«В Україні є лише дві брили – Лобановський та Маркевич»: інтерв’ю вихованця Динамо та Металіста Стеценка
91 
Це інтерв’ю – свого роду приятельська розмова кореспондента сайту «Український футбол» Дмитра Вєнкова та ексоборонця Севастополя, Десни та ряду інших українських та закордонних клубів Олександра Стеценка.
Востаннє дійові особи даного матеріалу спілкувалися 23 лютого 2022 року, коли, бувши учасниками однієї групи, успішно склали іспити на тренерський С-Диплом у Києві.
Ранок наступного дня розділив життя України на До та Після. З усім тим, завдяки мужнім воїнам ЗСУ, Вєнков та Стеценко залишаються у мирному житті за творять. Перший продовжив, хоча і в іншому місці, займатися спортивною журналістикою, а другий вже четвертий рік розвиває академію «Junior kids academy».
Сам Стеценко мав яскраву футбольну кар’єру, про яку й піде мова в інтерв’ю. З нього ви, зокрема, дізнаєтеся про наступне:
- Як Алієв розривав в дублі Динамо?
- Ким з нинішніх молодих талантів біло-синіх захоплюється Стеценко?
- Чому Маркевича можна прирівняти до Лобановського?
- Що думає сьогодні про гол рукою Сергія Кузнєцова в легендарному матчі Севастополь – Металург (З) – 2:1?
- Як пограв конкуренцію Караваєву?
- Чому лише у 29 років завершив професійну ігрову кар’єру?
«Сильніший удар за Алієва бачив лише у Жажі»
– Поговорімо про твою ігрову кар’єру. Розпочав свій футбольний шлях ти у рідному Києві. Як це було?
– Починав у ФК Київ. Займалися ми на спорткомплексі на Борщагівці. Зараз він, на жаль, покинутий. Усе там позаростало.
Динамо в ті часи викупило спорткомплекс та зробило його ще однією своєю тренувальною базою. Ми стали фарм-клубом. Звідти я вже почав залучатися до динамівської академії.
– Після випуску ти пограв за Динамо-3, Динамо-2 та дубль, де перетинався із величезною кількістю зіркових гравців. Хто на той момент справив на тебе найбільше враження?
– Та багато класних футболістів було. Аж важкого когось виокремити. Мене і до тренувань з першою командою підключали, де я виходив на поле із людьми, яких раніше бачив лише по телевізору. повага до них була дуже великою.
Немало мені вдалося пограти разом із Санею Алієвим, якого до нас спускали з основи. Ось він справив яскраве враження. Просто розривав та в кожній грі забивав по два-три голи, а то і більше.
Олександр Алієв, фото: ФК Динамо Київ
Пам’ятаю, я ще в академії був, ми тренувалися, а на сусідньому полі грав дубль. Чуємо диктора: «Матч почався». Через якийсь час люди починають аплодувати й доноситься: «Гол забив Олександр Алієв». П’ять хвилин проходить – знову оплески й від диктора: «Гол забив Олександр Алієв». І так разів п’ять за матч…
– Можливо, у вас якась спільна пам’ятна гра була?
– Поїхали ми дублем на матч з Ворсклою. 0:1 програємо – Саня зрівнює. 1:2 програємо – Саня знову зрівнює. Остання хвилина – Алієв обігрує пів команди та віддає пас на Саню Ситника, який забиває у порожні ворота.
– В Алієва був найсильніший удар серед усіх твоїх партнерів в кар’єрі?
– В Алієва був однозначно найсильніший удар в Динамо, а ось взагалі найсильніший, який я бачив у своєму житті, був у Жажі Коелью в Металісті. Не в образу Сані, але в Жажі удар сильніший.
– Хто з нинішнього покоління Динамо тобі подобається найбільше?
– Бражко для мене це взагалі! Якість гри в нього на рівні Ліги чемпіонів. Ти подивися, як людина відбирає! Здається, у першому матчі із Зальцбургом (0:2) він перехопив у правій зоні, м’яч пішов в ліву, і він встиг добігти й там перехопити. Об’єм божевільний. Він стільки втрачає сил, але при цьому в нього не втрачається якість роботи із м’ячем.
Казали, що немає заміни Тарасу Степаненку та Сергію Сидорчуку в збірній України. Ось вам, будь ласка, заміна.
– Зараз у складі киян великі аванси дають Владиславу Ванату. Його можна порівняти з нападниками біло-синіх твоїх часів? Тим же Романом Зозулею, Артемом Кравцем…
– Із Зозулею вони гравці різного плану, а ось із Кравцем можна порівняти. Вони плюс-мінус однакові. Тільки той правша, а той – шульга.
Мені все ж здається, що Тьома цікавіший. Він робив фактично те саме на полі, але якісніше: прийом, ведення м’яча… Крава реально був монстром. Плюс він трохи вищий – а це гра головою.
«В Україні є лише дві брили – Лобановський та Маркевич»
– Як ти пішов з Динамо?
– Коли мені було 18 чи 19 років, у мене закінчився контракт. Здається, ми просто не зійшлися на умовах нової угоди. Я хотів трохи більше. А, може, на мене і не розраховували. Не пам’ятаю.
Олександр Стеценко, фото: ФК Істіклол
Прагнув грати. Хоча не можу сказати, що в Динамо в мене зовсім не було практики. Металіст за мене сплатив якусь компенсацію за виховання, і я пішов. Ніколи наперед не знаєш, як буде краще.
– За два роки в Металісті ти лише одного разу потрапив до заявки першої команди та виступав виключно за дубль. Чого не вистачило, аби все ж пробитися до основи?
– В мене був контракт з першою командою. Я тренувався та жив на базі з основою, а грав за дубль.
Чому не дебютував за Металіст? Мабуть, не дотягував за рівнем. Якщо в Мирона Маркевича була можливість купувати Жажу, Едмара, Папу Гує, Марко Девіча, то невже він буде ставити Сашу Стеценка?:)
Маркевич лише в останні роки своєї роботи в Харкові почав підпускати молодь. Згадується мені приклад Артема Радченка. А в мої часи Антон Поступаленко більш-менш виходив і Сєрий Барилко (вогняне інтерв’ю з його братом Володимиром про шик Металіста читайте тут, – прим. «УФ»).
– Як з Маркевичем склалися відносини?
– В Україні є лише дві величини – Валерій Лобановський і Маркевич. Можна лише уявити собі, який в нього досвід! Він футболіста міг у квадраті визначити.
Пам’ятаю, на перегляд привезли бразильця. Граємо ми у квадрат і Маркевич каже: «Так, щось є». І залишили. Цим бразильцем був Клейтон Шав'єр.
Я бачив тренувальний процес Маркевича, як він себе поводить, і можу сказати, що це легенда. Та що там легенда? Справжня брила!
– Що думаєш про відхід Маркевича з Карпат?
– В пресі я прочитав, що Маркевичу не давали гравців, яких він хотів. Не розумію, як такими людьми можна розкидатися. Для мене це дивне рішення. Маркевич вивів Карпати в УПЛ? Вивів. В чому питання? Дайте людині шанс. Нехай працює.
«Те, що Кузнєцов забив рукою, побачив на наступний день по телевізору»
– У сезоні 2011/12 ти був частиною Севастополя, який вів боротьбу із Металургом (Запоріжжя) за вихід до УПЛ. Окремо хочеться згадати ваш очний матч у передостанньому турі та епічний переможний гол рукою Сергія Кузнєцова. Ви самі тоді зрозуміли що трапилося?
– Я думаю, ні. Ось уяви, ми були командою, яка в другій частині сезону не втратила жодного очка, і тут у нас очна зустріч з Металургом. У випадку перемоги ми обходили їх в турнірній таблиці.
На стадіоні творилося щось нереальне! Складалося відчуття, що усі проходи забиті й на арені тисяч 30 людей:) Напруження божевільне. І тут під кінець матчу в цьому сумбурі залітає такий м’яч. І це ж не вихід сам на сам, а відбулося у боротьбі. На трансляції можна побачити гру рукою, однак на полі повтору немає. Ситуація пройшла і ти думаєш: «Було чи не було?».
– Ну, після гри партнери та головний тренер Сергій Пучков вже запитали в Кузнєцова про той момент?
– Я не чув, що він казав у роздягальні. Там повна ейфорія була, адже ми перемогли 2:1. Мене ж в тій грі випустили на заміну вже у компенсований час, і коли забився той м’яч, я ще сидів лавці. Вже на наступний день по телевізору побачив, як насправді був забитий той гол.
– Що ти подумав у тоді?
– Чесно кажучи, вже не пам’ятаю. Виграли – добре:) Ми здолали прямого конкурента у боротьбі за підвищення в класі.
– А що ти зараз думаєш про ту ситуацію? Можливо, треба було якось інакше вам вчинити?
– Треба було ВАР вводити раніше:) А що ми могли зробити?
– Розступитися та дати зрівняти Металургу, наприклад.
– Не знаю. Складний момент:) Є судді, які обслуговують матч. Завдання футболістів – грати. Це питання не до них.
Якщо сталося порушення, то потрібно було свиснути, показати жовту картку Сєрому й призначити штрафний удар. Гравець може робити на полі усе, що заманеться, просто певні дії відповідним чином караються. Рефері не побачив порушення.
Звичайно, все це нечесно. Згоден. Якби я грав за Запоріжжя, то в мене була б така сама реакція.
«ФК Севастополь не вийшов до УПЛ? Карма нас наздогнала»
– В останньому матчі сезону з Буковиною (1:1) ви все ж оступилися й втратили путівку до УПЛ. Правда, що ваших суперників фінансово мотивував Ігор Коломойський?
– Так, у програмі Профутбол, якщо я не помиляюся, назвали суму у пів мільйона (насправді у програмі прозвучала сума в один мільйон доларів, – прим. Д.В.).
Підігрівалося усе серйозно. Після такого спірного моменту в психологічному плані було дуже непросто. Хоча ми готувалися та їхали туди як на звичайну гру.
Олександр Стеценко, фото: ФК Севастополь
– Після першого тайму ви вели 1:0.
– Так, усе було спокійно. Буковина і моментів не мала. Досі пам’ятаю, як прийшов час виходити на другий тайм, вже і судді нас виганяли з роздягальні, я зупинився і подумав: «Блін, йопсіль-мопсіль, 45 хвилин відділяють від Прем’єр-ліги».
На жаль, пропустили ми такий дурний гол. Наприкінці зустрічі могли вирвати, але Майкл Алозіє із забійної позиції пробив вище воріт. Мабуть, повернулося нам за матч із Металургом. Все ж не могло це безкарно залишитися. Карма нас наздогнала.
– У новому сезоні Севастополь очолив Олег Кононов, який на правому фланзі оборони поставив на Олександра Караваєва, і тобі довелося піти. Караваєв був найсильнішим твоїм візаві в кар’єрі?
– Так, Кононов бачив у своїй команді Саню, а не мене, і я відправився в оренду в Десну. Якщо я пішов, а Саня залишився, значить, він був кращим. Жоден тренер не ворог сам собі.
Караваєв був у порядку вже тоді. Мав швидкісний дриблінг та міг на віражі обійти одного-двох суперників, голова в нього світла, володів передачею. Удар у нього також хороший.
– По ходу літньої кваліфікаційної кампанії Динамо в Лізі чемпіонів Караваєва багато критикували. Заслужено?
– Зрозуміло, усі ми переживаємо, коли наші програють у єврокубках. Однак, послухайте, Динамо на такому рівні протистоять не посередні команди. Рівень там пристойний.
Караваєв – універсальний гравець. Однак я все ж бачу його більше півзахисником. Це півзахисник, який вміє відбирати м’яч.
Кажуть, мовляв, він не вперше привозить пенальті, і в нього немає оборонних навичок. Та все в нього є! Просто саме в цей момент суперник був трохи швидшим, і Саня його вдарив. Це збіг обставин. Караваєв виступає в національній збірній, тому це апріорі якісний гравець, і в цьому не може бути жодних сумнівів.
«Хочу працювати в професійному клубі, але поки не пропонують»
– Після Севастополя ти ще поварився в Першій лізі, після чого об’їздив Таджикистан, Казахстан та Ізраїль. Проте на цьому фактично твоя професійна кар’єра завершилася. Не зарано було у 29 вішати бутси на цвях?
– Можливо, і зарано. Річ у тім, що мене вдома без команди застала пандемія коронавірусу у 2020 році. І після піврічної паузи мені було важко знайти клуб. В Україні в мене були пропозиції, але я сам не хотів.
Олександр Стеценко, фото: особистий архів О.С.
– Чому?
– Втомився. Останнім моїм клубом був ізраїльський Бней Сахнін, де я взагалі побачив, що таке футбол. А у нас в країні війна, чемпіонату немає, то платять, то не платять… За кордон повернутися після тривалого простою було практично неможливо.
В мене тоді й дочка маленька була, тому я мав додаткову відповідальність. Почав грати за Штурм (Іванків) на аматорському рівні, там порвав «хрести» на тренуванні. Стало остаточно зрозуміло, що пора завершувати.
– Наскільки ти задоволений своєю ігровою кар’єрою?
– Зрозуміло, що завжди хочеться краще та більше. Не можна шкодувати про те, що було. Я не прихильник цього. Треба дивитися вперед, бо час іде. Якщо дивитися назад, то нічого не буде. Було і було. Жалітися – доля слабких. Необхідно створювати, адже без цього не буде майбутнього.
– Ти бачиш себе колись тренером вже в структурі професійного футбольного клубу?
– Я не проти. Не пропонують:) Бажання, звичайно, є. Треба вчитися. Зараз я як раз у процесі отримання необхідної ліцензії.
Я б із задоволенням попрацював би й із дорослою командою, і в структурі професійного клубу. Мені це дуже цікаво. Тим більше, є свої думки та ідеї.
«На відкритті «Junior kids academy» були Буряк та Костишин»
– Саша, у тебе в Києві своя академія «Junior kids academy». Як та коли ти її організував?
– Ми організували її спільно з Дмитром Миколайовичем Рибаком – це відомий український автогонщик. Ідея була моя, і я з ним поділився. Він підказав до яких людей треба звернутися.
Відкриття в нас було 18 жовтня 2020 року. Запросили Леоніда Йосиповича Буряка та Руслана Володимировича Костишина. Запустилися ми нормально і поступово пішли дітки.
Дуже сильно сприяє нам нині президент Колос-2 Діма Димнич. Він дійсно захоплений футболом й створює чудові умови для зростання свого клубу й розвитку гравців. Також ця людина постійно відгукується на наші прохання про допомогу.
– Що на сьогодні собою являє академія?
– Займаємося ми на базі Софіївсько-Борщагівського ліцею. Поле маємо форматом 60х40, тому зараз працюємо з дітьми 5-12 років. В окремих випадках й з чотирьох років беремо розумненьких дітей, яких вже не потрібно водити за ручку.
В нас було чотири групи: 2007, 2008, 2009 та 2010 років, 2012, 2013 та 2014 років, 2015-2016 років, 2017-2018 років. В старшої групи ось буде останнє тренування. Я вже повлаштовував їх у різні клуби. Хлопців 2010 року ми віддали до Колоса, а інших в новостворену команду Динамо U-21, яка буде грати на першість міста Києва. Зараз хочемо набирати нову групу 2019 року.
– Що отримують діти у вашій академії?
– В кожній групі є по два тренери. З молодшою групою займається Олександр Іванович Шумак, який був частиною одного з найуспішніших випусків Динамо 1989 року народження.
В тренувальному процесі у нас є і легка атлетика в окремий день. Батьки за це додатково не платять. Заняття проводить багаторазовий переможець різноманітних змагань з бігу на 100 метрів та тренер наших олімпійців Олександр Анатолійович Паламарчук. Можна сказати, легенда українського спорту.
Також окремо три рази на тиждень тренування для воротарів проводить легендарний В’ячеслав Павлович Богодєлов. Батьки за це також додатково не платять. Тільки в професійних командах, як Колос, Динамо та Шахтар, є такі умови, як у нас. В інших приватних академіях такого немає.
В’ячеслав Богодєлов, фото: Facebook
– Як з матеріально-технічним оснащенням?
– Повністю забезпечуємо інвентарем. Коли приходить нова дитина та оплачує абонемент, то вона вже додатково не платить за форму. Рідко хто так робить. Деякі, буває дають, а потім забирають. Ми видаємо футболку, шорти й гетри в перший місяць. На другий – вітрівку. Щоб дітям було комфортно займатися у прохолодних умовах.
– В турнірах учать берете?
– Турніри є. В першій групі батьки їх додатково не оплачують, а для другої змагання платні. Це питання конкуренції. За місяць перед великими осінніми та весняними чемпіонатами ми даємо можливість дітям проявити себе. Хто краще себе проявив – попадає в першу групу, хто гірше або пропускав тренування – в другу.
– Скільки коштують заняття в академії?
– Абонемент на місяць коштував 1000 гривень. Зараз трішки дорожче буде, бо ціни на все зростають. Буде 1300 гривень.
Що стосується індивідуальних тренувань, то ціну ми обговорюємо. Вона коливається в діапазоні 500-1000 грн. До нас приходять й діти з інших академій та шкіл. Особисто в мене є програма на місяць. Люди також можуть придбати абонемент, або ходити на разові заняття.
«Наша академія стала офіційним представником Динамо»
– Нещодавно у себе в соцмережах ти оголосив, що твоя академія стала офіційним представником Динамо (Київ) у Бучанському районі. Що це за співпраця?
– Динамо завжди шукає можливості легально поповнювати свою академію та укладає договори з іншими академіями, подібних нашій. Клуб хоче бути ближче регіонально до діток та мати можливість відбору. Окрім нас таких академій ще дев’ять чи десять по Києву та області.
Діти через нас можуть потрапити до Динамо. В нас постійний діалог з керівництвом та тренерами. Ми беремо участь в одних і тих же турнірах. Таким чином, дитина, яка потрапила до нас, автоматично на олівці у динамівців.
Так ми, дякувати Богу, двох дітей 2013 року туди залучали. Один навіть на міжнародний турнір до Німеччини їздив з киянами. Інший також був в структурі, але захворів і пропустив 1,5 місяця. Повернувся до нас, бо в Динамо конкуренція. Думаю, скоро він знову опиниться в академії біло-синіх.
– Особисто ти не розриваєшся між президентством в академії та тренерством? Не страждає якість?
– Абсолютно ні. Треба не боятися делегувати процеси. Важлива команда. Я вважаю, що нам пощастило. На кожній ділянці в нас працює професіонал.
Олександр Стеценко, фото: особистий архів О.С.
– З якими основними труднощами ти, як організатор та тренер дитячої академії в Україні, зустрічаєшся на своєму шляху?
– Найбільша організаційна проблема – це умови для тренувань. В нас ще хороші умови. Нам немає чого жалітися. Є і поле, і взимку діти в хорошому залі займаються. Проте в Україні погана ситуація з інфраструктурою.
Більшу частину року в нас прохолодна погода, і ось Шахтар побудував лише третій манеж на всю країну. Ще й в Дніпрі шахед влучив, не знаю, у якому він стані. Деяким відкритим штучним полям в Україні вже по 20 років, і там латки змінювалися по три рази. Блін, не може бути такого. Зрозуміло, що війна, але…
Що стосується тренерської частини, то існує велика різниця між академіями, які проводять набір та відбір. Ми працюємо з усіма абсолютно. Проте, на жаль, діти зараз усі фізично дуже слабкі. Моє покоління було міцнішим. Приходять різні. В когось і є хороші якості, а хтось не володіє нічим. Просто ходить:)
– Який дохід на місяць приносить академія?
– Надприбутку вона не приносить. Лише зарплатня тренерам. Це десь 25 тисяч гривень, до 30.
– Які плани в тебе?
– Розширятися в плані створення нових груп. Подивимося. Наше завдання маленьке – готувати хлопців та допомагати їм потрапляти до академії Динамо.
