«Олімпіада – сильніший турнір, ніж молодіжне Євро»: Володимир Салюк – про Металіст 1925, два Євро, Ротаня та Мельгосу
455 
Володимир Салюк у 19 років році дебютував у Другій лізі за Балкани, але наступного сезону влітку 2022 року опинився у новому Чорноморці Григорчука. Через сезон захисник поїхав на Євро U-21, потім став основним гравцем молодіжної команди, а ще за рік зіграв на Олімпіаді та за солідну грошову компенсацію перейшов у Металіст 1925.
В ексклюзивному інтерв'ю для сайту «Український футбол» Володимир Салюк розповів:
- Чому вибрав Металіст 1925 і скільки клуб заплатив компенсацію Чорноморцю
- Чи розрахувався Чорноморець по зарплатні
- Чому не дуже радів, коли у квітні 2023 забив свій перший гол в УПЛ Шахтарю
- Кого виводив на поле із легендарного Чорноморця Григорчука, коли був у академії
- Чи схожі стилі Ротаня та Григорчука?
- Чому на молодіжному Євро із іспанцями другим складом зіграли 2:2, а основним 1:5
- Про перемогу над збірною Марокко на паризькій Олімпіаді, коли проти наших вболівало 35 тисяч глядачів
- Чому на Олімпіаді було цікавіше, ніж на молодіжному Євро
- Що нового з'явилося у молодіжці, коли з нею почав працювати іспанець Унаї Мельгоса
- Чому заради гри за збірну доводиться провести 60 годин у дорозі
- Хто зателефонував щоб повідомити про виклик до молодіжки (спойлер: не з клубу та не зі збірної)
«Металіст 1925 був наполегливим і діяв швидко»
— Володимире, давайте почнемо з сучасних подій, із вашого головного рішення в 2024 році. Ви та Брагару вважалися головними активами Чорноморця, проте Максим опинився в Динамо, а ви, попри чутки, в Першій лізі. Чому вибрали саме Металіст 1925?
— Інтерес був із кількох клубів. Чорноморець хотів, щоби за мій перехід заплатили. Металіст 1925 року ще в зимову паузу виявляв до мене інтерес і готовий був вкладатися у трансфер. Була наполеглива увага, клуб діяв швидко.
— На сайті Transfermarkt зазначено, що сума трансферу – 500 тисяч євро. Це так?
— Десь так.
— Ілля Путря, а також деякі футболісти та тренери говорили, що Чорноморець може не виплатити кілька останніх зарплат, якщо гравець йде з клубу. А з вами розрахувалися?
— Усе виплатили до останньої копійки, без проблем.
— У Першій лізі, звичайно, немає топів, як Шахтар чи Динамо. Але рівень учасників досить рівний. Цікаво грати?
— Це специфічний турнір. Багато гравців гарного рівня. Але дуже багато команд грають насамперед на руйнування. Не стільки свою гру показати, скільки – не дати зіграти супернику. Силовий футбол.
— Як вас прийняли у команді?
— Я був радий приєднатися до нового клубу. Мене тепло прийняли партнери по команді та керівництво клубу, яке допомагало в усіх питаннях, що мене турбували. Дуже вдячний за це.
— У першому турі команда програла ФСК Маріуполь (0:1) через ваш автогол. Засмутив такий початок сезону?
— Не дуже, це футбол. Поле було не найкращої якості, плюс невдалий відскок м'яча. Я біг обличчям до своїх воріт, простріл ішов просто в ногу, такий вийшов епізод.
— Ви грали за Металіст 1925 у тому числі опорного півзахисника. Сподобалось?
— Дуже багато гри спиною до чужих воріт або напівбоком. Багато відмінностей. Потрібен час, щоб звикнути. Центральний захисник практично завжди грає обличчям до чужих воріт. Бачу все перед собою.
Загалом же, у півзахисті ніколи не хотів грати. Не для мене.
— Металіст 1925, звичайно ж, розраховує на повернення в УПЛ за підсумками сезону?
— Звісно. Але є кілька команд хорошого рівня, до двох кращих потрапити буде нелегко. У Групі А добре стартував Агробізнес, дуже гарний Епіцентр. У нашій Групі Б є сильний суперник – Кудрівка.
Металіст 1925 – це великий проект і в майбутньому команду боротиметься за найвищі місця в УПЛ.
Володимир Салюк. Фото: ФК Металіст 1925
«Пам'ятаю Чорноморець Григорчука з Безотосним, Лео Матосом, Ковальчуком. Мріяв заграти у такій команді»
— Повертаючись до ваших виступів у рідному місті та рідній команді. Навесні 2024 року Чорноморець не дуже радував одеситів. Взимку пішов віце-президент Володимир Генінсон, вже було ясно, що йде Максим Брагару, чутки ходили також і про вас, і про інших гравців. І про те, що піде Роман Григорчук. Здавалося, що команда просто догравала сезон, вірно?
— Якоюсь мірою, можливо, так і було. Ми знали, що частина гравців точно не залишиться на наступний сезон, багато хто покине команду. Про Григорчука я точно не знав, чи йде він.
— Володимире, ви розпочинали в академії одеського Чорноморця. Але клуб не одразу у вас повірив, правда?
— У підлітковому віці у СДЮСШОР я тренувався, але майже не грав у складі. Батько радив: «Краще перейди до іншої команди, бо важливо отримувати ігрову практику».
Перейшов до одеської школи Атлетік, там заграв. До команди потім прийшов Денис Борисович Колчин (захисник Чорноморця, двічі срібний призер чемпіонату України у 1995 та 1996, – прим. А.Т.). Мій перший професійний тренер.
В Атлетиці U-19 переважно були хлопці, які нікуди не потрапили. Він із нас зробив хорошу команду. Я грав крайнього захисника. Там я перейшов із дитячо-юнацького у дорослий футбол.
Колчина покликали до клубу Другої ліги з одеської області Балкани, у 2021 році він підтягнув мене на позицію крайнього захисника, а потім я перейшов у центр.
— У вас футбольна сім'я?
— Мій батько та дідусь дуже любили футбол, ми часто разом дивилися ігри. Батько займався у СДЮСШОР Чорноморця до 18 років. Грав на українській юнацькій першості. Батько знав багатьох футболістів. Йому розвиватися завадили проблеми з колінами.
У сім'ї у нас завжди були абонементи на сезон, ходили на Чорноморець, ще в ті сезони, коли працював Роман Йосипович Григорчук (2011-2014, вихід у фінал Кубка України та плей-офф Ліги Європи, – прим. А.Т.).
Мріяв заграти у команді Григорчука. Виводив футболістів на гру, пам'ятаю Лео Матоса, Безотосного, Кирила Ковальчука.
— Одеський ДЮФК Атлетик створював Олександр Шишков, він навіть продав свою квартиру заради купівлі першого газону для школи. Олександр Валерійович загинув у 2022 році внаслідок ракетного удару по базі відпочинку під Одесою, де він був зі своєю командою. Що пам'ятаєте про нього?
— Він створив клуб та й був його президентом. Я не тренувався у нього. Перетиналися іноді і добре спілкувалися.
— Коли в 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, ФК Балкани не став заявлятися на наступний сезон і ви залишилися без команди?
— Півроку була перерва у футболі по всій країні. Влітку зібралися ті, хто був в Одесі, ми почали тренуватися. Грали на чемпіонат міста. Також провели товариський матч із Чорноморцем, після нього селекціонер одеситів Кирило Сергійович Ковальчук зателефонував та запросив до команди.
Чорноморець мені якийсь час здавався чимось недосяжним, але зрештою я в нього потрапив.
— І ось ви почали тренуватись у Григорчука. Було цікаво?
— Так, із Другої ліги я потрапив у команду УПЛ. Велика різниця у швидкостях, у швидкості прийняття рішень, у роботі з м'ячем, у всьому на рівень вищий. За півроку вже відчув впевненість. Багато уваги тренером приділялося тактиці.
— У першому колі сезону 2022/2023 Чорноморцю було непросто, команда йшла наприкінці таблиці. Важко було?
— Григорчук спочатку збирав Чорноморець у січні-лютому 2022 року, тоді було багато сильних легіонерів. Через війну половина складу роз'їхалося, і влітку команду збирали наново з українських футболістів. Прийшли і з Першої ліги, і з Другої, як я. У весняній частині вже відіграли набагато краще. Починав на фланзі захисту, але наприкінці першого кола я вже награвався у центрі захисту.
— Навесні 2023 року Чорноморець грав сильно, 2:2 з Шахтарем, перемога 3:2 над Динамо. Вам було важливо, що свій перший гол в УПЛ ви забили саме Шахтарю?
— Навіть не особливо святкував. Вже на першій хвилині я привіз гол, який забив Криськів. Гра пішла не за нашим сценарієм. Але потім я реабілітувався. Взимку ми точково посилились, та й команда краще зігралася.
— Ваш перший гольовий пас був проти іншого претендента на золото того сезону, Дніпра-1. То був винос на іншу половину, чи саме пас?
— Звісно, пас. У нас грав вінгер Даниїл Алефіренко. Швидкісний, багато забивав, 8 голів за друге коло. Часто забивав саме після довгих передач.
— Зараз любителі «не такого» футболу кривлять обличчя при довгих передачах, мовляв, соромно так грати в ХХІ столітті. Чорноморець був іншої думки?
— Григорчук ставив нам сучасний футбол. Вихід із оборони насамперед через короткий та середній пас. Але якщо захисник віддавав довгу передачу, вона повинна бути акцентована, у правильному напрямку.
— Вболівальники та спеціалісти докоряли вам також за багато результативних помилок. Як справлялися з цим?
— У мене був певний спад у грі, просто дитячі помилки. Тренер мене іноді лаяв, але частіше підтримував. Казав, що без цього футболістом я не стану, треба пережити.
— У Чорноморці тоді була дуже коротка лава запасних, чи це впливало на гру?
— Не помічав цього.
— Чорноморець тоді використовував у захисті персональний пресинг. Чи важко було грати по одному гравцю?
— Спочатку було незвично постійно бігати один на один. Не те що – по зонах. Але ми швидко пристосувалися.
— Другий сезон в УПЛ для вас вже був зовсім іншим. Вас вже всі побачили, у вас була медаль за гру на Євро. Складніше стало грати?
— Другий сезон був важким для всієї команди. Чорноморець мав багато спірних матчів, де, що перемога, що поразка, могли бути – 50 на 50. І нам часто трохи не вистачало вдачі. Часто заслуговували на перемогу, або як мінімум нічию, але програвали. Дуже не щастило, втрачали очки в іграх, де могли вигравати.
Могли, наприклад, у першому колі виграти у Динамо (3:2), але програти Вересу (1:3) чи Ворсклі (1:2).
— За перші шість турів у вас було два вилучення. Як так?
— Такий був період, його треба було пережити. Ми грали у футбол із персональною опікою. Я у центрі захисту, залишаюся останнім, завжди віч-на-віч з дуже великим простором ззаду. З цим треба було впоратися. Позаду мене лише воротар, і кожна помилка могла коштувати дорого.
Володимир Салюк. Фото: ФК Чорноморець
«Я знав, що є молодіжна збірна, але навіть не уявляв, що в неї можуть викликати»
— Влітку 2022 року ви ще були в клубі, який так і не заявився у Другу лігу, а через рік поїхали на молодіжний чемпіонат Європи. Коли був виклик?
— Я знав, що є молодіжна збірна, але взагалі не думав, що туди можуть покликати. У травні мені подзвонив батько, сказав, що я є у списках на збори з командою Руслана Ротаня.
Збірна зробила запит у клуб. Вперше я поспілкувався з Русланом Петровичем вже коли приїхав на збір. Перед молодіжним Євро-2023 зіграв за збірну лише одну гру проти Кувейту (2:0).
— На самому Євро ви зіграли один матч, проти Іспанії – 2:2. Обидві ж команди грали не основними складами, вірно?
— На той момент ми й іспанці вже вирішили питання виходу із групи, третій матч провели другим складом. Почали зустріч обережно, але потім зрозуміли, що можемо грати проти них у свою гру.
— Кажуть, що гра Романа Григорчука та Руслана Ротаня схожа – через контроль м'яча, середній пас. Чи це так?
— Поверхнево – так. Але якщо зсередини – дуже багато відмінностей.
— Мудрик із командою почав грати з плей-офф, вірно?
— Михайло не грав у матчах групи через мікротравму. Він значно підсилив нашу гру.
— В чому його сила?
— Мудрик робить різницю, може обігрувати по кілька людей на фланзі. Добре взаємодіє із Судаковим, вони непогано знаходили один одного. Міша був надзвичайно великою проблемою для наших суперників. Проти такої швидкості можна протиставити лише швидкість, навіть підстрахування може не допомогти.
— У групі ви другим складом зіграли внічию. А у півфіналі основним програли іспанцям 1:5. Чому так сталося?
— Розбору півфіналу не було, як такого. Накопичилась втома. Після чвертьфіналу із Францією (3:1) був дуже важкий переліт. В аеропорту годин п'ять чекали на рейс. Дві години летіли, плюс майже цілий день провели у якомусь ангарі. Ніхто не виспався, а наступного дня – одразу тренування та гра.
— Можливо, варто було проти Іспанії відмовитися від своєї звичної гри в пас, зіграти простіше, заради результату?
— Ні, грати потрібно лише у свій футбол та свою гру. Не відмовлятися від того, над чим працював, гнути свою лінію.
«Поїздка до збірної – доба туди, доба назад, плюс 10-12 годин між іграми»
— Восени 2023 року ви у відборі до молодіжного Євро-2025 відіграли всі п'ять матчів у стартовому складі. Чи важко було грати і за клуб і за збірну?
— Не дуже. Але бували тяжкі переїзди. Будь-яка дорога до Європи – це приблизно доба, бо в нас закритий авіапростір. Між іграми – ще 10-12 годин у дорозі. І повернутися до Одеси – також ще доба в дорозі. Приблизно 50-60 годин у дорозі.
— Влітку 2025 року пройде молодіжне Євро U-21. Ви 2022 року народження, вас зможуть викликати?
— Так, я брав участь у відборі з перших ігор. Ми вийшли з другого місця, без стиків, як найкращі серед тих, хто посів друге місце.
— Старший тренер Унаї Мельгоса вчить вас грати в іспанський футбол?
— Не те, щоб іспанський. Він завжди більше акцентував увагу не на результаті, а на самій грі. Говорив: «Мені не треба, щоб ви вигравали кожен матч і ставали чемпіонами. Я хочу, щоб ви грали у той футбол, який ми тренуємо, і в цій системі ставали кращими. Щоб прогресували і підвищували свій рівень футболу». У нас зібралася сильна команда, і ми виграли перші вісім матчів у відборі.
— Найскладнішим суперником у відборі була Англія?
— Звісно. Багато індивідуально сильних гравців. Нападники Мадуеке (Челсі) та Еліот (Ліверпуль), опорник Льюїс (Манчестер Сіті) вже виступали в АПЛ. Виграли у них першу гру 3:2. Був дуже добрий перший тайм (2:0), мінімум моментів дали створити біля наших воріт. Олег Очеретько гарний м'яч забив зі штрафного.
— Який план запропонував Мельгоса?
— Зустрічати у першому таймі у середньому блоці. Не сідати до свого карного майданчика, зустрічали на їхній половині, нав'язували свою гру. І не грати другим номером. У нас добре виходило.
— Ви відіграли практично весь відбір на молодіжне Євро, але цього року товариські ігри у листопаді з ровесниками з Італії та Португалії не потрапили до заявки. Що сталося?
— Після останньої гри відбору із Сербами (0:1) я повернувся травмованим і не встиг відновитися. 2-3 тижні лікувався, потім відновлення. Я зв'язався зі штабом, і сказав, що тільки пробую бігати. До цього поставилися з розумінням.
— Північну Ірландію ви двічі обіграли 1:0 та 2:1. Вони грали у схожому стилі, як англійці?
— Не сказав би, у них достатньо простий футбол, силовий. В Англії просто набагато вищий рівень гравців. І компактність є, і швидкість. Дуже різний клас.
Володимир Салюк. Фото: УАФ
«На Олімпіаді дуже високий рівень футболу, серед суперників були Хакімі, Альварес, Отаменді, але ми могли й вийти з групи»
— Великий спогад вашого не тільки 2024 року, а кар’єри в цілому – Олімпіада. Багатьох важливих для Ротаня футболістів ми так і не побачили на Іграх Парижу. Клуб легко відпустив вас до Олімпіади?
— На початку літа я ще був у Чорноморці. У команді вже було не так багато людей. Відпустили легко.
— Жаль було, що проти аргентинців (0:2) не зіграли?
— Трохи прикро. Але Аргентина має дуже сильну збірну. Гравці світового рівня – захисник Отаменді з Бенфіки, нападник Альварес, який із МанСіті перейшов до Атлетіко. Ми налаштовувалися на перемогу. Були гарні гольові моменти, але трохи не вистачило.
На Олімпіаді рівень футболу був вищим, ніж на Євро U-21. За команди заявлялися по три вікові гравці. Участь таких майстрів, як Хакімі (ПСЖ), Отаменді та Альварес, дуже багато говорить про рівень турніру.
— Якби клуби відпустили всіх гравців до олімпійської збірної, чи могли б вийти з групи?
— Впевнений, команда була б сильнішою. Мене, правда, в ній не було б :-) Але б могли пройти більш далеко, 100%. Група була дуже сильна. Марокко за рівнем це приблизно Франція. Плюс Аргентина. Але все одно ми були близькі до того, щоб вийти в плей-офф.
— Який турнір цікавіший, Олімпіада чи молодіжне Євро?
— Олімпіада, звісно. Я вперше в житті грав перед 40 000 уболівальників, проти Марокко (2:1). Незабутні емоції, начебто в середині землетрусу перебуваєш. Тільки-но вийшли на розминку, стадіон так загудів, що вуха закладало. Божевільні емоції. Причому з 40 тисяч, напевно, 35 вболівали за Марокко. Стадіон був червоний.
У першій грі проти Іраку (1:2) глядачів була не така велика кількість, але також дуже крута атмосфера. Іракських шанувальників теж було чимало.
— А наші?
— Українські вболівальники були, та не так багато.
«Довбик – найнезручніший форвард в УПЛ, габаритний і швидкий, але, напевно, ніхто не очікував такого успіху в Європі»
— І у клубі, і у збірній ви зараз граєте під 13 номером. Чому так?
— Я без забобонів. У Балканах і Чорноморці грав під 79-м. У молодіжній збірній 2023 року мені трапився 13-й номер. І ще під 13-м номером грав мій батько.
— Проти кого з нападників важче грати?
— Важко грати проти тих форвардів, які вміють користуватись своїми сильними якостями. Наприклад, Владислав Ванат та Артем Довбик з таких.
Напевно, важче було все ж таки проти Довбика. Він і габаритний, і дуже швидкий.
— Чекали, що Довбик стане найкращим бомбардиром в Іспанії, чи увійде до тридцятки найкращих при голосуванні за Золотий м'яч?
— Думаю, на таке ніхто не очікував. Але, певен, вся країна рада, що Артем представляє Україну на такому рівні.
— Який топовий чемпіонат дивитеся?
— Найцікавіший – англійський. Багато сильних гравців. Атлетичні, розумні.
— У якому топ-чемпіонаті хотіли б пограти?
— Так далеко не заглядав.
— Хто із захисників у світовому футболі вам найбільш цікавий?
— Рюдігер, Ван Дейк і Мілітао з центральних. Але більше звертаю увагу на таких захисників, як Альфонсо Девіс (Баварія) та Кайл Вокер (Манчестер Сіті). Подобаються легкі та атлетичні крайні захисники з гарною швидкістю та швидкісно-силовими показниками. Хотілося б наблизитись до такого рівня.
