Олександр ІЛЬЮЩЕНКОВ: «До мене зателефонував мій агент і сказав: «Завтра ти повинен бути у Львові»
165 
«Моя мрія надавала мені наснаги»
— Олександре, мав нагоду спостерігати за вашою грою ще коли виступали в другій лізі за «Енергетик» із Бурштина. Чи тоді передбачали, що зовсім скоро отримаєте шанс одягнути зелено-білу футболку та протидіяти найкращим командам країни?
— Щодня думав про те, що рано чи пізно випаде шанс продемонструвати здібності на вищому рівні. Був переконаний, що я до цього йду. Моя мрія надавала мені наснаги, спонукала щодня плідно працювати, відтак наблизитися до неї якнайближче. Постійна робота над собою й зумовила те, що незабаром потрапив до «Карпат».
— Розкажіть детально, як виникла можливість переїхати до Львова? Запрошення, вочевидь, усе ж стало неочікуваним?
— Ще б пак! Пам’ятаю цей день: ми грали перехідну гру із «Сумами». За невтішного результату «Енергетик» вилітав би в нижчу лігу, а «міщани», навпаки, підвищувалися б у класі. Утім, на щастя, в тому матчі бурштинці взяли гору над суперником. Після зустрічі до мене зателефонував мій агент і сказав: « Завтра ти повинен бути у Львові». Чесно кажучи, для мене це стало несподіванкою, проте, водночас, було приємно, що запросили до «зелено-білих». На піднесенні після того двобою зразу вирушив до Львова. Контракт із прибуттям, зрозуміло, мені ніхто не пропонував, мене хотіли проглянути детальніше. Упродовж місяця перебував на такому собі перегляді, після чого таки запропонували поставити підпис під трудовою угодою. Спочатку тренувався з командою Кононова, потім займався з дублем, коли старша команда перебувала на зборах у Австрії, а після її повернення знову приступив до тренувань у основному колективі.
— Підписуючи контракт, либонь, не розраховували, що вам одразу запропонують місце у старті?
— Зрозуміло, що не розраховував. Щоби грати за основну команду, мені потрібно було ще пройти значний шлях, удосконалюючи професійні навички. Лише не зупиняючись на досягнутому, можна було сподіватися на внесення мого прізвища до списку 11 найкращих.
— Не боялись, що відсутність ігрового часу згубно вплине на кар’єру, нівелюючи мотивацію?
— Ключовим для мене було те, що тренуюсь із старшою командою. Це надавало віру, що колись ігри в прем’єр-лізі стануть реальними й для мене. Тому не надавав особливого значення, що доводиться грати переважно за дубль і молодіжний склад. Намагаюсь із однаковим настроєм підходити до цих зустрічей, аби приносити користь команді, в якій граю.
— Чи вірили словам Олега Кононова, котрий запевняв, що за наполегливої роботи зможете дорости до гравця серйозного рівня?
— Для мене це було дуже приємно чути. Абсолютно до всіх слів наставників ставлюся серйозно. Тому така віра в мене лише допомагала в подальшому прогресі.
— Не пригнічувало, що доводиться професійну майстерність демонструвати, виступаючи винятково за молодіжний склад «левів»?
— Ні. Хоча не відкидаю свого бажання якомога скоріше грати на найвищому рівні. Однак у таких випадках потрібно слухати тренерів, де саме тобі потрібно виступати, позаяк мені слід було набути більше досвіду.
— Чи не злякало, що незабаром із команди пішов Олег Кононов, який, власне, запрошував вас?
— Звісно, що хотів, аби Олег Георгійович залишився. Коли прийшов новий тренер, розпачу не було. Навпаки, більше з’явилося стимулів займатись собою, адже доведеться все доводити знову, але вже іншому спеціалісту.
«Запрошення до збірної застало мене на зборах із «Карпатами»
— Наступного року вас запросили до лав молодіжної збірної України. Мабуть, можливість захищати національні кольори також стала приємним сюрпризом?
— Теж один із найприємніших сюрпризів у житті. Ще за часів виступів у тернопільській «Ниві» слідкував за молодіжною збірною, прагнув туди потрапити. Але запрошення мене застало на зборах із «Карпатами» в Туреччині. Тяжко передати словами, який я був щасливий.
— Після розгромної поразки в матчі з Ізраїлем (перша й поки остання гра Олександра за збірну. — Є. Д.) із рахунком 0:4, чи не зникло бажання й надалі грати за збірну?
— Футбол — командна гра, не все залежить од голкіпера. Кількість пропущених м’ячів із жалем згадую. Після поєдинку був украй засмучений. Але від цього моє бажання нікуди не зникло. Ще більше хочу довести, що наша команда, з моєю участю, заслуговує на більше, ніж те, що отримали в грі проти ізраїльтян.
— Коли цьогоріч улітку львівський ФК вирішив зробити ставку на молодь, зрозуміли, що незабаром може виникнути хороша нагода проявити себе?
— Справді, так. Я тоді ж їхав на збори з клубом у Словенію. Водночас мене запрошували грати за студентську збірну. Проте я вирішив відхилити останню пропозицію та поїхати зі своєю командою. Відчував, це чудовий шанс проявити себе та заслужити дебют у прем’єр-лізі. Тим більше, коли така нагода випадає в клубі мого серця. Як бачите, не прогадав.
— Хоча сезон у ролі основного воротаря розпочинав Підківка, наприкінці серпня Роман травмувався. Чи не з’явилася часом у глибинах душі дяка долі через ушкодження вашого колеги по воротарському цеху?
— Однозначно, що ні. Травми — серйозна річ, чи не найгірше, що може трапитися у футболі. І неважливо, чи це ушкодження в мене, чи в мого партнера. Грішно радіти, коли в когось проблеми із здоров’ям. Місце у старті потрібно заслужити своїми зусиллями, а не сподіватися на такі «дарунки» долі. У нашому колективі хороші стосунки з конкурентами по амплуа: дружу з обома Романами — Підківкою та Мисаком.
— Дебютну зустріч проти «Севастополя» в елітному дивізіоні складно назвати вдалою?
— Одверто кажучи, до останнього не знав, що займу місце у рамці з перших хвилин. До Криму їхали два кіпери, Мисак і я, тому не знали, кого вибере тренер. Лише в роздягальні перед грою дізнався про вихід у основі. Хоча для мене це була перша гра у вищому дивізоні, ніякого мандражу не відчував. Після матчу засмутився, що не вдалося виграти, проте позитивний настрій від дебюту все ж переважав. Якби львів’яни здобули звитягу у Севастополі, тоді би можна було говорити про успішний дебют, а так — на жаль.
«У «Карпатах» має місце розумна конкуренція»
— Надалі ви відіграли в усіх матчах галичан од свистка до свистка. Набрались упевненості в тому, що нині саме ви — основний голкіпер «Карпат»?
— Такого поняття в нашому колективі, як «основний воротар», немає. Усі голкіпери — основні та всі можуть вийти вже наступного туру. Якщо працюватимеш погано на тренуваннях, тебе обов’язково замінять. Не варто думати, якщо я зіграв останні десять зустрічей за львівський ФК, то нині я — основний. У «Карпатах» має місце розумна конкуренція.
— Напевне, вам упродовж цих матчів щастило найбільше з-поміж решти воротарів чемпіонату: вже майже десять прикладів можна нарахувати, коли вас виручав каркас воріт. Можливо, маєте якийсь секрет, аби рамка допомагала залишити ворота недоторканими?
— Мені самому дивно, як це так виходить. М’яч справді часто влучав у стійку та поперечину. Не знаю, які вищі сили мені допомагали. Можу лише запевнити, що чаклунством я не займаюсь.
— У «Карпатах» за час вашого перебування змінилось удосталь тренерів. Але своїй появі в прем’єр-лізі, вірогідно, завдячуєте саме Олександру Севидову?
— Авжеж. Як ви сказали, за цей час було чимало фахівців, однак саме за очільництва Олександра Володимировича довелося виходити на поле в найсильнішій лізі країни. Тому хочеться зробити все, щоби віддячити тренеру за його довіру. І взагалі, за Севидова в «Карпатах» грає багато молоді, дехто з них також саме зараз розпочав свої виступи в еліті. Але не забувайте, що в кожного коуча є свої вимоги. Помилково вважати, що молодь має якісь привілеї.
— У цілому, як оцінити останнє півріччя для карпатівців та особисто для вас?
— Мені здається, «Карпати» перейшли на новий рівень за своєю грою. На турнірну таблицю не варто звертати уваги: там усередині все щільно, тому одна перемога може все змінити. Щодо своїх виступів, відповім коротко: я задоволений. Але попереду ще багато роботи… Чимось похвалятися на даному етапі я не можу.
— У другій частині першості сподіваєтеся також стати «номером один» у складі «зелено-білих»?
— Сподіваюся. Передусім, це потрібно довести тренерам. Для цього в мене будуть тренування та зимові збори. Я впевнений у своїх силах, що мені до снаги постійно захищати ворота «Карпат». Але знову ж таки, вирішальне слово — за наставником.
— А як проводите вільний час?
— Наразі я в Тернополі, де в мене маленький син і дружина. Відтак увесь вільний час проводжу винятково з ними. Тут у мене є всі умови для підтримання фізичної форми: бігаю кроси, інколи граю з друзями у футбол. І, звичайно, не забуваю про постійну дієту, щоби не набрати зайвої ваги. За кордон, кажете? Ми з дружиною хотіли б, але в нас дитина ще грудного віку, тому якось наступного разу.
Євген ДЕМЯН.