Перший тренер збірної України сьогодні святкував би ювілей: «Усі копіювали Лобановського, а в Прокопенка було своє бачення»
2591 
Сьогодні свій 80-річний ювілей міг би святкувати легендарний головний тренер Чорноморця та Шахтаря Віктор Євгенович Прокопенко, який, на жаль, пішов з життя 18 серпня 2007 року. У Чорноморці відбулося становлення Прокопенка як тренера, а потім він повернувся в Одесу та побудував команду, що встигла зачепити Кубок Федерації футболу СРСР й виграла два перші Кубки незалежної України й двічі національну бронзу.
Надалі Прокопенко був покликаний вивести на європейський рівень Шахтар, із чим успішно впорався, адже саме під його керівництвом «гірники» вперше в історії пробилися в основний етап Ліги чемпіонів. Паралельно Прокопенко допоміг команді виграти Кубок України, але так і залишився без золота регулярної першості у своєму послужному списку, двічі зупинившись на другому місці.
Хоча й короткою, але яскравою сторінкою в біографії Прокопенка також є робота із національною збірною України, адже саме він став тренером, який вивів синьо-жовтих на той самий перший історичний матч з Угорщиною.
З людьми, які на різних етапах пліч-о-пліч з Прокопенком йшли цим шляхом, Миколою Павловим, Іваном Гецком, Андрієм Воробеєм та Юрієм Віртом, сайт «Український футбол» записав ексклюзивні ностальгічні інтерв’ю-спогади про тренера про таке:
- Як Чорноморець відправився у круїз, після якого Прокопенко закрив команду на базі й «готував її у десантні війська»?
- Чим тренер заманював футболістів в Одесу?
- З яких причин Прокопенко розчарувався в Чорноморці й покинув клуб?
- Чим Віктор Євгенович був схожий на Лобановського?
- Як київський ЦСКА позбавив Прокопенка чемпіонського титулу у Шахтарі?
- Через що відбулася відставка спеціаліста з лав «гірників»?
- Якими були відносини Прокопенка з Ахметовим?
- Чому фахівець наприкінці кар’єри став функціонером?
- Чи справді Прокопенко зіграв велику роль у приході Луческу до Шахтаря?
- Якими пам’ятними цитатами запам’ятався тренер?
Микола Павлов (Чорноморець – 1982-1983 рр.)
«Прокопенко зачинив нас на базі й так поганяв! Начебто готував у десантні війська»
– Яким ви запам’ятали Віктора Прокопенка?
– Мені пощастило стати одним із перших футболістів, з якими Віктор Євгенович працював в ролі головного тренера. Було це в Чорноморці у 1982-му. Запам’ятався він мені людиною інтелігентною, вихованою, життєрадісною, з почуттям гумору. Лише найприємніші спогади.
Вийшло так, що в Чорноморці я відіграв лише рік й покинув команду з невеличким скандалом. Проте з Прокопенком ми все одно залишилися друзями. Завжди, коли зустрічалися, обіймалися, і все було так душевно.
Ще запам’яталася наша зустріч у 2006-му в Києві на 60-річному ювілеї Володимира Федоровича Мунтяна. Я прийшов із дружиною, і Прокопенко її впізнав, адже свого часу просив вплинути на мене не йти з Чорноморця. Він її обійняв, і мені було так приємно, що він залишився у хороших відносинах не лише зі мною, а й з моїми близькими.
– Яким тренером був Прокопенко на початку свого шляху?
– На початку кар’єри він був дуже добрим, м’яким і демократичним. З футболістами так не можна (сміється, – прим. Д.В.). У Чорноморці було багато виконавців, із якими Прокопенко ще сам грав. Тому в команді відчувалося панібратство. Тренувальний процес був веселим, із жартами. А ми все ж виконували завдання залишитися у Вищій лізі.
Потім влітку керівництво клубу вирішило відправити всю команду у тижневий круїз по Чорному морю. Ми поїхали з дружинами, дітьми. Випивали, пілкувалися. Я думав: «Блін, ось це я потрапив в команду! Як же ми будемо грати?!».
Микола Павлов і Віктор Прокопенко, фото: з відкритих джерел
Після круїзу усі розслабилися, бо подумали, що будемо лише відпочивати, а Прокопенко із Семеном Йосиповичем Альтманом зачинили нас на базі й так поганяли (сміється, – прим. Д.В.)! Начебто готували у десантні війська. Ось тоді Прокопенко показав себе. Він зрозумів, що потрібен інший підхід. З’явилися дисципліна та порядок. Ми видали такий фініш чемпіонату, що питання вильоту не стояло вже через п’ять-шість турів.
«Прокопенко сказав мені: «Квартиру в Одесі ти зможеш поміняти на цілий під’їзд у Дніпрі»
– Часто підводили Прокопенка в плані режиму?
– Спочатку були порушення. Тоді моя дружина вперше та востаннє в житті поскаржилася тренеру. Казала, мовляв: «Вікторе Євгеновичу, як же так? В мене Микола раніше так не гуляв та не випивав, а коли до вас в команду потрапив, почалося». Дружина була вагітною й переживала. А він відповів: «Валя, якщо він так добре грає, то нехай порушує. Не знаю, що він робить, але мене все влаштовує» (сміється, – прим. Д.В.).
– Ви знаєте, чому Прокопенко вирішив перейти на роботу функціонером?
– Прокопенка пов’язували дуже сильні та теплі відносини із Рінатом Леонідовичем Ахметовим. Я точно знаю, що після того, як Прокопенко покинув посаду головного тренера Шахтаря, вони завжди продовжували підтримувати зв’язок.
Думаю, під час роботи в московському Динамо, в Прокопенка сталося якесь розчарування. В нього там не вийшло, хоча там ні в кого не виходило. І тоді Ахметов вмовив його повернутися в Шахтар та стати спортивним директором.
– Це правда, що Прокопенко відіграв велику роль у приході Мірчі Луческу в Шахтар?
– Правда. Прокопенко літав із перекладачем до Луческу та вів перемовини. Ахметов років три полював на нього. Луческу тоді в Туреччині вигравав чемпіонство. Ми з Прокопенком також спілкувалися про це, і він мені розповідав, що є ось такий тренер.
– Як ви дізналися про смерть Прокопенка?
– Першим мені про це повідомив Віктор Гаврилович Догадайло, який працював у штабі Прокопенка в Шахтарі. Я разом з Догадайлом, В’ячеславом Вікторовичем Грозним та, здається, Анатолієм Івановичем Бузником машиною їздив на похорон до Одеси.
– Про що ви згадуєте, коли говорите про Прокопенка? Може є якась цікава особиста історія?
– Він завжди говорив про Одесу. Що людині дано одне життя, і хоча б частину його вона повинна прожити саме в Одесі – біля моря.
Цікавий у нас із ним був діалог перед моїм переходом до Чорноморця. Я паралельно вів перемовини із Дніпром і вже хотів переходити туди. Однак Прокопенко пояснив, чому мені вигідніше йти до Чорноморця наступними словами: «Микола, квартиру в Одесі ти зможеш поміняти на цілий під’їзд у Дніпрі (сміється, – прим. Д.В.).
Іван Гецко (Чорноморець 1989-1992 рр.)
«Усі копіювали схеми Лобановського, а в Прокопенка було своє бачення»
– Яким ви запам’ятали Віктора Прокопенка?
– Для мене це тренер із великої літери, який дав мені путівку у великий футбол. Коли він з’явився у моєму житті, в мене усе кардинально змінилося. Я повірив у себе та почав зростати як професійний футболіст.
Завдяки йому я дебютував за збірну СРСР, став гравцем основного складу Чорноморця, дебютував за збірну України, підписав свій перший закордонний контракт із Маккабі (Хайфа)… Тому я дуже вдячний чому. Для мене це був другий батько.
Важливо й те, що я був його улюбленцем і Віктор Євгенович заплющував очі на багато речей. Характер в мене був не дуже хороший. Однак він усе це розумів, тому максимально наблизив мене до себе, аби я не міг його підводити.
Іван Гецко, фото: з відкритих джерел
– Як ви потрапили до Чорноморця Прокопенка?
– Прокопенко відправив людей на Закарпаття, щоб мене знайшли. Там вийшла накладка, бо я вже встиг підписати попередній контракт із Шахтарем. Однак Прокопенко сказав: «Це мої проблеми. Я усе вирішу. Тільки дай згоду на перехід до Чорноморця, і все буде добре». Я дав добро й поїхав не до Шахтаря, а до Чорноморця.
– Чим Прокопенко в Чорноморець заманював? Квартирою?
– Обов’язково. В мене на той момент було двоє дітей. Однак головною перевагою була не квартира біля моря, а можливість двічі на рік виїжджати із Чорноморцем за кордон.
На перепродажі різних імпортних речей та продуктів можна було заробити більше, аніж в клубі. З одного виїзду заробляли 2000-3000 рублів, в той час, як в Чорноморці була ставка 400 рублів й один рубль премія за виграш.
– Яким тренером був Прокопенко в часи своєї другої каденції в Чорноморці?
– Він був амбіційним молодим тренером, який мав своє бачення футболу. Усі в ті часи копіювали схеми Валерія Лобановського, а в Прокопенка було своє бачення. Він більше поглядав на європейський футбол, а саме італійський. Тоді ми грали у щось подібне, як зараз Лаціо.
Не можу сказати, що Прокопенко був найталановитішим тренером того часу, але щось нове він вносив. Наприклад, ми іноді грали у три нападники, чого жодна інша команда не могла собі дозволити. Усі боялися ризикувати, а Прокопенко – ні. І це приносило свої плоди.
«Прокопенко вийшов з роздягальні, і на поле ми повернулися хтось з розбитою губою, хтось з фінгалом під оком»
– Дисципліна в Прокопенка була жорсткою?
– Можу сказати, що він був дуже сильним психологом. Прокоп на певні моменти не зважав. Проте в нього правою рукою Альтман, який займався цією брудною справою (сміється, – прим. Д.В.). Його не любили, бо він постійно усе винюхував, аби ми не пили, не курили й нікуди не лазили.
Прокопенко для усіх був авторитетом та поважною людиною. Збоку могло здатися, що він м’який, але Прокопенко міг жорстко поставити питання. Ми ж були не янголами (сміється, – прим. Д.В.). Казав: «Думаєте, я після гри заборонив би вам випити по пляшці пива? Та ні! Будь ласка, хоч одну, хоч дві, хоч три. Але ж я знаю, що усе це закінчиться горілкою».
Дуже часто згадую нашу гру, здається, з Араратом. 0:2 «горіли» після першого тайму, Прокопенко зайшов у роздягальню й заявив: «Я так розумію, мені тут робити немає чого. Ви самі розберіться». Розвернувся й вийшов. І тут, блін, почалося. Старші Васька Іщак, Жора Кондратьєв, Серьожа Кузнєцов надавали по голові і мені, і Іллі Цимбаларю, і Олександру Нікіфорову, і Олегу Кошелюку…
Вийшли на другий там – хтось з розбитою губою, хтось з фінгалом під оком … Зате виграли 3:2! Повернулися до роздягальні й Прокопенко сказав: «Ось це я бачу! Ось це справжня команда!».
– В 1992 році Прокопенко в ролі головного тренера вивів національну збірну України на перший її матч в історії проти Угорщини (1:3). В склад він взяв вісім гравців Чорноморця, включаючи вас. Справедливо?
– Те, що Прокопенка призначили головним тренером на перший матч збірної України в історії, було цілком логічним. На момент від’їзду Лобановського він був одним із кращих спеціалістів в українському футболі.
Гравці Чорноморця склали кістяк збірної також не випадково. Усі були виконавцями дійсно високого рівня й по праву отримали своє місце. Тоді Чорноморець вважався одним з найсильніших клубів України. Ми обігрували Динамо в гостях й взагалі не мали авторитетів.
Гравці збірної України перед першим матчем, фото: з відкритих джерел
Чому ми не стали чемпіонами? Пароплавство почало тріщати й у нас виникли великі проблеми. Клуб зрозумів, що треба усіх розпродавати. Поїхали Юрій Шелепницький, Сергій Третяк, Віктор Гришко, я, Андрій Телесненко, Цимбалар, Нікіфоров. Якби залишили цю команду з нормальним фінансуванням, то даю гарантію 100%, що ми б виграли чемпіонат.
– Як Прокопенко відреагував на ваш перший гол в історії збірної України?
– Ой, у нас тоді стався дуже великий конфлікт. Матч проходив на Закарпатті, де я робив свої перші кроки у професійному футболі. Був впевнений, що гратиму в основному складі. І тут Прокопенко назвав склад, а мене у старті немає. Я дуже сильно образився. Кинув бутси й вийшов з роздягальні.
На початку другого тайму мені сказали виходити. Я не хотів соромитися перед вболівальниками, тому почав тягнути час. То щитки шукав, то гетри… Я міг вийти набагато раніше. Це була моя безглуздість. Прокопенко вже запитував: «Ну, він буде виходити чи ні?».
Якби вийшов раніше, то, може, щось склалося б інакше. Бо я забив м’яч (ударом зі штрафного – і це перший гол в історії збірної України, – прим. «УФ») і потім мав ще одну ідеальну можливість – під кутом пробив з правої, однак захисник виніс м’яч із дальнього кута. Не пощастило.
«Прокопенко зрозумів, що в Чорноморця немає майбутнього»
– Як розійшлися ваші шляхи із Прокопенком?
– Чорноморець повинен був продати мене у Дженоа. Я пробув там майже три місяці, однак щось пішло не так. Сума трансферу піднялася з 1,2 мільйона до 1,8. В підсумку клуби не зійшлися в ціні на 300-400 тисяч. Прокоп мені сказав: «Не переживай, ми продамо тебе в інший раз у сильніший клуб».
Я повернувся із командою до Одеси та почав готуватися до сезону. Тут почався розлад, про який я сказав раніше. Настрій в мене трохи змінився, адже чекав я на одне, а отримав зовсім інше. Готовий іти куди завгодно, аби не залишатися тут.
З’явилася можливість перейти до Маккабі (Хайфа). Команда з амбіціями, яка боролася за високі місця. Ми з дружиною поговорили та, враховуючи, що в нас були маленькі діти, а в Україні почався бардак, вирішили їхати.
– Прокопенко важко з вами розставався?
– Ні. Прокоп вже сам знав, що його в Чорноморці не буде. В нього було дуже хороше запрошення від Ротора. Одеська команда не мала майбутнього, тому краще було влаштувати гравців в інші клуби на нормальні умови, ніж їх мучити в Чорноморці.
Це було дітище тренера. Пам’ятаю, в нас було зібрання, на якому він сказав: «Я створював команду три роки й сподівався, що в нас усе буде все гаразд. Проте зараз розумію, що за декілька місяців усе це можна розвалити». В нього відпало бажання продовжувати працювати в Одесі. Він зробив свій крок – ми почали робити свої.
– Як ви відреагували на новину про смерть Прокопенка?
– Я, як і усі, був шокованим. У той день в Чорноморця був гостьовий матч із Закарпаттям (0:2), і ця звістка застала нас перед матчем на стадіоні. Чесно кажучи, було вже не до футболу.
– Про що ви згадуєте, коли говорите про Прокопенка? Може є якась цікава особиста історія?
– Багато в нього було серйозних висловлювань, які я пам’ятаю досі. Він казав: «Треба жити в Одесі та бажано біля моря, тоді можна сказати, що ти вірно провів життя». Також його фраза: «Не шукайте логіки у футболі». Я її зрозумів, коли вже трохи подорослішав.
Я його дуже сильно поважав та багато чого перейняв від нього. Пишаюся, що мав хороші відносини з ним й перебував у його колі друзів. Спочатку ми були як тренер та футболіст, а потім вже як друзі.
Андрій Воробей та Юрій Вірт (Шахтар 1999-2001 рр.)
«Робили білд-ап, за що в перерві Прокопенко мені так напхав повну торбу!»
– А яким ви запам’ятали Віктора Прокопенка?
Воробей: Віктор Євгенович запам’ятався мені як тренер, який, разом із Валерієм Івановичем Яремченком, відкрив для мене шлях у великий футбол. При ньому розкрився мій талант, і я пережив пік своєї кар’єри.
Андрій Воробей, фото: з відкритих джерел
Як людина, він завжди був позитивним та гуморним. Завжди усміхнений, навіть коли не було настрою. Одесити – вони усі такі.
Вірт: Тільки позитивні та теплі спогади про нього. Коли ми дізналися, що Шахтар може очолити такий досвідчений тренер, це була топновина для нас. Усі з радістю це сприйняли.
В мене із ним склалися дуже класні відносини. До мене була повна довіра як першого номера команди. Я відчував від нього тільки підтримку. Для гравця це найголовніше. Намагався віддячити йому своєю грою та не підвести, виконуючи свою роботу якнайкраще.
На превеликий жаль, Віктор Євгенович так рано пішов від нас і його з нами немає. Однак це був дуже хороший тренер, мотиватор та спеціаліст.
– Яким тренером був Прокопенко в Шахтарі?
Воробей: Гайки він нам не закручував. Завжди інтелігентно спілкувався. Навіть матюкався інтелігентно. Були матчі, коли здавалося, що ми його довели. Думали, по роздягальні зараз усе почне літати, однак ні, він навпаки краватку свою поправляв й спокійно говорив. Завжди тримав себе в руках й ніколи не дозволяв собі сильно сваритися.
Тренування із м’ячем в нього були неважкими та звичними для того часу. А от від фізичних навантажень на зборах, які нам давав тренер з легкої атлетики Володимир Іванович Рашевський, у нас усі нутрощі випльовувалися. Дуже важко було. Не відставали від рівня навантажень, який Лобановський давав у Динамо. Дуже багато бігали.
– На якого тренера був схожий Прокопенко?
Воробей: За стилем гри – важко сказати. За манерою поведінки – на Арсена Венгера з Арсеналу чи Свена-Йорана Ерікссона з Лаціо. Такий самий спокійний, інтелігентний та завжди охайно одягнений. Красень-чоловік!
– Що особливого вам дав Прокопенко?
Воробей: Найголовніше, що мені передалося від нього, це впевненість у власних діях. Я не переживав, що, якщо не реалізую якийсь момент, мене через п’ять хвилин змінять. У тренера була повна довіра до мене, і я ледве не в кожній грі забивав. І неважливо, на перших хвилинах чи на останніх.
Пам’ятаю, після відставки Бернда Шустера, Прокопенка призначили в.о., поки не прийшов Луческу. У мене були проблеми з Шустером. Він мене мало випускав, і то у півзахист. Прокопенко сказав: «Все, що від мене залежить, я роблю. Ти у складі, доведи усім! Будь собою і ні про що не переживай». І одразу я оформив дубль у ворота Волині (2:0) в чемпіонаті.
Вірт: Не можу сказати, що була якась одна дуже важлива порада чи настанова. Він з першого дня поставив свої вимоги.
Одразу згадується наша стартова гра під його керівництвом проти Динамо (0:0) в останньому турі чемпіонату перед зимовою паузою. Почався матч, і я разом із захисниками Сергієм Поповим та Михайлом Старостяком почали робити, як зараз модно казати, білд-ап. Щось розігрували, але не дуже вдало.
Юрій Вірт, фото: НК Верес
Після першого тайму зайшли в роздягальню й Прокопенко мені так напхав повну торбу! Він сказав: «Юра, ти не тим займаєшся. Не треба нічого розігрувати у своєму штрафному майданчику. Ти бачиш Сергія Ателькіна попереду? Ось, будь ласка, в голову йому влуч. В тебе є передача». Я одразу зрозумів, що від мене вимагається.
«Я повернувся з вихідних на день пізніше, але Прокопенко пробачив мені штраф»
– Наскільки жорсткою була дисципліна за Прокопенка в Шахтарі?
Вірт: Не можу сказати, що він прямо розносив у роздягальні. Ну, колись струсити треба було. Говорив він коротко, але правильно підбирав слова, і все було зрозуміло.
Поза полем він все ж був більше м’яким тренером. Колись у міжнародну паузу нам дали вихідні, я поїхав додому у Львів і повернувся на день пізніше. Здається, літак скасували, і я просто не встиг на тренування. Мене оштрафували на нормальну суму грошей. Коли отримав зарплату, то прийшов віддавати штраф, а Прокопенко сказав: «Швиденько сховай і йди тренуйся. Це твої гроші». Пробачив мені.
– Фізичні навантаження в Прокопенка важкі були?
Вірт: Це не те слово! Надзвичайно важкі! Пригадую наш збір у Німеччині недалеко від Мюнхена. Там було пів метра снігу. Нам трохи трактором прим’яли доріжку й ми бігали. Повинні були за 14 днів подолати 120 кілометрів. І не просто кросами. Які тільки тести ми там не бігали! Якщо ми не пробігали цей кілометраж, то до тренувань із м’ячами нас не підпускали.
Я не був особливо фізично витривалим. Мабуть, через те і став воротарем. Я і в замети падав, і лежав… Пам’ятаю, ще і Яремченко підганяв: «Юра, чого ти відстаєш? Усі біжать». А Прокопенко: «Нехай біжить, тільки щоб не вмер тут».
– У сезоні 2000/01 Шахтар під керівництвом Прокопенка, здолавши празьку Славію (0:1, 2:0 д.ч.), вперше вийшов до Ліги чемпіонів. Чим запам’яталися ті складні поєдинки?
Воробей: Прокопенко доволі спокійно реагував. Звичайно, після першої зустрічі він був дуже сильно пригнічений. Однак намагався і себе тримати в руках, і нас заспокоювати. Він бачив, що ми добре провели гру, але на 89-й хвилині пропустили гол.
У матчі-відповіді в Празі ми постійно атакували. Просто не вдавалося забити. Прокопенко потім нам сам казав: «Я думав, уже все». В компенсований час мені вдалося забити гол, а в екстратаймах крапку поставив Ателькін. Не можу сказати, що Прокопенко якось показово радів. Він не з тих тренерів, які будуть стрибати. Усе тримав в собі.
Вірт: Точно пам’ятаю, що ми були розчаровані поразкою вдома. Ну, це просто катастрофа! І Віктор Євгенович так само. Хороший футбол показали, але пропустили нелогічний гол під завісу матчу. Щось ми із Поповим не там розібралися…
Після Прокопенко сказав: «У нас є другий матч». Дійсно, ми ні в чому не поступилися. Хоча Славія вже постійно грала у єврокубках, а ми тільки прагнули туди. В нього була віра, що ми можемо це зробити. Напевне, вона передалася нам. Цим Прокопенко був схожий на Лобановського, який вселив впевненість у гравців Динамо, що вони можуть досягати великих успіхів.
Звичайно, в другій зустрічі була й доля везіння, адже вийшли вперед ми наприкінці.
– Далі на Шахтар Прокопенка очікував груповий етап ЛЧ. Були яскраві матчі у вашому виконанні, але результат не завжди приходив.
Воробей: Так, спочатку програли Лаціо (0:3), потім Арсеналу (2:3), при чому вели 2:0 у рахунку. Запам’яталося, що Прокопенко тоді сказав: «Ми вже можемо добре грати на цьому рівні, однак ще не вміємо вигравати».
Шахтар у Лізі чемпіонів 2000/01, фото: з відкритих джерел
Вірт: Очевидно, що ми потрапили в дуже сильну групу. Тоді було найсильніше Лаціо за всю історію, європейський гранд Арсенал й Спарта. Ми, як новачки, лише могли поборотися з останніми за третю сходинку.
У перших матчах не вистачило впевненості. Була поразка від Лаціо (0:3), однак вже після Арсеналу (2:3) ми десь додали у впевненості. Такого мандражу вже не було. З’явилося розуміння, що ми можемо бути конкурентними на цьому рівні.
Та Ліга чемпіонів це був більше подарунок місту й президенту клубу. Усі марили цим турніром. Зараз це будні, а тоді ми зробили це вперше завдяки Прокопенку.
«На жаль, Прокопенко так і залишився тренером без чемпіонського титулу»
– В тому ж сезоні Шахтар вперше наблизився до чемпіонства, однак за два тури до фінішу кампанії не зумів обіграти київський ЦСКА (0:0) та дозволив обійти себе Динамо, яке вже не відпустило перевагу. Як на ту осічку відреагував Прокопенко?
Воробей: Так, сварився. Називав нас «хлюпиками» в роздягальні. Проте на публіку він усього цього не виносив та не скидав відповідальність на гравців, що ми типу ніякі. Оступилася команда. Ми невдало тоді зіграли. Могли виграти чемпіонство, але, на жаль, Прокопенко так і залишився без золота у своєму послужному списку. А так хотілося!
Вірт: Порожнеча така була, що це просто! Ви собі не можете уявити. Дійсно, усі хотіли та витратили багато сил. Там пенальті призначили, потім скасували… Чого тільки не було в тій грі. Думаю, цей нервовий матч точно не додав років життя Прокопенку. Одна гра перекреслила усю нашу роботу за цілий рік. Хоча, моментів в нас вистачало.
Динамо видало надзвичайно великі премії гравцям ЦСКА. Вони усією командою стояли в обороні, вбивалися та із дупи не підіймалися. В принципі, футболістів можна зрозуміти, адже за одну цю гру вони могли заробити більше, аніж за увесь рік.
Була, звичайно, малесенька надія, що Дніпро в останньому турі все ж зможе відібрати очки в Динамо (1:2), однак ми розуміли, що самі втратили чемпіонство.
Пам’ятаю, на післяматчевій пресконференції Прокопенко сказав: «Не хочеться ставати постійно другим тренером. Хочеться стати тренером-чемпіоном». Мабуть, доля у Віктора Євгеновича така. Є спеціалісти, яким ніколи не вдається стати чемпіонами.
– Як команда поставилася до відставки Прокопенка після поразки від дортмундської Боруссії (0:2, 1:3) у кваліфікації ЛЧ наступного сезону?
Воробей: Звичайно, багатьом не хотілося цього. Однак це було рішення президента клубу. Добре, що президент пішов назустріч та в майбутньому зробив Прокопенка спортивним директором.
Прокопенко потім казав, що йому навіть краще на посаді функціонера. Мовляв, спокійніше. Хоча, я бачив, що в душі він хоче тренувати. Він був, перш за все, тренером. А те, що його зробили спортивним директором та у Верховну Раду посадили, це все було не його (у 2006 році Прокопенко був обраний депутатом ВР за списками Партії регіонів, – прим. Д.В.).
Вірт: Звичайно, засмутилися. Ми до нього вже звикли, а він звик до нас. Вважаю, що десь поспішним було це рішення. Об’єктивно, ми грали проти набагато сильнішої команди. Пройти далі ми могли лише завдяки великому фарту.
Наскільки я знаю, це було рішення самого Прокопенка – подати у відставку. Не думаю, що президент хотів його звільняти. Так він хотів струсити команду, аби вона вже із новим тренером закінчила те, що він розпочав. Можна було і продовжувати працювати. З наступної спроби разом із ним ми все ж могли виграти чемпіонат.
«Ми вже в бані сидіти не могли, а Прокопенко тільки розігрівався – у нього історія за історією. Виповзали із розірваними животами»
– Які в Прокопенка були відносини з Ахметовим?
Воробей: Теплі, хороші відносини. Прокопенко дуже красиво розмовляв й умів привернути до себе людину. У нього з усіма були хороші відносини.
Віктор Прокопенко, фото: з відкритих джерел
Вірт: Хороші. Думаю, вони були як два товариші. Все ж потім Прокопенко повернувся в клуб на посаду спортивного директора.
– Як ви відреагували на новину про смерть Прокопенка?
Воробей: З великим болем. Дуже рано він пішов. Тим більше, здоров’я в нього завжди було хороше, і ніхто не міг подумати, що щось може в нього бути із серцем.
Вірт: Ми про це дізналися перед тренуванням. Луческу усіх зібрав перед заняттям й повідомив цю новину. Усі встали й хвилиною мовчання вшанували його пам’ять. Було неймовірно сумно.
– Про що ви згадуєте, коли говорите про Прокопенка? Може є якась цікава особиста історія?
Воробей: Він дуже любив баню та завжди довго парився на базі. Збирав нас навколо себе, ногу на ногу закидав і розповідав цікаві історії й анекдоти. Це було щось! Ми вже там сидіти не могли, а він тільки розігрівався. Хотіли вибігти, а в нього – історія за історією. Так ми й продовжували сидіти, бо було цікаво. Виповзали звідти із розірваними животами.
Вірт: Назавжди запам’ятається посмішка на його обличчі. Весела була людина, яка з будь-якого негативу могла зробити позитив.
Якби він був живий, то я б з радістю із ним зустрівся й подякував за усе, що він для мене зробив. За його каденції я досяг найбільших успіхів у футболі: потрапив до збірної України та зіграв у Лізі чемпіонів. Це мрія кожного футболіста.
Він мені довіряв, підказував як у футбольних, так і в життєвих моментах. Це людина з великої літери, і я пам’ятатиму його усе життя. Велика подяка йому.
