«Пережив жах, коли ракета влучила у готель, де я жив»: воротар Чорноморця Аніагбосо дав відверте інтерв’ю про віру та футбол

Кумедно-трагічний автогол голкіпера Чорноморця Чижиоке Аніагбосо позбавив очок одеську команду у важливому матчі з Оболонню, але не поставив хрест на прагненні «моряків» зберегти місце в УПЛ. Нігерійський воротар, до речі, насправді добре відіграв і сухий переможний поєдинок з ЛНЗ, і згадувану зустріч з Оболонню, зробивши чимало сейвів. І, як виявилося, футбольне нещастя з автоголом – не найважче випробування в його житті. 

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Кінгслі (як його називають у команді), попри молодий вік, мав багато про що розповісти. Зокрема, про таке:

• як починав грати на вулиці
• як віддав результативний пас на чемпіонаті світу
• чому поїхав до України
• про своїх українських братів-воротарів
• як ракета влучила у готель, де він жив
• які пісні співав у Поліссі
• що змінив Кучер у Чорноморці

А розпочалася розмова з привітання з днем народження, яке Кінгслі відзначив якраз напередодні інтерв’ю.

«Першим підійшов Рудько: «Бро, забудь про це!»

– З днем народження! Як відзначив особисте свято? Чи є якісь традиції у команді?

– Дякую за привітання! Хлопці влаштували мені традиційний коридор, пожартували, потисли руку, побажали удачі та успіхів.

– Не згадували той прикрий авто гол чи ви намагаєтесь про це забути?

– Це футбол, і іноді трапляються божевільні помилки. Усі казали мені забути про ту ситуацію, адже вона вже в минулому. Я намагався діяти якнайкраще у грі, і в тому епізоді, звісно, не завдавав свідомого удару по воротах – хотів просто вибити м’яч якнайдалі.

– Що у перерві тобі казав Олександр Кучер та партнери?

– Все те ж саме: переконували забути той епізод, підбадьорили.

– Наскільки важко було не думати про помилку під час гри?

– Треба розуміти, що вже неможливо змінити минуле. Я мав допомагати команді, яка билася на полі. Намагався забути про той епізод та грати далі надійно. 

У перерві до мене першим підійшов Рудя (Артур Рудько, – прим. В.Т.) з такими словами: «Бро, це вже пройшло, ти добре грав, робив сейви, а зараз потрібно забути про це. Ми маємо грати далі, і ти маєш допомогти команді, яка потребує тебе». Сказав, що як голкіпер дуже добре мене розуміє, як це припускатися помилок. 

Але тепер потрібно проявити характер. Це було дуже важливо для мене, підтримка від нього та інших гравців, тренерів. Я сказав сам собі, що більше не маю пропускати.

– Ви з Рудьком конкуруєте за місце у складі, але маєте гарні взаємини, чи не так?

– Так-так, Рудько ніби мій старший брат. Він піклується про мене і навчає багатьом речам, у тому числі поза полем. В нас дійсно дуже гарні стосунки.

– З ким з команди ти спілкуєшся найбільше?

– Ми з усіма добре спілкуємося, але більше часу провожу з моїм другом Мозесом Жаржу (інший африканський футболіст, який прибув у Чорноморець із Полісся – захисник молодіжної збірної Гамбії, який з нею також брав участь у чемпіонаті світу серед ровесників, – прим. «УФ»). 

Також багато спілкуюсь з Рудьком, про якого вже казав, адже він дуже добре говорить англійською. Завжди можу до нього звернутися із запитанням або порадою. Але ще раз наголошу, що ми усі добре ладнаємо у команді.

– Ти вивчаєш українську?

– Так, коли був у Поліссі, займався з вчителем, а зараз вчу мову самостійно. Можу зробити замовлення у кафе, сказати якісь прості речі.

Чижиоке Аніагбосо. Фото: ФК Чорноморець

«Ракицький одразу став лідером»

– У чемпіонаті залишилось зіграти шість турів, і у вас дуже важкий календар…

– Наступна гра в Рівному є дуже важливою, це буде важкий матч. Верес добре грає цього сезону, думаю, це всі помітили. Так, в нас ще є шість матчів, але найближчий виїзд – особливий. Потім ми будемо грати з найсильнішими командами країни: Динамо, Шахтарем, Олександрією.

– І як Чорноморець почувається перед таким складним та вирішальним періодом?

– Уся команда розуміє важливість та складність ситуації і водночас максимально концентрується на тому, щоб досягти результату.

– Що змінилося у команді зі зміною головного тренера? Що нового привніс Олександр Кучер у тренування та ігровий стиль Чорноморця?

– Кожен тренер має свій стиль, свій план роботи. Ми маємо адаптуватися до нових вимог. Змінилася схема, тренувальна програма, і це є нормальним, коли змінюється тренер. Олександр Кучер націлює нас на атакувальний футбол, вимагає швидше доставляти м’яч вперед, а також швидко реагувати на втрату м’яча, щоб одразу його повернути.

– Нещодавно до Чорноморця долучився і Ярослав Ракицький. Яке враження він справляє?

– Це досвідчений гравець, який одразу став лідером команди. Він фантастичний футболіст і дуже добре ставиться до всіх, завжди допомагає.

«Лише Бог знає, чому ті чи інші речі трапляються зі мною»

– Коли ще ти був у Поліссі, вийшло відео з твоїм співом. Що то були за пісні?

– Це були церковні, релігійні пісні.

– Можна бачити, що ти молишся на полі, ти носиш футболку з надписом «Ісус любить тебе», співаєш церковні пісні. Ти є настільки релігійною людиною?

– Я є християнином та дотримуюсь законів Ісуса. Вірю в Бога, люблю його, саме тому він завжди зі мною, де б я не був.

– Можливо, той автогол є своєрідним випробуванням для тебе від Бога?

– Лише Бог знає, чому ті чи інші речі трапляються зі мною😊. У будь-якій ситуації я можу лише дякувати Богові за те, що трапилося, адже в нього є свій план щодо кожного.

«Пережив жах, коли ракета влучила у готель, де я жив»

– Де ти мешкаєш після того, як ракета пошкодила готель «Бристоль», в якому ти жив?

– Зараз мешкаю на базі Чорноморця.

– Як загалом почуваєшся в Одесі?

– В цілому, нормально. Іноді ситуація є божевільною: ракети, дрони – ви самі все це знаєте. Але Одеса – гарне місто, тут приємно бути. І я просто хочу, щоб ця війна закінчилася.

– Ти в Україні вже півтора року. Невже за цей період не було жодного моменту, коли б хотілося все кинути та поїхати звідси?

– Люди живуть в Україні, ходять на роботу, грають у футбол. Грати у футбол в Україні – один зі способів показати свою любов та підтримку місцевим мешканцям. Ми залишаємось з ними та підтримуємо у такі важкі часи.

– Той вечір, коли ракета влучила у готель, найжахливіший у твоєму житті?

– Так, безперечно. Вперше у житті я пережив такий жах. Було по-справжньому страшно.

«Безногий чоловік наказав повернутися у ворота»

– Давай повернемось до витоків твоєї кар’єри. Як ти почав займатися футболом? Можливо, у твоїй родині були футболісти?

– Ні, з моїх рідних ніхто не грав у футбол – я перший. Хіба що один з моїх дядьків, але він не був професійним спортсменом, грав в одній з локальних аматорських ліг. Я почав грати, коли був у молодшій школі – спершу просто на вулиці. І мене помітив один з дитячих тренерів – так я переїхав до футбольної академії, після якої грав за Giant Brillars у Другій лізі Нігерії. Звідти мене й запросили до збірної Нігерії U-20, з якою я брав участь у Кубку Африки та Чемпіонаті світу.

– Ти від самого початку був голкіпером чи грав на іншій позиції?

– Вийшло так, що у тих дитячих вуличних іграх я був одним із найменших. І мені часто доводилося ставати у ворота. Я відбивав м’ячі, і всі кричали: голкіпер, голкіпер, Еніяма (знаменитий воротар, що зіграв більше 100 матчів за збірну Нігерії, – прим. В.Т.).

– Тобі подобалося?

– Коли був дитиною, не подобалося, адже у кожній грі отримував м’ячем в обличчя. Я хотів виходити з воріт, але хлопці просили мене стояти, казали, що в мене добре виходить. І з нами завжди грав один чоловік на ім’я Дубам, вже дорослий – в нього не було ніг, він сидів на землі та грав руками. Ми, діти, його дуже поважали. Так от, він мені просто казав затулити пельку та повертатись у ворота😊. Так я і став голкіпером.

Чижиоке Аніагбосо. Фото: ФК Чорноморець

«На чемпіонаті світу здійснив асист, але потім плакав»

– Бронза на Кубку Африки U-20 – великий успіх для тебе та збірної Нігерії?

– Безперечно. Це був взагалі мій перший міжнародний турнір. Ми здобули бронзу, і це дозволило взяти участь у чемпіонаті світу. Ми грали з найкращими командами Африки, а у матчі за третє місце перемогли Туніс.

Чемпіонат світу теж став чудовим досвідом для мене, адже ми зустрічалися з такими майбутніми зірками, як, наприклад, Савіньо з Манчестер Сіті. У таких турнірах беруть участь багато дуже класних футболістів. 

– Нігерія на тому чемпіонаті світу вийшла з дуже важкої групи з Італією та Бразилією, перемогла потім Аргентину. Але вилетіла у чвертьфіналі від Південної Кореї. Це було великим розчаруванням?

– Так, я навіть плакав після тієї поразки. Ми програли 0:1, пропустивши гол у додатковий час. Але це теж досвід.

– У переможному матчі з Італією (2:0) ти став автором гольової передачі. Як це вдалося?

– Такі ситуації ми відпрацьовували на тренуваннях. Наш форвард мав шукати момент аби відкритися під довгу передачу. І в одному епізоді, коли м’яч був у мене, він попросив пас, я вибив м’яч, і він використав вихід сам на сам. 

До речі, здається, я став на тому чемпіонаті єдиним голкіпером, хто віддав результативну передачу.

– Нігерія поступилася у групі Бразилії (0:2), у складі якої були одразу декілька теперішніх гравців клубів УПЛ…

– Так, Марлон та Кевін грають у Шахтарі, а Жан Педросу – у Карпатах. До речі, він забив тоді мені.

– Ще не було нагоди зустрітися з ними та пригадати той матч?

– Ні, ще якось не складалося. Можливо, у майбутньому буде момент для спілкування.

«Бойко ніколи не жартував на тренуваннях»

– Які клуби почали тобою цікавитись після вдалої гри за збірну? Що тобі про це відомо?

– Агент казав про зацікавленість клубів з Португалії, Іспанії, Франції, але вирішили, що буде краще поїхати до України, аби саме тут адаптуватися до європейського футболу. Я з розумінням поставився до цього, оскільки переїзд для молодого гравця з Африки на інший континент завжди пов’язаний з багатьма змінами. Агент сказав, що для мого зростання буде корисно спробувати європейський футбол саме тут, навчитися багатьом речам. 

І зараз я вже бачу різницю, розумію, що таке європейський футбол, готовий до гри тут, до вимог європейських тренерів. Для мого розвитку дуже корисно було переїхати саме до України.

– Чому ти прибув до України аж за півроку після підписання контракту?

– Все через війну в Україні. Процес отримання візи значно ускладнився та зайняв багато часу. Я чекав на документи та тренувався з колишньою командою, не приймаючи участі в офіційних матчах.

– У цей період ти не отримував найцінніше для молодого футболіста – ігрову практику. Не було її дуже довго і в Україні…

– Дійсно, практики не було, але я багато працював. І коли прибув до Полісся, мною багато опікувався тренер воротарів Михайло Федунов. Завдяки ньому я досяг прогресу. Він ставився до мене, наче до сина. Навчив багатьом речам, починаючи з найпростішого – я ніби вчив алфавіт у школі. Так, це потребувало часу, було багато тренувань, багато теоретичних занять.

– Чому ти так і не зіграв за першу команду Полісся, обмежившись декількома матчами за склад U-19 та другу команду?

– Коли я прийшов, у команді були три досвідчених голкіпери, а я, зовсім молодий хлопець, став четвертим. Був змушений чекати своїх шансів. Я грав у багатьох товариських матчах, працював на тренуваннях.

– Які враження залишились від ветерана Динамо, Дніпра та збірної України Дениса Бойка, який був основним воротарем Полісся?

– О, я багато чого намагався перейняти від нього! Вчився бути впевненим, дисциплінованим та максимально сфокусованим. Бойко ніколи не жартував на тренуваннях – завжди був серйозним. Навіть якщо інші навколо жартували, він залишався сконцентрованим на роботі. І він особисто дуже багато вчив мене. 

Можу порівняти, до речі, це з тим, що я казав раніше про Артура Рудька. Бойко часто підказував під час тренувань, розбирав зі мною деякі епізоди після занять. Рудько робить те саме.

– До речі, кого з голкіперів ти вважаєш за взірець?

– Звичайно, моїм кумиром у дитинстві був Еніяма. А зараз дуже подобається Майк Меньян з Мілану.

Денис Бойко. Фото: ФК Полісся

«Вірю, що запросять до збірної»

– З Поліссям в тебе був контракт на 5 років. Чому вирішив перейти до Чорноморця?

– Таке рішення ухвалив разом з агентом. Мотивом було бажання отримувати більше ігрового часу. Як я вже казав, у Поліссі був лише четвертим голкіпером і не потрапляв навіть до заявки. У Чорноморці, хоч і не грав одразу, перебував завжди з командою, їздив на матчі, відчував атмосферу. Це було дуже добре для мене, і зараз я маю можливість грати.

– Якщо гратимеш надалі у клубі, прийде час замислитись про запрошення до національної збірної Нігерії?

– Звичайно. Я вірю, що якщо гратиму вдало у Чорноморці, мене запросять до збірної. Я вже перебував у таборі збірної після Кубку Африки U-20, але так і не зіграв за неї.

– Не боявся, що переїзд до України негативно вплине на твої перспективи у збірній?

– Ми перебуваємо на зв’язку через E-mail, WhatsApp, Instagram. Медіа стежать і за мною особисто, і за подіями в Україні. Пишуть, запитують, тож у цьому плані все добре.

– Про африканських голкіперів склався стереотип як про таких, що мають відмінну реакцію та стрибучість, але не дуже вправно грають на виходах. Ти згоден з цим? І що можеш сказати про свої сильні якості та недоліки?

– Що стосується мене, відзначу фізичну підготовку. Також, вважаю, що непогано можу діяти на лінії воріт – якщо бачили останні матчі, напевно, помітили, що було зроблено достатньо сейвів. У числі скіллів можу назвати ще гру ногами та комунікацію з партнерами по команді, підказки захисникам. 

Ну а що стосується прострілів, флангових передач, то для воротаря такі ситуації завжди, так би мовити, «фіфті-фіфті»: потрібно бути сконцентрованим та вміти швидко розрахувати траєкторію, до того ж м’яч часто змінює напрямок.