Вадим КОЛЕСНИК: «Нафтовик» допомагає українським військовим»

«До нас приєдналося чимало юних виконавців»

— Вадиме Леонідовичу, почнемо з підготовки: як вам умови в Новомосковську?

— Наш тренерський штаб задоволений можливостями, котрі нам надали у вільне користування: мешкаємо у хорошому готелі, тренуємося на чудових полях. Наразі в нас щодня заплановані товариські поєдинки. Грали днями (бесіда проходила у неділю, 13 липня. — Є.Д.) з «Полтавою» та молодіжним складом «Дніпра», а згодом поміряємося силами з «Геліосом». Усі поєдинки відбуваються по тайму для кожного складу, щоби всі мали однаковий час на полі.

— Узимку Новомосковськ був запасним місцем для зборів. Чи не розглядалися нині інші варіанти?

— Та ні, просто ми вже знаємо про цей спортивний комплекс, отож не хотілося друге міжсезоння поспіль шукати нове місце для зборів. Тим паче, що зараз літо, а тренуємося неподалік од мальовничої зони (навіть річка є), тому хлопцям подобається тут. Зрозуміло, що це — не Крим. Утім, потрібно виходити зі своїх можливостей, що тут поробиш? Повірте, знайти поля такої якості, котрі в Новомосковську нам дають у будь-який момент, дуже складно. А їхати кудись далеко нам не хочеться.

— Раніше були проблеми зі спаринг-партнерами, проте нині, судячи з кількості та якості суперників, усе владналось. Як удалося вирішити це питання?

— Зрозумійте, що попереднє зібрання тут організовувалось у екстремальних умовах — часу було обмаль. Зараз же спокійно підійшли до цього, тому змогли про все домовитись із іншими клубами щодо спарингів.

— «Нафтовики» ще не знають гіркоти поразок упродовж підготовки. Про що це свідчить?

— Навіть не знаю, ніколи серйозно не ставився до результатів на зборах. Думаю, що краще програти всі спаринги, а потім вигравати у чемпіонаті. Іншими словами, перед командою стоять інші завдання. Пот­рібно брати максимум од тренувального процесу. Отож під час гри більше слідкуємо за правильним виконанням награних тактичних схем і моїх вказівок, ніж за підсумковим рахунком.

У нас команда молода та перспективна. Тим більше, що до нас приєдналося чимало юних виконавців. Помітно, що в них очі горять, а бажання — хоч греблю гати. Можливо, через це вони й не хочуть нікому поступатися навіть у таких іграх, які, грубо кажучи, не мають серйозного значення. Сподіваюся, що в їхньому виконанні безмежне бажання продовжиться у самому чемпіонаті.

— Чи не можна у цьому вбачати покращення реалізації, на що неодноразово нарікали? Траплялися двобої з розгромними рахунками — 5:0 та 4:0…

— Я би не говорив про це передчасно. Ось учора грали з дублем дніпропетровців: створили низку моментів, а забили лише двічі, та й один із м’ячів — на останніх хвилинах. Отож, саме через реалізацію могли розписати мирову, а не заслужено перемогти. Гра на гру не припадає.

Хоча не можу не зазначити, що мої підо­пічні починають зігруватись: їхня взаємодія покращилась, як і відчуття плеча товариша. Я зі своїми колегами-тренерами продовжую привчати гравців до атакувального футболу, при цьому не забуваючи про вчасне повернення до оборони. Лише перед початком першості гравці відчують, що напруження збільшиться та з’явиться відповідальність за результат. Тоді й побачимо реальні можливості нинішньої команди.

«Наші цілі залишаються,
як завжди, високими»

— Які зміни чекають охтирський колектив?

— Із команди пішли лише кілька виконавців (Саванчук та Єрмак), у яких добігли кінця договори: хтось бажав кращих фінансових умов, а з кимось самі не бажали продовжувати співпрацю. Водночас, до нас приєдналося чимало молодих футболістів. На жаль, ми не можемо дозволити собі досвідченіших гравців. У нас бюджет незмінний, але тільки в гривнях. Тобто долар (валюта, від якої багато чого залежить) виріс, а бюджет, який був, такий і залишився. Не сказав би, що це погано, адже щороку можемо розраховувати на певні фінансові можливості, від яких, власне, й відштовхуємось.

— Чи не розкриєте імена потенційних новачків?

— Плануємо лише днями перейти до документальних справ із новими футболістами. На даний момент свій підпис під угодою з «Нафтовиком» поставив лише Шестаков із «Украгрокому». Думаю, що знаєте цього гравця, адже він виокремлюється на тлі першої ліги: швидкісний, агресивний, технічний. Найближчим часом, думаю, що підпишемо також Івана Сандея та Владислава Войцеховського («Дніпро»), Олега Білого («Карпати») та Олександра Боровика («Динамо»). Як розумієте, всі вони — вихованці шкіл названих ФК та до останнього грали в дублях. Сподіваюся, що вони нам допоможуть.

— Чи розмовляли з керівниками клубу щодо завдань на сезон?

— Та навіщо? Наші цілі залишаються, як завжди, високими. До того ж, нас не зрозуміють (функціонери та вболівальники), якщо «Нафтовик» перебуватиме в підвалинах турнірної таблиці. У нас уже сформувалася традиція, що охтирці обіймають сходинки на чолопку табеля команд. А якщо нас доб­ре попросять, то можна й взагалі замахнутися на щось більше. Буває ж таке, коли клуб не має багато грошей, але це не заважає перемагати. «Нива» в другому колі минулого чемпіонату — яскравий приклад. Маю надію, що й у нас щось вийде подібне. Не подумайте, що маю на увазі відсутність коштів. У охтирському ФК стабільність: усе, що обіцяють, — виконують у стислі терміни. Отож, якщо хочеш заробити — перемагай та отримуй заслужені премії.

— Щоразу, коли спілкуюсь із представниками східних команд, ловлю своїм поглядом місцезнаходження міста: від Охтирки до Росії — кілометрів 50. Яка ситуація в місті? Чи немає проросійських настроїв?

— У нас усе нормально. До небезпечних регіонів досить далеко. Щодо настроїв: у Охтирці радше проукраїнська позиція. Однак, на мій погляд, напруга все одно відчувається. Якщо в нашому місті погана погода, то ми зазвичай їдемо в одне місце (не писав назву, щоби не надавати потрібну інформацію ворожій розвідці — Є.Д.). Там ми тренуємося поруч із польовим табором наших військових. Зрозуміло, що разом із ними військова техніка: БТР, танки… Відчувається, що в нашій країні, а особливо — в східному регіоні, про спокій говорити не доводиться. До слова, наш клуб збирав кошти та допомагав українським військовим. Дуже хочеться, щоби це все завершилось якомога швидше, а над нами завжди було мирне небо. Сподіваюся, наша країна рухатиметься в правильному напрямку.

— Як узагалі впливають згадані події на настрій в колективі?

— Мені здається, що в таких умовах воно не може не «тиснути» на будь-яку людину. Увімкнеш телевізор, а там — сьогодні вбили та поранили стільки-то, містами снують танки… Тяжко на це все дивитися… Тим більше, що в Україні зараз дуже гарно: літо прий­шло — все навкруги буяє. А нам, на жаль, доводиться відправляти наших синів на війну. Тобто заміть того, щоби насолоджуватися життям і займатися розбудовою країни, щодня потрібно боронити нашу соборність і незалежність.

Євген ДЕМЯН.