«Щоб потрапити до основи Шахтаря, треба було перепливти ставок»: вихованці «гірників» згадали молодих Зінченка та Коваленка
68113 
Минулого сезону Шахтар з власними вихованцями у складі став чемпіоном України. Початок повномасштабної війни змусив керівництво клубу переглянути філософію клубу зі ставкою на молодих та талановитих бразильців. Нині довіра до власних вихованців у Шахтаря висока, як ніколи. Проте ще декілька років тому все було зовсім не так.
Чому власні вихованці навіть не мріяли потрапити в основу команди? Чому ніхто не хотів їхати до Маріуполя? Та чому все ж Шахтар поступився тоді у фіналі Юнацької ліги УЄФА лондонському Челсі?
На всі ці питання дали відповідь в інтерв’ю для сайту «Український футбол» вихованці гірників з покоління 1995-1996 р.н., пригадавши цікаві історії про Валерія Кривенцова, Патріка ван Леувена та молодих Віктора Коваленка з Олександром Зінченком.
Наші співрозмовники:
- Артем Габелок – вихованець Шахтаря (1995 р.н.), нині капітан і півзахисник ФК Металіст 1925 (Харків)
- Бека Вачіберадзе – вихованець Шахтаря (1996 р.н.), нині півзахисник ФК Металіст 1925 (Харків)
- Євген Гриценко – вихованець Шахтаря (1995 р.н.), нині воротар ФК Равшан (Таджикистан)
- Олег Кудрик – вихованець Шахтаря (1996 р.н.), нині воротар ФК Полісся (Житомир)
«Двох хлопців вигнали з автобуса за матюки, а вийшла вся команда. Йшли п’ять кілометрів до бази і кричали: «Тому що ми команда»
– Що перше спадає на думку, коли згадуєте свій період кар’єри в академії Шахтаря?
Артем Габелок: Відразу згадується етап Юнацької ліги УЄФА та гра за U-19. У нас чіткий розділ за віковою категорією був лише на турнірах, а так ми завжди були разом. Все ж вихованці 1996 р.н. стали успішнішими за 1995 р.н., якщо дивитися на те, де вони зараз.
Бека Вачіберадзе: Юнацька ліга УЄФА, де ми досягли серйозного успіху, потрапивши до фіналу.
Євген Гриценко: Дисципліна. У ті часи головними в академії були голландці, які проводили з нами дуже багато виховної роботи.
Олег Кудрик: Згадується хороший тренер Кривенцов, разом з яким ми дійшли до фіналу Юнацької ліги УЄФА, стали чемпіонами України.
– А як взагалі в команді ставилися до молодших? Дідівщина не проквітала?
Артем Габелок: Такого в нас не було. Я тільки чув тільки різні розповіді про таке з минулого.
Бека Вачіберадзе: У нас був дружній колектив. Ми з 15 років разом грали, тому жодної дідівщини не існувало.
Євген Гриценко: Зовсім трішки:) Лайтова версія.
Олег Кудрик: У нашому колективі такого не було. Всі нормально спілкувалися і не було такого, щоб хтось погано ставився.
– Олег, ви народилися у Львові. Було важко звикнути до життя в Донецьку?
Олег Кудрик: Перші пів року мені було важкувато, бо я завжди спілкувався українською мовою, а на ті часи там нею ніхто не розмовляв. Також складно було без батьків, бо звик жити вдома. Проте потім адаптувався і вже не мав особливих проблем.
– Русифікувалися за той час?
Олег Кудрик: Ну, так. Тоді я спілкувався російською. Довелося.
– Була якась комунікація з першою командою? Як ставилися до вас?
Артем Габелок: Ми були молодими, тому ніякої комунікації не було. Усі тоді думали, як хоча б в дубль потрапити.
Бека Вачіберадзе: Ми перетиналися тільки під час Юнацької ліги УЄФА. Максимум могли привітатися, без особливих розмов.
Євген Гриценко: Жодної комунікації. У нас була база на Кіршах: на лівому березі була перша команда, а на правому – молодіжні, юнацькі команді, Шахтар-3. Тренери казали: «Як доростете до високого рівня, то переїдете на лівий берег». Можна сказати, щоб потрапити до основи Шахтаря треба було переплисти ставок. Був такий розподіл, що перша команда – це зірки, вони недоторканні, а ви працюйте, щоб туди потрапити.
– А як щодо скандального? Були бійки, загули з алкоголем?
Артем Габелок: Навіть не пам’ятаю такого. 96-й рік взагалі ріс професіоналами, а ось у нас були цікаві персонажі, але конкретику зараз не згадаю.
Бека Вачіберадзе: Взагалі такого не пам’ятаю. Бувало, звісно, що чудили на базі в Донецьку. На вихідні тихцем забирали ключ від басейної і плавали там вночі. Одного разу нас мало не застукав вихователь, який лишався з нами на базі.
Довелося тікати через вікно і розбігатися по кімнатах. Проте я забув шорти, на яких надруковано моє ім’я. Так нас і виявили тоді.
Але нічого особливо нам не робили, просто поговорили й все.
Євген Гриценко: У нас були запеклі матчі, але всі сутички залишалися на футбольному полі. У нас взагалі ніхто не вживав до якогось віку. Взагалі у нас було багато штрафів, але вони більше стосувалися навчання в школі, запізнення на тренування, прогули. Штрафи були не стільки грошовими, а такими, що наступний матч ти міг взагалі не грати, якщо надивачив. Бувало, що змушували бігти крос навколо бази в Донецьку (а вона була дуже велика).
Одного разу двох хлопців, здається за матюки, вигнали з автобуса, який їхав зі школи на тренування. У підсумку вийшла вся команда і пішки йшла по трасі на базу близько п’яти кілометрів. При цьому ми весь час кричали: «Тому, що ми команда».
Олег Кудрик: Ми були молоді, тому там ще такого не було. У такому віці футболіст ще не думає про алкоголь.
«Ми були незадоволені рівнем зарплат. В Динамо на кожному рівіні хлопці отримували набагато більше»
– Дівчата, дізнавшись, що ви з академії Шахтаря звертали більше уваги?
Артем Габелок: Саме в Донецьку дівчата дійсно починали звертати набагато більше уваги.
Бека Вачіберадзе: Ну так, було таке. Особливо коли в Донецьку базувалися.
Євген Гриценко: Було:) В ті часи ми користувалися популярністю.
Олег Кудрик: Я тоді думав лише про футбол. Що мені в Донецьку дівчата? Я навіть на те уваги не звертав.
– Якою у вас була перша зарплата в Шахтарі? Вистачало на життя?
Артем Габелок: Пам’ятаю, що в U-19 я отримував 200 доларів. Я підписував контракт ще до 2014 року, коли курс був десь близько 8 гривень за долар. Угода була підписана в гривнях, але потім курс став 14 і нам нічого не змінили. Проте в той час ми жили на базі, де нас годували, одягали, тому особливо і витрачати не було куди.
Бека Вачіберадзе: Я отримував тоді 6000 гривень, ще за тим курсом. У нас ще й преміальні були непогані: за кожну перемогу по 100 доларів отримували. В ті часи ми перемагали майже у кожній грі.
Євген Гриценко: Мій перший контракт був 2300 гривень. Я сам місцевий, з Донецька, тому мені зайві гроші не завадили б. В академії ми були незадоволені нашим рівнем зарплат. Наприклад, в тому самому Динамо отримували набагато більше на кожному з рівнів. Ми приїжджали до збірної і хтось заводить якісь розмови, а там з’ясовується, що різниця в 10 разів. Ми ставили питання керівництву, а нам відповідали: «Ви свої гроші ще встигнете заробити».
Олег Кудрик: Я отримував тоді 1600 гривень. Мені цілком вистачало. Можливо, це було й правильно.
– Хто серед вас вважався неймовірною зіркою, що точно має заграти на високому рівні?
Артем Габелок: Був якийсь такий вік, що всі здавалися сильними, перспективними. Не можу нікого виділити. Не бачив, щоб хтось на носі м’яч носив.
Бека Вачіберадзе: Вітьок Коваленко, Зіна, Зуб, Борячук. Ми всі разом грали в Шахтарі, а потім й в юнацьких збірних. У нас була дуже хороша зіграність, із заплющеними очима розуміли, хто куди біжить.
Євген Гриценко: Пригадую Вітю Коваленка – 100%. Кожен раз, як він їхав до збірної, то повертався з якоюсь нагородою. Він грав і за 95-й рік, і за 96-й, і всюди був основним.
Олег Кудрик: Для мене такими були Коваленко та Зінченко. Матвієнко для мене також був хорошим футболістом.
«Міг грати на рівні Серії А, а підсів на наркотики, потрапив у тюрму та помер»
– Дмитро Кочкін, Віталій Янко, Антон Меркушов, Ілля Ексер – вихованці Шахтаря, які пропали з радарів після академії. Вам щось відомо про їх подальшу долю?
Артем Габелок: Вони не були моїми друзями, тому нічого сказати не можу. Знаю лише, що Янко закінчив, а Кочкін помер.
Бека Вачіберадзе: Віталіку Янку завадили травми, через які він закінчив. Також чув, що Кочкін помер, а про інших нічого не знаю, не спілкуємося.
Євген Гриценко: Кочкін сам з дитячого будинку, з родичів мав, здається, лише дідуся. Як він взагалі потрапив до академії, я не знаю. Він дійсно був дуже талановитий, на нього розраховували, стабільно грав з Коваленком в центрі поля. Можливо, якби мав більше розуму, то він був хоча б у Спеції. Знаю, що після U-17 він став не на ту доріжку, з’явились наркотики. Чув, що він у в’язницю потрапив. Деталей не знаю, але це вже було після 2014 року.
Здається, Янко жив у Донецьку після війни, але точно не знаю. Можливо навіть грав десь там. Особисто з ним тісно не спілкувався, більше зі спільними знайомими. Знаю, що він одружився, набрав вагу та завів дитину. Про інших взагалі нічого не чув.
– Пам’ятаєте історію з ДТП Олега Гладченка? Він все-таки дозвонився Рінату?
Артем Габелок: Ну аякже. Історія культова, проте після неї він пропав безвісти. Взагалі не знаю де він.
Бека Вачіберадзе: Я про це сам з інтернету дізнався. В команді це особливо не обговорювали.
Євген Гриценко: Пам’ятаю, що після тієї історії він був у Чорноморці, а потім зник. Він на рік молодший, але завжди був поряд. Я від нього за три роки чув максимум три слова: «Привіт! Як справи?», ‒ це максимум. Тиха, спокійна сором’язлива людина, а тут таке… Став людиною-мемом.
Олег Кудрик: Коли Олег був у колективі, то від нього слова не можна було почути. Та історія стала несподіванкою. Ми після того його особливо й не бачили.
– Можете назвати найталановитішого гравця того покоління, хто не зумів себе повністю реалізувати?
Артем Габелок: Багато нюансів. Тут кому як пощастить. Знаю, що Вачіберадзе й не хотів грати за Шахтар. Андрій Борячук мав довгостроковий контракт і в нього поки не вийшло закріпитися та стати основним. Проте на якомусь рівні вони все ж грають.
Бека Вачіберадзе: Денис Арендарук дуже виділявся у дитинстві, був одним з найкращих флангових нападників у юнацькому футболі, але що сталося і чому він не заграв, мені незрозуміло. Мені й самому було важко переходити в дорослий футбол. Тим більше, що в мене цей перехід почався в Іспанії, а там вимоги ще серйозніші.
Євген Гриценко: Великий футбол ‒ така річ, де замало лише таланту. Дуже важливо мати фарт: опинитися у потрібному місці в потрібний час. Таких випадків у нас було дуже багато. З воротарів можу виділити Олега Кудрика, який був у першій команді, мав шанси, але не в той час там опинився. Бачите, був Пятов, який завжди грав, а потім в якийсь момент вирішили зробити ставку на молодь і поставили Трубіна. Толі в цьому плані пощастило, а Олегу ‒ ні.
Олег Кудрик: Я думаю, все від голови йде, психологія. Хтось більше готовий до дорослого футболу, а хтось не готовий. Хтось подумав, що вже всього досягнув. А виокремлювати когось не хочу.
«Коваленко був найкращим, Зінченко читав реп, Матвієнко грав праворуч у нападі»
– Пригадую в Шахтарі, крім Вас, ще двох яскравих грузинських футболістів – Давид Таргамадзе та Георгій Арабідзе. Як Вам здається, чому в них не вийшло заграти в першій команді?
Бека Вачіберадзе: Таргамадзе завадила травма, через яку він в ранньому віці закінчив з футболом. Арабідзе, наскільки я зрозумів, не хотів грати в Шахтарі та переїхав до Португалії.
Я й сам не хотів залишатися і переїхав до Іспанії, коли надійшла пропозиція. Пробитися з U-19 в основу тоді було майже нереально.
– Яким був Зінченко у ті роки? Чим виділявся серед інших?
Артем Габелок: Він завжди грав у центрі, під нападником. Знаю, що ним цікавився Арсен Венгер, коли ми грали в Юнацькій лізі УЄФА з лондонським Арсеналом.
Бека Вачіберадзе: Він був професіоналом, який виділявся своєю технікою та баченням поля. В колективі був дружнім, жартівливим.
Євген Гриценко: Ми не дуже тісно з ним спілкувалися, але він завжди був веселим, гуморним. Реп читав вже тоді разом з Сашею Зубковим – це завжди весело було.
Олег Кудрик: Його тодініколи не використовували зліва у захисті. Він завжди був веселим хлопцем у колективі.
– Чи можна сказати, що Зінченко та Борячук були друзями? Якими були їх стосунки після історії з Владою Седан?
Артем Габелок: Вони добре спілкувалися. Тоді взагалі була така дружня атмосфера в команді, що всі разом літали на відпочинок. Знаю, що вони постійно були на зв’язку. Після тієї історії вони зовсім перестали спілкуватися.
Бека Вачіберадзе: Вони були друзями. У нас взагалі такий рік був: Я, Зіна, Зуб, Боря, Вітя – ми всі були разом з 15 років. Стосовно Влади ‒ взагалі не хочу на цю тему говорити. У них своя історія, вони розібрались.
Євген Гриценко: Вони до певного моменту були друзями. Після цього певного моменту, наскільки я знаю, перестали бути друзями. Подробиць не знаю.
– Правда, що в Шахтарі більше робили ставку саме на Коваленка, а не на Зінченка? Чи може Віктор грати за команду вищого рівня, ніж Спеція?
Артем Габелок: Вітя був більш фізично зрілим, а Зіна ‒ маленьким, він поступово набував мужності. Вони обидва були дуже талановитими та перспективними. Час в нього ще є, побачимо.
Бека Вачіберадзе: Вони удвох з дитинства виділялися. Коваленко має дані заграти навіть у кращому італійському клубі, ніж Спеція. Він же з Шахтаря в Аталанту переходив, не остання команда. А там вже все залежить від тренера.
Євген Гриценко: В академії Коваленко дуже багато забивав. Він був дуже зрілий гравець, який розумів футбол краще, ніж інші. Дійсно, на нього більше розраховували, ніж на Зінченка. Але це все випадковість. Зіні пощастило, він опинився у потрібний момент з потрібними людьми та якимось чином із Уфи перейшов до Манчестер Сіті. У Віті шлях був набагато тяжчим. Вітя готовий заграти на вищому рівні, я чекаю від нього на це.
Олег Кудрик: Думаю, що він може заграти на ще вищому рівні. Тут як карта ляже. Вітя ‒ хороший футболіст, а в дитинстві був неймовірним для мене. Він виділявся своєю фізичною готовністю, мав гарний пас та удар, добре бачив поле, читав гру.
– Яким тоді був Микола Матвієнко?
Артем Габелок: Він дуже добре себе проявив тоді у Ворсклі й заслужив собі шанс у першій команді Шахтаря. Коля виділявся вже в академії. Здається, саме Кривенцов почав використовувати його на позиції лівого захисника.
Бека Вачіберадзе: Він у нас був лідером оборони, як і зараз в Шахтарі та збірній. У нього з дитинства була відсутня паніка, він навіть тоді грав спокійно.
Євген Гриценко: Я тоді чітко розумів, що це захисник топ-рівня в майбутньому. До речі, він не завжди був захисником. Він грав зліва в нападі, в центрі поля, навіть праворуч в захисті. Куди б його Кривенцов його не ставив, він виглядав так, наче все життя там грав. Справжній універсал.
Олег Кудрик: Матвієнко був веселим хлопцем. Мені було комфортніше з ним грати, коли він був центральним захисником.
– Помилки в останніх матчах за збірну України – це випадковість чи все ж наслідки стагнації в Шахтарі? Чи готовий Матвієнко до переходу в умовний Брайтон чи Арсенал?
Євген Гриценко: Однозначно випадки, бо це топ-захисник світового класу. Гадаю, що в цих клубах він зміг би вийти на ще вищий рівень. Але тут декілька обставин: можливо йому комфортно в Шахтарі й він хоче увійти в історію клубу, як Срна, Пятов.
Олег Кудрик: Це – 100% випадковість. Вважаю, що він вже готовий до рівня АПЛ.
«Кривенцова боялися, Мігель бачив майбутнє, ван Леувен – бос»
– Не знаєте, що думали про гравців академії Рінат Ахметов чи Сергій Палкін? Можливо, на когось робили особливу ставку?
Артем Габелок: У Шахтарі підписували всіх перспективних ‒ бажано на п’ять років, а там вже хто вистрілить, той вистрілить. Не вистрілиш – поїдеш в оренду в Маріуполь.
Бека Вачіберадзе: Знаю, що їм в цілому подобався 96-й рік, бо ми давали результат.
Євген Гриценко: Це треба у них спитати. Мені здавалось, що майже ні на кого ніхто не ставив, бо в першу команду Шахтаря з академії з умовно 2004 року по 2014 потрапив лише Ракицький. Один.
– Як вам працювалося з Кривенцовим? Кажуть, що в нього дуже непростий характер.
Артем Габелок: Він ‒ фанатик, який живе футболом. Дуже розумний тренер, а таке мало про кого можна сказати. Вважаю, що він топ для України. Мені комфортно було з ним працювати.
Бека Вачіберадзе: Чудовий тренер. У нього дійсно непростий характер, він завжди хоче, щоб все було ідеально. Вимогливий тренер, який грає у комбінаційний футбол. Якби була можливість, то хотів би в майбутньому ще з ним попрацювати. Він мене фактично забрав у Шахтар в 15 років.
Євген Гриценко: Вимогливий – це слово яке описує Валерія Сергійовича. Його вклад можна було побачити в кожному гравці. Кривенцова всі боялися, особливо в дитинстві. У нас на початку сезону визначалися тренери, і кому дістався Валерій Сергійович, ті одразу: «О, все, це ми попали». Під час тренувального процесу він ‒ звір, який хоче, щоб все було ідеально, і не цурається жодних висловів щодо будь-кого. Проте поза полем з ним завжди можна було поспілкуватися, міг спокійно підійти та вибачитися на наступний день за свої слова чи дії та пояснював, чому був невдоволений.
Олег Кудрик: Мені з ним завжди було комфортно. Стосовно характера, то я вважаю, що таким і має бути тренер. Я можу сказати тільки хороше про нього.
– Як працювалося з Мігелем Кардосу? Які враження на вас справляв Патрік ван Леувен, який тоді був директором академії Шахтаря?
Артем Габелок: З Мігелем мені подобалося працювати. Він мав європейський підхід і результати тоді були чудові. А за ван Леувена було правило грати тільки в чорних бутсах. Це дратувало всіх футболістів. Купив собі білі бутси – зафарбовуй маркером чи балончиком. Ще нам всім подобався його стиль одягу.
Бека Вачіберадзе: З Мігелем я не встиг попрацювати. Він тренував дубль, а ми грали на U-19, щоб мати більшу зіграність під Юнацьку лігу УЄФА. Ван Леувен просто приходив на тренування і слідкував за нами. Про чорні бутси також пам’ятаю: тренуватися та грати тільки в них. Не знаю, чому в нього була така принципова позиція. Напевно, щоб ніхто не виділявся.
Євген Гриценко: Ван Леувен був дуже солідний. Як тільки приїхав, то справляв враження людини, яка розуміє що робить. Він мав вигляд, наче «Я тут бос» - і так дійсно було. Він залишив величезний спадок після себе. Мені хочеться подивитися, що в нього вийде з першою командою Шахтаря.
Стосовно Мігеля – це було щось нове. До цього у нас не було іноземних тренерів. Коли приїхав Мігель, то ми скептично ставилися до багатьох моментів його роботи. Наприклад, він приїхав і сказав нам: «Ми обороняємося на стандартах по зонах. Ніколи так не робили? Будете робити. Так скоро будуть грати всі». Тоді у першому колі ми пропустили 16 м’ячів, а з них, напевно, 12 пропустили зі стандартів. Ми вмовляли його перейти на гру один в один, бо ми не розуміємо як грати. Мігель відповідав: «Вчіться, бо це майбутнє футболу». Як виявилось, він мав рацію.
Олег Кудрик: Згадуються чорні бутси та порядок, дисципліна, харчування. Мені подобався такий підхід. Думаю, що в Шахтарі в нього вийде. Подобалася його Зоря, хоча в Шахтарі все буде зовсім по-іншому. Загалом побачимо. За Мігеля я майже не грав, тому нічого не можу сказати.
«Ми його послухали, а вже увечері пішли до кальян-бару»
– З яким тренером воротарів вам було найкомфортніше працювати?
Євген Гриценко: Я з Володимиром Миколайовичем Савченком працював сім років. У мене було дуже багато цікавих історій з ним. Він дуже полюбляв ось ці духовні моменти, психологічні. Любив, щоб воротарі проводили аналіз, у нас було багато теорії, настанов. Він поводив себе як якийсь мудрець.
Якось після тренування в лісу на останній день зборів у Полтаві він виголосив промову про харчування, професіоналізм про те, як правильно спати, займатися стретчінгом, ходити на йогу. Ми його з Максимом Грідовим послухали й увечері пішли до кальян-бару. І тут я бачу: заходить Савченко та йде прямо до нас. Я розумію, що бігти вже нема куди. Він підходить і такий: «Що, хлопці, відпочиваєте?». Ми відповіли: «Так, відпочиваємо». Він постояв, взяв паузу на секунд десять – а він був дуже суворий, думали, що вижене нас з команди, чи якийсь штраф буде серйозний – і тут він каже: «Ну добре, відпочивайте». Ми його запитали: «А ви тут що робите?», а Савченко відповів: «Та я гуляю просто» і пішов далі.
Олег Кудрик: У мене були Купальний і Савченко. Вважаю, що кожен з тренерів щось в мене вклав. Не можу когось виділити, але з Савченком я працював більше. Я кожному тренерові вдячний, яким би він для мене не був. У захоплення Савченка езотерикою я особливо не вникав, для мене головним був футбол.
– Достатньо вихованців академії Шахтаря чи тренерів після початку війни у 2014 році грали у РФ. Як в команді ставилися до цього?
Артем Габелок: Тоді ще не було якогось чіткого розуміння щодо війни. Ми лояльно до цього ставилися. Можливо, вік такий був, що ми не зовсім усвідомлено до цього підходили. Зараз вже всім зрозуміло, що поїхати в Росію – це неприпустимо.
Бека Вачіберадзе: Тоді ще ніхто нічого не говорив. А зараз ті, хто там грає…навіть не хочу коментувати.
Євген Гриценко: До 24 лютого 2022 року особливої уваги цьому ніхто не приділяв. Таке було не тільки у нас, а взагалі в усій країні: «Ну, щось там на Донбасі відбувається». Усі знали, що після поїздки до Росії дорога до збірної України закрита, але ніхто не розумів, що це зрада. А потім я заснув 23 фєвраля, а прокинувся 24 лютого. Зараз для мене все різко змінилося, все стало зрозумілим. Навіть не хочу говорити про тих, хто там залишився грати. На щастя, не знаю жодного з академії, хто б опинився в арміях цих недореспублік.
Олег Кудрик: Тоді, коли Зінченко поїхав в Уфу, то я ще був дитиною і мало що розумів. Зараз я вже дорослий і можу сказати, що для мене нонсенс, що Іванісеня, Сагуткін, Мампассі продовжують там грати, а Тимощук ‒ працювати.
– У вас були пропозиції з Росії?
Артем Габелок: Не пригадую такого.
Бека Вачіберадзе: Ходили розмови, ще коли в Шахтарі був. Казали, що казанський Рубін цікавиться мною. Конкретних пропозицій не надходило.
Євген Гриценко: Мав якусь не чітку пропозицію у 2017-2018 році з Першої ліги. Зараз у мене теж був варіант з Другої ліги та чемпіонату Криму, але я відповів: «Знаєте, де російський корабль? Вам туди».
Олег Кудрик: Ні, не було такого.
«Челсі справедливо переміг. Було відчуття, що грають юнаки проти дорослих»
– Не можна не згадати головну подію для академії Шахтаря, а саме фінал Юнацької Ліги УЄФА. Перед грою з Челсі в команді вірили, що можна виграти цей трофей?
Артем Габелок: Мені здається, що Челсі на той момент був об’єктивно сильніше. Тоді відчувалася їх впевненість і зовсім інший рівень. Тому вважаю, що результат справедливий. Дійти до фіналу – це вже успіх.
Бека Вачіберадзе: Звісно, вірили. Такі команди пройшли: Бенфіка, Порту, Олімпіакос. У групі взагалі всі матчі виграли. Найважчі матчі були з Бенфікою та Олімпіакосом. А в фіналі Челсі тоді об’єктивно більше заслужив на перемогу. Вони були сильніше за нас.
Євген Гриценко: Після кожного етапу, який проходили хлопці, я вважав, що це останній. Але коли дійшли до фіналу, то зрозумів, які академії ми обіграли. Челсі набагато кваліфікованіша та зріліша команда була. Було відчуття, що грають юнаки проти чоловіків.
Олег Кудрик: Хотіли, вірили, але розуміли, що буде тяжко. Вважаю, що зіграли ми добре. На той момент Челсі був сильнішим за нас. Фінал – це фінал, і там часто виграють команди, які більше хочуть, а не фаворити. У європейському футболі роблять акцент не на результат, а на гру. Тоді в українській футбольній структурі у нас все було навпаки. Ось зараз мені подобається, як грає наша молодіжка та розвивається футбол.
– Чому так мало гравців з того складу змогли закріпитися першій команді «гірників» чи в Європі? Все через наявність великої кількості легіонерів?
Бека Вачіберадзе: Так. Я взагалі не можу згадати, хто тоді з академії до першої команди потрапляв. Дмитро Чигринський, Ярослав Ракицький, а потім аж Коваленко
Євген Гриценко: Через легіонерів теж, але я думаю, що зіграв й інший фактор. Коли молодіжна збірна України виграла чемпіонат світу в Польщі, то я мав розмову з одним агентом. Думав, що його зараз засиплють роботою з різними пропозиціями від європейських клубів. Проте він мені сказав, що якби цей турнір виграли б бразильці, то там придбали б навіть лікарів та масажистів. Українцям дуже важко з документами, як виявилось. Набагато простіше взяти гравця такого ж рівня, але з європейським паспортом або з інших країн за спрощеною схемою. Це вже змінилося після початку війни, як би це жахливо не звучало. Нашим клубам стали приділяти більше уваги. Думаю, що років за 10, якщо Україна вступить в ЄС, то дуже багато футболістів опиниться в Європі.
– Зараз пишуть про інтерес Інтера, Челсі, Манчестер Сіті до вашого колеги по воротарському ремеслу Анатолія Трубіна. Гадаєте він вже готовий до такого рівня?
Євген Гриценко: Ось і побачимо. Бажаю Толі успіху, нехай спробує. Звісно, велика відповідальність, потрібно буде не зникнути за два-три роки з радарів, а закріпитися та піти далі.
Олег Кудрик: Я гадаю, що так. Він психологічно готовий, багато працює над собою. Стабільно грає за клуб та збірну, тому має грати в топовому клубі.
– Проте можна опинитися у ситуації Андрія Луніна в Реалі. Що краще ‒ тренуватися з найкращими чи мати постійну ігрову практику та поступово прогресувати?
Євген Гриценко: Важкий вибір. Я теж був у такій ситуації в Шахтарі та до останнього бився за можливість пробитися до основи. Потім так подивився, а вже 10 років дорослого футболу пройшло. Мені дуже хотілося там опинитися, але з часом став розуміти, що лишаюсь у команді «а раптом що» і на мене особливо не розраховують. Дуже важко відмовитися від найкращого клубу у світі, навіть якщо ти там не граєш. Я розумію Луніна. Думаю, що рік контракту в Реалі він відбуде, а потім піде в інший клуб.
Олег Кудрик: Думаю, що всі мріяли б грати в такому клубі, як Реал. Андрій знаходиться в такій структурі, де отримує неймовірний досвід. Скільки особисто я міг витримати не граючи – не знаю. Все одно такий шанс, як у Луніна, буває один раз у житті.
«Тоді ніхто не мріяв про першу команду Шахтаря. Головне, що не хотілося в Маріуполь»
– Сумнозвісна історія Шахтаря з компенсаціями за виховання гравців. Яке ваше ставлення до такого явища?
Артем Габелок: Я вважаю, що якщо гравець не хоче підписувати контракт з клубом, то він має заплатити певну компенсацію. Але в чому проблема: в Шахтарі тобі пропонують новий контракт за рік, а то й за два до закінчення чинної угоди. Якщо не хочеш підписувати, то тобі доводиться рік чи два бігати по колу. А кому через два роки без практики ти будеш потрібний? Пропонуйте новий контракт за пів року хоча б. У Динамо, наскільки я знаю, такого взагалі немає.
Бека Вачіберадзе: Я теж ішов після виплати компенсації. Є такі історії, що клуби не готові платити ті гроші, які хоче Шахтар, і вони не відпускають цих гравців. Особисто в мене з цим проблем не було – порахували, назвали суму і Бетіс заплатив. Здається, за 300 чи 400 тисяч євро я переїхав до Іспанії. Якщо клубу не потрібен гравець, а той клуб не може заплатити, то навіщо просто так тримати гравця? Треба знаходити спільну мову. По колу у нас три чи чотири місяці бігали Зіна й Артур Міранян. Ми їх підтримували, але вони самі розуміли, на що йдуть.
Євген Гриценко: Ця проблема була, скільки я себе пам’ятаю. Всі 17 років я чув, як хлопці бігають по колу, бо не хочуть підписувати контракти. Шахтар дуже не любив відпускати своїх вихованців. Я вважаю, що їм не дуже були потрібні ці гроші за виховання – це більше принципова позиція. Ця модель має право на існування, але в топовій лізі, де умовні 150 тисяч ‒ не така велика сума для клубів.
Олег Кудрик: Такого 100% не повинно бути. Проте у кожного свої методи – це їхнє право.
– У ті часи, коли ви грали в академії, в першій команді Шахтаря ще було достатньо топових легіонерів. Якби ви розпочинали свій футбольний шлях зараз, то могли б заграти в основі модерних «гірників»?
Артем Габелок: Можливо.Тоді ніхто навіть не мріяв про першу команду. Головне, що не хотілося в Маріуполь. Зараз вже в академії більше вірять, що зможуть пробитися в основу.
Бека Вачіберадзе: Я думаю так. Скільки зараз легіонерів і скільки було тоді? Про яку конкуренцію з легіонерами може йти мова, коли тобі 17-18 років, а приїжджають топові дорогі бразильці на твоє місце?
– Українським воротарям все ж простіше було пробитися в основу Шахтаря, ніж нападникам чи півзахисникам. Вірили, що зможете стати гравцями першої команди?
Євген Гриценко: Згоден, що воротарям легше. Багато факторів, чому я не заграв у першій команді: різні дивні рішення, про які я не хочу говорити, збіги обставин і так далі. Для мене все це вже в минулому, образи я не тримаю
Олег Кудрик: Звичайно, вірив, а якщо не віриш, то який сенс цього всього? Вважаю, що все залежить від самого себе. Я, наприклад, вірив до кінця.
– Можете назвати трійку футболістів з нинішнього Шахтаря, які вам найбільше подобаються?
Артем Габелок: Судаков, Діма Криськів, який був у нас в Металісті 1925, та Артем Бондаренко.
Бека Вачіберадзе: Матвієнко, Зубков і Жора Судаков
Євген Гриценко: Судаков, Бондаренко, Криськів.
Олег Кудрик: Бондаренко, Судаков і Толя Трубін.
– Чиє покоління сильніше: Матвієнко-Зінченко-Коваленко чи Мудрик-Судаков-Трубін?
Артем Габелок: Гарне питання. Мені здається, минуле покоління все ж сильніше.
Бека Вачіберадзе: Станом на цей час звісно минуле покоління сильніше. А що буде далі – подивимося.
Євген Гриценко: Дуже важко сказати. Вважаю, що вони рівні.
Олег Кудрик: Гадаю, що через п’ять років ми побачимо. Обидва покоління сильні, але все ж різні.
