Віктор ХЛУС: «Не уявляєте, скільки бруду в Росії вислухав на адресу українців»

Переглядів 6
UkrFootball.ua
UkrFootball.ua
0 голосів
Відомий у минулому гравець «Динамо» — про організацію низки матчів пам’яті Небесної сотні, відмову від турніру в Москві та Олександра Шовковського

«Зібрані гроші будуть передані або рідним Небесної сотні, або кримським біженцям, які перебралися до Львова»

— Вікторе Івановичу, недавно у Хмельницькому відбувся матч пам’яті Небесної сотні. Можете розповісти про виникнення та втілення цього задуму?

— Передусім зазначу, що ми живемо нині в непростих умовах. Я не сліпий і не глухий, розумію, що відбувається в країні. Ініціатива назріла сама по собі: мені хотілося внести лепту в об’єднання нації. Ми, футболісти-ветерани «Динамо», не вміємо співати й танцювати — ми граємо у футбол, який завжди був поза політикою. Зрозумійте, що ми не підтримуємо якусь політпартію, позаяк маємо іншу рушійну силу.

Почин був за Асоціацією ветеранів футболу: сам би я не впорався. Організувати матч, рекламувати його та перевезти-відвезти гравців — це все не безкоштовно. Відтак навколо себе почав збирати партнерів, які були зацікавлені в проведенні таких поєдинків. Разом із ними вже організували та провели зустріч у Хмельницькому, на тому тижні планували ще зіграти в Тернополі, проте перенесли матч через технічні проблеми: в місті ще не готове поле. Тому 29 березня о 12.00 на «Арені Львів» відбудеться наступний поєдинок Єдності з тамтешніми ветеранами. Цей матч уважаю знаковим, адже нам дуже допомогли та підтримали ультрас «Карпат» і «Динамо». За попередніми прогнозами, на двобої зберуться майже 5–10 тисяч людей. До того ж, увечері у Львові пройде гра звітного туру прем’єр-ліги між «зелено-білими» та «Севастополем» — думаю, що це не просто збіг.

Зустріч у Коломиї? Та не можемо ж ми грати по п’ять матчів поспіль: намагаємось організувати по одному на тиждень. Далі будуть ігри з тижневими інтервалами в Коломиї, Тернополі та Чернівцях.

— Під час цих матчів чи збиратимуться якісь кошти на підтримку сім’ям загиблих?

— Ми, футболісти, виходимо на поле, тож не можемо ще й цим займатись. Я просив організаторів, аби в жодному разі не продавали квитки. Краще зробити рекламу, щоби бажаючі допомогти кидали гроші у скриньки, котрі розмістять поблизу кас стадіонів. Зібрані гроші будуть передані або рідним Небесної сотні, або кримським біженцям, які перебралися до Львова.

— Чи можете детальніше розповісти про передумови виникнення цього заходу?

— Я це, власне, чому розпочав — у нас знакова команда — «Динамо», де люди зібрані з усієї країни: один мешкає у Харкові, інший — в Одесі, ще один — у Києві, хтось — у Сімферополі. Здається, серед нашого колективу немає жодного корінного киянина: щонайменше 15 людей приїхали з різних міст — це показник нашого об’єднання. Відтак хочемо нашим прикладом споріднити й інших.

«Що наразі можна об’єднати в Криму?»

— Бували випадки, коли люди, яких ви запрошували, чи місцеві федерації, яким пропонували організувати аналогічний матч, відмовлялись од пропозиції?

— Ця ідея — дуже хороша. Не хотілося би зараз ображати цей проект, оскільки це не допоможе його подальшому розвитку. Якщо й виникали якісь дрібні непорозуміння з федераціями, то потрібно розуміти, що всі люди — різні. Скажу так: переважна більшість функціонерів одразу підтримали нашу ідею. Звичайно, були й люди, котрі починали «здалеку заходити», мовляв, у них немає можливостей приєднатися до нашого дійства: ніхто чітко й прямо не міг відмовитись. У таких випадках, коли нас починають «обходити», зазвичай не продовжували далі обговорювати нюанси їхньої участі. Але, повторюся, це все незначний відсоток од тих, із ким я спілкувався.

— Не закрадалися думки провести такий поєдинок у Криму?

— Мені вже ставили це запитання у Хмельницькому. Розумієте, як: що наразі можна об’єднати в Криму? Цим потрібно було займатися ще до так званого референдуму. У нинішній ситуації такий матч лише піділлє пального в міжнаціональний вогонь. Тим паче, що на півострові зараз тріумф: проходять концерти, загалом — справжня ейфорія. Утім, вони навідріз відмовляються дивитись уперед, натомість їхній погляд спрямований собі під ноги. А це все зумовлено пропагандою російського телебачення!

Наведу приклад. Ветерани-динамівці з 22 по 24 лютого перебували на одному з турнірів у Росії (у Сиктивкарі, з нагоди Дня захисника вітчизни. — Є. Д.). Щоправда, тоді була інша ситуація. Якби ми знали, що незабаром відбудеться анексія Криму, то, безумовно, наша команда туди би не відбула. До чого я: загалом ми були там майже п’ять днів, зрозуміло, за цей час ми дивилися тамтешнє ТБ, знаємо, як там зомбують. Проте, скільки би нам не говорили зусибіч, що ми розповідаємо їм неправду щодо ситуації на Батьківщині, ми все одно запевняли: «Це все неправда!». То був наш крик душі. Не уявляєте, скільки бруду ми вислухали на адресу українців. Наш колектив пробував через пресу та інтерв’ю розповідати, що відбувається насправді, проте це — крапля в морі. На мою думку, по їхньому ТБ — цілеспрямована щоденна пропаганда. Я був у Росії тиждень, а кримчани мешкають у АР все життя: складно уявити, що відбувалось у їхніх головах, коли по телевізору транслюються практично лише російські телеканали. Вочевидь, у мешканців півострова просто не було альтернативи, іншої думки!

«Найближчим часом якась політсила захоче бачити у себе таку «рекламну» людину, як Шовковський»

— Чи розглядалася можливість проведення гри з російською стороною? Можливо, через футбольну спільноту можна передати правду про події на наших теренах?

— Знаєте, за попередніми планами наша команда за тиждень мала би брати участь у московському турнірі. Із зрозумілих причин, ніхто туди не поїде. Однак із росіянами ми спілкуємося майже щоденно. Навіть затіяли організувати матч Єдності між українцями та росіянами. Думаю, те, що відбувається зараз, не може продовжуватися вічно! Зійшлися на тому, що за кілька місяців напруга послабне. Відтак такий матч допоможе нам усім.

— Яким ви бачите майбутнє заходу, що стартував у Хмельницькому?

— Можна проводити й 10, і навіть 20 поєдинків, присвячених подіям у столиці та Криму, проте через місяць вони можуть бути вже неактуальні. Коли до нас повернеться мир та спокій, зустрічі вже матимуть просту назву — товариські. Варто йти в ногу із часом.

— До речі, чим поясните, що ветерани футболу не бояться висловлювати свою позицію, а чинні гравці — ніби набрали в рот води?

— Професіональний футбол тому й називається так, що люди, котрі ним займаються, на 100 відсотків сконцентровані на роботі. У них, вочевидь, немає часу висловлюватися щодо політичних подій. Не виключаю також, що в контрактах виконавців обумовлений пункт, який забороняє висловлювати особисту думку. Вірогідно, це має узгоджуватись із прес-службою та клубом у цілому. Відтак у провідних ФК не знайшлося людини, котра захотіла би говорити. Винятком став лише Шовковський. Бачу, що хлопець почав дозрівати як людина, позаяк кар’єра футболіста добігає свого кінця. Певне, розуміє, що зараз не потрібно тримати своїх думок при собі, щоби потім знайти себе в майбутньому житті. Тим паче, що після футболу дуже складно кудись потрапити. Вочевидь, найближчим часом якась політсила захоче бачити таку «рекламну» людину у своїх лавах. А стосовно молодих хлопців, то що їм сказати? Скоріше за все, для них це правильно: якщо не футбол, то де вони ще зможуть заробити гроші?

Наостанок скажу, коли з’явився задум, то потрібно було використовувати свої кошти. Відтак подумалося: навіщо я це роблю? Після таких інтерв’ю ці думки зразу відпадають — значить це потрібно людям! Мені допомагає підтримка. Я роблю свою справу, витрачаю свої ресурси, проте «дякую» мені вистачає, щоби «покрити» витрати.

Євген ДЕМЯН.