«Ви дійсно думаєте, що я дивився, хто як коментував пост в Інстаграмі?»: вогняне інтерв’ю Ашура після Полісся

Один з головних ньюзмейкерів останніх двох тижнів та й взагалі усього сезону Імад Ашур дав велике інтерв’ю сайту «Український футбол», у якому розповів про: 

• Причини своєї відставки з посади головного тренера Полісся 
• Свій перший досвід роботи на найвищому рівні.
• Як оцінює шанси Полісся залишитися у топ-4 за підсумками сезону УПЛ?
• Що стало справжньою причиною його відставки?
• Якою була його остання зустріч з Буткевичем?
• Чи склалися відносини з новим спортивним директором Полісся Шевчуком?
• Наскільки справедливо вважати його відставку частиною війни між ProStar та PASS?
• Чи має його звільнення зв’язок з відстороненням двох топменеджерів Полісся, стосовно яких проводиться внутрішнє розслідування?
• Яку думку має про зимових новачків Полісся, з яких основним поки став лише один?
• Чи не шкодує, що рік тому погодився очолити Полісся?
• Чи думав колись сам подати у відставку?
• Що на нього очікує далі?

«Шанси Полісся залишитися у топ-4 УПЛ достатньо привабливі»

– Імаде, як проходять ваші будні після відставки з Полісся?

– Я дуже спокійно сприйняв оголошену інформацію, і ці дні пройшли спокійно. Єдине, що залишалося, – це нашому тренерському штабу погодити умови припинення співпраці та розв’язати свої побутові питання у Житомирі.

Далі я повернувся додому в Одесу, де, починаючи з 2019 року, коли поїхав працювати до ASPIRE, проводив мало часу. Ось, зараз з’явилася можливість це трохи виправити:)

– Перший матч Полісся після вашого відходу дивилися? Обіграли Зорю (1:0) на виїзді.

– В мене було багато побутових справ, тому, на жаль, змоги не мав. Я бачив, що команда здобула достатньо важливу перемогу. Особливо, враховуючи результат в одному з паралельних матчів (Карпати в гостях втратили очки з Колосом (1:2), що дозволило Поліссю піднятися на четверту єврокубкову позицію перед останнім туром УПЛ, – прим. «УФ»). Молодці, радий за хлопців. Ще одне випробування для них залишилося цього сезону.

– Аби не зважати на результати інших команд, Поліссю необхідно вдома перемогти Кривбас, і тоді команда залишиться четвертою. Як оцінюєте шанси «вовків» все ж пробитися до єврокубків за підсумками сезону?

– Мені здається, що, враховуючи нинішні події, шанси достатньо привабливі. Тому усе залежатиме від останнього матчу. По ходу сезону зав’язалася велика інтрига, і розв’язана вона буде саме у кінцевому турі. Усе визначиться безпосередньо на полі. Переконаний, що хлопці зроблять усе зі свого боку.

Імад Ашур. Фото: Полісся

«Ймовірно, мої умови до Полісся були вирішальними»

– Оголошення Поліссям про ваш відхід було трохи незвичним. 12 травня клуб повідомив про відставку та подякував за роботу. При цьому у заяві було сказано про якісь «події, що відбулися й стали предметом внутрішнього аналізу керівництва». 16 травня Полісся вийшло з другою заявою, у якій вам знову подякували за роботу. Чи розумієте ви, про які саме «події» говорив клуб у першому повідомленні?

– Ну, версія про це, наскільки я розумію, вже навіть з’являлася у медіа. Мені про це казали. Не знаю, чи ця інформація була надана в коректному вигляді. Після матчу з Динамо в мене була певна дискусія з клубом з приводу деяких побажань з моєї сторони задля того, щоб можна було сфокусуватися на кінцевих матчах сезону. Відповідно, можливо, ці побажання й були тією самою «подією» напередодні, про які говорилося у повідомленні.

Не знаю. Мені здається, що за роз’ясненням формулювання варто звертатися до тих, хто його складав. Мені важко це якось більш розгорнуто прокоментувати.

Так, вочевидь, перша заява була опублікована у момент прийняття рішення й оголошення безпосередньо мені, а друга – після того, як ми розв’язали усі юридичні питання. Тобто це було як офіційне прощання, можливо, зі сторони клубу. Я за це вдячний й мені дуже приємно. Зі свого боку я потім також встиг подякувати Поліссю на особистій сторінці в інстаграмі. Радий, що нам вдалося розійтися, якщо вже до цього дійшло, з повагою одне до одного.

– А як ви самі відреагували на формулювання першого повідомлення клубу про вашу відставку? Погодьтеся, воно залишило багато місця для маніпуляцій. Тим паче в другій заяві крапка у даному питанні не була поставлена.

– Можливо, цей пост був сформований нашвидкуруч й не зовсім зверталася увага на те, якими можуть бути наслідки. Ймовірно, це й не було головним на той момент. Треба було оголосити, що клуб й зробив.

Стосовно якихось приводів для інсайдів та розмов, то їх і так достатньо, й без подібних формулювань. Проте, я, як не звертав на них увагу, коли працював, так не звертаю й зараз. Особливо зараз:) Нині це не є актуальним.

Тому я не можу відповідати за чиїсь дії, окрім моїх, й ображатися, так само, на чиїсь дії не варто. Особливо, коли наприкінці усі розійшлися з повагою.

– То все ж таки, яка причина вашої відставки?

– Думаю, це варто з’ясовувати більш конкретно в клубу. Проте, ймовірно, що саме ці мої умови були вирішальними. Одразу після останньої домашньої гри з Динамо (0:0) виходили новини, що це вже готувалося. Якими тоді були причини? Не до мене питання.

– Ви самі виступили ініціатором розмови з керівництвом для висунення своїх умов?

– Звісно, я підняв ці питання. Це йшло від мене та мого штабу.

– Ви обговорювали це безпосередньо з президентом клубу Геннадієм Буткевичем?

– Протягом мого часу перебування в клубі наша комунікація з президентом була особистою, але не ексклюзивною. Тому спілкувалися ми й з Геннадієм Владиславовичем, і зі спортивним директором. Це нормальна комунікація в середині клубу.

– Чому саме зараз потрібно було ініціювати дану розмову?

– Як я казав, ходили певні розмови про мою ймовірну відставку й для того, щоб сфокусуватися безпосередньо на процесі та якомога краще підготуватися до наступних матчів, варто було підняти ці питання. Клуб ухвалив те рішення, яке ухвалив.

– У медіа фігурувала інформація, що ваші умови стосувалися спростування певних чуток в інформаційному полі. Крім того, потрібно було прибрати деяких людей з команди та клубу. Чи можете конкретизувати, що саме ви хотіли отримати?

– Ви ж розумієте, що це вже закрита історія. Є такий момент, як корпоративна етика. Я вважаю, якщо клуб колись захоче оприлюднити, то це зробить.

А так були певні вимоги, які мали залишатися в середині клуб та вузького кола людей. Однак, ми ж розуміємо, як це працює:) Дуже важко, щоб це залишалося в певних межах. Але я не можу відповідати за усіх людей. Це вийшло. Вдаватися у деталі вважаю некоректним. Принаймні на зараз.

«Відносини з Шевчуком? Якби усе було ідеально, то не було б ні чуток, ні цього інтерв’ю»

– У вас була якась фінальна розмова з Буткевичем?

– Звісно. Ми зустрічалися, спілкувалися, потиснули руки. Була не дуже тривала, але достатньо відверта, десь сентиментальна бесіда.

З Геннадієм Владиславовичем в нас завжди було порозуміння. Я завжди ставитимуся до цієї люди з повагою та пам’ятатиму, що вона відкрила для мене шлях до наступного суттєвого кроку у житті. Це ніщо не може знецінити та змінити. Тому навіть у цій ситуації, яка була, можливо, стресовою та не дуже комфортною, ми знайшли можливість, щоб наша останнє бесіда пройшла з максимально повагою.

Геннадій Буткевич. Фото: Полісся

– Однак писалося, що про відставку вам повідомив не Буткевич, а директор з маркетингу, медіа та спонсорства Олександр Денисов та спортивний директор В'ячеслав Шевчук.

– Ну, ви ж знаєте, хто такий Геннадій Владиславович. В нього є чимало справ, окрім футболу. Оперативною діяльністю є кому займатися.

– Буквально два місяці тому у ЗМІ була інформація про бажання клубу продовжити з вами співпрацю до грудня 2025 року, незалежно від результатів. Чи відповідає це дійсності?

– Ця інформація не зовсім коректна, бо я підписував контракт на два роки. З усім тим тоді мені була висловлена підтримка незалежно від результату цього сезону. Це вже інтерпретували у медіа хто як хотів.

– У вас з Буткевичем була розмова на цю тему?

– Це була розмова в середині колективу. Інформація дісталася медіа. В принципі, вона не була ні для кого секретом.

– У пресі, здається, ваш відхід з клубу вже подається певними ЗМІ, як протистояння Ашур–Шевчук, й, мовляв, залишитися мав лише хтось один. Чи дійсно усе можна звести до цього?

– Усе звелося до того, що рішення, яке могло бути ухвалене раніше або пізніше, ухвалили саме у той момент. Домисли будуть завжди. Не думаю, що ці речі варто коментувати серйозно.

– Як склалися ваші відносини з Шевчуком?

– Я не думаю, що варто коментувати те, що було в минулому й там залишилося. Вважаю доречним говорити, у першу чергу, про свої відносини з президентом Геннадієм Владиславовичем. Я вже про них висловився.

Якби усе було ідеально, то не було б ні чуток, ні цього інтерв’ю зараз.

– Ваша відставка з Полісся є частиною війни між ProStar та PASS, адже з останніми вас асоціюють?

– Про це ви точно можете в мене не питати. Це дуже дивно. Певні асоціації, що б ти не казав, все одно нікуди не подінуться. Я вже неодноразово говорив, що в Поліссі гравці не залежать від якогось єдиного агентства. Не знаю, чи зміниться щось після мого відходу. Не маю гадки та мене це особливо й не цікавить.

В нас були заявки на матчі, де 23 гравці представляли 15 різних агенцій. Мені здається, що це найбільш здорове та адекватне середовище, де немає ніякої залежності.

Мені, як тренеру, має бути однаково, звідки з’являються гравці в команді та хто їх пропонує. В клубу є угоди з однією та іншою стороною. Це рішення, яке ухвалює керівництво, й це точно за межами моєї компетенції. В кожного є свої функції та роль. Мені необхідно дбати про те, що відбувається «на землі», про колектив, про покращення на полі та здобуття результатів.

Погоджувати гравців та бути частиною процесу скаутингу – це вже інша справа. Коли футболіста пропонують, то я не можу робити висновки по якійсь нарізці. Мені потрібно його особисто трохи подивитися й спробувати заглибитися.

– Шевчук пропонував вам підопічних ProStar Олександра Караваєва, Ігоря Харатіна та Єгора Назарину, про що повідомлялося у ЗМІ?

 – Це мене вже не стосується та й не сильно турбує. З поваги до клубу та особисто до президента не вважаю, що варто коментувати якісь трансферні чутки, які були за моєї присутності в Поліссі. Усі ми розуміємо, що вдалі трансфери полюбляють тишу. А в нашому середовищі це, можливо, трохи не прийнято. Нехай коментують ті, хто хочуть. Однак це точно буду не я.

«Послідовність, таймінг та, можливо, формулювання новин про мою відставку та відсторонення топменеджерів в Поліссі були дуже невдалими, що стало приводом «розганяти» різні моменти, які могли нашкодити репутації»

– У день повідомлення Поліссям про вашу відставку також була заява від клубу про відсторонення від роботи операційного менеджера Івана Трубочкіна та шеф-скаута Анатолія Волкова. Було додано, що триває внутрішнє розслідування. Журналісти почали говорити про можливе зловживання функціонерами на своїх посадах. Могло скластися враження, ваша відставка та відсторонення Трубочкіна та Волкова пов’язані між собою. Чи відомо вам щось про причину другого рішення?

– Ви знаєте, це, на мою думку, дуже невдала послідовність новин, таймінг та, можливо, формулювання. Тому це й стало приводом, щоб «розганяти» різні моменти, які, звісно, могли нашкодити репутації. Однак усе так або інакше розставляється на свої місця. У медіа потім з’явилася більш схожа на правду причина відставки мого тренерського штабу.

З приводу відсторонення, то це потрібно питати не в мене, а в людей з клубу, які можуть безпосередньо ухвалювати подібні рішення та надавати вичерпну інформацію, а не просто якісь домисли та чутки. Як я можу коментувати кроки менеджменту, якщо це не є моєю сферою відповідальності або компетентності?

З приводу подачі у медіа, вибачте, це точно не до мене. Рішення що та як подавати так само ухвалюють інші люди. Начебто, медіа Полісся отримувало певні відзнаки та нагороди цього сезону. Можливо, вони робили усе правильно, не знаю. Можливо, суспільство інтерпретувало це некоректно. Не можу вам відповісти, і мені самому не особливо цікаво дізнатися відповідь на це питання.

– Чи були в клубу до вас якісь питання або претензії, пов’язані з причиною відсторонення Трубочкіна та Волкова?

– Єдині питання, які могли бути між мною так клубом, це вищезгадані вимоги, висловлені під час бесіди.

– Щодо трансферної діяльності Полісся за вашого керівництва командою, то чи не вважаєте ви, що до неї є питання, адже, наприклад, з п’яти зимових новачків легіонерів стабільним гравцем основи став лише Факундо Батіста.

– Під час кожного трансферу має враховуватися багато факторів.

Я хочу звернути увагу, що, попри суспільну думку, на трансфери не витрачалися якісь шалені гроші. Звісно, усе відносно. Певних гравців ми брали з ідеєю виховання та подальшого продажу, певних – для додання глибини на деякі позиції. Робили трансфери відповідно до логічних фінансових обмежень, які є в середині клубу. Полісся не можна було порівнювати з погляду трансферів, а ні з Шахтарем, а ні з Динамо, а ні навіть з Металістом 1925, з усією повагою. Однак довкола Полісся було завжди найбільше розмов та чуток.

Найбільше грошей ми віддали за Батісту (1,75 мільйона євро за версією Трансфермаркт, – прим. «УФ»). Цей гравець одразу заповнив роль, яка нам була потрібна, підсиливши позицію основного нападника. У Анді Хадроя, як усі знають, була травма. З Динамо він дебютував дуже вдало, показавши свої якості.

Факундо Батіста. Фото: Полісся

Томер Йосефі, Офек Бітон, Андре Гонсалвеш – усі вони отримували свої нагоди, але чемпіонат України непростий. Новому гравцю потрібно адаптовуватися до чемпіонату, до вимог тренерського штабу, до колективу, до середовища. Комусь це вдається швидше,  а комусь – не так швидко. Якби ми хотіли брати футболістів, які б прийшли та одразу вплинули на гру, ну тоді й ці трансфери мали бути трохи іншого калібру та більш вагомі.

Полісся – це клуб, який розвивається й, не думаю, що поставить перед собою мету витрачати шалені гроші найближчим часом. 

Була створена друга команда, щоб спробувати мінімізувати дорогі трансфери на вхід. Такою була ідея. Вона є більш довгостроковою та перспективною для розвитку. Звісно, усе це потрібно було балансувати з миттєвими результатами. Можливо, у якісь моменти це стало найбільшою складністю. Тому, не знаючи того, як ухвалюються рішення в середині клубу, які вимоги в команді, які є потреби, оцінка трансферів ніколи не буде об’єктивною, хоча, це, звісно, завжди цікавить суспільство. Для об’єктивності потрібен час.

Чи був зараз в цих хлопців час проявити себе на максимум? На мій погляд, ні. Наприклад, Георгі Майсурадзе в першій частині сезону дуже сильно страждав з адаптацією, але навесні це вже був зовсім інший гравець. Ось і все. Думаю, що далі кудись не треба йти.

Я взагалі вважаю, що одним з вагомих вкладів мене та мого тренерського штабу є те, як протягом цього сезону змінювалися та зростали гравці. І я не кажу лише про трансферну вартість, хоча це теж актуально. Вони покращувалися на полі. Таких прикладів, на мою думку, немало. Борис Крушинський, Сергій Чоботенко – це люди, які знайшли у собі величезний резерв для покращення. Олександр Назаренко, Олексій Гуцуляк – ми пам’ятаємо, що вони в першій частині сезону давали клубу. Дуже важливо враховувати, що має бути середовище, де гравець може, незалежно від віку чи досвіду, розвиватися.

Згадайте Матея Матича, який не грав, а зараз був на провідних ролях у ключових матчах. Варто пам’ятати й про Ярослава Карамана. Йому був та усе ще потрібен час, щоб зрости до найвищого рівня, але все-таки він суттєво покращується. І ці речі можуть побачити не усі навіть в середині клубу, а лише ті, хто торкається щоденного процесу та перебуває у безпосередній близькості до гравців.

– Чи готові ви визнати зараз, що не вгадали з якимось трансфером за час своєї роботи в Поліссі?

– Мої трансфери, якщо можна їх так назвати, – це Євген Волинець, Руслан Бабенко. Не знаю, чи варто навіть коментувати, наскільки придбання були влучними. 

Прийшов Матич, щоб додати глибини складу й розвиватися, бувши між першою та другою командою. Через травму Данила Бескоровайного він в першій та другій частині сезону виправдав свій трансфер. Максим Мельниченко, якого ми спочатку взяли в оренду, а потім викупили, – це, нову ж таки, потенційно дуже-дуже серйозний гравець. З ним я знайомий багато років й вірю в нього без жодних сумнівів.

Тих гравців, які прийшли взимку, враховуючи контекст нашого чемпіонату, я не думаю, що варто зараз оцінювати. Можемо згадати, що в перші місяці говорили про Хуана Безерру та Мігеля Кампуша, які посилили в Олександрію. На усе потрібен час, і на адаптацію так саме. Просто треба виконувати свою роботу та створювати таке середовище, щоб гравці могли розвиватися, адаптуватися й спокійно проявляти свій потенціал. Майсурадзе цьому найяскравіший приклад.

Можу також сказати про Адміра Брістріча, в якого був дуже важкий період адаптації в першій частині сезону, й він не мав залишатися після зимової паузи. Однак Адмір залишився спочатку в другій команді, потім знову отримав нагоду в першій. Так, як він тренувався та грав в другій частині сезону, в мене не повертається язик назвати це невдалим трансфером. Адмір – великий молодець. Я бажаю йому усього найкращого. Дуже радий, що він мене переконав, що все ж є вагомим гравцем.

– Зимових новачків легіонерів допомагав шукати PASS?

– В Полісся є шеф-скаут Волков, який згодом був підвищений до позиції технічного директора. Ця людина приносила мені певний список гравців. Це його робота. З яких джерел дані футболісти беруться, це так само питання має бути до відповідних людей в клубі.

Співпраця Полісся з PASS, наскільки я розумію є офіційною. Це рішення клубу. Тому не знаю, чому це викликає питання в суспільства. При цьому в клубі була й присутність інших представників.

Повторюся, мені потрібен гравець, який відповідатиме вимогам, в якому я буду бачити потенціал, і який є для клубу логічним придбанням, а не марною витратою грошей. Агент, трансферна вартість чи заробітна платня футболіста мені не цікаві. Це здається логічним.

Імад Ашур. Фото: Полісся

«У нас суспільство вимогливе. Можливо, нам треба було грати, як Ліверпуль, з перших місяців мого перебування в клубі»

– Що за рік роботи в Поліссі у вас вийшло?

– На мою думку, найважливішим є процес, адже саме завдяки йому можна здобувати результат. І процес не означає, що ти будеш усе робити правильно. Він означає, що ти щоденно будеш пізнавати щось нове про себе та протягом усього часу робити висновки, базуючись на певних особистих помилках, яких неможливо уникнути.

Вважаю, що дуже багато-багато моментів, саме з погляду структурних змін в клубі, нам вдалося втілити достатньо швидко. Хоча, ці зміни не стали простими для гравців та людей, які до цього працювали в Поліссі. В нас усе було набагато більш структуровано. Цей напрямок йшов від клубу, який хотів бути сучасним та розвиватися.

В нас абсолютно усі дії, які відбувалися, документувалися у CRM-системі: тренування, травми, щоденні розклади, стан гравців. Це робилося для того, щоб потім завжди залишалася якась історія.

З нуля з’явилася друга команда. Зв’язок між нею та першою командою дуже допомагав. Пайшао, Гонсалвеш, Караман йшли як гравці другої команди, або між другою та першою командою. Згодом вдалося адаптуватися до нового побуту та нових моментів, які були впроваджені у щоденне життя в клубі, й у мене з’явилося розуміння, що є певний фундамент.

Протягом здобуття цього фундаменту результати були різними. Ми пам’ятаємо перші десять матчів у чемпіонаті без поразок, мій дебют у Прем’єр-лізі (гостьова перемога над Шахтарем 1:0, – прим. «УФ»), єврокубки, від яких, можливо, очікування були трохи завищеними. Олімпія (Полісся поступилося цьому колективу в другому кваліфікаційному раунді Ліги конференцій 0:2, 1:2, – прим. «УФ») була дуже хорошою командою, яка якісно проявила себе на подальших стадіях єврокубка.

Звісно, були й ненайкращі матчі в чемпіонаті після перших десяти. Однак це процес розвитку. Він не може бути лінійним, коли є стільки факторів, які свідчать, що клуб лише перебуває у процесі свого становлення. Це другий сезон в УПЛ, чимало змін в середині клубу, абсолютно новий вектор з погляду довгострокових перспектив, тренер з першим досвідом у Прем’єр-лізі. Усе це не може не впливати на процес, щоб він отримав своє логічне продовження. Необхідні нагода та час на розвиток.

Я задоволений цим процесом. Враховуючи те, що необхідно було адаптовуватися до реалій, 

ні я, ні мій тренерський штаб не зрадили собі. 

Ми наполягали на тих принципах, які хотіли бачити на полі та за його межами. Вважаю, що в нас, як не крути, все одно було багато пристойних результатів. 

Мені здається, що є багато тренерів, які усю кар’єру бажають обіграти Шахтар хоча б один раз. А в нас було дві перемоги (в другому колі вдома перемогли «гірників» з рахунком 1:0, – прим. «УФ»). Потім відбулася драматична гра в Кубку (у півфіналі Полісся вдома програло Шахтарю з рахунком 0:1 в екстратаймах, – прим. «УФ»). Я вважаю, що навіть остання гра з Динамо була яскравим проявом багатьох принципів, які ми хотіли бачити. При цьому усі розуміли, що Динамо, ймовірно, буде чемпіоном нашої країни, і цей матч для них так само мав велику вагу.

Є дуже багато речей, які, я вважаю, були успішними. Проте, можливо, вони не суперочевидні. Ймовірно, багато з них залишаться лише у пам’яті тих хто брав у них участь. Кожен день який ти проводиш у цій структурі – це виклик. Кожен гравець за розвиток якого ти береш відповідальність, – це виклик. Кожен матч – це виклик. Є багато викликів, які цікавлять людей, наприклад, офіційні матчі. Проте є багато викликів, які не менш важливі, але не такі цікаві.

Тому, особисто для мене, я вважаю, якщо глобально оцінювати сезон, він був дуже позитивним. Мій перший досвід на вищому рівні моєї країни, боротьба до останнього за місце у єврокубках, півфінал, у якому ми вилетіли за чотири хвилини до кінця додаткового часу від Шахтаря, що все ж таки й виграв цей Кубок. Матчі проти Шахтаря та Динамо, чимало поєдинків проти відомих тренерів, на яких я міг ще 10-15 років тому дивитися лише по телевізору, або приходячи на стадіон, як вболівальник. Це неймовірний досвід, за який я буду завжди вдячний одній людині в середині клубу.

– А що у вас не вийшло?

– Завжди є простір для покращення. Можливо, про певні речі не є логічним говорити, коли вони вже відбулися. Однак в мене після цього досвіду точно змінився погляд на вимоги до формування тренерського штабу.

Змінилися й погляди щодо моєї особистої гнучкості. Можна бути гнучким, наскільки цього потребує ситуація, й при цьому не зраджувати своїм принципам. Категоричність у певні моменти не є найкращим рішенням. Вважаю, що й навпаки траплялося багато ситуації, де варто було проявити наполегливість.

Так чи інакше, якщо таке кінцеве рішення ухвалили, то, можливо, очікування були трохи іншими. Є матчі, у яких ти можеш перемагати, і це буде завжди позитив. І є поєдинки, які ти можеш не вигравати, і я не знаю, чому це має сприйматися як трагедія. Звісно, коли ми втрачаємо очки, це нікому не подобається. Головне, що ми грали гідно, конкурували та билися так само як і команда, що нам протистояла та теж хотіла здобути очки. Звісно, не завжди це вдавалося. Інколи траплялися й індивідуальні помилки, інколи були помилки щодо адаптації до гри під час матчу.

Як я і казав, щоб усе зійшлося, процес будь-якого клубу став стабільним, логічним та міг відповідати поставленим цілям, потрібен час. Так чи інакше, якщо брати цей рік, то особисто для себе я вважаю його максимально позитивним, враховую усі події, які відбувалися. І мені не соромно. Ми конкурували в кожній нашій грі.

Можливо, хтось мені пригадає 1:5 з Вересом, але у футболі бувають такі ситуації, коли усе складається так, як складається. Ліверпуль одного разу програв Астон Віллі 2:7, і чомусь нікого за це не лінчували. Однак у нас суспільство вимогливе. Можливо, нам треба було грати, як Ліверпуль, з перших місяців мого перебування в клубі. Не знаю. Усе залежить від очікувань та напрямку, який обирає клуб.

– Що б ви змінили, якби була можливість повернути час назад?

– Я вже казав, що в мене трохи змінилися погляди щодо формування складу людей, які мають працювати з тобою пліч-о-пліч. Це дуже важливий компонент. Якщо з певними людьми в тебе немає довіри, то її може створити лише час. Однак якщо для цього нічого не робиться, то працювати буде важко. Відповідно, можливо, я б цьому компоненті зробив певні зміни.

В іншому, вважаю, я не зраджував собі й усе йшло за логікою тих подій та вимог, які ми обговорювали на початку сезону, враховуючи ту підтримку від керівництва, щодо того, що результати зараз не є критичними та пріоритетними, а головне створити той фундамент, щоб на наступному етапі зробити великий поштовх.

Враховуючи усі ці події, я, можливо, нічого б не змінював, окрім рішень щодо тренерського штабу на початку сезону.

«Я у жодному випадку не шкодую, що погодився очолити Полісся»

– Як ви відреагували на позитивні реакції у коментарях під постом Полісся про вашу відставку від колишніх гравців команди Артема Козака, Дениса Бойка та Пилипа Будківського?

– Ви дійсно думаєте, що я дивився, хто як коментував пост?:)

Денис Бойко. Фото: Полісся

– Ну, як принаймні вже можна було зрозуміти з цього інтерв’ю, інстаграмом ви користуєтеся.

– Мене не цікавлять коментарі. Я не займаюся подібним. Це усім відомий факт.

– А були футболісти, які подякували за роботу? Можливо, хтось подзвонив або написав?

– Ну, звісно. Чимало.

– Якесь прощання з вболівальниками та ультрас було?

– Дуже багато було людей, які звернулися й побажали усього найкращого, сказавши теплі слова.

– Чи не вважаєте ви, що вам би було доцільно зібрати у своєму штабі більшу кількість досвідчених українських тренерів. Взимку, як можна зрозуміти, відбулася зворотна ситуація, коли вас покинули Володимир Книш та Сергій Пінчук, натомість зайшов чилійський фахівець Франциско Серано.

– Чому ви вважаєте, що це є чимось важливим?

– Можливо, вам, як тренеру-новачку на рівні УПЛ, було б корисно, щоб поряд були досвідчені та авторитетні люди.

– Ви знаєте, мене цікавлять дві речі – компетенції та відкритість. Цього дуже бракує у нашому суспільстві. Я не виховувався у середовищі, до якого звикли багато інших людей. В мене було трохи інше виховання, якщо говорити саме з погляду професійного становлення.

Якщо воно є незрозумілим або не сприймається, то, відповідно, мені треба робити висновки щодо тих людей, які беруть участь у процесі. Бо в мене так само немає безмежного часу й бажання переконувати когось.

– Зараз у ЗМІ точиться багато розмов щодо можливого нового головного тренера Полісся. Називаються Руслан Ротань, Юрій Вернидуб, Олег Шандрук, Ігор Йовічевич. А як ви вважаєте, хто може підійти найкраще?

– Це не до мене питання:) З приводу особистих думок варто питати в тих, хто ухвалює рішення. Я на сьогодні перебуваю у статусі шанувальника футболу й не вважаю, що варто спекулювати на цю тему.

Руслан Ротань. Фото: Олександрія

– Чи не вважаєте ви, що рік тому поквапилися, прийнявши пропозицію очолити першу команду Полісся, а не пішли у Полісся-2, як планувалося спочатку? Можливо, це могло б стати для вас хорошим перехідним етапом у кар’єрі?

– Я у жодному випадку про це не шкодую. Коли у тебе з’являється вибір у житті, ти або приймаєш виклик, або усе життя залишаєшся з питанням: «А що було б?».

Для мене це був неймовірний досвід, яким я задоволений. Це нормальний процес зростання та подолання складнощів, до якого я з першого дня ставився максимально занурено та професійно, як і мав.

Рішення про призначення ухвалили зі сторони керівництва. Я їм дуже за це вдячний. Не знаю, чи був би я собою, якби відмовився від подібної нагоди. Скоріш за все, ні. І тоді б, ймовірно, моя кандидатура не розгадалася б, і, скоріш за все, за 12 років тренерської діяльності я не дістався б цього моменту та цієї нагоди. Якби у подібних ситуаціях я обирав більш безпечний варіант – це був би не я. Мене це не влаштовує. Життя занадто швидкоплинне та одне.

– За рік на чолі Полісся ви самі колись роздумували над тим, аби подати у відставку?

– У жодному випадку. Ми з самого початку дуже добре усвідомлювали складнощі, з якими зіштовхнемося.

Якщо в тебе немає ніякого «брудного» впливу на футбол, то ти жодним чином не можеш передбачити результат. Він не перебуває у твоїх руках та не є визначеним. Відповідно, щоб збільшити ймовірність успіху, ти маєш щоденно працювати та фокусуватися на процесі. Я цим й займався. Ми приймали хороші та складні моменти.

Ми дуже добре розуміли, що будь-який процес потребує часу. Якщо ти намалював на швидкоруч якусь картину, то, зазвичай, вона буде дуже дешевою. Ми були повністю занурені у процес, і якихось думок, щоб від нього відмовитися, не мали. Попри усі складнощі, які були, я не звертав увагу, що відбувається назовні. Головним було те, що відбувається в середині.

– І останнє – що далі для вас?

– Я зараз вдома й нарешті хочу хоча б нетривалий час насолодитися перебуванням в рідному місті та з родиною. Наступний крок, як і кожен, який відбувався у моєму житті, починаючи з найперших, буде визначатися випадком. 

Тому, що далі та коли це буде покаже виключно час. Цій невизначеності я віддаю в руки свій наступний крок.