Вадим МЕЛЬНИК: «Із Рябоконем разом грали ще у «Вересі»

— Вадиме, перший цьогорічний збір для чернігівців розпочинався на Меморіалі Макарова. Чи сподобалося, що готувалися на турнірі, а не, як більшість, атлетичними вправами для закладення фізичного фундаменту?

— Звичайно! До того ж, відзначив би, що Меморіал Макарова провели на дуже високому рівні. Приємно грати в таких умовах. Краще грати у футбол, аніж беззмістовно бігати. Про це знає Рябоконь, якого можу назвати тренером із європейським баченням футболу. У нього все грамотно: зазвичай працюємо з м’ячами. У манежі тепло, тому добре, що старт підготовки розпочався з участі в Меморіалі.

До речі, мій син нагадав, що я вже колись перемагав на цьому турнірі. У мене дома є камін, на якому висять мої медалі. Так ось, коли привіз нову, син знайшов схожу медаль. Чесно кажучи, навіть забув, що 11 років тому із «Борисфеном» уже ставав тріумфатором меморіалу Макарова.

— Звитяга у цьому турнірі пішла на користь вашим партнерам у психологічному плані?

— Авжеж! Коли тренери заявляють, що результат у таких змаганнях не має сенсу, мовляв, головне, щоби награвався взаємозв’язок гравців і тактичні схеми, то певним чином кривлять душею. Перемоги та, відповідно, позитивні емоції відкладаються в душі кожного футболіста. Не так важливо здобувати грошові призи у схожих турнірах, як отримувати задоволення, коли над головами піднімається кубок, здобутий у складних матчах. Коли щось не виходитиме в команди, то лише одна згадка про недавню вік­торію додасть упевненості у силах.

— Із Олександром Рябоконем ви багато працювали. Нинішні збори чимось відрізнялися від поперед­ніх? Чи вистачає новацій у тренувальному процесі?

— Якраз завершився другий збір у Куйбишевому, вже повернулися до Чернігова. Завтра збираємося в обід, отож маємо дізнатися, де прой­де третє, заключне, зібрання. Здається, розмови стосуються вибору між Туреччиною та Кримом. Відтак зараз можна підбити підсумки проведеної роботи. Не здивую, якщо скажу, що було дуже тяжко. Говорив своїм молодшим колегам, аби вони цінували цей збір, адже їм пощастило працювати в такому режимі. Вони ще не знають ціну зборів, коли багато працюють із м’ячами, натомість не потрібно мотати «кола». Сам Рябоконь говорить, що ті навантаження, які футболісти отримують під час спарингів, можна було би давати й в іншому вигляді. Але навіщо мучити футболістів біганиною?

Наскільки пам’ятаю, Олександр Дмитрович їздив на стажування до «Ювентуса» та до когось у Білорусь (не пригадаю точно). Помітно, що з досвіду роботи кваліфікованих фахівців він постійно бере для себе щось нове, що хоче втілити у своїх командах.

Із Рябоконем, до речі, разом грали ще у «Вересі». Тоді навіть і подумати не міг, що працюватиму під його орудою. У роботі з ним завжди дивувало, скільки різних варіацій тренувального процесу може використовувати тренер! Коли виходиш на тренування, навіть не знаєш, що зараз запропонує виконувати Рябоконь. Отож, відповідь, гадаю, випливає з моїх слів.

— У команді кілька новачків. Чи вдалось усім «улитись» у колектив?

— Так, у нас справді є нові обличчя в команді. Свіжа кров напрошувалася після того, як надовго вибув із футболу Плешаков — головний нападник «Десни». На його місце взяли Деребчинського, котрий, сподіваюся, зможе допомогти в атаці. Як показали тести та матчі, він має впоратися, бо показники в нього були одними з найкращих, а також уже встиг відзначитися результативним ударом у спарингах на зборах. Також приєднався до нас Грицай із «Сталі». Щодо інших кандидатур нічого не скажу, бо в них ще триває перегляд, продовжуються перемовини з керівництвом. Як говорив головний тренер: «ламати колектив — не будувати». Тому така точкова селекція не вплинула негативно на мікроклімат у колективі, тож всі змогли безболісно влитись.

— Чи признаєтеся: пропозицій не отримували?

— Та були: телефонували та запрошували. Тільки який сенс? Тим паче, що мій будинок — за 120 кілометрів од Чернігова. Нічого ближчого, певне, вже не вдасться знайти, та, чесно кажучи, й не хочеться. Син ходить у школу, тому нікуди не забиратиму із собою, відтак хочу працювати неподалік. Мене все влаштовує в «Десні». Президент нас не «ображає»: все, що було обіцяно, виконується. Для чого шукати кращого, якщо мені й тут добре?

— Ще не встигли намітити перед собою конкретні цілі на другу частину змагань?

— Так далеко не забігаємо, адже до поновлення чемпіонату ще місяць. Та, попри все, перша гра в нас із «Шахтарем», яку проведемо на своєму полі. Більшість переконана, що у цьому матчі сіверяни зай­муть позицію «хлопчиків для побиття». Однак після цього донеччани гратимуть у чемпіонаті з «Металістом», тому, ймовірно, на гру з нами вийде не основний склад. На тренуваннях наразі більше уваги приділяємо обороні, тож повним ходом йде підготовка до гри із чинним чемпіоном. Зазвичай, мало хто цікавиться футболом у першій лізі — це теж має нам допомогти. Цей поєдинок показуватимуть на всеук­раїнському ТБ, тому хлопці налаштовуватимуться з особ­ливим настроєм. Як кажуть: «треба виграти першу й останню гру». Тільки у цьому випадку мова йтиме не про «взяли та вигнали», а про запрошення до іншої команди. Можна засвітитись у такій зустрічі й заслужити запрошення до якогось гранда.

— Ви говорили про молодь. А як бачите в 34 роки своє футбольне майбутнє? Можливо, хочете, приклавши максимум зусиль, вийти з «Десною» в прем’єр-лігу та ефектно завершити кар’єру?

— Я не втомлююся повторювати, що в будь-якому віці не варто зупинятися на досягнутому. Самі розумієте, що є знач­на різниця між умовами, в яких тренується «Шахтар» і нашими, у Чернігові, де вони далеко не ідеальні. Проте гратимемо ми в наших рідних стінах, тому вважаю, що в нашої команди є шанс на перемогу. Наші досягнення вже немалі — ми ввійшли в історію, адже «Десна» ніколи не грала у чвертьфіналі. Під час зуст­річі президент клубу сказав нам: «Якщо буде бодай найменший шанс на перехід до елітної ліги, будемо за нього триматись, а я, у свою чергу, робитиму все можливе й неможливе, що від мене залежить». Отож, сподіватимемося на краще.

Євген ДЕМЯН.