«У Луческу я грав би більше, якби був бразильцем»: ностальгійне інтерв’ю ексфорварда Шахтаря та Динамо Окодуви

Переглядів 155406
Владислав Лютостанський Владислав Лютостанський
13 голосів
«У Луческу я грав би більше, якби був бразильцем»: ностальгійне інтерв’ю ексфорварда Шахтаря та Динамо Окодуви
Мірча Луческу та Еманнуель Окодува. Колаж: «Український футбол»
Еманнуель Окодува ‒ перший темношкірий футболіст, що пограв і за київське Динамо, і за донецький Шахтар ‒ спеціально для «УФ» пригадав моменти зі своєї насиченої футбольної кар’єри.

Еманнуель Окодува – це не тільки нападник, що ще до Жуніора Мораєса встиг пограти за київське Динамо та донецький Шахтар, а й найкращий бомбардир чемпіонату України 2005/2006, яким він став у складі столичного Арсеналу. На його очах своє становлення проходили такі відомі українські футболісти, як Андрій Пятов, Олег Гусєв, Андрія Ярмоленка та Дмитро Чигринський. Він встиг попрацювати з одіозним В’ячеславом Грозним, спокійним Андрієм Балем та дивним Мірчею Луческу

В ексклюзивному інтерв’ю для сайту «Український футбол» нігерійський нападник з великим українським серцем пригадав:

  • роботу з Грозним в київському Арсеналі;
  • з якими зірками він зіграв за збірну Нігерії;
  • чому Луческу ігнорував його в Шахтарі;
  • як дзвінок Ігоря Суркіса зірвав перехід у Зальцбург;
  • чим були схожі Ярмоленко та Гусєв;
  • та що хотів би змінити у власній футбольній кар’єрі. 

«У Полтаві був сусідом Пятова та отримав підтримку від Баля»

– Кажуть, після 24 лютого Ви виїхали з України до Берліна. Ви залишаєтесь там і сьогодні, чи вже повернулися у Київ?

– Я продовжую жити в Берліні. Іноді зустрічаюся з друзями та граю в футбол, бо потрібно себе тримати у формі. В Україну сподіваюся повернутися, коли завершиться війна. Я молюся, щоб все закінчилося добре. У мене все залишилося в Україні. 

– Також ми дізналися, що ви зробили собі патріотичний тату з гербом України. Що спонукало Вас на такий крок?

– Я це зробив, бо Україна – це мій другий дім. Половина мого життя пройшла саме тут. Ситуація, що зараз відбувається звісно не хороша. Тому я хотів показати, що Україна залишається в моєму серці.

– Повернемося на початок вашого футбольного шляху. Що пам’ятаєте про період гри за полтавську Ворсклу?

– Це було більше як 20 років тому. Я приїхав у Ворсклу, коли головним тренером там був Андрій Баль, якого вже немає з нами. Ми з Патріком Ібандою приїхали разом. У нас були нормальні стосунки між тренером та футболістом. Звісно, що на початку було дуже тяжко, бо не знав мови, але я все одно старався, віддавався, а вже потім опинився у Києві. 

– Колись Ви казали, що Баль один з найкращих тренерів у Вашій кар’єрі. Яким Ви його запам’ятали? 

– Він був хороший тренер, дуже добре розумів футбол і був завжди спокійним. Він нам з Патріком дуже допоміг на початку, адже знав англійську мову та міг пояснити, що і як потрібно робити. Звісно, що іноді, коли програвали, то він міг накричати в роздягальні. Але так себе поводив майже кожен тренер в Україні, переважно Баль був спокійним.    

– Також у Полтаві Ви перетиналися з тоді ще юним Андрієм Пятовим. Здивувалися його прогресу, чи було тоді вже помітно, що він має велике майбутнє?

– Звісно, пам’ятаю. Коли я грав за першу команду, то він був у дублі. Проте ми жили в одному готелі, були сусідами. Не можу сказати, що він тоді виділявся, бо не пригадую, щоб він грав за першу команду. Зараз він вже легенда українського футболу, в якого була дуже хороша воротарська кар’єра.

Андрій Пятов. Фото: Ворскла

– Підтримуєте контакт з кимось з тієї команди?

– Ні, майже ні з ким не спілкуюся. Не знаю, де всі інші, бо я тільки з Патріком майже кожен тиждень зідзвонюсь. Він зараз в Новій Зеландії, де живе вже близько 10 років. 

«В Арсеналі Грозного ніхто не хотів програвати, бо знали, що в роздягальні буде п###ць. Гусєва ставили в старт навіть попри невдалу гру»

– Після Полтави Ви опинилися в Києві. У чому секрет вашого успіху в Арсеналі?

– Полтава хоч і немаленьке місто, але Київ – це інший рівень, столиця, де було багато великих клубів. Я навчався у всіх тренерів, які мали різні погляди на те, як має діяти нападник. Заваров, наприклад, казав: «Не повертайся. Просто стій там біля захисників». Грозний, Баранов – всі вони дуже цікаві тренери.

– Грозний – знакова фігура в українському футболі. Які спогади у Вас залишилися про роботу з ним?

– Дуже прикольно бути його гравцем, бо він дуже цікавий тренер:) Ми з Патріком пригадували, як Грозний вимагав від нас не сміятися не тренуваннях, він цього не любив та завжди хотів, щоб усі були дуже серйозними. Всі мали бути налаштовані на тренуванні, неначе це гра. Ніхто в команді не хотів програвати, бо знали, що в роздягальні буде п###ць. Грозний дійсно дуже цікавий тренер:) 

– Пригадується якась весела історія часів Арсеналу?

– Спочатку я мешкав у кімнаті з Патріком, але потім він перейшов до ЦСКА і я почав жити з Івицею Піричем. Це було коли він грав лівого захисника, а я лівого «хава». Він був таким, що коли я не повертався у захист, то завжди кричав мені: «Animal, animal, давай назад, допоможи мені»:) Це мій дуже хороший друг, ми з ним на днях спілкувалися, а він мені написав: «Мій друже, чому ти мені не пишеш, де ти був?». До війни він міг мені написати: «Давай я приїду, зустрічай мене в аеропорті або в готелі». Ось такою повинна бути дружба.

– Що можете розповісти про Олександра Баранова, з яким Ви працювали в Арсеналі?

– Я не люблю погано говорити про людей. Він непоганий тренер, але у нього інші ідеї та погляди на футбол. Він був спокійним, з нормальним менталітетом. До речі з нами тоді грав його син Ваня. 

– В Арсеналі Ви встигли пограти з молодим Олегом Гусєвим. Що це був за футболіст у ті часи?

– Він був зовсім молодий. Грозний йому завжди казав: «Давай, Олеже, давай». Неважливо грає Гусєв погано чи добре, але Грозний його завжди ставив. Гусєв у ті часи любив літати в підкатах, що подобалося Грозному. Він завжди довіряв Олегу, підтримував та допомагав. Я думаю, що це сильно допомогло в кар’єрі Гусєву, який потім став легендою українського футболу та Динамо.

– Арсеналом у ті роки опікувався тодішній мер Києва Олександр Омельченко. Чи зустрічалися Ви з ним?

– Здається, що я бачив його лише одного раз, коли була зустріч з командою в його кабінеті. Він тоді поговорив з футболістами, підтримав усіх і подарував кожному якісь годинники.

«У Шахтар мене придбав Ахметов, а те, що сказав Луческу після матчу з Бешикташем – це ненормально»

– Було зрозуміло, що після того, як Ви стали найкращим бомбардиром УПЛ, в Арсеналі надовго не залишитесь. Які ще пропозиції у Вас були, крім Шахтаря? Чому не залишилися у Києві, перейшовши до Динамо? Чи був інтерес із Європи?

– Ні, з Європи не було ніяких пропозицій. Були тільки Шахтар та Динамо. Обрав Шахтар, бо вони першими мені запропонували приєднатися до них. Звісно, якби Динамо тоді зробило б пропозицію першими, то я залишився б у Києві. 

– Чому не пішло у Шахтарі? Луческу розповідав, що Вам потрібен час на адаптацію, але на той момент Ви провели вже п'ять років в Україні.

– Треба у нього запитати, яка мені ще потрібна була адаптація…У нього я зіграв лише декілька ігор і все. Просто треба було зізнатися в тому, що він любить бразильських футболістів. Я думаю, що не він мене придбав, а президент Шахтаря Рінат Ахметов. Якби Луческу мене дійсно хотів, то я мав би набагато більше ігрової практики. 

– При Луческу у восьми матчах ви забили чотири голи, але все одно не закріпилися в основі. Думаєте, що якби Ви були бразильцем, то до вас було б інше ставлення?

– Це 100%. Якби я був бразильцем, то грав би більше у Луческу. Потрібно у нього запитати, чому він до всіх інших ставився не так добре. Ви ж чули, що він сказав після гри з Бешикташем (2:3)? Він сказав, що грав проти збірної Африки! Це ненормально взагалі.

Мірча Луческу. Фото: Динамо

– Чи можна це його висловлювання сприйняти за расистське?

– Я не знаю. Не хочу звинувачувати його в расизмі, але він висловився некоректно. Луческу ж сам довіряв бразильцям набагато більше, ніж представникам інших країн. 

– Виходить, що в Шахтарі у Луческу грала збірна Бразилії?

– Так, так:) 

«Обожнювані передачі Чигринського, бомба Матузалем та молодець Фернандінью»

– Загалом у Шахтарі тоді була неймовірна команда, потужні легіонери. Хто вас вразив найбільше?

– Матузалем – це взагалі бомба. Він був надзвичайно технічним гравцем, мав чудове бачення поля, міг в дотик віддати гольову передачу, а там все вже від нападника залежало. У той час він був лідером команди. Матузалем міг дорости до гравця світового рівня. Чи завадив йому характер? Не можу так сказати, він був нормальним в колективі, без скандалів. Тоді всі бразильці були своїми в колективі – Елано, Фернандінью, Жадсон (з яким я жив у одній кімнаті).

– Що можете сказати про бразильців, яких пригадали вище?

– Вони всі були дуже талановиті та сильні футболісти, але Фернандінью взагалі молодець. Ніхто не думав, що після Шахтаря він так зможе заграти у Манчестер Сіті.

– Даріо Срна тоді тільки розпочинав свій, як показав час, довгий шлях у Шахтарі.

– Срна вже тоді був лідером команди, це було помітно. Він запросто міг поїхати грати в сильний європейський клуб, але він вирішив залишатися в Шахтарі до кінця.

– Тоді ж сходила футбольна зірка Дмитра Чигринського…

– Так, так! Чигринський – це мій товариш. На жаль, не зміг його привітати, коли він повернувся у Шахтар, оскільки його немає в Instagram.

– Дивлячись на молодого Чигринського, було помітно, що він може зрости до рівня такої команди як Барселона Пепа Гвардіоли?

– Ще тоді було помітно, що в нього велике майбутнє. Він бачив усе поле, міг спокійно віддати точний пас на 40-50 метрів… Я обожнював його передачі!

– Вашими конкурентами в Шахтарі були Воробей, Бєлік, Маріка, Брандао та Агахова. Хто з них був сильніший за інших?

– Ой, важко сказати. Напевно, Брандао був тоді нападником №1 у Шахтарі, через свій бразильський паспорт і забиті голи.

– За весь час перебування у Шахтарі Ви мали розмову з Ахметовим, чи Палкіним? 

– Ні, не було жодних розмов. Тільки з Луческу говорив, бо я був незадоволений та відверто казав: «Хочу грати більше, або віддайте мене в оренду». 

«У Металурзі грав дуже смішний африканський нападник»

– Потім був донецький Металург. Що відразу згадується про той період кар'єри? 

– Це була дуже сильна команда, де грало багато легіонерів. Також згадую Селюка, який тоді був віцепрезидентом Металурга та моїм агентом. У тій команді грало багато його клієнтів. Чи були у нас з Селюком конфлікти? Ні, тільки робочі стосунки.

– У Металурзі Ви зустріли таких бомбардирів як Косиріна, Мендосу, Бансе, Деметрадзе. Що можете розповісти про них?

– Був ще Йорді Кройфф! Дуже добра людина. Коли він став директором в АЕКу (Ларнака), то ми з ним тоді спілкувалися. Коли ми разом грали, то Кройфф був моїм другом. Як футболіст він також був дуже хорошого рівня, як і ті, кого Ви перелічили вище. Але Бансе – це був дуже смішний нападник:)

Георгій Деметрадзе. Фото: Металург Донецьк

– А чому смішний?

– Це не значить, що він був поганий футболіст, ні, але він був…Трохи дивно працював з м’ячем взагалі, техніка… Але мав дуже хороший потужний удар. Після Металурга він навіть грав у чемпіонаті Бельгії та за збірну Буркіна-Фасо.

Мендоса дуже хороший футболіст та спокійна людина. Можна сказати, що він був сам по собі, бо російською він не розмовляв й англійською не володів. Коли він грав за Брюгге, то вже тоді було помітно, що це сильний гравець. 

– Чи бачили Ви власника Металурга Олега Мкртчана? Чи спілкувався він із командою?

– Ні, жодного разу. Якщо у мене виникала якась проблема, то в мене був тільки Селюк. Він все вирішував.

– Як з'явився варіант із Кубанню? Який чемпіонат тоді був сильнішим – український, чи російський?

– У Кубань мене також влаштував Селюк. Український футбол завжди був сильніший за російський. Там були непогані, хороші команди, але в Україні клуби дійсно кращі.

– У Кубані Ви грали з українським воротарем Андрієм Диканем. Пам'ятаєте такого?

– Так, пригадую. Наскільки знаю, то він дуже давно тоді вже грав у російському чемпіонаті. Не можу сказати, що ми багато спілкувалися, просто я знав, що він з України.

– Потім ви виступали за Жерміналь-Беерсхот. Комплектацією команди займався Селюк? Що згадується про той етап кар'єри?

– Не знаю, чим саме він займався у Беерсхоті. Здається, тоді п’ять-шість його футболістів грали у команді. У Бельгії було цікаво, але не дуже сильний чемпіонат на той час був. Можливо, зараз бельгійський футбол піднявся, але тоді український футбол був набагато сильнішим.

«Я вже збирався у Зальцбург, як мені зателефонував Ігор Суркіс та запросив у Динамо»

– Запрошення до київського Динамо у 2008 році стало несподіванкою? Хто саме Вас запросив?

– Я такого не очікував. У той час я грав у Бельгії та мав запрошення від колишнього тренера донецького Металурга Ко Адріансе, який кликав мене в австрійський Зальцбург. Проте мені зателефонував сам президент київського Динамо Ігор Суркіс, і я вже не думав вдруге. Я хотів повернутися в Україну.

– Чому не вийшло закріпитися?

– Я приїхав, але отримав травму на зборі та зробив операцію в Бельгії. Після цієї операції я досі, коли граю в футбол, відчуваю дискомфорт в нозі.

– Чи не намагалося Динамо з Вами розірвати контракт, коли Ви отримали ту важку травму? Чи спілкувалися з президентом після того, як перейшли в клуб?

– Ні, такого не було. Я ж їздив тоді в оренди, вдруге потрапив у Кубань. З президентом Динамо після підписання контракту я більше не розмовляв.

– Ви застали Динамо часів Валерія Газзаєва та Юрія Сьоміна. Наскільки у цих тренерів були різні підходи?

– Газзаєв – це … його тренування були дуже важкими: завжди бігати, бігати, бігати. Проте я вдячний йому, бо саме з ним я зумів виграти Суперкубок України (2009). Що стосується Сьоміна, то він набагато більше приділяв уваги у роботі з м’ячем.

Юрій Сьомін. Фото: Google

– Також Ви застали той період, коли зв'язка Артем Мілевський-Олександр Алієв розривала не лише у нічних клубах, а й на футбольних полях. Що можете розповісти про них?

 – Про нічні клуби я особливо не чув, лише знав, що були якісь там скандали. Як футболісти вони були дуже класні. Вони могли б грати в європейських командах, але й Динамо тоді виступало в Лізі чемпіонів, Лізі Європи.

«Газзаєв ставив Ярмоленка в основний склад навіть коли той грав погано, прямо як Грозний з Гусєвим»

– Чи помітили Ви в тому Динамо молодого Андрія Ярмоленка? 

– Пам’ятаю, що тоді саме Газзаєв йому дав шанс. Напевно, він щось побачив у ньому. Газзаєв ставив Ярмоленка у склад незалежно від того, як той зіграв, прямо як Грозний з Гусєвим. Футболісту дуже потрібна довіра, тим паче молодому.

– А чи не плювався Ярмоленко від того, що Газзаєв використовував його зліва в захисті?  

– Можливо, це був якийсь виховний момент. Я теж грав у Арсеналі Грозного лівого захисника. Як він це пояснював? Просто коли в суперника на правому фланзі атаки був дуже швидкий гравець, то він ставив мене зліва в обороні. В Арсеналі я грав майже всюди, для мене головне було грати. 

– У Динамо ви потоваришували з Аїлою Юссуфом. Ваша дружба продовжується? Чим він наразі займається?

– Так, звісно спілкуємося. Ми навіть сьогодні встигли поговорити зранку, завжди на зв’язку. Він має свою футбольну академію в Нігерії, розвитком якої й займається.

– На Кіпрі Ви працювали з екснаставником донецького Металурга Тоном Кааненом, який відомий тим, що замість футбольної кар'єри продавав килими. Що можете розповісти про роботу з ним?

– Він, як і будь-який нідерландський тренер, дуже жорсткий, дисципліна…Тон нормально працював на своєму рівні, хотів грати в красивий футбол, але не виходило:) У нього було багато ідей, проте він не мав гравців того рівня, щоб грати в такий футбол, який хотів бачити. Хоча було декілька матчів, коли ми грали проти таких великих кіпрських клубів, як Омонія, АЕК і нам все вдавалося, ми здобували результат.  

– Після Кіпру ви повернулися у Київ та виступали за СФК Сокіл (Михайлівка-Рубежівка), який грав на чемпіонат Київської області. Хто Вас запросив туди? Чи грали там також відомі футболісти?

– Мене запросив мій товариш Гаррісон Омоко, який сказав: «Давай просто пограємо». Потом приєднався Лакі Ідахор, який також грав разом з нами. У Соколі у мене були добрі відносини з президентом, якісні футболісти зібралися. Там було приємно грати.  

Медаль Окодуви. Фото: Google

– Чи маєте якісь трешові історії з аматорського футболу? Можливо були бійки, чи арбітр, який судив в один бік? 

– Завжди всі футболісти хочуть виграти, іноді можуть грубо зіграти, покричати, посваритися. Але жодних бійок не було. Щодо рефері, то в футболі завжди будуть такі епізоди. А що зробиш, якщо він все вирішує?

«Матч за збірну Нігерії? Б###ь, а з ким ми грали?»

– Мали тоді пропозиції продовжити кар’єру в професійних клубах?

– Ні, я вже тоді думав, що все, пора завершувати.

– За збірну Нігерії Ви зіграли лише один матч. Пригадуєте свої емоції, коли дізналися про виклик?

– Б###ь, якщо чесно, то вже не пам’ятаю, що то було:) Здається, Кубок Африканський Націй. Ми грали на виїзді… А з ким ми грали взагалі?:) 

– В інтернеті є дві версії – Нігер або Лесото. 

– Так, так це Лесото було. Як матч закінчився? Ну ми точно мали виграти ту гру:) Здається, ми дійсно виграли, але я не пам’ятаю рахунок. 

– А чи пам’ятає з якими зірками в збірній Нігерії Ви тоді перетиналися?

– Якубу Айегбені, Нвакво Кану, Дже-Джей Окоча. Умови в збірній були на високому рівні. Взагалі тоді Нігерія мала дуже багато сильних футболістів, які грали у великих європейських клубах.

«Найскладніше було діяти проти Яксманицького. Він завжди лаявся»

– Завершімо нашу розмову бліцом. Найкращий тренер, з яким Ви працювали?

– Крім свого першого тренера в нігерійському Ферст Банк я можу назвати Баля, Заварова, Грозного. Вийшло чотири:)

– Найсильніший гравець, з яким ви грали в одній команді?

– Однозначно Матузалем.

Матузалем. Фото: Шахтар

– Проти якого гравця було грати найскладніше?

– Був цей чувак, який завжди лаявся:) Він також грав за донецький Металург, а потім за Зорю. Точно, Яксманицький!

– Яким досягненням у своїй кар'єрі Ви пишаєтеся найбільше?

– Певно, що зіграв у Лізі чемпіонів.

– Як Вам здається, на скільки відсотків Ви змогли реалізувати свій потенціал?

– Не можу сказати, що на 100%, напевно десь на 70.

– Змінили б щось у футбольній кар'єрі, якби була така можливість?

– Я зробив би так, що не отримав би травму, коли приїхав у Динамо. Я відчував, що міг довго і добре грати там.