та ні. Ну як можна шкодувати про крок, який повністю був обдуманий. Мені запропонували повернутися до рідної команди, тому як я міг не скористатися таким шансом? А зі «Стяуа» у мене дійсно вийшло добре попрацювати, адже я до сьогодні згадую проведений період в Румунії з теплотою. Там була така, знаєте, граюча команда, симпатична. Хоча вчорашнім днем жити не варто. Потрібно рухатися далі, поставити перед собою ще амбітніші цілі й поступово йти до них.

— Можете розповісти, чому не склалася робота в Дніпропетровську?

— Узагалі тему «Дніпра» можна довго обговорювати, розглядати її під різними кутами. Ви ж бачите, через низку різних причин дніпряни вище третього місця піднятися не можуть. Тому моє бачення проблеми — достатньо суб’єктивне, зважаючи, з якої сторони поглянути. Була низка причин, через які я був вимушений залишити команду: щось мене не влаштовувало, щось — керівництво. Хочу нагадати, що з табору «біло-синьо-блакитних» я пішов сам, щоправда, результати були невдалими. Однак у клубі на мене ніхто не тиснув, можна було залишатися й працювати далі. Але тоді я вирішив, що моя відставка як для «Дніп­ра», так і для мене буде корисною. Сьогодні ж говорити про це не хочу, історія з дніпрянами залишилася в минулому, й учергове згадувати про неї немає жодного сенсу.

— Повертаючись до сьогодення дніпропетровського клубу, хотілося б дізнатися вашу думку з приводу того, чи зможуть дніп­ряни все ж посісти місце вище четвертого, й потрапити нарешті до такої бажаної Ліги чемпіонів?

— Важко робити якісь прогнози, адже я не провидець. Необхідно подивитися, який вигляд матиме команда після Нового року, тоді вже можна буде зробити певні висновки.

— Приміром, в минулому році після зимової перерви в механізмі «Дніпра» щось зламалося, відтак команда повністю провалила друге коло, хоча жодних передумов для цього не було. Можливо, тренерський штаб провів роботу над помилками, й в 2014-му подібного не допустить?

— Звісно, хочеться на це сподіватися, адже за потенціалом команда підібралася дійсно сильна, багато талановитих виконавців. Той же Коноплянка, Зозуля, Матеус, Джуліано та інші. Я ж, у свою чергу, буду спостерігати за ними, переживати. Потрібно не збавляти обертів, налаштовуватися на кожен поєдинок, іноді десь зіграти на грані своїх можливостей, аби посісти більш суттєвіше місце, аніж четверте. Проте на сьогоднішній день їхня форма для мене залишається загадкою, тому щось передбачити дуже важко.

«Таку Францію обіграти зовсім нелегко»

— Ви — одна з легенд збірної СРСР, не один десяток м’ячів забили. А що скажете стосовно національної команди України, котра, попри багатообіцяючий перший матч раунду плей-оф, не змогла встояти в матчі-відповіді проти Франції?

— Ну, як сказати… Не забувайте, що ми грали проти Франції, котра також вміє грати у футбол, і, як ми усі переконалися, дуже непогано це робить. У Києві вони не продемонстрували усе, на що здатні, через низку якихось причин. Чи то «трикольорові» не очікували такої прудкості від наших гравців, можливо, ще щось вплинуло на їхню гру. А в рідних стінах французи отримали хорошу «накачку», відтак команда повністю перевтілилася, заграла по-іншому, агресивно, потужно, практично не мала слабких місць. До того ж, їх палко підтримували місцеві уболівальники, які гнали своїх улюбленців уперед, й французька збірна, поставлена перед вибором, або пан, або пропав, вийшла, неначе на останній бій. А таку Францію, повірте мені, обіграти зовсім нелегко. Власне кажучи, так воно у підсумку й сталося. А щодо нашої команди, то вдома «синьо-жовті» налаштувалися так, як «галльські півні» у матчі-відповіді, змогли зробити певний запас, все-таки з різницею до двох м’ячів довели свою перевагу. На жаль, на більше наших гравців не вистачило, не змогли вони дати останній бій. Знову ж таки, це моя суб’єктивна думка, у когось на це є своє бачення.

— А кого бачите фаворитом на прийдешньому чемпіонаті світу? Як гадаєте, чи зможуть іспанці продовжити своє домінування у світовому футболі?

— Чесно кажучи, прогнозувати узагалі не люблю. Футбол — річ непередбачувана, може статися усе, що завгодно. А говорити якісь банальні речі не хотілося б. На кшталт того, що Бразилія грає у себе вдома, відтак має найбільше шансів здобути трофей, або в іспанців злагоджена та фантастично технічна команда, котрій усі вершини до снаги підкорити. Або ж Німеччина, яка у всі часи була потужним колективом й претендувала тільки на найвищі місця. Усі ці речі давно відомі, й зайвий раз пов­торюватися не потрібно. А щось нового мені додати нічого, адже детальним аналізом інших учасників мундіалю я не займався.

Роман КИРІЄНКО.