Валерій ГОРОДОВ: «Та команда стоїть осібно в моїй кар’єрі»

Кіпер «Дніпра» зразка 1980–90-х пригадав роки, коли «синьо-біло-блакитні» востаннє тріумфували у чемпіонаті

— Думаю, що це — приємний захід, — розпочав Валерій Васильович, згадуючи матч, присвячений двом чемпіонствам «Дніпра». — Добре, що відгукнулися керівники дніпропетровського клубу, створивши таке велике свято в місті. Та команда, яка востаннє здобувала золоті медалі, зрозуміло, стоїть осібно як у моїй біографії, так і в історії «Дніпра». Звичайно, приємно було зустрітись із колишніми партнерами-друзями по команді. Уважаю, що святкування пройшло на неймовірному рівні — всі були задоволеними. На матчі були присутні більше десяти тисяч глядачів, мабуть, це все ж серйозний показник.

— Згадали переважно недавні події, що відбулись у Дніпропетровську. Либонь, події 1988 року більше займають місця у вашому житті?

— Отой сезон провели на одному диханні, лише в дебюті прослідковувався певний спад. Хлопці зібралися, вирішили, що в тому сезоні повинні брати золоті медалі. Примітно, що перед цим ми втратили двох ключових гравців — Литовченка та Протасова, якщо пам’ятаєте.

— Обидва перейшли в київське «Динамо»…

— Так ось, нам це не завадило. Можливо, певною мірою, навіть допомогло, бо ніхто нас не брав до уваги в боротьбі за високі місця. Але коли зігрались, а нас було 15–16 виконавців, «Дніпро» вже складно було зупинити.

— За п’ять років до цього дніпряни вже здобували звитягу в першості СРСР. Це якось додавало впевненості?

— Упродовж семи сезонів «Дніпро» показував хороший результат. Найгіршим показником тоді було третє місце. Думаю, це про щось говорить. Тоді й інфраструктура була хороша, склад футболістів і тренерів відповідний, тому з нами повинні були всі рахуватись. У свою чергу, ми це постійно доводили на полі.

— Чому тоді лише двічі вдалося взяти гору над рештою команд колишнього Союзу?

— Знаєте, два чемпіонства за сім років для обласної команди — чудовий результат. Нині лише три-чотири клуби претендують на чільні місця, а в ті часи було набагато більше! Було складно конкурувати з командами зі столиць республік: тбіліське та київське «Динамо», московський «Спартак»…

— У чемпіонському 1988 році ви були основним голкіпером, та чи не було трудно, коли за спиною був Краковський?

— Відповім по-іншому. Жодних протиріч не виникало, тому що в нас грали двоє рівноцінних воротарів. Кіпер, який використовує свій шанс, — грає в основі. Усе дуже просто, ніякого підтексту не потрібно шукати.

— Наступний рік ознаменувався перемогою в Кубку СРСР. Цей тріумф стояв нижче за значимістю для команди?

— У жодному разі! І в наступному розіграші могли здобути перше місце. Тільки не пощастило з підсумком матчу в Москві. У передостанньому турі «Динамо» не змогло здолати опір «м’ясних». («Спартак» виграв — 2:1 — Є. Д.). Якщо би все закінчилось із протилежним рахунком, то золоті медалі були би наші. У ті часи не було розподілу на Кубок і чемпіонат. Хотіли виграти й в одному і в іншому турнірі, проте склалося лише в Кубку.

— Провівши вісім років у команді з берегів Дніпра, напевне, вистачає приємних спогадів, окрім звитяги в Кубку та першості?

— Авжеж! Дуже багато можна згадати. Узяти, приміром, участь у єврокубках. Спочатку грали в Кривому Розі, адже Дніпропетровськ був зачиненим містом для світу. Уже потім приймали команди на нашому стадіоні. Дуже приємно інколи повернутися думками в минуле, коли постійно грали на вщерть заповнених аренах. Ми були улюбленцями в місті. Це дорогого варте.

— Чому, зрештою, після такого довгого періоду вирішили залишити Україну, перейшовши до марокканського клубу РСС? Потрібно було змінити обстановку? Чи були якісь інші мотиви?

— Складне питання. Я взагалі поїхав одним із останніх із того складу, якщо на те пішло. Життя ніколи не було простим. Звичайно, хотілося кудись поїхати та заробити трішки. На той момент чемпіонат України був на дуже низькому матеріально-фінансовому рівні. У Марокко розпочалося нове життя, новий етап, нові емоції. Із задоволенням провів отой час.

— Тоді не виникало думок, що «Дніпро» впродовж наступних 25 років не зможе здобути золоті медалі першості?

— Гадаю, футболісти завжди прагнуть боротися за найвищі місця. Але перемоги залежать од багатьох факторів. Можливо, подекуди виникали проблеми із тренерами чи гравцями. А ось коли це все співпадає, то здобувається хороший результат. На даний момент цього поки немає, хоча дуже хотілося би.

— У середині жовтня відбулося віншування тих двох звитяг. Очевидно, було приємно зустрітись із колегами?

— Безумовно, тим більше, що життя нас розкидало по всьому світу. Зустрічаємося дуже рідко, переважно, коли для цього є якийсь привід. Хоча досі добре спілкуємося, раді були бачити один одного. Знайшлося місце й жартам, і славним спогадам.

— Після матчу Олег Протасов сказав: «Відчув себе молодшим». Щось схоже відчули?

— Це він перебільшує. Просто всі були в хорошому гуморі, тому на емоціях він сказав такі слова.

— Хочу торкнутися й сьогодення: нинішній «Дніпро» не спроможний поборотися за чемпіонство?

— Уважаю, що в дніпрян є всі передумови, щоби після сезону святкувати здобуття золотих медалей. Гравці, тренери та керівництво зробили багато, щоби досягти відповідних результатів. Фактом святкування славетних подій нинішні футболісти мають зрозуміти, що пора здобувати перше місце. А потім, вийшовши на певний рівень, необхідно його втримати й надалі. Можу сказати, що все в їхніх руках.

Євген ДЕМЯН.