«Шлях футболіста за версією Безсонова: матч-горілка-дискотека-труна»: вогняне інтерв’ю ветерана Дніпра Олександра Грицая

Олександр Грицай – непересічна особа в історії українського футболу. Від кінця 90-х до середини 2010-х він встиг пограти за низку клубів: Дніпро (Черкаси), Арсенал (Київ), Кривбас, Зоря… А головним клубом життя Олександра, безумовно, став Дніпро з однойменного міста. 

Коли йде мова про «дніпрян» часів Кучеревського та Протасова, у голову одразу приходять прізвища Назаренка, Русола, Шелаєва, Венглинського. Насправді, роль Олександра Грицая в контексті історії дніпровського футболу не можна переоцінити, адже він займає досить високе сьоме місце в історії за кількістю матчів за Дніпро (257!). Після завершення кар’єри футболіста в Олександра був період тренерства в Зорі, Руху та Дніпрі-1, а також досвід роботи головним тренером в ВПК-Агро. 

Ексклюзивне інтерв’ю Олександра Грицая сайту «Український футбол» – не інтерв’ю класичного формату, це – розмова двох людей, які щиро люблять дніпровський футбол і з радістю згадують усі його миттєвості, які стали частиною життя, як Олександра Грицая в якості футболіста Дніпра, так і кореспондента «УФ» Ігоря Лисенка в якості зовсім молодого вболівальника дніпровського клубу. В майже двогодинній розмові ми з Олександром обговорили такі теми:

• Двічі в одну річку не увійдеш? Два Дніпра в житті Грицая;
• Спогади про великого Кучеревського, смішні історії, пов’язані з видатним тренером;
• Протасов і його європейський менталітет за часів тренерства у Дніпрі. Чому не вдалося втримати зимове чемпіонство у сезоні 2007-2008?
• Як гуляли «дніпровські» після матчів і чому Рикун їхав гуляти окремо від колективу?
• Прихід Безсонова, дивні тренування, вигнання в дубль через дівчину з ресепшена;
• Відкриття Дніпро-Арени, кумедний Лоло та сміх Ролана Гусєва на лавці;
• Оренди в Кривбас та Арсенал, дзвінок самого Коломойського;
• Завершення кар’єри в Зорі, чому луганська команда була неприступною для Дніпра?
• Тренерська робота Грицая, як він майже з нуля готував ВПК-Агро до сезону;
• Спільна праця у Дніпрі-1 з Кучером і Красніковим, чому провалилися в єврокубках?
• Думка Олександра про Довбика, Бондаренка, Миколенка, Мудрика та Забарного;
• та багато-багато іншого. 

«Якщо тренер не зацікавить дитину, то вона ходити на секцію не буде»

‒ Як розпочався ваш шлях у футболі? Класика – батьки привели?

‒ Не вгадали😊. Це мій на три роки старший брат привів. Він сам займався футболом. Десь у 6 років я почав, але з самого дитинства подобалось грати в футбол. Після школи весь вільний час надворі проводив. Потім вже почалися і тренування в секції. 

‒ Що була за секція, хто був першим тренером? 

‒ ДЮСШ Чернігова, перший тренер - Валерій Никифорович Підгорний. 

‒ Наскільки взагалі для футболіста важливий перший тренер?

‒ Більше важливий, аніж ні. У тому числі як він поставить техніку гравця з самого початку та чим зацікавить він дитину. Якщо ні, то дитина ходити на секцію не буде.

«Африканських методик не було, усі - динамівські»

‒ Потім ви потрапили в Дніпро (Черкаси) або був якийсь проміжний клуб?

‒ Декілька років грав на область за ФК Текстильник. У Черкаси мене рекомендував тренер з ДЮСШ Олег Добронизьський. Відправив, щоб на мене подивились – їм сподобалося, так і підписали контракт.

‒ Що можете сказати про черкаський клуб і Першу лігу того періоду? Чи було щось особливе?

‒ Особливого нічого не було, єдине, що Дніпро – це вже певний рівень, одразу довелося більше працювати. Щодо різниці між Першою лігою того часу та зараз – можу сказати, що зміни певні є, наприклад раніше гра тут була бруднішою. Могли плюнути, вдарити, наступити на ногу. Зараз з цим краще.

‒ Що можете сказати про тренерів черкаського Дніпра? У Володимира Мунтяна, зокрема, був досвід роботи в збірній Гвінеї. Він розповідав щось про це?

‒ Не пам’ятаю такого, якщо чесно. Ніяких африканських методик не було😊, усі - динамівські. 

«Якби трохи підсилили склад, то могли б грати у Вищій лізі»

‒ Коли був пік можливостей для Дніпра (Черкаси) ваших часів? 

‒ Матч із Прикарпаттям за вихід до Вищої ліги 1999 року запам’ятався, бо іншої такої можливості підвищення не було. Грали той матч у Києві, але програли. 

Олександр Грицай. Фото: Дніпро

‒ Чи була команда на той час готова грати у Вищій лізі? Бо бували випадки, що за спортивним принципом команда мала перейти, але через фінанси чи недостатню інфраструктуру залишалась у Першій лізі.

‒ Думаю, що готова. Якби ще трохи підсилили склад, то точно. Фінанси, наскільки пам’ятаю, у президента були. 

‒ Яка доля черкаського футболу зараз?

‒ Є ЛНЗ, що представляють Черкаси. Там досить непогане фінансування. Про клуб мені мало відомо, слідкую, як і за іншими клубами в Україні. Підтримують їх у місті або ні – так одразу і не скажу, треба проживати у Черкасах, щоб відповісти на це питання.

«Бувало, що в Дніпро декілька місяців не платили, старші буянили з цього приводу»

‒ Потім у вашій біографії з’явився інший Дніпро – вже з Дніпропетровська. Як виник цей варіант?

‒ Запросив тодішній тренер «дніпрян» – Микола Іванович Федоренко. Він розповідав, що особисто слідкував за мною та братом (нападником Олегом Грицаєм, - прим. І.Л.), декілька раз навіть приїжджав дивитися матчі. Керівництво домовилось між собою, заплатили за мене гроші і я перейшов.

‒ Дніпро приглядався до першолігових гравців через свої не найкращі часи?

‒ Так, Дніпро з однойменного міста дійсно тоді переживав тяжкі часи, пов’язані з фінансами, та знаходився певний час у зоні вильоту, єдине завдання було – залишитися в еліті. Чому нас з братом взяли з Першої ліги? Тяжко відповісти, вирішували в керівництві. Тоді ж взяли не тільки нас, а ще декількох хлопців з досвідом гри у найвищому дивізіоні. Завдання залишитися ми пізніше виконали і влітку прийшло ще підсилення. 

‒ Чим характерний ФК Дніпро того часу? Буремні часи, затримки зарплатні, слабкі результати?

‒ Я тоді був без родини, тому мені якось легше це переносилось. Якісь гроші платили, навіть преміальні, мені вистачало. Бувало, що декілька місяців не платили, старші хлопці буянили з цього приводу.

‒ Всі ці «бунти лідерів», фразу Колтуна: «Розбігайтесь, тут діла не буде», ви не застали?

‒ Ні, це було до мене. Я прийшов взимку, коли боролися за виживання. Вдалося зберегти прописку та керівництво прийняло рішення підсилити склад. Тоді прийшли хлопці з Металурга (Запоріжжя) та Олег Шелаєв. Крім підсилення, піднятися у таблиці змогли за рахунок колективу, де, переважно, всі молоді хлопці жили на базі, багато між собою спілкувались. 

«Розуміли, що з приходом нового тренера буде революція. Так і сталося»

‒ Як вдалося залишитися в Вищому дивізіоні, що змінилось з вашим приходом взимку? 

‒ Федоренко змінив склад. Прийшли ми з братом, ще декілька хлопців. Платили преміальні. Мікроклімат в колективі покращився. 

‒ Як вам працювалося з Федоренком?

‒ Він дуже вимогливий тренер. Йому завжди не подобалось, коли під час верхової боротьби, вигравши її, ти б’єш м’яч куди попало. Я це запам’ятав, бо потім і сам вимагав подібне від футболістів, вже коли став тренером. Скинь ближньому футболісту, не треба вибивати. Якщо у боротьбі виб’єш – то немає питань. А у мене було на початку, м’яч летить – я його бабах! А Федоренко каже: «Саша, ні, не так!» Передачі на два-три метри, якщо погано віддаєш або погано зупиняєш м’яч, тренер за це ганяв жорстко, особливо мене. Я спочатку заводився, навіть думав піти, але потім все було добре. 

Відносини у нас гарні, нічого поганого про нього не можу сказати.

‒ Далі був конфлікт генерального директора Дніпра Стеценка з головним тренером Федоренком, через який останній пішов з Дніпра, хоча сезон розпочали дуже вдало. Що вам про це відомо?

‒ Навколо ходили певні чутки, але нам нічого не розповідали. Про сам конфлікт ми знали, але чому і як – ні. Був трохи засмучений, бо йшов тренер, що мене привів у команду. Розуміли, що з приходом нового тренера буде революція, так і сталося.

«Кучеревський прийшов і одразу спитав: «Саня, чому не граєш?»

‒ Повернення Кучеревського у Дніпро – епохальна подія? Як це сприймали футболісти в клубі?

‒ Звісно, ми знали, що Євген Мефодійович Кучеревський – великий тренер з великої літери. 

Особисто до цього його не знав, але першу нашу розмову пам’ятаю досі. Річ у тому, що при Федоренку я грав постійно, а Мефодійович мене запросив у кабінет і спитав: «Саня, чому не граєш?». Я в ступорі, відповідаю: «Та чого, граю ж, більшість матчів зіграв»😊. 

Євген Кучеревський. Фото: Google

‒ Продуктивна розмова…

‒ Ось і я не зрозумів! Може, він мою статистику не знав, хтось сказав, що я на заміні або щось інше, може був незадоволений рівнем гри. Я здивувався, Мефодійович сказав ще декілька слів, мовляв: «Будемо працювати» та відпустив.

‒ Ви грали паралельно за основну команду та Дніпро-2. Що це тоді було? Можливість здобути ігрову практику або пониження для тих, хто не тягне рівень?

‒ Я там буквально декілька ігор зіграв, більше для підтримання форми. Весь час тренувався з першою командою, в «заслання» мене ніхто не відправляв. 

«Дніпро втрачав з «однокласниками» залікові бали»

‒ У той час Шахтар почав складати конкуренцію Динамо не тільки на футбольному полі, але й у «кабінетах». Почалася стимуляція суперників Динамо. Пам’ятаєте, коли це вперше відбулося з Дніпром?

‒ Були певні розмови, але не пам’ятаю. Точно не було такого, що мені казали або загалом команді, що сьогодні «зливаємо» гру. 

‒ Вболівальники Дніпра згадують літо 2002 року, коли Дніпро програв Шахтарю та через це не потрапив у єврокубки. Цей матч також мав неприємну «ауру зливу». Можете його згадати?

‒ Якщо правильно пригадую, то за 3-4 матчі до цього я отримав травму та поїхав додому в Чернігів, той матч я пропускав. 

‒ А щодо стимуляції можете щось згадати?

‒ У складі Дніпра таке, може, і було, але згадати не можу. Це вже коли я грав за Зорю та Арсенал, це бувало. Але в Арсеналі була трохи інша тема – там за перемогу над Дніпром давали подвійні преміальні. Уявіть, нас, як непотрібних, відправляють в Арсенал, а потім «цькують» на Дніпро! Любив Ігор Валерійович подібне. Ось ми й бились постійно. Хотілось довести, що з моєю примусовою орендою помилилися. 

‒ В Шахтарі було і є зараз інша ситуація: коли орендовані не грають взагалі проти «гірників». Позиція якого клубу вам ближча?

‒ Як футболіста – звісно, Коломойського, бо давалася можливість битися на полі. З погляду керівництва, напевно, позиція Шахтаря, бо проти «гірників» виходила молодь і це були прості 3 очки для них, важливі в боротьбі за чемпіонство. В той самий час Дніпро втрачав з «однокласниками» залікові бали. 

«Кучеревський хотів відрахувати Костишина з команди вже після першої гри»

‒ Вже згадували про Кучеревського, а які у вас залишилися ще спогади про цього тренера?

‒ Дуже багато. Він був одночасно позитивним і суворим, мав чудове почуття гумору. Історій багато, але моя найулюбленіша така. Ми їхали в Люксембург на єврокубкову гру проти Вадуца. Це був кінець липня, спека жахлива, йдемо сідати в автобус з бази в Придніпровську, щоб відправлятися. Мефодійович каже нашому легіонеру з Молдови Александру Поповичу: «Ти куртку не забудь взяти зимову, там холодно». І Попович дійсно виходить в тій куртці, а там спека неймовірна 😊.

‒ Є ще одна історія про Кучеревського?

‒ Так, про те, як Руслан Костишин прийшов до Дніпра. 

Отже, Руслана запросили взимку з київського ЦСКА. Дніпро вирушив на збори до Туреччини. Ми жили з Русланом в одній кімнаті, тому я був свідком цієї ситуації. Приїжджаємо ввечері в Туреччину, а наступного дня у нас було заплановано два спаринги: один вранці, інший увечері. Євген Мефодійович розділив склади. Я грав вранці, а увечері вже грали ті, кого, ймовірно, він бачив основою на той момент.

‒ І як пройшла перша гра?

‒ Ми зіграли перший матч важкувато, але достойно — 2:2. Могли вигравати, але результат такий. Мефодійович після гри нас похвалив.

‒ А друга?

‒ Увечері ми грали з російськими крилами, вже «основою». Ну й програли 0:5😊. Після неї було вечірнє зібрання. Мефодійович зібрав усіх і каже: «От молодці, подивіться на тих, хто грав у першій грі, віддали всі сили. А ви... це жах» Він сказав, що кількох людей відраховують. Руслан Костишин точно був у цьому списку. Ще кілька гравців, здається, 3-4.

‒ Але ж Руслан тільки приєднався до команди і зіграв лише одну гру!

‒ Саме так. Першу гру зіграв, і одразу "на вихід". Я ж із ним у кімнаті жив. Він повертається і каже: «Ну все, капець, тільки прийшов у команду, і вже відрахували". Він всю ніч хвилювався, напевно, очей не зімкнув. Я-то спав нормально, а він дуже переживав. 

‒ І що сталося далі?

‒ Вранці виявилося, що це була мотивуюча розмова від Мефодійовича. Він сказав, що це рішення керівництва. Але потім додав: «Добре, забули, тренуємося далі». 

‒ Костишин дуже хвилювався?

‒ Звісно. Він дуже добросовісна людина. Для нього це був серйозний удар — тільки прийшов у команду, й одразу таке.

‒ З Костишиним були ще історії, як він ганяв по 120 кілометрів на годину на автівці.

‒ 120 кілометрів – це для нього не серйозно. Наприклад, як він швидко їздив до Києва. Ми часто разом їздили. Не хочу перебільшувати, але здається, його рекорд був з Дніпра до Києва – щось близько 2 годин 40 хвилин, до трьох годин точно. Це швидше, ніж літаком, враховуючи час в аеропорту! Спідометр «складався», бо швидкість була 240-250, тормозні колодки мінялись на СТО постійно, бо їх після таких поїздок вже не було. Руслан був ще тим гонщиком, сподіваюсь, зараз заспокоївся. 

«Кучеревський самостійно тренувальним процесом не займався, його вів Тищенко»

‒ Завдяки чому Кучеревський став найвизначнішим тренером Дніпра за всю історію і чи заслужено це на вашу думку?

‒ Якщо досяг таких результатів, то заслужено. В чому успіх? По-перше – його тренерський штаб, а особливо помічник Вадим Тищенко – дуже сильний тренер. Він довго був у тіні. Відомий факт, що Мефодійович самостійно тренувальним процесом не займався, це робив Вадим. Додати до цього гарний підбір виконавців. Він збирав лише тих, хто входив в колектив, видатний був психолог. 

‒ Який матч найбільше запам’ятали в єврокубках тих часів?

‒ Та всі, коли ми на другому місці завершили груповий етап, тоді ще Сарагоса виграла групу. Пам’ятаю всі ці матчі, але назву найбільш пам’ятним – Брюгге, коли перемогли 3:2. Чому? Бо програвали та зробили «камбек». Дуже емоційний матч, був першим в групі, тому і запам’ятався. Можу відзначити й матч з Партизаном (0:1): не повинні були програвати вдома, тем більше, грали у більшості. Перший сезон у Європі з Євгеном Мефодійовичем взагалі був особливим. 

‒ Як Дніпро та його гравці змогли ментально перелаштуватись з боротьби за виживання до боротьби за призові місця чемпіонату та базового клубу збірної України?

‒ Допоміг Кучеревський, хоча й при Федоренку ми вже почали демонструвати результат – зайняли третє місце, грали в єврокубках з Фіорентиною. Потім уже з’явився «менталітет переможця». Боротися з Динамо та Шахтарем було практично неможливо, тому третє місце було для нас, як чемпіонство. 

‒ Як відобразилась смерть Кучеревського на команді?

‒ Звісно, це стало ударом. Людина стільки років віддала Дніпру. Пам’ятаю, у нас тоді ще гру перенесли. Зібрали команду на базі, Стеценко повідомив, що Євген Мефодійович загинув в автокатастрофі. Тоді ж не було інтернету – ходили певні чутки, що потрапив в ДТП, а розбився чи ні, не знали. Всіх відправили додому, матч перенесли. 

«Протасов дозволяв випити пива та вина за день до гри»

‒ Після Кучеревського Дніпро очолив Протасов. Що можете про нього сказати?

‒ Про Олега Валерійовича можу сказати лише позитивне: прекрасний спеціаліст і тренер, гарна людина. 

‒ Він користувався авторитетом, як жива легенда Дніпра, можливо, найкращий футболіст в історії цього клубу. Не було синдрому «я-я-я»?

‒ Звісно, ми розуміли, хто прийшов, і що це тренер з великої літери. Плюс до цього він же працював в Олімпіакосі та виграв там місцевий чемпіонат, грав у Лізі Чемпіонів. У той час не так просто було запросити до нас тренера з європейського чемпіонату. 

‒ Що незвичного, європейського, привніс Протасов?

‒ Все стало більш європейським. Починаючи з харчування, де він прибрав домашню кухню, почали більше в їдальні харчуватися, салати їсти. Тренувальний процес змінився, разом з ним приїхав тренерський штаб із Греції. Більше часу приділялося тактиці, перейшли в чотири захисники в лінію, хоча до цього грали з останнім захисником. Прибрав заїзди – стали заїжджати за день до матчу, а не за два, як до цього. Дозволяв випити пива та вина за день до гри, але щоб усе було в міру, щоб відпочити перед грою. Привіз з собою у команду європейський менталітет. 

‒ Почали відходити від «школи Лобановського»?

‒ Як не парадоксально, змінився і Тищенко. Може, це був вплив Протасова, але раніше Вадим вів тренувальний процес «по Динамо», а тут підхід вже став зовсім іншим. Нам це, звісно, подобалось.

«Гусєв перекладає слова аргентинця: «Мій тато – алкоголік, я виріс у складних умовах»

‒ Не можу не запитати про ту саму зиму при Протасові на першій позиції, після якої прийшло багато легіонерів і Дніпро завершив сезон на типовому для себе 4-му місці. Що це було? Казали, що у новачків зарплата дуже відрізнялась від тих, хто був до цього в команді. Це могло стати причиною?

‒ Протасову не треба було міняти половину складу. Для чого це робилось? Хотілось підсилення, а вийшло навпаки. Прийшли легіонери з великими зарплатами, це впливало на колектив. Хоча на зборах пам’ятаю, що новачки нормально влилися, посиділи з ними в ресторані після тренувань, прийняли в колектив. 

Олег Протасов. Фото: Дніпро

‒ Як приймали легіонерів в колектив?

‒ Пам’ятаю аргентинця Осмара Феррейру. Зібралися за столом, він говорить іспанською, а її ніхто не розумів. Ролан Гусєв пропонує переводити та починає: «Мій тато – алкоголік, я виріс у складних умовах». Всі ржуть, а Осмар не розуміє, що відбувається. Він, напевно, казав, що йому приємно сюди перейти, бути в цьому колективі. А Ролан перекладав нісенітниці, бо насправді іспанської не знає 😊.

Так що колектив був дружнім, попри різницю в зарплатах. Це не було причиною того, що ми після «зимового чемпіонства» опустилися, головна причина – порушення балансу у складі, велика кількість новачків, десь це було штучно, щоб виправдати їх покупку.

‒ А був ще бразилець Давідсон. Єдиний гравець, якого забрав з Греції Протасов. Що можете сказати про нього?

‒ Півзахисник середнього рівня, непоганий хлопець. Не особливо підсилив команду, але й не послабив її. Загалом до легіонерів було чудове відношення, ми приймали всіх новачків. 

‒ А як щодо мовного бар'єру? Той самий Феррейра говорив іспанською, а перекладача в команді не було.

‒ Англійською спілкувались, хто вмів. Якось виходило. Осмар, може, і знав декілька слів російською, бо до цього був в цска. Мова футболу універсальна. 

«Корніленко на тренуваннях постійно бився майже з усією командою»

‒ Із Динамо Дніпро запросив Сергія Корніленка – на той час це був непоганий форвард, а як людина?

‒ На полі й у житті різний. У житті він спокійний, а на полі – божевільний провокатор. Наприклад, навіть на тренуваннях постійно бився майже з усією командою. Зі мною, з Вовою Єзерським, зокрема. Він же потужний, з ним непросто. А коли виходить з тренування – чудова людина, спокійний.

‒ Хтось із дніпрян з ним контактує зараз? Останнє, що чув про нього – він працює десь на росії.

‒ Думаю, що ні. Він свою позицію по війні не висловив, але й і так зрозуміло. Не писав нікому, не питав, як ми, ну і грець з ним!

‒ На легендарний виїзд з Беллінцоною ви не поїхали та розмову з фанатами пропустили?

‒ Так, не поїхав. Мені хлопці телефонували перелякані, розповідали, що фанати зупинили автобус і вимагали пояснень. А що футболісти можуть пояснити? Це був жах. До цього все йшло, бо почались проблеми в колективі, не було результатів. Вже було зрозуміло, що незабаром тренера приберуть. 

З’явився Безсонов, як спортивний директор, і його готували на місце Протасова. Ми бачили й розуміли, що це довго тривати не може.

‒ Як прощались із Протасовим, коли він ішов з поста головного тренера?

‒ Він зібрав нас, було видно, що засмучений. Подякував нам за роботу. Сказав, щоб не ображались, хто грав менше. «Працюйте далі» й тому подібне.

«Безсонов поставив палку та сказав стрибати у підкаті»

‒ Відносини з Безсоновим у вас не пішли одразу?

‒ Не можу сказати, що саме відносини. У житті Безсонов ‒ нормальна людина, але як тренер… Деякі вправи, наприклад, для нас були дикими. Та й сам підхід до футболістів змінився після Протасова. Знову повернулися тренування старого зразка.

‒ Яка вправа вас найбільше вразила?

‒ Була одна. Поставили вертикальну палку та наказали стрибати у підкаті поруч з нею, а потім з іншою те саме. Без м’яча, без усього. Бразилець Алсідес сказав, що не буде це робити, а всі інші виконували. 

Для чого ця вправа? Не знаю. Більше її ніколи не робили. Може, одноразова «акція», сподобається нам або ні, нам не сподобалось😊.

‒ Алсідес – колишній захисник Шальке, Бенфіки, ПСВ, Челсі. Що з ним було не так?

‒ Це гравець високого рівня. Приїхав і відразу видно, що це футболіст. Його затягнуло веселе нефутбольне життя у місті, це впливало на його гру. По Дніпру всі знали про «вечірки Алсідеса». Ми до такого не звикли. До нього приїхали друзі з Бразилії, з якими він гуляв. Нас, українців, він туди точно не тягнув. Може, Ігоря Лоло брав з собою.

‒ Ігор Лоло! Знаєте, чим відомий?

‒ Автоголом на «Дніпро-Арені» в дебютному матчі проти запорізького Металурга, звісно (обидва сміємось, - прим. І.Л.). Мене тоді замінили, поруч на лавці сидів Ролан Гусєв. Коли він побачив, що Лоло забив у власні, то почав сміятись. Більшість лавки тоді посміхалась, це, звісно, неправильно стосовно хлопця. Ігор навіть ображався на таке відношення, може, це його тоді надломило ментально, хоча захисник непоганого рівня. 

«Дівчина з ресепшена повідомила мені, що я тренуюсь з дублем»

‒ Безсонов через деякий час відправив лідерів команди в дубль – і вас в тому числі. Що це було?

‒ Я так розумію, що це було погоджено з керівництвом. Планували зробити перезавантаження, бо сам він, напевне, не міг прийняти таке рішення. 

‒ А як Безсонов ставився до футболістів?

‒ Прямо конфлікти не починав, але мені, наприклад, не сподобалось, як зі мною вчинили, коли відправили до дубля. Я сиджу на базі, готуюсь до тренування, мені телефонують. Беру слухавку, якась жінка каже: «Олександр, ви тренуєтесь з дублем». Я запитую: «Хто це?» Відповідь – «З ресепшена». Подякував, поклав слухавку. Тобто, головний тренер не повідомив самостійно, або хоча б помічника не відправив! Це прямо свідчить про його відношення до футболістів.

‒ А іншим як повідомили про переведення до дубля? Зустрілись там і здивувались один одному?

‒ Ніяким чином це не пояснювали. Не знаю, якщо чесно, нас було 6-7 людей. Поставились до цього з гумором. 

Відразу після призначення Безсонова головним тренером почалися «дива». Його представили команді, ми пішли в конференц-зал, там збори. Перше, що робить Володимир Іванович – малює шлях футболіста крейдою на дошці: зіграв гру, потім – пиво, горілка, потім танцюєш на дискотеці і потім труна. 

Ми нічого не зрозуміли, для кого це було, посміялись. Подивились один на одного, і це після інтелігента Протасова, уявіть.

Володимир Безсонов. Фото: Динамо

‒ Далі було тренування?

‒ Так, нас було десь 25 людей, трохи забагато на той час. Безсонов каже: «25 футболістів я тренувати не вмію, вмію 18». Відрахував 7 людей та відправив їх до дубля. Потім він мене повернув до команди і пізніше – історія з ресепшеном. Думаю, що це вирішили ще до призначення, коли він працював спортивним директором. Але це точно було обговорено зі Стеценком та вищим керівництвом. 

Я зіграв у Полтаві гру за дубль, це було по бажанню, і після гри мене повернули у першу команду. Зіграв матч-відкриття на «Дніпро-Арені» і після цієї гри мене відправили знову в дубль.

«У Кривбасі примудрився отримати дві червони картки впродовж декількох днів»

‒ Що пам’ятаєте з відкриття «Дніпро-Арени»? Непересічний день для дніпровського футболу.

‒ Все було на найвищому рівні. Мені подобається стадіон «Метеор», але роздягальні, атмосфера, все інше на «Арені» - просто супер, чудовий стадіон.

‒ Маркевич називав стадіон консервною бляшанкою…

‒ Не знаю, мені завжди подобався. Спочатку там були певні проблеми з газоном, але згодом її вирішили. 

‒ Після того, як ви виявились непотрібні Безсонову, ви направились в…?

‒ В Кривбас. До цього мене викликав Стеценко та запропонував два варіанти продовження кар’єри. У мене залишалось півтора року контракту, я просив мене відпустити вільним агентом. Він сказав, що подумає, але по факту ніхто мене не відпустив. 

Взимку, коли зібралась команда, мені запропонували: або Арсенал або Кривбас. В Арсенал пішли Шершун і Єщенко, а я обрав Кривий Ріг. По-перше, недалеко до Дніпра, по-друге – в Кривбасі команда вже була, а в Арсеналі вона тільки збиралась. 

Там зіграв два-три місяці, з Олегом Тараном гарно працювалось. 

‒ Які особливості вашого періоду в Кривбасі?

‒ Повернення до Дніпра періоду початку 2000-х. Всі ті самі тренування, заїзди за два дні. Нічого поганого про Олега Анатолійовича сказати не можу, завдання ми виконали, ігрову практику я отримував регулярно. Єдине, що я там примудрився отримати дві червоні картки впродовж декількох днів. 

‒ Як так?

‒ Спочатку за першу команду, а потім за дубль. За першу команду грали проти донецького Металурга, я отримав дві жовті й червону. Мені запропонували зіграти за дубль, щоб тримати тонус. Виходжу й отримую червону картку на 10-й хвилині! Потім говорили з Тараном, каже: «Чудово зіграв, Саш, практику отримав!»😊. У мене за кар’єру прямих червоних карток лише дві. Перша – ця за дубль, а друга вже в Зорі була. 

«Місця, де гуляли? Де смачне пиво наливали, там і сиділи»

‒ Бліц. Можете назвати 10 футболістів, разом з якими ви провели найбільше матчів?

‒ Це ж із Дніпра були, точно. Назаренко, Шелаєв (перше місце, 194 проведених разом матчі, - прим. І.Л.), Костишин, Ротань, Езерський, Матюхин, Шершун, Радченко, Кернозенко та Русол.

‒ Багато чув про «сімейність» Дніпра Рамоса та Маркевича, а як щодо нульових? Дніпро й тоді був досить дружним колективом? 

‒ За часів Євгена Мефодійовича ми завжди збирались разом. Я, як і більшість хлопців був неодруженим. Жили на базі, тому проводили час разом. Зіграли гру та й їхали весело проводити час разом. 

Місця, де гуляли? Майже всіх їх вже немає. Де смачне пиво наливали, там і сиділи 😊

‒ А бувало таке, що хтось загуляв і приходилось вести додому або вранці тренування, а хтось з фінгалом під оком?

‒ Бували, звісно такі ситуації. Саня Рикун приходив без фінгалу, але було видно, що вечір пройшов у нього потужно. Хоча з нами він зрідка сидів: міг приїхати на збори команди буквально на пів години, потім зібратися і поїхати до себе на район. Йому було з нами нецікаво, не знаю, чому. Він робив так завжди: швидко їхав та «закидувався» вже не з нами.

‒ Як Рикун тренувався, наскільки йому було важко?

‒ Було важко, хоча на тренуваннях він особливо не напружувався. Вийшов, «постояв» і поїхав додому. Його за це навіть не сварили тренери, всі знали, що він талановитий футболіст і йому багато що пробачалось. Поки він давав результат, йому це сходило з рук.

«Протасов підколов мене: «Зрозуміло, за що його викликали до збірної»

‒ Ваш дебют у збірній відбувся досить пізно. Пам’ятаєте, як дізналися про перший виклик? 

‒ Досить цікавий досвід. Мене викликали неочікувано, майже на моє 30-річчя. Мене підколов Протасов, а я навіть не зрозумів. Ми тренувалися на базі, грали у футбол, я вдарив здалеку, потрапив у дев’ятку, а Протасов каже Тищенку: «Зрозуміло, за що його викликали до збірної». Я не розумів взагалі, про що він: яка збірна?! Потім приїхав додому і вже дружина повідомила.

‒ А чому вас не повідомили офіційно, крім того жарту Протасова?

‒ Не знаю, факс же мав приходити до клубу. Може, не встигли. Може, щоб не відволікались.

‒ Ваш третій і останній матч – із віце-чемпіоном світу Францією (1:2). Як гралося проти Анрі та компанії в відборі на Євро-2008? 

‒ Я грав на позиції центрального захисника в тому матчі, Ващук – останнього. При цьому при атаках я міг підійматися вище в опорну зону. Спогади чудові. Франція – кого не візьми, усі світові зірки. Трохи хвилювався, але зі стартовим свистком все пройшло, пересічний матч.

‒ Хлопці підколювали вас, мовляв, вони в збірній вже багато часу, а вас тільки викликали?

‒ Ні, не було такого. В збірній панувала досить дружня атмосфера та чудовий колектив. Трималися не тільки дніпровськими, з нами також в компанії були й Саша Кучер і Андрій П’ятов. 

Я викликався на інші матчі збірної, але не брав участь у них. Після дебюту в «товарняку» з Узбекистаном зіграв ще, коли вийшов на заміну з Фарерами, та й оце проти Франції – і все.

«Дніпро був зручним суперником для Зорі»

‒ Після Кривбасу ви перейшли в Арсенал. Що там було цікавого?

‒ В команді все було на рівні. Можу відзначити колектив: крім дніпровських, які там опинилися, там вже були приємні хлопці. Тренерський штаб на чолі з Олександром Заваровим чудовий. Були всі умові, тільки позитив.

Юрій Вернидуб. Фото: Кривбас

‒ Далі – Зоря. Як було працювати під керівництвом Вернидуба? 

‒ Все добре, ніяких конфліктів у нас не було. Завдання ми виконували й відбувався підйом команди. З кожним роком ми підіймалися все вище і дійшли до єврокубків.

‒ Чому Зоря стала незручним суперником для Дніпра?

‒ Самі постійно сміялись з цього, коли грав у Зорі. Переважно ми дійсно обігрували «дніпрян», хоча матчі були різні. Іноді бувало – не могли вийти за середину поля, Дніпро тисне, а потім дві контратаки – Зоря перемагає 2:1 або 3:1.

‒ Одразу згадалась цитата Руслана Ротаня після матчу з Зорею: «Ми їм пасик, а вони нам – голик!»

‒ Я, схоже, саме про цю гру і розповідаю. Виграли по рахунку впевнено, але насправді нас возили жорстко. 

‒ Чи було якесь особливе налаштування на Дніпро в луганській команді?

‒ Ні, звичайне налаштування, як на інші матчі. Навіть впевненості особливої не було, але чим пояснити таку тенденцію, навіть не знаю. Ніякого секрету немає. Просто Дніпро був зручним суперником для Зорі.

«На моїй позиції в Зорі грали Малишев і Малиновський»

‒ Закінчивши кар’єру футболіста, ви залишились працювати в тренерському штабі Вернидуба. Як з’явився цей варіант?

‒ У 2015 році в мене завершився контракт, чемпіонат закінчився. Юрій Миколайович говорив, що спробує продовжити мене ще на рік, але якщо не вийде, то подивимось далі. Пройшло два тижні, мені повідомили, що продовжувати контракт не будуть і сказали переговорити з генеральним директором Рафаїловим. 

Може, ще рік я б десь пограв, але керівництво вирішило, що в них є молодші та перспективніші хлопці на мою позицію, ті ж Малишев та Малиновський. Вони якраз уже постійно грали. Вирішили, що для 37-річного мене досить ігрової практики в Зорі. Чому не шукав інші варіанти? Був готовий до завершення, інші клуби вже особливо не розглядав, тим більше, надійшла пропозиція тренувати. Закінчив, можна сказати, на мажорній ноті, бо вийшли до єврокубків. 

‒ Згадали Рафаїлова. В першу чергу він асоціюється у вболівальників з проросійськими наративами, а наскільки його позиція відчувалась у пересічному спілкуванні?

‒ Він особливо своїх поглядів не висловлював – тільки футбольні теми, хоча іноді дійсно було видно, що він ближче туди, ніж до України.

‒ А яка він людина?

‒ Та звичайна. З початку повномасштабного вторгнення загубися десь, але не в Україні.

‒ З початком тренерської роботи що нове для себе відкрили?

‒ Є відмінності роботи футболіста від роботи тренера. Маєш більше думати про колектив. Я готувався до цієї роботи. В цьому напрямку працював, пішов на курси, маю ліцензію ПРО.

‒ Якісь цікаві моменти під час роботи в тренерському штабі Вернидуба можете пригадати?

‒ Багато таких моментів було, бо все для мене нове. Ігри в єврокубках, розбір суперників, аналіз. Бо коли ти футболіст, то особливо на таке не зважаєш, а тренером маєш звертати увагу на кожну деталь, навіть найменшу.

«Козловський – досить комунікабельна та футбольна людина»

‒ Як з’явився варіант попрацювати в ФК Рух? Чому саме там?

‒ В Рух мене покликав Юрій Бакалов. Сказав, що є цікавий проєкт, що невдовзі виходить в УПЛ. Запросив до себе. Бакалова я знав ще за часів черкаського Дніпра, він там був капітаном і ми потім перетиналися у київському Арсеналі, де він тренував спочатку дубль, а потім – основну команду. 

‒ Чим вас здивував проєкт Рух?

‒ Навіть коли я приїхав, то був здивований масштабом. Тоді будувалась академія, поля, були вкладені великі суми. На той час все виглядало грандіозно та й зараз вражає. 

‒ Чи спілкувались з Козловським?

‒ Так, звісно. Він постійно приїжджав на тренування, вивчав футболістів, у тому числі й молодих, все йому цікаво. Він в цьому плані досить комунікабельна та футбольна людина. Часто грали разом з ним у футбол на маленькому стадіоні.

Олександр Грицай. Фото: Рух

«Телефонує Коломойський та запитує: «Що це було, що ми таке робили?»

‒ А з Коломойським спілкувались?

‒ Так, один раз. Це була телефонна розмова за часів, коли я перебував в Арсеналі. Ми грали проти Шахтаря, вигравали, але у підсумку програли. Ввечері телефонує Стеценко і каже, що він на гучному зв’язку і поруч Ігор Валерійович сидить. Коломойський привітався й одразу запитав: «Так, а що це було, що ви таке робили?». Я не розумію про що він. Напряму не питає, чи ми здавали цей матч, але потім я зрозумів, що мається на увазі. Кажу: «Ігор Валерійович, не знаю як інші, але всі дніпровські билися, але програли». Він сказав ще декілька слів і на цьому все. 

Бачив його лише декілька разів за кар’єру у Дніпрі. Дуже зрідка ІВК з’являвся на базі, щоб зібрати нас та поговорити в конференц-залі. Запитував, що нам треба, що не влаштовує? Говорили в основному про гроші. Він казав: «Будемо платити, все нормально». Ось і все наше спілкування. 

‒ Так тоді ж затримок не було, це більш характерно вже в середині десятих.

‒ Затримки завжди були, історія про люфт 2-3 місяці. Все виплачувалось вчасно за моїх часів в Дніпрі. 

‒ Такі «приколи» з люфтом зарплат були тільки в Дніпрі?

‒ Ще в Арсеналі та Кривбасі 😊. Але все виплачували, система дала збій набагато пізніше. Ніяк вплинути на зміни у виплатах ми не могли. 

«Коли я очолив ВПК-Агро, то у складі було лише чотири футболісти»

‒ Після Зорі та Руху, у вас був перший досвід головним тренером у ВПК-Агро. Як виник такий варіант і що пам’ятаєте про цей період?

‒ Мало що знав про цю команду. Здивувався, коли мені зателефонував президент Володимир Павлович Корсун. Під час вихідних у Львові, коли я перебував вдома, він запропонував приїхати та поговорити. Я заїхав, він показував мені, як все класно, які футболісти є. Але це все було лише на папері. Коли я очолив команду і прийшов на презентацію, то футболістів було лише десь четверо. Всі інші десь розбіглися. 

І що робити? До початку сезону десь три тижні. Як це організувати? Треба шукати футболістів, а їх уже розібрали інші команди. Це був цікавий і новий досвід в плані, як треба збирати команду. 

‒ А де взяти тих футболістів?

‒ Ось і ви не знаєте 😊. Збирали «з миру по нитці»: телефонуєш агентам, просиш, когось сам знаєш, наприклад по Руху – Ваню Литвиненка та Віктора Бабичина. Намагався їх взяти в оренду. Очікувати після цього якихось результатів було б дико. Хоча президент казав мені, що завдання буде – ближче до п’ятірки-шістки найкращих у Першій лізі. Але це все звучить адекватно лише на папері.

‒ А він сам взагалі знав про стан справ у клубі?

‒ Може, і знав, але не хотів казати. Після Руху, де в тебе все є, у таких випадках треба шукати взагалі все: де потренуватися, де поїсти хлопцям і так далі.

‒ А персонал був у команді?

‒ Тренерського штабу не було. Адміністратора, лікаря, масажиста також. Нікого не було.

«Знаходили, аби кого, у персонал: лікаря згодом прийшлося виганяти»

‒ Тобто у ВПК-Агро були: ви, президент та четверо футболістів?

‒ Так, все вірно. Прийшли мій помічник – В’ячеслав Чечер, тренер воротарів Андрій Яковець, Павло Таран – син Олега Тарана. Останній дуже багато організаційної роботи проводив: де погодувати футболістів, попрати форму, закупити її. Також допомагав Анатолій Шинкаренко (місцевий спортивний журналіст, - прим. І.Л.) Але я ні про що не шкодую. Це був унікальний досвід, до того ж, ще й у дуже обмежені терміни перед початком сезону.

‒ А хто платив персоналу та футболістам? Не ви зі своїх?

‒ Платив клуб в особі сина президента, до «своїх» не дійшло. Знайди людину – ми їй заплатимо, хоча зрозуміло, що там смішні суми були. Про професіоналізм мова вже не йшла – знайди аби кого. Це все були знайомі через знайомих. 

Адміністратор виявився непоганим хлопцем, його відкопав Павло Таран. А от запрошеного лікаря потім довелося виганяти. І це був навіть не найманий працівник, ми брали його в оренду.

‒ Лікар в оренду, це як?

‒ Ну якийсь мінімум йому треба заплатили, щоб він прийшов на гру, з лікарні тієї самої. По протоколу так потрібно. Декілька разів так було. На зборах масажиста не було, брали його в оренду.

‒ А вигнали лікаря чому?

‒ Це зовсім за межі виходило. Команда зібралася, маємо вже їхати, його немає. Бувало, що футболісти запізнювались, це ще якось. А якщо людина приходить пізніше за всіх і ще й не компетентна у своїй сфері! Може, в лікарні він працював нормально, але спортивний лікар має свою специфіку. І тема з запізненнями була неодноразово. Це зараз згадуємо з вами і сміємось, а тоді це було дуже стресово. Це ж бачить команда, мій перший досвід головним тренером. Тому доводилося рубити з плеча.

«ВПК-Агро входив у структуру Дніпра-1, тому зі мною попрощалися»

‒ У підсумку вийшло зібрати команду та стартувати?

‒ Так, стартували й одразу пішла невдала серія матчів. Вважаю все одно цей досвід скоріше позитивним. 

‒ І скільки ви протримались на чолі ВПК-Агро?

‒ До зими. Потім мене викликав президент і сказав, що ми входимо в структуру Дніпра-1. Тоді ж прибрали змагання U-21, тому клуби шукали, де прилаштувати «молодих». Спочатку Дніпро-1 співпрацював з Нікополем, потім запропонували ВПК-Агро. Президент сказав, що умовою входження в структуру є тренерський штаб Дніпра-1 на чолі з Поклонським, тому зі мною попрощались. 

Вони їх взяли, але у лютому почалась повномасштабна війна й усе звернулось. Але це буде трохи пізніше.

‒ А ви хотіли залишитися?

‒ Коли побудували певну систему, то вже стало простіше. Ти вже розумів, що є команда. Можна когось добрати або прибрати. Бо на початку взагалі жах був.

«Хаосу при Кучері та Красникові у Дніпрі-1 не було»

‒ В Дніпро-1 вас запросили попрацювати у тренерський штаб Кучера. Як це вийшло?

‒ Я спілкувався з Євгеном Олексійовичем Красніковим, потім з Андрієм Анатолійовичем Русолом. Це не було спілкування з приводу роботи – так, на загальні теми. Якось виник варіант, хто перший придумав – не скажу. Зателефонували по черзі Русол й Красніков та запропонували увійти до тренерського штабу. Я був не проти. 

‒ Чому зупинились на вашій кандидатурі? Сподобалась ваша робота в ВПК-Агро?

‒ Не можу відповісти на це питання. Вони шукали позицію аналітика й виникло моє прізвище. В мої завдання входили аналітика суперника та розбір наших матчів. В основному, дивився проти кого ми граємо далі, шукав слабкі та сильні сторони суперника.

‒ Чи був певний хаос у Дніпрі-1 після приходу Кучера та Краснікова? 

‒ Хаосу ніякого не було. 

Євген Красніков і Олександр Кучер. Фото: Дніпро

‒ Завданням було чемпіонство будь-якими способами?

‒ Напевно, саме під озвучене у питанні завдання вони й запрошувались. Трансферами займався Євген Красніков, Андрій Русол більше перейшов на роль виконавчого директора. Нас перевезли тоді в Кошице, цим займався якраз Андрій Анатолійович. 

«Якби результати були, як і рік тому, то Олександр Кучер залишився би працювати»

‒ Як ви сприймали проєкт Дніпра-1?

‒ Цей клуб існував вже не перший рік. У нього було все те ж саме, що і в Дніпрі. Русол же керував спочатку в ФК Дніпро, а потім у СК Дніпро-1. 

Сприймав нормально, бо якби я спочатку працював у штабі ФК Дніпро, а потім у СК Дніпро-1, може, і відчував би щось не те. Я ж працював в Зорі, Руху, ВПК-Агро. Тому Дніпро-1 став для мене черговим місцем роботи. 

‒ Наскільки важко було жити у часи постійних переїздів Ужгород-Кошице?

‒ Це все терпимо. Тому ми терпіли й особливо не жалілися. Період в Дніпрі-1 оцінюю позитивно, бо боролися за чемпіонство, грали в єврокубках.

‒ Виходить, другий раз у житті ви зіштовхнулись з ситуацією, що треба команду збирати майже з нуля в Дніпрі-1?

‒ Ні, в мої обов’язки це не входило. Цим займалися Євген Красніков та Олександр Кучер. Тут був кістяк, треба було лише додати декілька гравців. Хоча легіонери й втікали з початком повномасштабної війни, але разом з цим прийшли деякі якісні гравці, ті ж Бланко й Амаш. 

‒ Ледь-ледь зібрали команду – і тут одразу Динамо. Як вдалося розгромити команду Луческу 3:0?

‒ Колектив + робота тренерського штабу: знайшли правильний підхід до хлопців. До них був стрес, пішов Йовічевіч, не було відомо, чи відновиться чемпіонат та футбол взагалі. 

‒ Після відходу Кучера вас також попросили «на вихід», мовляв, прийшов з харківськими, з ними маєш і піти?

‒ Так і було. Рішення прийняте «зверху» інвестором – весь тренерський штаб звільнити. Результати були не дуже, вилетіли з усіх єврокубків, програли Оболоні. Якби результати залишалися, як і рік тому, то Кучер залишився би працювати.

«Умови від інвестора були: або їдете за кордон з меншим фінансуванням, або збори в Україні»

‒ Ваша думка, яка причина вильоту з єврокубків?

‒ Перша причина – збори, які ми проводили в Ужгороді. Наскільки я чув, умови від інвестора були: або ви їдете за кордон, але фінансування зменшується, або проводите збори в Україні. Залишились ми в Ужгороді, але суперники… Не хочу нікого ображати, але що це за рівень?

В єврокубках проти нас Панатінаїкос, Славія – взагалі топ, особливо на своєму стадіоні. Вони нас просто переїхали! Структура гри, один в один, вболівальники, Славія – потужна та швидка команда, на нас було боляче дивитись у тому матчі. На виїзді вони вже інші, можна грати. 

‒ Ну, греки та чехи то добре, але далі – Спартак (Трнава). Які тут можуть бути виправдання?

‒ Це вже було без нас 😊. Мене прибрали через два дні після Оболоні. Якби мене залишили, то, думаю, перемогли б Спартак.

‒ Добре, ось ви тренер з досвідом роботи головним, а керувати ставлять тренера воротарів Городова. Що це було?

‒ Рішення та позиція інвестора. Я не знаю, якщо чесно, важко відповісти. Якби запропонували, то я залишився б виконуючим обов’язки головного тренера, підтримав би клуб. 

‒ Тренувати тоді взагалі було майже нікому? На допомогу Городову та тренеру з фізпідготовки Баришникову поїхав навіть Імад Ашур з U-19…

‒ Про Імада Ашура я знаю небагато. 

‒ Ви з ним не перетинались в Дніпрі-1?

‒ Молоді ж тренувались окремо, в Моршині наче, ми майже не бачилися. Тільки в Ужгороді та по відео. Вони існували окремо, над ними були Андрій Русол та Гліб Платов. Що там було? Не знаю.

‒ Як зараз оцінюєте успіхи Ашура в Поліссі?

‒ З таким набором футболістів, керівництво має право вимагати більше від Імада Ашура.

‒ А з Глібом Платовим перетинались?

‒ Ми з ним навчались на тренерську категорію ПРО. Знання в Платова є, він любить також продемонструвати все красиво, він більше аналітик та організатор. Він же пішов зі словацького ДАКу з дивним формулюванням. Як про людину, нічого поганого про нього сказати не можу. 

«Черкаська земля багата на футбольні таланти»

‒ Що було чутно в Черкасах про молодих Довбика, Бондаренка та Миколенка?

‒ У мене в Черкасах живе брат, який тепер не має до футболу жодного відношення. Якогось особливого фідбеку з Черкас у мене немає. Футболісти всі шикарні: Довбик – найкращий бомбардир Ла Ліги минулого сезону, Миколенко демонструє гарний футбол в Евертоні, теж саме можу сказати про Бондаренка в Шахтарі. Черкаська земля багата на футбольні таланти. 

А при цьому ніяких особливих умов у Черкасах для зростання футболістів немає.

‒ Які у вас думки щодо ситуації з Михайлом Мудриком та допінгом?

‒ Чесно кажучи, це цікава ситуація. Якщо це правда і проба "Б" підтвердить результати, то його, скоріш за все, дискваліфікують. Інше питання — як цей препарат потрапив у його організм. Ну от так. Більше нічого не можу сказати.

🔥 Читайте також: Челсі подасть позов до УАФ через допінг-скандал Мудрика? А що ж збірна? Юрист пояснив, чи це реально й до чого тут Печерський суд

‒ Як ви вважаєте, якою зараз має бути реакція в суспільстві? Багато хто вже підтримує Мудрика, чи потрібна більш виважена, очікувальна позиція?

‒ Я думаю, варто почекати і розібратися, як саме препарат потрапив до організму. Якщо це було зроблено навмисно — це одне, якщо ненавмисно — зовсім інше.

Михайло Мудрик. Фото: Челсі

‒ Чи були у вашій кар’єрі ситуації, пов’язані з допінгом або підозрами на нього?

‒ Ні, особисто у мене такого не було.

‒ Як футболісту краще реагувати на це? Як уникнути потрапляння таких препаратів в організм?

‒ Це потрібно контролювати самостійно, стежити за тим, що ти приймаєш, і завжди радитися з лікарем. Я впевнений, що в Челсі цьому приділяють увагу та попереджають гравців. У нас у командах завжди наголошували: якщо приймаєш ліки, обов’язково запитай у лікаря, чи можна.

«Забарний в Реалі? А чому б і ні?»

‒ Хто, на вашу думку, зараз є найбільш стабільним українським легіонером у Європі?

‒ Тут без варіантів — це найкращий футболіст України та найкращий наш легіонер за референдумом «УФ» Ілля Забарний. Він проводить усі матчі на високому рівні, грає в АПЛ. Це гравець високого рівня. Думаю, ми чекаємо його трансфер до більш статусного клубу.

‒ Як ви вважаєте, чи готовий Забарний до такого трансферу? Який чемпіонат або клуб йому найкраще підійде?

‒ Ви бачите, він уже адаптувався в Англії, тому, найімовірніше, це буде англійський клуб. Хоча, наприклад, я читав інформацію про Реал (Мадрид). А чому б і ні?

‒ Зараз багато хто складає символічну збірну першої половини сезону УПЛ. Давайте пройдемося по позиціях. Хто у вас у воротах?

‒ Оскільки Динамо займає перше місце, то поставлю Бущана.

‒ Захист?

‒ Правий захисник – Конопля, але це більше за його гру в єврокубках і в збірній. У центр давайте візьмемо пару з Олександрії: португальця Кампуша і Шабанова. Лівий захисник для мене – це Вівчаренко. Можливо, він не грає часто, але, думаю, підійде.

‒ Півзахист та атака?

‒ Опорник — Бражко. Вище – Судаков і Твердохліб невеличким авансом, але хлопець заслужив. Справа – Гуцуляк, зліва – Безерра або Назаренко. Додав би ще Піхальонка, але він часто на травмі. Нападник – Ванат. 

«Як може місто-мільйонник бути без футболу?»

‒ Які плани в Олександра Грицая, пов’язані з футболом і не тільки?

‒ Хочу знайти хорошу команду або попрацювати асистентом тренера. Ось був варіант з Дніпром-1 U-19 перед розпадом, ми про це розмовляли. Проблема, що в Дніпрі взагалі футболу немає. 

‒ Спілкувався з футболістами на тему, як тяжко знайти команду під час війни, а наскільки важко це зробити тренеру?

‒ Не тільки під час війни, а загалом непросто знайти команду. Треба везіння – знаходитись в потрібному місці в потрібний час.

‒ Яким ви бачите новий головний клуб міста Дніпро?

‒ Я не бачу взагалі нічого та нікого, хто хоче це організувати або зробити. Можливо, з приходом нового керівництва в обласному футболі вони вплинуть на заможних людей або якісь організації. Треба почати щось робити, бо ніхто нічого не робить. Я взагалі не чув нічого, нас ніде немає. Як може місто-мільйонник бути без футболу?

‒ До речі, є ж медіафутбол. Вас туди не кликали?

‒ Мене не кликали, може, і подумав би про це. Не бачив жодного матчу там, але, думаю, що зміг би пограти. Ми якось з ВПК-Агро грали проти медійної команди блогерів. Виграли тоді, я теж брав участь і непогано грав, тому все можливо.