Олександр ПЕТРАКОВ: «Німеччина була сильнішою за нас практично в усіх компонентах гри»

«Ми ще два роки тому визначили мету — пробитися на Євро»

— Олександре Васильовичу, шлях до основного раунду єврофоруму видався для вашого колективу доволі тернистим. Так, у першому кваліфікаційному раунді «синьо-жовті» в Росії були сильнішими за Естонію (3:1) і Мальту (4:0), а у вирішальному поєдинку (в меншості) зуміли відстояти нічию з господарями відбору. Певне, в матчі з росіянами довелося проявити не тільки характер, але й силу волі?

— Знаєте, з росіянами взагалі не просто грати, а тим паче в них вдома. Як на мене, грали команди однакові за класом, однак нам у тому матчі вдалося зіграти на хорошому рівні. Загалом, росіян ми дуже добре вивчили, неодноразово зустрічалися з ними на різноманітних турнірах. Наприклад, на меморіалі Баннікова обіграли їх 3:0, потім у півфіналі в Мінську перемогли — 2:0, поступившись на меморіалі Гранаткіна — 1:4. Хоча, попри такий крупний рахунок, саме наша команда володіла ініціативою, але, як кажуть, побігли в атаку, а пот­рапили в засідку. У відборі ж зіграли з ними внічию. Окрім того, Едік Соболь отримав на початку другої половини червону картку, відтак майже увесь тайм довелося грати в меншості. Але нічого, вистояли й пройшли далі. Такий непростий був перший відбірковий раунд.

— Якщо з першого відбіркового раунду виходило дві команди, то з другого — тільки одна. На Британських островах, зі збірною Англії вашим хлопцям необхідна була тільки перемога, адже будь-який інший результат переривав шлях на Євро. І в матчі із родоначальниками футболу вдалося створити майже неможливе — за нічийного рахунку Соболь на 90+5 хвилині забив вирішальний м’яч, і вивів Україну на європейську першість. Із урахуванням знаменної для нашої країни перемоги 2009-го, англійці стають для нас зручним суперником?

— Насправді, ми просто дуже добре підготувалися до цього матчу. Я переглядав їхній поєдинок із Шотландією, отримав достатньо корисної інформації. Судячи з побаченого, наш тренерський штаб одразу зрозумів, що грати проти англійців у активний футбол — все одно, що підписати собі вирок. Команда дуже хороша, безсумнівно, була б одним із фаворитів Євро. Ми обрали тактику гри від оборони, дуже дисципліновано й професійно зіграли, чекали свого моменту, терпіли, та, зрештою, досягли свого. Хвилин за 10 до кінця матчу суперник охляв, більше концентруючи увагу на збереженні бажаного для них результату. Тоді я сказав хлопцям, аби вони великими силами йшли вперед, атакували. Відповідно з’явилися моменти, Соболь, скориставшись рикошетом, забив надважливий м’яч.

— Дуже дивно, що саме українці в кінці матчу виглядали жвавішими за суперника. Зазвичай, спостерігається дещо інша картина…

— Скажу, що наразі й англійці, й шотландці грають у технічний футбол. А що стосується силової боротьби, то у цьому компоненті ми якраз їх і перевершили. Ми більше виграли єдиноборств, швидше розганяли атаки. Але в техніці вони були кращими. Зрештою, наш тренерський штаб разом із хлопцями ще два роки тому визначив перед собою мету — пробитися на Євро, а потім і на чемпіонат світу. Дякуючи Богу, з цим завданням ми впоралися.

— Напередодні основного раунду чемпіонату Європи через нефутбольні причини команда втратила зразу двох виконавців — Міраняна та Калініна, котрі змінили громадянство. Часом, не намагалися переконати гравців не робити цього?

— Скажу відверто, ще в лютому місяці їздив у Туреччину на збір «Шахтаря», де Міранян мені чесно зізнав­ся, що з батьками вирішив виступати за Вірменію. Я потиснув йому руку, він чудовий хлопець у всіх відношеннях. На сьогодні Артур вже є гравцем національної збірної Вірменії. Стосовно Ігоря, він мені сказав, що прийняв російське громадянство, поїхав до санкт-петербурзького «Зеніту», його там усе влаштовувало, та й команді він начебто підходив. Калініна ще можна було залучати за нашу команду, тож я вирішив узяти його на один збір. Якраз був травмований Соболь, отож Ігор мав зіграти лівого захисника. У товариській зустрічі проти Угорщини він зробив кілька доленосних помилок, «привіз» два м’ячі. Після чого він сказав, що може ще деякий час грати за Україну, але в зв’язку з його зміною громадянства наш тренерський штаб вирішив більше не вик­ликати цього футболіста.

— Кого ще з гравців ви не дорахувалися на Євро-2014?

— Через травму не змогли взяти динамівця Павла Полегенька. Напередодні ЧЄ Павло зазнав ушкодження, була підозра на розрив меніску, але згодом попередній діагноз не підтвердився. Навіть за таких обставин він був вимушений пропустити мінімум 7–10 днів. Зараз він вже грає за «Динамо», але тоді, на жаль, ми його не могли взяти. Це фактично була наша єдина втрата.

«Після матчу з Англією хлопці сказали, що вже більше нікого не бояться»

— Перший матч на Євро, мабуть, передовсім був складним у психологічному плані, та ще суперником був чинний володар трофея — збірна Сербії. Як налаштовували хлопців на такий непростий поєдинок?

— Після матчу з Англією хлопці сказали, що вже більше нікого не бояться. Те, що серби чемпіони Європи, зовсім нічого не означало. Мене бентежила більше функціональна готовність наших футболістів. Пізно всі зібралися, не так, як потрібно було. Відтак підвести гравців до необхідних кондицій було дуже складно. Коли наш тренерський штаб провів тестування, результати були далеко не найкращі. Відтак у стартовому матчі хлопці ледве дотягнули до кінця, дуже тяжко їм було. Після 60-ї хвилини почалися судоми, фізично сильно ослабли. Суперник володів перевагою, грав активніше, ми ж діяли від оборони. Функціонально перебували не в тій формі, щоби пресингувати.

— Чи можна перемогу над Болгарією порівняти з вікторією над Англією, адже ціна звитяги також була високою — путівка на мундіаль?!

— Так, якоюсь мірою. Поєдинок складався дуже непросто, в першому таймі отримали пенальті у свої ворота. Андрій Маркович помилився. Але суддя поставив доволі суперечливий пенальті, який можна було й не призначати. У тому епізоді чудово зіграв Богдан Сарнавський, який виручив нашу команду. Хоча перед цим у березні ми також зустрічалися з болгарами, й тоді Сарнавський сильно помилився. Він почав обігрувати нападника, втратив м’яч, і ми програли — 0:1. Тобто Богдан, можна сказати, просто реабілітувався. Не потрібно з нього робити якогось героя. Це його обов’язки — рятувати команду. Якщо воротар не виручає, — це не воротар.

— Після першого поєдинку Танковського жорстко критикували. Певно, пішло на користь, адже саме донеччанин став автором переможного гола у ворота болгар?

— У першому матчі В’ячеслав зіграв справді дуже слабко. Як на мене, він просто потрапив до фізичної ями. Він був неготовим. Із 30 червня «Шахтар» розпочав підготовку, чотири дні потренувався, приїхав до розташування збірної у чудовій функціональній готовності. Але потім щось сталося, й хлопець просто втомився, як він сам сказав: «хочу бігти, проте не можу». Після Сербії в нас відбулася серйозна з ним розмова, й він пообіцяв, що таке більше не повториться. Зрештою, «гірник» вийшов і забив. А Харатін, котрий пробивав пенальті, не реалізував уже третій одинадцятиметровий за збірну. Спершу він іспанцям на Євро U-17 не забив, потім естонцям у відборі за рахунку 0:0, і ось болгарам. Справа в тому, що за «Динамо» він забиває без шансів для голкіперів, а за збірну не може. Убачаю у цьому психологічну особливість, яка не дозволяє хлопцеві діяти за «синьо-жовтих» так же розкуто, як і за клуб.

— У заключному турі серби, за хвилину до кінця матчу забивши переможний гол, вийшли до півфіналу. Наскільки прик­ро було визнавати, що турнір для вашої команди закінчився, враховуючи поразку українців у поєдинку з Німеччиною?

— Якщо об’єктивно, то розстановка сил в нашій групі й виглядала саме таким чином. Індивідуально Німеччина, та Сербія були сильнішими за нас. Отож хлопці знають, над чим їм потрібно працювати. Командна гра — на рівні, а ось індивідуально їм потрібно додавати.

— Німеччина справді настільки потужно грала, адже ні нам, ні австрійцям, ні португальцям забити їм бодай один м’яч так і не вдалося?

— Рівень життя країни — це як лакмусовий папірець і у футболі. У Німеччині один із найвищих рівнів життя в Європі. Німеччина була сильнішою за нас практично в усіх компонентах гри. Ми їм лише в єдиноборствах не поступилися, це був єдиний рівний показник. Не можуть наші хлопці стрибнути вище голови, чудес не буває. Не потрібно шукати якісь причини на кшталт суддівства, втоми, ще чогось. Того вечора німці були просто сильнішими.

— Їхній нападник Зельке, кот­рий став найкращим бомбардиром першості, фактично самотужки знецінив нашу збірну, відзначившись дублем. Що можете сказати про цього футболіста?

— Це повністю сформований футболіст, якому до снаги виступати на найвищому рівні. Такого би центрального нападника в мою збірну, я був би тільки радий. Високий, технічний, недарма він став одним із кращих на турнірі. Перед матчем із «бундестімом» я хлопцям сказав: «Зможете в першому таймі не програти, в другому я підкажу, як їх здолати». Але вже на третій хвилині пропустили. По перерві Зельке нам забив ще один м’яч. Після цього результат практично був визначений.

«Потрібно реально оцінювати свої сили»

— Як гадаєте, на чемпіонаті світу наступного року, на що може розраховувати Україна? Скажімо, принаймні вийти з групи наша команда зможе?

— Звісно, хочеться пройти якомога далі, але потрібно реально оцінювати наші сили. Не треба створювати зайвих ілюзій щодо сили української збірної. Наразі мені дуже тяжко щось сказати, адже ще навіть не визначилися всі учасники юніорського мундіалю. Жеребкування відбудеться лише 30 січня, тоді й подивимося, хто нам дістанеться у суперники, і з цього вже робитимемо певні висновки.

— Олександре Васильовичу, наскільки реально збірним командам України прищепити конкретну модель гри, згідно з якою грали б усі колективи, починаючи від юніорів і закінчуючи національною збірною?

— Практично це реалізувати дуже складно. По-перше, кожен клуб готує гравців по-різному, а по-друге, шукати футболістів під певну схему ще тяжче. У нинішніх умовах навіть для юнацьких збірних знайти 18 виконавців високого класу дуже й дуже складно. Тому, найперше, відштовхуємося від тих футболістів, котрих маємо у своєму розпорядженні. А вже потім під них підлаштовуємо гру. До таких змін ми поки що не готові. Щоби створити щось подібне, необхідно мати серйозну матеріально-технічну базу, на якій можна було виховувати молодь згідно із заданими вимогами.

— Наостанок хотів би запитати про Богдана Сарнавського, який за підсумками Євро увійшов до символічної збірної цього турніру. Наразі у «Шахтарі» склалася серйозна конкуренція у воротарській лінії, тож Богдан там лише четвертий чи навіть п’ятий голкіпер. Можливо, ви йому радили вдатися до певних змін у своїй кар’єрі, адже, сидячи на лаві, талант можна й загубити?

— У мене була з ним розмова із цього приводу, й я сказав, щоби він добре подумав над своїм майбутнім. Саме для цього й існують агенти, які повинні допомагати футболістам розвиватися, підшуковуючи їм комфортне місце роботи. Наразі я не бачу, щоби в Богдана були шанси закріпитися в основному складі «гірників», отож зміна обстановки йому конче необхідна.

Роман КИРІЄНКО.