Прінс Аду: «Кривбас – крок вперед у моїй кар’єрі, до цього в Україні знав тільки про Шахтар»
758 
Автор – Ігор ДМИТРІЄНКО
Прінс Аду переїхав до України з Білорусі та не приховує, що зробив правильний вибір. Зізнається, що, вийшовши на поле, забуває про все, і концентрується тільки на своєму виступі, це допомагає відволіктись від буденних проблем.
Нападник Кривбасу Прінс Аду в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» розповів про:
- те, як футбол в Гані прогресує
- травму, через яку міг завершить кар’єру достроково
- те, скільки голів планує забити в наступному сезону УПЛ
- українські слова, які запам’ятав від Вернидуба на тренуваннях
«Я завжди допомагаю батькам і дуже радий, що в мене є така можливість»
– Прінсе, розпочнімо наше інтерв’ю з питань, звідки ти родом, адже про це мало що відомо українським вболівальникам. Ти народився в Гані в місті Суньяні. Розкаже про своє рідне місто. Можливо, воно чимось схоже на Кривий Ріг чи якесь інше українське місто?
– Так, це моє рідне місто та адміністративний центр області Боно. Воно дуже гарне, дуже чисте та привабливе для туристів. Там народилось багато талановитих футболістів: Афрійє Аква, Фелікс Афена-Гьян. Щодо Суньяні, то можу його порівняти з містом Дніпром: обидва не є столицями країн, але досить великі та комфортні для життя.
– До цього списку талановитих гравців можна додати і Прінса Аду?
– Важко сказати:) З Феліксом Афена-Гьяном ми разом грали в дитячо-юнацьких командах, та знайомі особисто. Аква – теж чудовий гравець, який довгий час виступав в Італії.
– Раніше ти розповідав, що твоя мама володіє продуктовим магазином, а батько – художник. Чи ти допомагаєш їм фінансово? Чи є у батька роботи, які можна побачити десь, наприклад, в Інтернеті?
– Авжеж, я завжди допомагаю батькам і дуже радий, що в мене є така можливість. Саме батькам я зобов’язаний тому, що зараз є професійним футболістом. Вони повірили в мене, завжди підтримували моє бажання грати у футбол та розвиватись в цьому напрямку. Мама продовжує працювати у сфері торгівлі. Щодо батька, то це радше його хобі. Так, він малює картини, але на любительському рівні.
– В Африці багато родин є багатодітними. А в тебе ще є брати і сестри?
– Так, у мене ще чотири брати та дві сестрички. Одна з моїх сестер грає у футбол в юнацькій шкільній команді. Один з братів – також професійний гравець та виступає в Боснії на позиції нападника. Ще один грає в Суньяні в місцевій Академії. В моїй родині між всіма дуже теплі відносини, ми завжди на зв’язку.
Прінс Аду. Фото: ФК Кривбас
«Я ніколи не сумнівався у своєму виборі пов’язати життя з футболом»
– Розкажи про свою країну. Чим Гана відома, які там люди?
– Як я вже казав, моя країна дуже гарна, люди в ній дуже дружелюбні та відкриті. Мені здається, відвідувати Гану потрібно на канікулах, щоб гарно відпочити. Там є пляжі, можна займатися різними справами. Моє найулюбленіше місце в місті – це завжди було футбольне поле. Я відпочиваю там морально і фізично. Якщо про тамтешніх людей, то можу виокремити саме президента Гани. Він завжди бореться за Незалежність країни. Щодо місця, яке знає кожна людина у Суньяні – це Слейвхаус; саме у цьому приміщенні під час війни, у 1943 році, тримали місцеве населення у заручниках, а потім там їх вбивали.
– Твої перші кроки у футболі. Згадай своє перше тренування. У якому віці почав грати у футбол? Чи підтримували батьки твій вибір?
– Моє перше місце, де я почав тренуватися – маленький майданчик біля дому. Я бачив, як грають у футбол мої брати і також почав тренуватися саме там у 8 років. Батьки одразу почали підтримувати моє прагнення грати. Особливо батько розділяв зі мною любов до футболу, ми грали разом. Батько був воротарем, він і побачив моє бажання і натхнення грати у футбол, і згодом відвів мене до місцевої академії. Після академії я перейшов до футбольної школи, а вже у 15 років почав грати у Першій лізі Гани.
Коли мені було 16, я зіграв свій перший важливий матч. Саме ця гра стала відправною точкою, після якої я став грати на професійному рівні. У футбольній школі атмосфера була надзвичайно дружньою, там було дуже круто. До того ж, там начався мій брат і на той час він вже став топовим гравцем за місцевими мірками. Саме брат порекомендував мене у цю футбольну школу, тому там було все дуже легко і весело. З того моменту як я перший раз ступив на поле, зрозумів, що у мене є талант і я люблю цю справу. Я ніколи не сумнівався у своєму виборі пов’язати життя з футболом.
– Хто був твоїм першим тренером? Чи спілкуєтесь ви зараз?
– Мій перший тренер – Фафана. Ми досі підтримуємо комунікацію. Мій тренер завжди налаштував на те, що футбол це серйозна справа і треба все сприймати серйозно. Я дуже багато чому навчився саме у нього. Були моменти, коли я пропускав тренування, але він настільки мене полюбив і бачив у мені потенціал, що приходив до мами і питав: «Чому Аду пропускає тренування? У нього є талант!».
Мій тренер завжди мотивував і змушував мене ходити на тренування, та бути дисциплінованим. Навіть зараз при кожній нашій розмові я дякую йому, тому що саме цей тренер зіграв велику роль у моїй професійній кар’єрі. Фафана слідкує за моєю кар’єрою, він знає, що я граю в Кривбасі, а до цього грав у Білорусі.
«Мій рідний клуб Бечем Юнайтед був би в ТОП-5 УПЛ»
– Хто з ганських, а можливо, світових футболістів був твоїм кумиром у дитинстві? На кого ти хотів був схожим, коли був ще маленький?
– Асамоа Г’ян. Наша суперзірка. Він завжди був для мене взірцем. Я є фаном гри Асамоа Г’яна, це легенда нашої збірної.
– Твій перший професійний клуб – Бечем Юнайтед. Якого рівня ця команда, у якій за силою Лізі грає в Гані?
– Бечем Юнайтед – це дуже гарна і сильна команда, яка зараз виступає у Вищій лізі, міцний середняк. Пам’ятаю, коли я там грав, то у складі були топові і сильні гравці.
– Уявімо: Бечем Юнайтед грає в чемпіонаті України. На яке місце в УПЛ, чи, можливо, нижчих лігах він міг би розраховувати?
– Я вважаю, що Бечем Юнайтед був би в топ-5 УПЛ. Бечем Юнайтед чимось схожий на Дніпро-1.
«Пропустив два роки через травму, переживав, що вже не зможу грати на професійному рівні»
– Розкажи про свій виклик до збірної Гани U-20. Чому не вдалось зіграти за збірну жодного матчу?
– Я був не в формі, до того ж, мав пошкодження, яке отримав у клубі. Було дуже боляче, тому що я травмував коліно. Після цього тривалий час я взагалі не грав – це було цілих два роки. Я дуже хвилювався з цього приводу, переживав, що вже не зможу виступати професійно. Але, на щастя, все склалось добре.
– У 2023 році ти став гравцем білоруської Іслочі. Чому ти обрав саме Білорусь?
– Зізнаюсь, було дуже складно повертатися після такої важкої травми до футболу, до того ж в іншу країну. Мені зателефонували представники Іслочі, тренер команди зацікавився мною. Я зрозумів, що у мене з’явилась можливість грати в іншій країні. Також я розумів, що маю потенціал і, можливо, з цим клубом зможу себе реалізувати. Я без вагань погодився на пропозицію, тому що це для мене було мрією, щоб реалізуватися у футбольному світі.
– Як оціниш білоруський етап кар’єри?
– Це був дуже крутий етап в моїй кар’єрі, я одразу звик до команди і це допомогло мені повернутись до футболу після травми. Тренерський штаб зміг мене повернути до того рівня, на якому я знову хотів грати.
«Не думав про війну в Україні, тому що, коли граю у футбол, думаю тільки про процес гри»
– Як на тебе вийшов Кривбас? Згадай, що перше спало на думку, коли дізнався, що тобою цікавиться клуб з України?
– Мої агенти повідомили, що мною цікавиться Кривбас, тож я розумів, що мені треба працювати ще більше, щоб потрапити сюди. Адже це буде кроком вперед в моїй кар’єрі. Так воно і вийшло. Я був дуже схвильований новиною, про те що український клуб мною зацікавився.
До цього я бачив ігри донецького Шахтаря, та трохи слідкував за українською лігою. В цілому був в захваті, що з’явилась така можливість. Не думав про війну в Україні, тому що, коли граю у футбол, думаю тільки про процес гри. Коли виходжу на поле, то забуваю про всі складнощі, які ми зараз проживаємо разом в Україні.
– Що найбільше вразило чи здивувало після приїзду до Кривого Рогу?
– Я був у захваті та одночасно приємно здивований від можливостей клубу, якості полів, бази, тренувань. Усі моменти, які стосуються футболу мене в Кривому Розі приємно здивували. Можу сказати, що мене також здивувала погода. Зима тут досить холодна пора року, але я в захваті саме від літньої погоди в Україні. Щодо людей, то вони всі дуже дружелюбні, комунікативні, та завжди допоможуть.
– Хто з гравців Кривбасу найстаранніший на тренуваннях?
– Макс Задерака. Саме цей гравець мене мотивує, коли я його бачу. Коли новий гравець приходить у клуб, він завжди знаходить таку людину, яка його мотивує, за якою йдеш. І можу сказати, що тільки вийшовши на поле у футболці Кривбасу, одразу зрозумів, що Задерака мене надихає і поза полем його характер мені дуже імпонує. Я взагалі його люблю, поважаю, ціную (посміхається, – прим. «УФ»).
Максим Задерака. Фото: ФК Кривбас
«Після поразки від Шахтаря морально десь зламався»
– Ти зіграв за Кривбас вже чимало матчів, забив два м’ячі – ЛНЗ та якраз Шахтарю. Який поєдинок справив на тебе найбільше враження?
– Остання гра, яка у мене була дійсно важкою, яка мені запам’яталася – це проти ФК Шахтар (2:5). Можу сказати, що я морально десь зламався після цієї гри. Проте саме після таких моментів ми стаємо сильнішими.
– Яку планку ставиш перед собою на наступний сезон? Можливо, десять голів чи більше?
– Не можу сказати, що є така чітка кількість, тому що кожного разу, кожного матчу ми виходимо на поле і дуже відповідально ставимося до гри, граємо як в останній раз. Тому я не можу сказати, що у мене в голові є така чітка кількість голів.
– Хто з захисників в УПЛ, проти кого ти грав, найсильніший?
– Я не знаю. Чесно кажучи, не запам’ятовую імена всіх моїх опонентів та не хочу нікого виділяти. Кожного разу, коли я виходжу проти них, думаю про себе, про те, що я повинен бути стійким, сильним та зіграти так, щоб допомогти Кривбасу.
– Які українські слова, які ти розумієш, найчастіше каже Юрій Вернидуб на тренуваннях?
– Пішли, давай, швидше (сміється, – прим. «УФ»).
– В інтерв’ю ти казав, що в минулій команді тебе називали Квабена. А як до тебе звертаються найчастіше у Кривбасі?
– Деякі люди кажуть Аду, деякі кажуть Прінс. По-різному, але саме ці два варіанти.
«Не згоден з Бандейрою, найгарніші дівчата у світі в моїй рідній Гані»
– Рафаель Бандейра в інтерв’ю зізнався, що українські дівчата – найгарніші у світі. Підтримуєш таку думку Рафи?
– Моя думка – найгарніші дівчата у світі в моїй рідній Гані.
– З останніх п’яти Чемпіонатів Світу збірна Гани пропустила всього один, у 2018 році. Можна сказати, що ганський футбол знаходиться на підйомі?
– Я можу сказати, що 2018 рік був найгірший для нас, адже ми не приймали участь на Мундіалі. Але як найкращий рік я можу виділити 2010, коли Гана дісталась чвертьфіналу. Ганський футбол зараз стрімко розвивається, це дійсно правда.
– Назви п’ятьох найбільш зіркових ганських гравців за всю історію.
– Асамоа Г’ян, Стівен Аппіа, Абеді Пеле, Тоні Єбоа і Саллі Мунтарі. Це легенди.
– Наразі головним тренером збірної Гани є легендарний Отто Аддо, який зробив кар’єру в Німеччині. Який би його охарактеризував та чи знайомий особисто?
– Особисто поки не знайомий. Але з того моменту, як він почав тренувати нашу команду, ми вийшли на дуже високий рівень, це очевидно. Мрію виступати за національну збірну, буду дуже багато працювати, аби заслужити виклик.
– Яка африканська чи європейська збірна є найбільш принциповим суперником для Гани?
– Це збірна Нігерії. Наші дербі завжди принципові.
