Роман ДОРОШ: «Усе зроблено для того, щоби Заяць пішов із команди»

Колишній гравець «Буковини» — про зліт і падіння чернівецького футболу

«Після першого тренування нас завезли в якесь село»

— Романе, цікавий факт: за час вашого перебування в «Буковині» клуб досяг найбільшого розквіту за останні десятиліття, відтак почав занепадати. А чи пам’ятаєте ситуацію, коли понад три роки тому перебралися до Чернівців?

— Три з половиною роки тому мені вперше зателефонували з «Буковини». Прохали, щоби я приїхав до них, адже у центральній зоні, на моїй позиції, не було нікого. Подивився на турнірну таблицю, поцікавився думкою близьких, отож вирішив не їхати туди. Тоді не бачив перспектив. Після відмови мені зателефонували ще тричі. Запевнили: якщо погоджуся перейти, все в мене буде добре. Я й наважився підписати з «Буковиною» контракт. Перше, що побачив, футболісти живуть хто-де, на тренуваннях були різні м’ячі та екіпірування. Після першого тренування нас завезли в якесь село, тому що навіть не було де тренуватись. А за три роки «Буковина» перемагає запорізький «Металург» і не дозволяє вийти до прем’єр-ліги «Севастополю»… І після цього говорять, що в команди поганий тренер, який не вміє працювати! Мабуть, я нічого тоді не розумію у футболі.

— До останнього моменту ви були одним із небагатьох у «Буковині», котрий застав друголіговий етап команди. За час перебування у Чернівцях, чи почувалися як удома?

— У Чернівцях мені було комфортно: є багато друзів, знав кожну вулицю міста. Однак, як стало відомо, всі гравці, котрі захищали кольори «Буковини», перетворилися на якихось легіонерів. Як можна таке говорити? Я себе мало не іноземцем відчув.

— Могли собі уявити, що вже
незабаром клуб вийде до першої ліги й одразу стане провідним?

— Розумієте, для того, щоб із нічого створити таку команду, яка була останнім часом, потрібно докласти титанічних зусиль. Дуже багато тренувань і нервів було за цей час. Не кожна людина зможе прой­ти такий шлях. Проблем насправді було дуже багато. Як уже говорив, не було де тренуватись. Часом певні люди робили перепони для команди, щоби не було так легко досягати результатів. Відтак не всі раділи звитягам колективу. Звичайно, не називатиму імен. Головна заслуга наших досягнень належить Вадиму Григоровичу, котрий уперто й постійно гнув свою лінію. Те, що відбувалось у Чернівцях: три роки радості для вболівальників — його «вина». Гравці та тренери зіграли тут свою визначальну роль.

«Буковину» залишив би лише заради команди елітного дивізіону»

— Підвищившись у класі, команда зазнала чимало пертурбацій. Як гадаєте, з допомогою чого вам удавалось упродовж довгого часу залишатися лідером команди?

— Бачив у цьому ФК перспективу. «Буковину» залишив би лише заради команди елітного дивізіону. За час очільництва Вадима Зайця ми нічого та нікого не боялись. Зав­дання було зрозумілим для всіх: перемагати в кожному матчі та, найголовніше, прогресувати. Йти за 500 доларів до іншого колективу першої ліги мені не хотілось. Налаш­тування було: або робити значний крок уперед, або поступово робити це з нашою командою.

— За час перебування в стані буковинців отримували багато пропозицій із інших клубів?

— У мене були варіанти. Однак думав, чи варто пробувати сили в іншій команді? Було чимало прик­ладів, коли екс-«буковинці» намагалися заграти за інші команди, проте безрезультатно. Завжди намагаюся зважено вирішувати. Тому доля так склалася, що провів три роки в «Буковині».

— Чому не захотіли залишати вашу тодішню команду?

— Не забувайте, що в мене був контракт. Я повинен виконувати зобов’язання перед клубом. Це — нормальна робоча ситуація. Також багато залежало від того, з ким хочеш працювати. Важливим фактором стало моє бажання й далі грати під орудою Зайця, тому що не кожен тренер буде для тебе авторитетом.

— Стосовно «своїх»: подейкували, що в «Буковині» не дають шанс власним вихованцям, у чому звинувачували головного тренера. Помічали щось схоже, коли до вас ставилися краще, ніж до чернівчан?

— Думаю, якщо команда виступає три роки в першій лізі та щосезону займає все вище місце, то як можна говорити про неправильну селекцію? Ми наближалися до першого місця, тож очевидно, що все робилося правильно. Не розумію, як можуть виникати схожі запитання до тренерського штабу. Якби все було навпаки, тоді можна було би піднімати цю тему та говорити, що клуб йде неправильним шляхом. Наскільки розумію, зараз у місцевих вихованців буде чудовий шанс проявити себе. Усі ми наочно пересвідчимося, чи даремно їх не запрошували до команди.

«У прем’єр-лізі смішних із нас би не робили»

— За три роки в першій лізі колектив суттєво виріс, минулого сезону навіть випала примарна (як виявилося потім) нагода. Вірили, що «Буковині» до снаги рівень прем’єр-ліги?

— За моїх часів колективу вселили віру, що нам нічого боятись. Граючи навіть із київським «Арсеналом» у Кубку України, команда вірила, що можемо переграти наших візаві. Те ж саме було в матчі проти запорізького «Металурга». До прем’єр-ліги ми би щось придумали, підписали би кількох сильних футболістів. Запевняю, смішних із нас би не робили.

— Як у команді відреагували на новину, що ніхто з вищого дивізіону не опускається? Розчарувалися чи, навпаки, налаш­тувалися наступного сезону досягти омріяного підвищення заслужено?

— Не знаю за інших, адже новина застала нас у відпустці. Ніхто з хлопців не перебував у розташуванні клубу. Звичайно, хотілося цього, проте ловив себе на думці, що нас навряд чи туди пустять, що, зрештою, й сталося.

— Стартувала цього сезону команда невтішно. Що стало причиною? Чи вже тоді здогадувалися, що скоро виникнуть проблеми?

— Ні, в дебюті чемпіонату ніхто з гравців навіть уявити собі не міг, що все так різко зміниться. Щодо тяжкого старту: в команді вже вкот­ре змінилося чимало футболістів. Самі знаєте, що кожного півріччя колектив змінюється. Усі хочуть кращого, відтак прекрасно розумію Руслана Платона, котрий перебрався до «козаків» у вищий дивізіон. Це нормально, коли людина хоче піти на підвищення. Потім почали притиратися, з’являлися залікові пункти. Гадаю, ще два-три тури — і команда була би в п’ятірці кращих. Тому не все так було погано, як зараз дехто говорить. У колективі не було паніки, все йшло за планом. До кінця сезону зайняли би місце, на яке заслуговуємо.

— Дізнавшись, що з першого вересня спонсори припиняють фінансування, які перші думки промайнули в голові?

— Чесно? Я не міг повірити! Не може трапитися щось схоже з такою командою. До останнього не думав, що все так завершиться.

— Наскільки мені відомо, в колективі вирішили: якщо йде хтось, то залишають команду всі, й навпаки.

— Ніхто нікого не змушував. Кожен займався своєю долею самотужки, щоби вибрати те, чого він хоче. Нам повідомили, що з першого вересня команду припиняють фінансувати, проте з нами розрахуються. Таки зробили це, ніхто нікого не обдурив.

«Безробітним ніхто не хотів стати»

— Були готові грати за «жовто-чорних» без зарплатні, з надією, що скоро все налагодиться? Пригадую слова Руслана Платона: «За рідну команду готовий грати безкоштовно»…

— А ви можете без заробітної платні? Що б я казав своїй сім’ї? Якщо немає грошей, то рано чи пізно виникнуть проблеми в родині. Якщо будуть проблеми з близькими, я не зможу грати добре, без зад­ніх думок. Виникає питання: «Кому я такий буду потрібний?». Сказали би, що місяць, другий, третій не буде фінансів, а потім усе повернеться на свою колію, то ситуація була б іншою. А таких гарантій нам ніхто не міг забезпечити. Усі мовчали.

— Брак коштів на виїзд до Алчевська став останньою крап­лею, після чого гравці та тренери вирішили піти з команди?

— До першого числа наступного місяця потрібно забрати документи, щоби мати змогу знайти нову команду. Футболісти почали думати, як влаштуватися на роботу. Безробітним ніхто не хотів стати: в усіх є дружини, діти. Тому, щоби встигнути все вирішити до вересня, гравці почали займатися цим питанням.

— Керівництво команди віддячило колективу за проведений час разом?

— Єдине, що мені сподобалося, нас не годували надіями, не обманювали. Вадим Григорович прийшов, чітко сказав, як все є насправді. Запевнили, що ніхто сунути палиці в колеса не буде, документи заберемо безпроблемно. Заяць вибачився перед приїжджими хлопцями за те, що їх назвали чужими. У голові не вкладається, як в Україні я можу бути легіонером?!

— Не шкодуєте про час, проведений у жовто-чорній формі?

— Ні, це були хороші роки, є що згадати. Удалося пограти з хорошими виконавцями та тренером. У нас були стабільні спонсори, котрі завжди виконували свої зобов’язання перед нами.

«Перший час Вадим Григорович працював задарма»

— Стосовно наставника: нині багато бруду адресують Вадиму Зайцю. Цікаво почути, що з цього приводу думаєте ви.

— Вадим Григорович зробив багато для моєї кар’єри. Саме він запрошував мене до «Буковини», довіряв мені. Головна причина, чому я не пішов з команди, в тому, що тренером був Заяць. Якщо би він зараз залишився та клуб якось існував, то, можливо, я нікуди би не йшов. Мені подобається, що він — людина слова: сказав, значить зробить. Про щось, що нам не під силу, з його уст не почуєш. Щодо неприємних речей, адресованих у його бік, скажу одне: є таке поняття, як заздрість через його досягнення. Не бачив ще, щоби за три роки команда так прогресувала.

— Зрештою, «Буковина» — вже історія. Чи легко було знайти нову команду? Чому обрали саме донецький «Олімпік»?

— Донецький клуб сам вийшов на «Буковину», мене ж задовольнили запропоновані умови. Інші запрошення були, втім, вибрав найстабільніший та найперспективніший варіант.

— Окрім Дитятьєва та Донця, знаєте, хто куди перейде? Продовжуєте спілкуватися з колишніми партнерами?

— Звичайно, контактуємо з хлопцями, адже не мало разом пограли. Досі ніхто не може второпати позицію керівництва міста, що прагне, щоби грали місцеві. А зараз переконують деяких футболістів залишитися, щоби вони дограли з «Буковиною» до зими. Серед них люди з усієї країни: Київ, Львів і Крим. Тобто вони суперечать самі собі. Кому тоді вірити? В інтерв’ю озвучують одне, про народну команду, а насправді все не так. Говорять за поганого тренера, котрий понабирав, як кажуть, заробітчан.

— Не виникало думок, що все, що нині відбулось у «Буковині», для того, щоби позбутися Вадима Григоровича?

— Перше, що спадає на думку: все зроблено для того, щоби Заяць пішов із команди. Більше того, після цього ще й зробити його винним, що він сам пішов. Нібито він за рідну команду не хоче працювати без грошей. Наскільки знаю, Вадим Григорович перший час, здається, рік чи два роки, працював задарма. Для нього кошти не найголовніше в житті. Тобто перший час людина працювала за «дякую», щоби «Буковина» вийшла на якийсь рівень. Зараз же говорять, що він не хоче працювати у скрутному становищі. Так він не за свій гаманець хвилюється, а за умови для гравців. Змусьте будівельників звести дім безкоштовно, цікаво, що в них вийде?

Євген ДЕМЯН.