Олександр ГОЛОВКО: «ІЗ СУРКІСОМ ПОКИ НЕ ПЕРЕТИНАЛИСЯ»

Переглядів 8
UkrFootball.ua
UkrFootball.ua
0 голосів

НАСТАВНИК ЮНАЦЬКОЇ ЗБІРНОЇ УКРАЇНИ ЖИВЕ СЬОГОДНІШНІМ ДНЕМ, НЕ ЗАГАДУЮЧИ НА МАЙБУТНЄ

— Олександре Борисовичу, минулого тижня снували чутки про ваше входження в тренерський штаб «Динамо». Ніби навіть це було підтверджено напівофіційно. Проте на матчі з «Ворсклою» вас не побачили…

— Ви самі на все відповіли: це пустопорожні балачки, плітки. Принаймні наразі. Ніхто з київського клубу до мене не звертався, нічого не пропонував. Не було нічого — ні дзвінків, ні розмов.

— Знаєте, коли надибав дану «інформацію», то вельми здивувався: пам’ятаю, кілька місяців тому ви дали інтерв’ю, де сказали, що взагалі не спілкуєтесь із Суркісом, мовляв, інтересу до вашої персони столичний ФК не має… А тут — запрошення.

— Я трішки не те мав на увазі: з Ігорем Михайловичем ми, сказати б, не перетинаємося. Адже я ось уже сім років працюю з українськими юнацькими збірними різних вікових груп, тобто з київським «Динамо» майже не стикаюся. Як і з його президентом.

— А нині, після тижня, коли ваше прізвище так часто згадували, чи сподіваєтеся на якесь запрошення? Думаєте про майбутнє?

— Справа в тому, що я ж не безробітна людина. У мене є робота, вона займає багато часу, а на різні дурниці — ось такі чутки — часу не витрачаю. Про майбутнє не думаю, теперішнє має багато проблем.

— Вас називають перспективним наставником, навіть новатором, але вам уже 42-й пішов, а ви ще не працювали навіть на рівні клубу ПЛ…

— Бо поки не відчуваю, що готовий до цього. Значить, ще не час. А про «новаторство» — це не до мене, ви з цього приводу поцікавтеся в людей, які про це говорять.

— Тут важливо ось що: в іншому інтерв’ю, десятирічної давнини, ви казали, що коли в Києві з’явився Валерій Лобановський, усі гравці дивилися на нього з відкритими ротами, проте згодом ви змінили свій погляд на деякі речі. Може, у цьому ваше новаторство? Що ви не живете за «конспектами Метра»?

— То ви надто глобальну тему зачепили… Розумієте, в будь-якого тренера підопічні, учні із часом переосмислюють його ідеї, навіть якщо це великий фахівець. Цього неможливо уникнути. Адже у справу втручається рутина: свіжа ідея подобається, проте після багаторічних повторень вона, навіть якщо чудова, приїдається. Утома накопичується — розумієте? Ось що я мав на увазі десятиліття тому… Хто такий тренер? Це — зіб­рана величина: він бере щось найкорисніше від усіх наставників, під орудою яких працював, додає до цього знання — почуте, прочитане, побачене, щоби згодом, упродовж особистої праці, після своїх помилок, набувати досвіду. Із часом з’являються особисті напрацювання, особисте бачення гри.

— Є думка, що саме цього бракує нині «блакитно-білим»… Що ж, чекатимемо й сподіватимемося.

Володимир БАНЯС.