«Сабо та Морозов запитали, нащо йду в тренери»: наставник Оболоні Антоненко пояснив, чому, з цитатою Гвардіоли
62 
Оболонь, яку футбольні експерти записали у аутсайдери, з перших турів почала ламати шаблони. Зміна тренера та тактичної схеми, втрата групи ключових гравців, поява відразу чотирьох конкурентів – новачків ліги, в багатьох із яких великі фінансові можливості, жодним чином не спричинила до стрімкого падіння «пивоварів».
Навпаки, Оболонь розділяє 8-9 місця з Зорею й встигла піднести низку сенсацій, включно з нічиєю з Динамо тоді, коли чемпіон ще не втрачав очок і така подія не була буденною.
Напередодні матчу з Поліссям Олександр Антоненко, призначений головним тренером Оболоні після того, як Сергій Шищенко вирішив перейти в першолігову Буковину, дав велике інтерв’ю сайту «Український футбол» про свій дебютний сезон у новій якості в оболонському футболі, де працює ще з 2007 року.
«Справжній кістяк команди залишився в Оболоні»
– Олександре Сергійовичу, працюючи багато років в структурі Оболоні, готували себе морально, що одного дня доведеться очолити першу команду?
– Я звик працювати. В деякій мірі це стало несподіванкою. Ніхто не міг подумати, що Шищенко залишить клуб. За своїм потенціалом команда зразка весни могла ще вище піднятись.
Коли президент клубу Олександр В'ячеславович [Слободян] зателефонував мені і сказав готувати команду, я був дещо здивований. Але ми зверстали план підготовки на наступний день. Зібрали нараду з керівництвом і стало зрозуміло, що ми не будемо посипати голову попелом, а спробуємо докласти максимуму, щоб вийти з цієї ситуації достойно.
Олександр Антоненко, фото: ФК Оболонь
– Ви були готові, що майже половина команди залишить Оболонь до початку сезону?
– Зараз я можу дозволити собі сказати, що для мене справжній кістяк команди не пішов, а залишився в Оболоні. Ми не можемо засуджувати хлопців, які пішли за Сергієм Юрійовичем [Шищенком] в Буковину і отримали те, чого ми не могли дати сьогодні.
– Коли ви для себе усвідомили, що хочете бути тренером?
– Після завершення ігрової кар'єри не було свідомого розуміння, що я хочу тренувати. Спробувати, а вийде чи не вийде, то вже інше питання. Щось для себе брав від тренерів, з якими попрацював.
На співбесіді в Центрі ліцензування Йожеф Йожефович Сабо та Сергій Юрійович Морозов поцікавились у мене: «Чому ти хочеш стати тренером?»
– Якою була відповідь?
– Я чесно сказав: «Думав, що розумію щось у футболі, але нічого не розумію в тренерстві». Так мене і зарахували.
– Сприйняття футболу тоді і зараз сильно змінилось?
– Змінилось дуже багато. Навіть працюючи в Оболоні, коли різні тренери її очолювали, багато отримав інформації для аналізу.
– Ваш функціонал в обов'язках і ухваленні рішень збільшився?
– Додалося відповідальності. Ти працюєш не на самого себе. За тобою команда помічників, відповідальність за гравців та їх родини, а також за якість гри – щоб прості роботяги корпорації Оболонь могли отримати віддушину після робочої зміни. Люди краще відновлюються, коли є позитивні емоції.
Завдання тренера – працювати зі свідомістю гравців, коли ти аналізуєш свою гру, поразки, перемоги. Це так само впливає за позафутбольне життя. Треба вміти переключатись, щоб не носити з собою негативні емоції в сім'ю. Нагадувати хлопцям, що від їхньої гри залежать поточні результати, подальший розвиток кар'єри, щоб піти на підвищення, забезпечити себе і не загубитись, коли цей період життя закінчиться.
Олександр Антоненко, фото: ФК Оболонь
– Як багато часу проводите в своєму кабінеті?
– З 9-ї ранку до 7-ї вечора. Всі вихідні з Миколою Юрійовичем Михайловим дивимось матчі, аналізуємо, щоб допомогти нашим футболістам стати кращими.
«Скепсис стосовно Оболоні направили в правильне русло»
– Як Оболонь скористалась жовтневою паузою на збірні?
– Попрацювали над усім потрошку: перехідні фази, стандартні положення. Намагаємось вдосконалюватись постійно.
– Після 9 турів Оболонь йде 9-ю. Кращого старту не придумаєш?
– Це наш третій поспіль сезон в УПЛ. Хлопці добре адаптувались в еліті і зрозуміли, що можуть бути конкурентними зі всіма командами. Мені здається, що перша гра з Металістом 1925 (0:0) переконала хлопців, що можна грати у свій футбол. Далі були Олександрія (1:0), Рух (2:1), і це послужило для нас хорошою відправною точкою.
– Тепер боротьба за 7 місце, озвучене президентом Олександром Слободяном, не виглядає чимось неймовірним, погоджуєтесь?
– Наш президент – максималіст по своїй натурі і підштовхує кожного боротись за вищі місця. Це дуже стимулює.
– З огляду на те, що вас спочатку записувати в аутсайдери, є що відповісти скептикам?
– Я поважаю думку кожного. Для нас головне, щоб хлопці своєю грою змусили переглянути своє ставлення до нашої команди. Ми з повагою ставимося до кожного суперника, але нікого не боїмося, але у нас є так само амбіції, завдання, повага до самого себе.
Цей скепсис стосовно нас вдалося направити в правильне русло і змусити частину футбольної спільноти змінити ставлення до Оболоні. Результат роблять футболісти. Ми лише допомагаємо їм на шляху.
– Щось з викладацької практики в університеті берете для себе в футбол?
– В університеті ти відчуваєш відповідальність за дітей, які починають робити кроки в доросле життя. Варто просто підняти дитині настрій, щоб протягом пари трошки відволікти від буднів.
Олександр Антоненко, фото: ФК Оболонь
Я завжди кажу футболістам, що потрібно кожен день розвивати світогляд. Мені дуже імпонує фрагмент з книги «Пеп: конфіденційно» (біографічна книга про баварський період Хосепа Гвардіоли, – прим. «УФ»), в якій Роббен та Рібері описують, що на рубежі 30 років їм здавалось, що в футболі нового для себе вже не відкриють. Гвардіола дав відчуття відповідальності і це дозволило обом ще кілька сезонів відіграти на топ-рівні.
– У вас теж було так?
– Можу навести приклад зі старту ігрової кар'єри, коли в 16 років я почав грати в Другій лізі і мій старший одноклубник почав пред'являти, чому я не пасую на нього. Йому здавалось, що я ігнорую його на полі. Тоді я задумався і дійшов висновку, що це моя проблема, що людина мене не зрозуміла – і я почав на нього віддавати.
Ще один приклад – наш центрбек Ломницький, який один раз дав Герреро себе обіграти і після цього на полі його майже не було видно. Футболіст має вміти аналізувати гру на високому пульсі, щоб перелаштувати її на кращий лад. За цим стоїть дуже велика праця футболістів.
– Наскільки важким для тренера є завдання об'єднати колектив із різних людей у команду однодумців?
– 90% успіху полягає в умінні знайти правильні слова та підхід до кожного футболіста, заохотити його працювати над собою. Абсолютно кожна людина помиляється. Навіть футболісти світового класу. Головне – допомогти це розкрити.
Ти бачиш, що людина чогось не вміє, але працює над своїми сильними сторонами та недоліками. Головне – зробити правильні висновки з власних помилок. Тому, хто думає, що все вміє, буде важко себе знайти.
«Оболоні без свого стилю буде важко»
– Які висновки зробили після провального відрізку того сезону?
– Ми хотіли одразу ставити гру, розуміючи, що без свого стилю буде важко. Але футболісти перебували в різному функціональному стані. На зборах ми перебирали різні варіації, орієнтуючись на гравців.
Гравці Оболоні, фото: ФК Оболонь
В попередньому сезоні дуже багато ми оборонялись у першій зоні. Задача була зробити так, щоб 5-7 хвилин ми захищались і далі починали будувати свою атаку.
Ми продовжуємо грати з трьома захисниками, але сама ідея дещо змінилась від того, що награвав Сергій Юрійович. Футболісти здорово будувати контргру і, за певних умов, 3-5-2 можуть перетворитись на 3-3-4, коли один вінгер подає, а інший завершує. Це можна було помітити в наших останніх іграх. Ця ідея має дуже хороший потенціал, якщо футболіст знає, як її втілити на полі.
– Як виникла ідея запросити працювати в Оболонь культового в минулому нападника Олександра Ковпака?
– Клуб шукав асистента у тренерський склад. Запропонували цю посаду Ковпаку. Розмовляючи по телефону, домовились про попередню зустріч на «Оболонь-Арені». І вже коли відбулась бесіда, ми практично домовились про співпрацю. Вирішили це питання з президентом і вдарили по руках із Сан Саничем.
– Сан Санич полюбляв святкувати голи акробатичними сальто. Хтось з підопічних не наважився повторити?
– Поки ні:)
– Є команди, які класно налаштовуються на грандів, але недобирають очок з прямими конкурентами. Як в Оболоні з цим?
– На таких суперників навіть і налаштовувати не треба. Футболіст почуває себе класно тоді, коли з тижня в тиждень має результат.
– В цьому сезоні у вас почали забивати профільні нападники. Як вдалося зняти це прокляття?
– Хлопці заслужили це своєю працею.
«Нікому не гарантоване місце у складі»
– Наскільки очікування і реальність в трансферних питаннях у вас зійшлись?
– Для нас із Олегом Миколайовичем [Мазуренком] і Миколою Юрійовичем [Михайловим] було найголовніше – бажання самого футболіста бути в Оболоні.
В цьому показова історія Чеха, який рік не грав в Карпатах. Макс приїхав на перегляд і я хотів побачити, як він витримає 30, 60, 90 хвилин. У нього на руках була пропозиція іншого клубу, але ми хотіли подивитись на нього, як він витримає повний матч. Я почув від нього: «Якщо у вас є бажання мене залишити, я нікуди не хочу їхати. Мені тут дуже подобається». Я зрозумів, що ця людина наша.
– Як вдалося запросити Івана Нестеренка, який міг обирати серед інших варіантів?
– Я знав, що Ваня отримав запрошення поїхати в Ізраїль. За Карпати сказати не можу, але він одразу сказав, що хоче приїхати в Оболонь.
Іван Нестеренко, фото: ФК Оболонь
На мій погляд, сьогодні Оболонь має всі умови та стабільність у виконанні зобов'язань. Є преміальні, які можна спокійно заробляти. Скільки я в клубі і – жодного разу не було затримок. Після кожної перемоги на наступний день преміальні.
– За нічию команда отримує винагороду?
– Звичайно! Кожен заліковий бал в підсумковій таблиці матиме ключове значення. У мене був досвід в білоцерківському Арсеналі, коли власники платили тільки за перемоги, а хлопці за нічийного результату летіли забивати і постійно губили очки.
– Багато гравців відмовляли Оболоні?
– Якщо людина не хоче, то її вже не змусиш нічим. Нехай пацани матимуть потенціал трошки менший, але битиметься з Оболонь з першої до останньої хвилини. Нікому з хлопців не гарантоване місце у складі. Гратиме той, хто краще виглядатиме в тренувальному процесі. В різних схемах і побудовах пояснюємо, як бачимо того чи іншого гравця. Будь-який тренер не буде робити гірше команді.
Якщо гравець старшого віку буде сильнішим за молодого партнера – гратиме він. І навпаки. В футболі – все по-чесному. Там все видно, хто літає в підкатах, відбирає, забиває, а ти ходиш і дурня клеїш. Напевно, сам собі в голові зробиш революцію: щось я роблю не так. З поля можуть навіть «витягнути», але всі дорослі люди і потрібно достойно виходити з таких ситуацій.
– Відхід Віктора Блізніченка став для вас несподіваним?
– Це було рішення Віті (за чутками, Блізніченко залишив Україну напередодні 23-го дня народження, – прим. «УФ»). Керівництво намагалось його вмовити, але ми поважаємо його вибір і вклад у наш клуб. Він чудова людина, позитивний хлопець.
«Я звик казати те, що думаю»
– Кілька нових обличь вже встигли засвітити в УПЛ. Ваша молодь готова ментально конкурувати за місце в першій команді?
– Дехто може вважати нас божевільними, однак всі пацани, які з нами працюють, мають набір якостей, що дозволяє розраховувати на них. Згадайте матч проти Динамо (2:2). Ломницького міняє 18-річний Фещенко, Чорний – 17 років. І з ними на полі ми зрівнюємо рахунок. Навіть якби ми програли, то нічного б не змінювали.
Олександр Фещенко, фото: ФК Оболонь
Сташків, якому тільки 18, лише перед Зорею (0:0) дізнався, що вийде у старті. У хлопця за плечима жодного матчу в УПЛ. Вся команда його підтримала і Вадим провів досить переконливий матч на тлі класного суперника. В цьому я бачу силу нашого колективу, бо ми є однодумцями.
Найголовніше – уміти самостійно аналізувати свою гру, бо з мого досвіду можу згадати приклад, коли в дублі Маріуполя я зробив хет-трик. Дуже був собою задоволений. Передивляюсь потім гру – катастрофа! Без цих трьох голів на полі мене не видно взагалі. Жодної вдалої дії. Будь-який гравець повинен аналізувати свою гру.
– З того часу, як ви стали головним тренером, розмов про ваш особистий рекорд за жовтими картками стало менше. Чесно зізнаюсь, після Динамо я думав, що нерви у вас здадуть...
– Я зробив висновки з минулого. Але я ж робив зауваження арбітрам не тому, що просто хотів їх образити. Так, в позаминулому чемпіонаті я багато карток назбирав, але це не була адресна образа до когось з учасників матчів. Нехай це залишиться на совісті арбітрів.
Я ніколи в житті не ображу людину, бо мене так виховали.
Це була реакція на події на полі, що мені здавались необ'єктивно розцінені суддями, на що я звертав їхню увагу. Я звик казати те, що думаю. І багато за це в житті вигрібав. Одне рішення арбітра може вирішувати долі матчів. Хтось не отримає преміальні, не добирає очки, які матимуть колосальне значення на розподіл в таблиці.
Всі люди можуть помилятися, але якщо в цьому є упередженість, тоді є питання.
– Як жест президента, коли гравців преміювали після Динамо, вплинув на роздягальню?
– Це дуже великий крок. Хлопці зрозуміли, що все робили правильно. Грали і хотіли здобути перемогу, а президент віддячив гравцям за шалену самовіддачу.
– Травма Дениса Марченка стала сильним ударом по ваших амбіціях?
– Коли я про це почув вперше, вискочив з-за обіднього столу, прибіг в спортзал і побачив в очах Дена розпач. Такі емоції не можна зімітувати. Він усвідомлював, що підвів [цією травмою] себе, нас, збірну U-20. Марченко – сильний хлопець і ми всі чекаємо його повернення. В майбутньому цей досвід його зробить тільки сильніший.
– Наскільки він готовий зробити крок вперед у кар'єрі?
– Він готовий, якщо надійде пропозиція, яка влаштує клуб, президента і особисто Марченка.